Сергій Грабовський Політичний аналітик

Демонтувати рашизм. Спершу в теорії, потім – на практиці

Настав час не тільки публіцистичного, а й науково-теоретичного осмислення феномену рашизму
фото: day.kyiv.ua

Рашизм – це ідеологія і практика національної винятковості й культурної зверхності росіян...

Рашизм. Це поняття вже впевнено ввійшло не лише в журналістський, а й у науковий лексикон, не лише в український, а й у міжнародний (rashism). Воно фігурує у декількох статтях Вікіпедії кількома мовами, його вважає вдалим такий авторитетний дослідник, як професор Тімоті Снайдер зі США. Й от у Києві вийшла друком науково-популярна книга «Заборонити рашизм», створена у формі колективної монографії, авторами якої є ціла низка знаних вітчизняних науковців і яка була презентована у столичному університеті імені Бориса Грінченка.

За означенням авторського колективу, «рашизм – це ідеологія і практика національної винятковості й культурної зверхності росіян; практика постулювання „русского міра“ як основи світогляду й національної ідентифікації та причинно-наслідкового виходу за межі власного геополітичного простору; втручання у внутрішні справи інших держав і можливість нав’язування власних світоглядних бачень шляхом збройного вторгнення в межі суверенних держав».

Це означення автори розкривають, описуючи вісім головних чинників, які, на їхню думку, лежать в основі рашизму. Перелічимо їх. Отже:

  • національна виключність російського народу, його «обраність» і «месійність», намагання нав’язати іншим народам своє бачення світу, цінностей і культури;
  • крайня ксенофобія щодо інших народів, досвід існування яких не може бути прикладом, що призводить до атрофії критичного мислення пересічного росіянина, неспроможного бачити недоліки свого існування в мультикультурному світі;
  • експансіонізм, тобто технологія захоплення земель інших народів; за рахунок територіального розростання ширився також крайній імперіалізм, бажання загарбувати нові території, який зрештою виродився у прагнення світового панування;
  • самоствердження за рахунок поневолених народів і культур, для чого росіяни фальсифікують історію, підміняють сенси, впроваджують на захоплених землях страшний терор і руїну, щоб фізично знищити носіїв історичної правди;
  • централізм або безконтрольна влада монарха, що завжди протиставлялися українському демократизму і народоправству. московський шовінізм бачить своїм завданням нищення всього, що не вписується в канон психології «російської душі», зокрема, української ментальності;
  • антиінтелектуалізм або «однодумство» як форма найоптимальнішої обробки мізків широкого загалу. російські культура і література завжди були імперськими і негативно ставилися до інших народів;
  • фрагментація суспільств упокорених народів, коли ті, хто служить імперії, набувають нового статусу, користуються матеріальними благами, а ті, хто чинить спротив, стають ізгоями, позбавляються власності тощо; у такий спосіб створюється соціальне колаборантське поле та провокується постання негативних поведінкових практик;
  • міжнаціональні конфлікти, які підживлюються московською владою щодо представників різних етносів, коли для всіх народів «нєрусского язика» є обмеження в доступі до освіти, заборона користуватися рідною мовою, нехтування національним самовираженням особистості як культурною цінністю, наявне й застосування методології зіткнення міжнаціональних інтересів, протиставлення національних меншин одна одній, практики виселення і переселення людей з одних регіонів в інші.

Я не ставлю на меті написання рецензії на цю книгу, відтак не стану відзначати, з чим я згоден повністю, що мені видається не зовсім точним, а що – зовсім неточним. Зазначу лише, що йдеться чи не про перше «товсте», монографічного типу видання, автори якого називають чільні складники чинної російської ідеології й суспільно-політичної практики, простежують їхнє формування впродовж століть московської, а затим російської історії. Як на мене, в цьому і сила, і слабкість цього колективного твору, бо ж відмінності між традиційним, «класичним» російським деспотизмом і тими чи іншими різновидами тоталітаризму згладжуються, а то і нівелюються. Тим часом такі відмінності існують, бо йдеться про тоталітаризм, народжений у початкові декади ХХ століття якраз у Росії, яка інфікувала чимало країн у всьому світі та прагне розпочати нове коло цього ж («можем повторить!»).

У сенсі наукового осмислення феномену рашизму, як на мене, варто звернути увагу на концепцію Лариси Якубової, завідувачки відділу історії України 20–30-х років XX століття Інституту історії України НАНУ. Вона наголошує: «Рашизм – це навіть полегшено звучить для того страшного фатального процесу, всередині якого ми зараз перебуваємо. Йдеться про новітню версію «русского фашизма». Еволюція російського фашизму відбувалася паралельно з націєтворенням українців. Значною мірою він був реакцією на розвал імперії та становлення постімперських націй. У фашизмі йдеться про те, щоб дати людям уявлення про альтернативний світ, про місію конкретної нації або національного сурогату в цьому альтернативному світі та поставити надмету переформатувати весь навколишній світ за своїм лекалом, апелюючи до цієї «великої» мети. Саме для цього держава зростається з суспільством, яке припиняє бути суспільством, перетворюється на населення. І вони проїдають наскрізно одне одного… Держава стає величезним механізмом, спрямованим на концентрацію ресурсів для досягнення цієї «вищої» мети. Населення перетворюється на демографічний ресурс для виконання цього надзавдання, при чому всі десуб’єктивізуються. Тобто є множина біологічних особин, які мислять і діють, як одна. І є лідер, який є унаочненням тих сенсів, які генерує це спотворене, відмінне від решти світу утворення». Й робить висновок, що «це глобальний проєкт, заточений на знищення не України, а західноєвропейської цивілізації та наступної глобальної війни зі США». Чітко та зрозуміло про загрозу для людства…

Іншими словами, настав час не тільки публіцистичного, а й науково-теоретичного осмислення феномену рашизму. Й українським дослідникам випало окреслити його, виписати небезпеки, які він несе людству та знайти шляхи й методи деконструкції та деструкції цієї тоталітарної потвори. Ніхто за нас не зробить цю роботу, бо ніхто наразі не має відповідного досвіду.

Читайте також: Каратисти-терористи. Російський союз бойових мистецтв відправив в Україну загін убивць

Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: