Олігархічний реванш вже в повному розпалі

«Запасаємося попкорном! – такий клич був популярним у соцмережах після перших кадрових указів Володимира Зеленського, гідно з якими на високі посади були призначені персонажі з «95 кварталу», друзі дитинства глави держави та особи, наближені до олігарха К.. «Запасаймося корвалолом…» - так реагують соцмережі на те, що за ці дні встигли наговорити деякі з нових високопосадовців і сам президент. Але, як на мене, ані попкорн, ані корвалол наразі вже нікого не відгородять від невблаганної реальності і не порятують, навіть тих, хто голосував за «Зе!» і його команду. Бо ж розпочалися процеси, які поступово захоплять і перемелють сотні тисяч, якщо не мільйони людей. «Олігархічний реванш в повному розпалі!», - пише політичний аналітик із Канади Аріяна Ґіць. Так, у розпалі; але не просто олігархічний, а войовничо-антидемократичний, прикритий начебто демократичними запонами, і так само войовничо-антиукраїнський, бо питомо українські цінності є загрозою для олігархічного всевладдя, а використати їх для масового залучення на свій бік виборців, як це спробував зробити Петро Порошенко, вдається погано: фальш відчувається суспільством, і підриває авторитет влади.

Взагалі-то і перший, і другий тур виборів Петро Порошенко програв давно, а не навесні 2019 року. Бо залишився одним із олігархів, причому олігархом-при-владі, так і не ставши державним діячем. Його природним полем діяльності були й залишилися політика та бізнес у їхньому специфічному українському варіанті: залаштункові договірняки, «терки», розставляння всюди «своїх хлопців», нищення можливих конкурентів замість створення якнайширшого державницького блоку і плекання цивілізованої політики та незалежного від влади громадянського суспільства. Для олігарха державні інтереси не вищі, а часом і нижчі за власний бізнес. І це добре побачив у минулі роки та бачить нині якнайширший загал.

Що мав би робити державний діяч, використовуючи величезні можливості, які йому дала посада президента та конституційна більшість у парламенті, що виникла в результаті виборів 2014 року? Закріпити, а не знівелювати перемогу антиолігархічної Революції Гідності, зліквідувати «п’яту колону» з її знаряддями телепропаганди, запровадити воєнний стан у східних областях, перейти до мобілізаційної економіки, не проводити в чомусь, безумовно, теоретично правильні економічні реформи за рахунок страшного зубожіння абсолютної більшості населення, натомість жорстко і навіть жорстоко спинити корупцію, віддати корупціонерів на суд спеціальним трибуналам (війна!), «почистити» бюрократію, в тому числі військову, тощо. Список дій далебі не повний, але все ж це мало б результатом помітне оздоровлення всіх сфер життя країни. Важко здійснити, та ще під час війни? Так, важко, проте саме під час війни такі реформи і роблять.

А от вибори під час війни, тим більше, коли окупована значна частина національної території, не проводять. Їхній результат буде продиктований суспільною втомою, душевним сум’яттям, емоційною втечею від реальності тощо. Це траплялося навіть у взірцево-демократичних державах. Велика Британія одразу після завершення війни у Європі (на Тихому океані ще йшли кровопролитні бої, а солдати з переможеної Німеччини не повернулися додому) віддала рішучу перевагу популісту-соціалісту Еттлі, який щиро обіцяв «побудувати соціалізм іще кращий, ніж у Сталіна», а не переможцю Гітлера Черчиллю. На щастя, Еттлі через кілька років відійшов від популізму, але все одно втратив посаду – на місце прем’єра народ повернув Черчилля.

«Державний діяч відрізняється від політика тим, що дбає не про наступні вибори, а про наступні покоління», - говорив щойно згаданий Черчилль. У короткий термін навесні 2019 року Петро Порошенко зробив дещо, щоби таки перетворитися з політика на державного діяча, проте було запізно. Ну, а про те, чи є його наступник державним діячем і чи має він шанси стати хоч колись ним, краще промовчати, чи не так?

Хоча чому «промовчати»? Вже маємо достатньо підстав говорити на повен голос. Найперше про те, що Володимир Зеленський, як відзначив один з авторів «Дня», є радше рухомою голограмою, а не особистістю, такою собі 3D-проекцією інтересів олігарха К. і «молодогвардійців» з числа «п’ятої колони», що рвуться до грошей і влади. Але систему вони міняти не збираються. Зайвим доказом цього є слова глави адміністрації «Зе!» Андрія Богдана в інтерв’ю телеканалу «112» (а чому не зразу Russia Todаy?) про «майдани та інші негативні явища». Ясна річ, обидва Майдани, за природою своєю яскраво антиолігархічні, особливо другий, для залаштункових «володарів України» - явища глибоко негативні. Думаю, що навіть для тих, хто прикинувся симпатиком цих Майданів (думаю, саме тому так і не розслідувані вбивства майданівців у 2013-14 роках). Але при цьому Петро Порошенко все ж являв собою щось, хоча б тому, що неодноразово бував у прифронтовій зоні і, за спогадами тодішнього французького президента Олланда, під час переговорів у Мінську кричав на Путіна, вживаючи належну у таких випадках лексику. А «Зе!» натомість уславився за ці роки тільки хамськими наїздами на Україну та все українське, продовживши цю лінію 23 травня під час відвідин iForum у Києві, де нехтував мовним законодавством і говорив майже весь час російською мовою (а на додачу ще й ужив у своїй промові вираз «стapушкa Бpитaнія», гідний хіба що покійного Задорнова…).

Дрібниці, скажете? Ні. Я погоджуюсь з журналісткою Ларисою Волошиною, що зараз «ми бачимо повністю демонтаж влади… через кілька тижнів може не залишитись жодної людини, яка працювала би в рамках українського законодавства та Конституції» і з економістом Борисом Кушніруком, який наголошує, що «з таким підходом до права і до Конституції Зеленський закладає дуже суттєві передумови для того, щоб у нас була кров і дуже велика кров й надалі». Єдине уточнення – все ж не Зеленський, а певні групи олігархів, і передусім олігарх К., який, схоже, після того, як надурив хохлів, хоче на рівних зіграти з Путіним – й уникнути долі Бориса Березовського.

І не забуваймо, що «Слугу народу» на парламентські вибори, як подейкують, поведе Дмитро Разумков, колишній «диригент» колишніх «Молодих регіонів», які у 2007 році під час своїх масових акцій у Києві, крім усього іншого, витоптали та загидили Маріїнський парк, де вони було отаборилися. Зараз вони мають шанс спробувати перенести свій досвід на всю Україну…