Довга війна, яка може завершитися щомиті

Продовжую наполягати: Росія стоїть на вічній мерзлоті – суспільній, моральній, політичній. Так, навіть там уже все зрозуміли про «спеціальну воєнну операцію» і готуються до довгоі війни. Точніше, уже давно підготувалися, задіяли свій «основний інстинкт» – довготерпіння заради довготерпіння. Бо жодної цілі воно не має, адже не може бути ціллю словосполучення – «чтобы все нас боялись».

Але вони терплять... І ніхто не знає, скільки ще терпітимуть. Тож залишається ще вічна мерзлота, яка може просісти будь-де і будь-коли – скільки вже разів таке бувало: ніхто цього не чекає, але вмить все у них летить шкереберть – закінчується, здається, завалюється, забувається – з наступною за тим «перестройкой».

Україна принципово інша. Вона – так, теж терпить заради доволі абстрактного – ВОЛІ. Але ж це терпіння в українців має на тлі й цілком конкретну картину майбутнього – «Садок вишневий коло хати/Хрущі над вишнями гудуть»...

У кожного з нас свій сад, сади, які зливаються в єдину квітучу Україну майбутнього. Ви ж мені пробачите ці мої «красивості»? Адже ви й самі, буває, у щирих мріях саме таке бачите.

…Нині, в ці божественні світлі дні раннього літа неминучість нашого прийдешнього відчувається особливо гостро. Воно – як перемога тепла над холодом, світла над пітьмою, життя над смертю, України – над Росією. Ця Перемога – не просто фантазії, вона є виявом природного начала – стоїть на теплому грунті життя і тому не може не розквітнути, як нині квітнуть в червневім раю оці розкішні півонії...

А раша – згине, провалится у свою безплідну, чорну вічну мерзлоту.

Начувайтеся – Переможемо.