Путін готовий приректи все людство на смерть

Міністр оборони Росії Сергій Шойгу доповів Путіну: чергові зміни пунктів управління Ракетних військ стратегічного призначення, Північного і Тихоокеанського флотів ВМФ РФ, командування дальньої авіації розпочали несення бойового чергування посиленим складом. Тобто наказ Путіна про переведення військ зі стратегічною ядерною зброєю в «особливий режим» виконаний, і наразі Росія готова розпочати ядерну війну з усім світом.

Наказ цей Путін віддав не з Москви. Напередодні масштабної агресії проти України він перемістився на Урал. Радник міністра внутрішніх справ України Вадим Денисенко так поінформував 28 лютого про це: «5-й день поспіль Путін знаходиться в своєму бункері на Уралі… Те, що він у бункері – це 100%. За певними даними, він на Уралі зараз знаходиться. І це підтверджують як багато наших російських колег-аналітиків, журналістів і т.д., так і про це говорять певні відомості з відповідних відомств… Тепер він, розуміючи, що авантюра з українською війною не вдається, він, будучи параноїком по життю, починає ховатися і боятися абсолютно всього».

Те, що Путін кинув Москву та перебуває на Уралі – беззаперечний факт. Але все інше вимагає уточнень. Адже Путін не у бункері, він або в підземному місті під горою Ямантау, або в командному центрі російських військ під горою Косьвінський Камінь. В обох випадках ідеться про масштабні об’єкти. Перший розрахований на кілька тисяч осіб, які можуть там достатньо комфортно жити в умовах ядерної війни, за різними даними, від півроку до трьох років. Другий – більш функціональний та розрахований на кількасот військовиків високого рангу й обслуговуючий персонал, він теж здатен функціонувати в автономному режимі тривалий час. Друге – Путін там сховався не в результаті невдач на українському фронті, він, як сказав сам Денисенко, перемістився на Урал до початку війни. Ймовірно, що всі ключові персонажі з путінського оточення теж стали підземними жителями, і саме тому на чолі делегації для переговорів з Україною опиняється колишный міністр культури РФ Мединський, який, звісно, є ревним пропагандистом «русского мира», проте політична вага якого нульова, а тому він полишений у Москві.

Постає закономірне питання: чому Путін ще перед нападом на Україну перемістився (найшвидше, зі всім чи майже всім своїм почтом у підземне місто на Уралі? Видається, не тому, що він боїться когось із наближених осіб. Він їх усі ці роки так ретельно «проріджував», що може зрівнятися хіба що зі Сталіним останніх років життя. По-перше, Путіну потрібні були дуже вагомі аргументи, щоби продовжувати шантажувати Захід і домагатися від того серйозних поступок. Мовляв, я вже перевів мої стратегічні ядерні сили в особливий режим, зробите щось не те – і натисну «червону кнопку». Чи має такий шантаж успіх? Частково – так. Адже того ж таки 28 лютого чільні чиновники ЄС і НАТО дружно заявили: українське небо закривати вони не стануть, а вступ України до Євросоюзу зараз «не на часі». З іншого боку, путінські погрози чимало західних політиків й експертів оцінюють як такі собі фейки, як інструменти впливу на союзників України та самих українців.

Але чи справедливі такі оцінки? Думаю, ні. Путін діє всерйоз і готовий іти до кінця. У розмові з президентом Франції Макроном він повторив свій ультиматум Україні – повна й остаточна капітуляція, перетворення на такий собі Protectorate of Bohemia and Moravia у складі Російського рейху. А після обіцянки не обстрілювати житлові квартали українських міст розпочався шалений обстріл Харкова. Жодні санкції Путіна не зупинять, і навіть загроза великої війни з НАТО також. Адже йому не жаль нікого, він просто нездатен на співчуття й інші людські емоції, це випливає з особливостей його натури.

Згадаймо: одружився Путін свого часу терміново, бо інакше йому не «світили» виїзд за кордон (бодай у НДР) і подальша кар’єра. На додачу, командуванням віталося, щоби «виїзний» офіцер спецслужб мав не менше двох дітей. І це «завдання партії» Путін виконав. Ну, а щодо подробиць особистого життя… Дружина Путіна, як відомо, називала його так: «Мій холодильник». Вичерпна характеристика, чи не так? Так, Путін забезпечив обох своїх «легальних» дочок, і забезпечив добре, а «нелегальних» також. Але чи випадково Путін засекретив своє особисте життя, своїх дітей? Навіть Лукашенко по-людськи (в його, звісно, розумінні) ставиться до своїх дітей, особливо до наймолодшого сина. Втім, у Путіна був попередник – Адольф Гітлер, «одружений із Німеччиною», але і він не ховав Єву Браун від свого оточення, не робив особисте життя таємницею від міністрів і навіть охорони. Путін у цьому плані не просто більш потаємний – він зневажає всі нормальні людські почуття. «Вона потонула», - відповів він на запитання про долю підводного човна «Курськ» і його моряків. А на додачу не одразу перервав відпустку після вістки про катастрофу, а після прибуття в Мурманськ ще і звинуватив удів загиблих моряків «повіями» (рос. «шлюхами»). Слід згадати і вибухи будинків у Москві й інших містах у 1999 році (Путін став прем’єром і рвався до президентського всевладдя), і трагедію «Норд-Осту» (де від дій спецназу загинули 174 заручники), і трагедію Беслану (де при штурмі школи, в якій терористи утримували заручників, загинуло 334 з них (переважно діти) й інші схожі сюжети. В усіх цих випадках життя співгромадян для Путіна нічого не важило, головним було показати всьому світу: «моє – зверху!».

От і зараз: Путін готовий поставити світ на межу ядерної війни, щоби «бути зверху». А якщо зважити на чутки про проблеми зі здоров’ям у президента РФ (підкріплені висновками експертів на підставі відео його зустрічей з зарубіжними політиками), то вимальовується вельми тривожна картина: якщо Путін знає, що йому залишилося два-три роки, він може піти на ядерну війну з Заходом, якщо той не капітулює (вимоги повернути НАТО до меж 1997 року і роззброїти колишні «країни соцтабору»). А рештки життя можна провести і в комфортабельному підземному місті, дарма, що Росії немає, що вона «відправилася рай», головне знати – «моє знову зверху!».

Боюся, на Заході (та і в Україні) недооцінюють високу ймовірність щойно окресленого варіанту мотивації дій Путіна. Та й без того, за будь-яких обставин президент РФ готовий на все, його не надто турбує доля пересічних росіян і навіть власного оточення. Сказане зовсім не означає необхідності капітуляції перед агресором, навпаки: слід подбати про те, щоби В.В.Путін якнайшвидше приєднався до Усами бін Ладена, Саддама Хусейна, Муамара Каддафі й інших своїх колег та однодумців, а не продовжувати намагання домовитися з ним і вірити його обіцянкам, які порушуються майже негайно.