Як Росія вигадала «русских» богатирів

Те, що Росія – країна з непередбачуваним минулим, зрозуміло давно. Але Владімір Путін не зупиняється ні перед чим, щоб вкотре підтвердити правдивість цієї тези. Більше того, він настільки захопився конструюванням славетного минулого своєї держави, що вирішив трохи покерувати історичним процесом вручну, не залишаючи це, як бувало раніше, на відкуп парламенту. Ну а що за історична політика Росії без зазіхань на минуле України?

Зустріч Путіна з «істориками і представниками традиційних релігій Росії» відбулася ще 4 листопада, але відлуння її триває досі. 11 грудня він затвердив список доручень органам влади за підсумками тієї зустрічі, чим ще раз довів, що, по-перше, історія і є традиційною релігією в Росії, а по-друге, що вона неможлива без зазіхань на українську минувшину.

Почнімо з прямих і неприкритих крадіжок національної спадщини України. До 15 березня наступного року уряд Росії має «опрацювати питання» про створення на базі історико-археологічного музею-заповідника «Кам’яна могила» (Запорізька область) філії аналогічного музею «Херсонес Таврійський» (Крим). Простими словами це означає, що культурними скарбами на нових окупованих територіях України буде розпоряджатися не просто Росія, а її прокладки зі старих окупованих територій.

Існує лише одне притомне пояснення, навіщо музей на Запоріжжі підпорядковувати кримському музею, а не залишити його самоврядним. Це – підготовка до вивезення артефактів з Кам’яної могили на півострів у разі відступу російських військ. В цьому разі пограбування буде проводитися спеціально навченими людьми і прикриватиметься заявами про переміщення фондів всередині одного суб’єкту господарювання.

Наступний крок – до 1 вересня уряду РФ спільно з окупаційними адміністраціями «Л/ДНР», Запоріжжя і Херсонщини та Російським історичним товариством (РІТ) «розробити комплекс заходів з відновлення зруйнованих і капітального ремонту пошкоджених будівель, модернізації технологічного і експозиційного обладнання історико-краєзнавчих та воєнно-історичних музеїв», а також створення там «сучасних експозицій».

Питання навіть не в тому, що ці регіони названі суб’єктами Російської Федерації, чи що саме Росія несе відповідальність за руйнування цих музеїв. Правдива біда в тому, що «відновлення і ремонт» по-російські може завдати ще більшої шкоди, ніж її обстріли і бомбардування. Принаймні, саме це відбувається в Криму з Херсонесом та, особливо, Ханським палацом – некомпетентні підрядники під видом реставрації настільки активно руйнують ці пам’ятки, що ми їх можемо просто не впізнати після визволення Криму. Гадати, що деінде буде краще – безглуздо. Ну а чому будуть навчати відвідувачів «сучасні експозиції» – ви і без мене розумієте.

Але найцікавіший, як на мене, пункт – оцей: «вжити заходів, спрямованих на популяризацію героїв російської історії та фольклору, які відповідають традиційним цінностям, включаючи використання зображень цих героїв при виробництві… продукції та товарів народного вжитку». Ця історія почалася на зустрічі 4 листопада, коли Наталья Нарочніцкая, глас реакційного православ’я, поскаржилася Путіна на «неможливість купити майку з «русским» богатирем». Бо «Бетмен відомий, а якийсь наш богатир – ні», – відповів тоді президент. Ну і як бачимо, не забув тих слів і звелів до 15 березня питання це вирішити.

І штука тут навіть не в тому, що саме слово походить від тюркського «багатур» (а не задорнівського «Бога тирити»), і не в тому, що завдяки серії мультфільмів про трьох богатирів ці персонажі стали доволі впізнаними. І навіть не в тому, що всі вони мало відповідають тим «традиційним цінностям», які плекає Путін – вони постійно бунтують проти влади та блудять (хоч і з жінками), а пияцтво взагалі вважають нормою (більшість росіян точно поділяють цю цінність).

Головна проблема в тому – що ніяких «русских» богатирів як таких не існує. Богатирі – це герої двох надзвичайно точно локалізованих центрів – Києва та Новгорода, причому в ті часи, коли про Москву ще навіть не чули. Так, географія їхніх подвигів частково охоплює територію сучасної Росії, але головою всіх богатирів завжди залишався князь київський Володимир Великий, і саме Київ був столицею «богатирського руху». До чого ж тут Росія? Але якщо вже став на слизьку доріжку пограбування сусідів – важко зупинитися. Спочатку анексія Криму з усіма його матеріальними пам’ятками та нематеріальними сенсами, потім – пам’ятник Володимиру біля Кремля, спроба привласнити Анну Київську, і от настав час богатирів.