Чи варто критикувати владу за готовність до перемовин

Я послідовно захищав усі формати переговорних процесів. І завжди вважав, що тіж самі «Мінські домовленості» створили нам можливості не сдавши власні інтереси отримати час для підготовки до війни, розбудови армії та створення міжнародної коаліції, яка продемонструвала свою ефективність у перші ж дні війни.

Декларативна готовність до перемовин, так само як рішення президента прийняти участь у саміті G20 – це не сдача інтересів України. Це і є політика та дипломатична гра.

Утримувати чинний рівень міжнародної підтримки – це складне завдання. Яке вирішується не тільки нами, а й найближчими союзниками. Передусім Вашингтоном та Лондоном. Всередині навіть цих союзних держав відбуваються складні суспільно-політичні процеси. В тих же самих США тема допомоги Україні дедалі політизується. Радикальне крило Республіканської партії бере на озброєння гасло про обмеження допомоги від США. Британія переживає кризу і обрання фінансиста Сунака на посаду прем’єра замість класичного геополітичного яструба Трасс є свідченням часткового перемикання політичного порядку денного у внутрішню економічну площину. Такі ж самі кризові процеси відбуваються і в країнах Європи.

Політики, які розуміють, що допомога Україні є не забаганкою, а необхідністю, перебувають під постійним тиском суспільної думки та опозиції. Опозиції, яка до сих пір подекуди має свої стосунки з Кремлем.

Для того, щоби забезпечити належний рівень фінансової та безпекової допомоги, урядам Заходу потрібно знаходити постійні аргументи на користь України.

Тому будь-які питання перемовин – це не більш, ніж наш маневр і наш спосіб підставити плече прихильним до нас урядам.

Їм треба продемонструвати, що ми готові говорти і адекватно оцінюємо ситуацію. А Путін говорити та шукати ніяких компромісів не хоче. Бо це є правдою.

Нам потрібно зіграти в політичне айкідо – продемонструвати свою конструктивність та підкреслити неконструктивність і неадекватність Путіна. Знову ж таки, як це і вбудувалося з 2014 року!

Тоді в наших союзників буде залізний аргумент – українці готові, але Кремль не змінив своїх планів щодо знищення України! Ми – адекватні, вони – ні!

Це надасть додаткове поле маневру для наших союзників, яке зумовить продовження підтримки.

Політика – це шахи! І нам треба грати у цю гру на тій дошці, яка є!

Тому, холоднокровніше, панове, холоднокровніше!