Сергій Грабовський Політичний аналітик

Які місії виконують українські АЕС?

Уявіть-но, які наслідки можуть мати масштабні бойові дії на півдні України, де розташовані дві АЕС з дев’ятьма реакторами!

Уявіть лише, які наслідки можуть мати масштабні бойові дії на півдні України, де розташовано дев’ять реакторів!

За кількістю задіяних в енергетиці ядерних реакторів Україна посідає дев’яте місце у світі й п’яте в Європі. В Україні діють чотири атомні електростанції з 15 енергоблоками, одна з яких, Запорізька АЕС з шістьма енергоблоками загальною потужністю в 6000 МВт, є найпотужнішою в Європі. Два недобудованих енергоблоки (один із яких заплановано ввести в експлуатацію 2025 року) є на Хмельницькій АЕС, один – на Південноукраїнській АЕС. Розглядається можливість побудови ще одного блоку на Рівненській АЕС і двох блоків замість запланованих до виведення з експлуатації – на Запорізькій АЕС. Традиційно АЕС виробляють майже половину всієї електроенергії в Україні, торік було навіть трохи більше.

Ці довідкові дані загального характеру потрібні для того, щоби предметно вести подальшу розмову про долю української ядерної енергетики. Зізнаюся: автор цих рядків свого часу, наприкінці 1980-х, вважав атомні електростанції як такі страшенним злом, яке має бути якнайшвидше знищене. Проте коли на порядку денному постало питання про відновлення незалежності Української держави, разом з ним постало питання щодо забезпечення енергетичного балансу країни, і стало зрозуміло, що без АЕС не обійтись. Далі – більше. До мене потрапило дещо із праць Джеймса Лавлока – «патріарха» зеленого руху, консультанта уряду Тетчер з екології, тобто знаного науковця й аж ніяк не лівака, який ще в середині 1980-х бив на сполох через небезпеку глобального потепління. Лавлок тривалий час запекло боровся проти використання ядерної енергії. А потім на початку 2000-х опублікував статтю в Independent, яка викликала шалені суперечки в наукових колах. У ній учений закликав екологів відмовитися від давньої протидії використовуванню атомної енергії, адже вона не виробляє парникових газів. Глобальне потепління йде стрімко, і спробувати поставити його під контроль можна лише через масштабний перехід на атомну енергію, писав він. «Зелений» рух у масі своїй категорично відкинув його заклики, не надто зважають на ці ідеї й бізнесові кола, які не хочуть іти всупереч громадській думці. Наразі ставка робиться на «зелену» енергетику, але тільки в розвинутих країнах, хоча вона поки що дорогувата й надто залежить від сезонів року, і майже всі її різновиди нездатні виробляти електроенергію стабільно. Щоб переконатися в цьому, досить підрахувати кількість сонячних днів за цю зиму. А чи стабільно дули вітри?

Ясна річ, за відновлюваною енергією майбутнє. Але... Джо Байден заявив про бажання забезпечити інвестиції в «зелену енергетику» в розмірі $2 трлн, щоб уже 2030 року вийти на практично нульове використання викопного палива в електроенергетиці США. Україні залишається тільки мріяти, щоб залучити бодай у 100 разів менші інвестиції в цю галузь. Тим більше, що до неї вже присмокталися деякі олігархи. Тож не залишається нічого іншого, як на найближчі десятиліття зберегти і розвинути ядерну енергетику. Ще й тому, що вироблена АЕС електроенергія дешевша за іншу, вироблену як тепловим, так і «зеленим» секторами. Тобто АЕС з їхньою дешевою енергією – це порятунок для злидарів та бідних, яких в Україні більшість населення. Проте політика влади, схоже, орієнтована на порятунок надприбутків олігархів...

Але необхідність збереження та розвитку ядерної енергії в Україні полягає не лише в суто економічній і соціально-політичній площинах. Чогось не прийнято вести мову про військово-політичне значення наявності в України 15 реакторів на АЕС. Тим часом, видається, ці реактори стримують російські агресивні плани самим фактом своєї наявності. Уявіть-но, які наслідки можуть мати масштабні бойові дії на півдні України, де розташовані дві АЕС з дев’ятьма реакторами! Один реактор Чорнобильської АЕС скільки лиха наробив, а тут в разі чого може й «ЛДНР» засипати, і Крим, і Чорне море... Тож доки там працюють ядерні енергоблоки, агресор не дуже поспішає з окупацією «Новороссии», зважаючи на можливі непоправні лиха для себе (на Україну йому, звісно, начхати, але і брати під свою оруду занечищені землі теж не хочеться, не кажучи вже про міжнародні наслідки таких дій). Але – от проблема – протягом 2020-х років термін експлуатації реакторів на цих АЕС добігає кінця. А це означає не просто велике лихо для української економіки, для нормального життя громадян країни, а й відчинені ворота на півдні для танкових рейдів російських «миротворців».

А от на Рівненській та Хмельницькій АЕС терміни експлуатації реакторів закінчаться значно пізніше, у 2030-х роках (в одного – аж 2050 року). Тому вони на довготривалу перспективу гратимуть роль «страхових полісів» для цих теренів, бо навіть Путін не наважиться вести масштабні бойові дії поряд з більш ніж півдесятком потенційних Чорнобилів...

Скажете, фантастика, та ще й ненаукова? Перший лауреат Премії Джеймса Мейса, мій колега Ігор Лосєв з моменту приходу Путіна до влади в Росії не втомлювався попереджати про небезпеку військової агресії з боку Кремля, ще й найімовірніші етапи російської інвазії назвав: Севастополь – Крим – Донбас. Так і сталося. Проте деякі високовчені мужі навіть в останні роки не втомлюються повторювати: то просто випадковість, він угадав – і не більше, бо передбачити щось у соціально-політичному житті неможливо. Проте постає запитання: чому ці мужі не відмовляться від своїх дипломів кандидатів і докторів наук, адже будь-яка наука (якщо це не художній свист) передбачає наявність прогностичної функції? Так-от: коли живеш поряд з «Третім Римом», слід звертати увагу на всі, навіть, на перший погляд, неймовірні варіанти перебігу подій – і вживати відповідні заходи. Це стосується й АЕС. Які, крім усього іншого, забезпечують енергетичну незалежність від Росії. Звісно, за належного їхнього використання, а не за вимикання енергоблоків чи переведення їх на половинну генерацію в інтересах олігархів, які часто далеко розходяться з українськими національними інтересами.

Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: