рус

    Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Україна й українці у Другій світовій: минуле, обернене в майбутнє

    • Сергій Грабовський

      Політичний аналітик

    • Розсилка
    Україна й українці у Другій світовій: минуле, обернене в майбутнє

    На думку досить значного числа громадян України, Сталін і керований ним СРСР – винуватці Другої світової

    75 років як закінчилася Друга світова війна на європейських теренах. А в Україні й досі ніяк не сформується прийнятна для переважної більшості громадянства парадигма ставлення до неї й оцінки її наслідків. Чи була ця трагічна сторінка історії: попри все, але вітчизняною війною за визволення радянської України з-під нацистського ярма, зміною форм окупації України радянськими більшовиками і німецькими нацистами, проти чого боролася тільки УПА, чи взагалі чимось таким, в чому українці не мали власної суб’єктності, ставши об’єктом чужоземних ігор? Я назвав тільки три основні, як на мене, парадигми, а їх же значно більше. Ба більше: соціологія недвозначно фіксує амбівалентність (чи то, простіше кажучи, соціальну шизофренію) частини українців у плані питання про Другу світову. Так, всеукраїнське телефонне опитування, здійснене минулого тижня Фондом «Демократичні ініціативи», цю амбівалентність засвідчує хоча б тим, що з тезою, буцімто СРСР, як і Німеччина, несе відповідальність за початок війни, погодилися 56% респондентів (не погоджуються із цим 24% і ще 20% не визначилися), а водночас близько 52% респондентів поділяють радянсько-російську інтерпретацію свята 9 травня, вважаючи його «Днем перемоги у Великій Вітчизняній війні» (32% українців вважають 9 травня днем перемоги всієї антигітлерівської коаліції та внеску в неї України, говорять соціологи).

    Ну, і як це оцінити? Отже, на думку досить значного числа громадян України, Сталін і керований ним СРСР – винуватці Другої світової, разом із Гітлером і Німеччиною; але разом із тим відзначаємо 9 травня День перемоги СРСР у «Великій Вітчизняній війні» (термін Сталіна, уперше озвучений високопоставленим пропагандистом Є. Ярославським у «Правді» 23 червня 1941 року; сам Сталін до кінця 1941-го коливався, не знаючи, що обрати: «Велика Вітчизняна війна» чи «Велика Визвольна війна»). А остаточне формулювання тут було таким: «Велика Вітчизняна війна Радянського Союзу». То чому незалежна Україна повинна відзначати перемогу СРСР, до демонтажу якого у 1990-91 роках українці, до речі, доклали чимало зусиль? З іншого боку, 9 травня не може бути Днем перемоги антигітлерівської коаліції – війна у Європі завершилася 8 травня, після того союзники добивали окремі групи запеклих нацистів або приймали капітуляцію віддалених гарнізонів…

    Утім, така сама амбівалентність притаманна і минулій, і нинішній владі, від позиції якої немалою мірою залежать і настанови значної кількості українців. з 2015 року відзначаємо 8 травня День пам’яті та примирення (пам’яті жертв Другої світової війни та примирення між країнами-учасниками цієї війни). Відповідно до указу президента України, метою відзначення є «гідне вшанування подвигу українського народу, його визначного внеску в перемогу Антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні та висловлення поваги всім борцям проти нацизму». Проте наступного дня відзначаємо День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, встановлений як державне свято того ж 2015 року, тобто знов-таки йдеться про подвиг українського народу та про Антигітлерівську коаліцію… Ґвалт! У чому принципова різниця між цими двома святами? І чому в Україні за сталінським каноном «перемагають нацизм» 9 травня, тоді як у демократичному світі дата цієї перемоги – 8 травня, а 9 травня – то День Європи?

    Ці, м’яко кажучи, казуси – наслідок політики президента Порошенка та його команди, яка відрізнялася кричущою непослідовністю. А що на нас чекатиме нині 8 і 9 травня? Чи не станеться своєрідного deja vu промови президента Зеленського від 22 червня 2019 року, коли глава Української держави заявив, наче  «Друга світова увірвалася в наш дім» саме цього числа у 1941-му? Втім, торік президент дещо виправився, з’їздивши до Польщі на 80-ті роковини справжнього початку Другої світової війни (нагадаю, в той момент у Війську Польському було 100 тисяч українців з Галичини та Волині), але варто було б завітати і до Львова чи Луцька, з бомбардування яких на світанку першого дня осені 1939-го для українців справді почалася світова війна… А як йому поправляти себе ж цього року? Урочистості у зв’язку з 75-літтям завершення Другої світової 2 вересня навряд чи відбудуться через пандемію Covid-19…

    А загалом варто би все-таки спробувати (теоретично цим мав би зайнятися Інститут національної пам’яті, але чи він дієздатний за чинних обставин?) напрацювати та запропонувати суспільству певну плюралістичну парадигму оцінки місця та ролі України в Другій світовій війни, виходячи з того, що українці були присутні (й активно діяли) на всіх її етапах, всі шість років, із першого до останнього дня. Саме плюралістичну, бо існує, як на мене, певний спектр бачень цієї війни, тією чи іншою мірою прийнятних, виходячи з національних інтересів. Ясна річ, крайні позиції (від «українці – невід’ємна складова радянського народу-переможця, вірні сини і дочки великого Сталіна» до «українцям на тій війні було нічого робити, бо вони не мали держави, їм слід було воювати проти всіх тільки за власну державу») навряд чи є прийнятними. Але при цьому декілька моментів, видається, мають бути засадничими. СРСР ніколи не був «нашою країною», а українці – складовою «радянського народу»; навіть у сталінську добу існувала формула «радянські народи» та «союз радянських країн». Відкараскуватися від воєнних подвигів українців у боротьбі з Гітлером у складі радянський військ аж ніяк не слід. А разом із тим не можна відхреститися і від воєнних злочинів, скоєних вояками Червоної армії українського походження, достатньо масових на території Югославії, Угорщини, Польщі й особливо Німеччини. Список цих моментів можна (і треба) продовжити, ґрунтуючи на них парадигму ставлення до Другої світової в українському суспільстві. І слід позбавити Росію монополії на «правильне» висвітлення подій Другої світової (й особливо – 1941-45 років) у кінофільмах, телесеріалах і художніх книгах. Бо ж ідеться не про минувшину, і тільки її,– йдеться про минуле, обернене в майбутнє.

    Джерело: День

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Сергій Фурса
    Сергій Фурса

    Спеціаліст відділу продажів боргових цінних паперів Dragon Capital

    Юрій Бутусов
    Юрій Бутусов

    Журналіст, громадський діяч

    Кирило Сазонов
    Кирило Сазонов

    Політичний оглядач

    Юрій Федоренко
    Юрій Федоренко

    Експерт з питань суспільної комунікації

    Борислав Береза
    Борислав Береза

    Народний депутат 8 скликання

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ