Суперечки про Булгакова вже не мають значення. І ось чому
Щодо Булгакова та інших залишків російсько-імперської культури
Днями побував на концерті неймовірної бандуристки Марини Круть. Марина – унікальний феномен нашої культури. Я впевнений, за історичними наслідками для відбудови українського світу постать Марини буде рівнозначна постаті Івасюка.
Коли ти стикаєшся з таким музичним досвідом, досвідом який черпає свій вогонь з глибини української народної та естрадної традиції – ти на власні очі бачиш тяглість та наступність великої української культури.
Від народного коріння, Розстріляного Відродження, закатованих КДБ шістдесятників до сьогодення – коли міцним дубом, синтезуючи минулий досвід, проростає нова українська культура з кривавих джерел Великої Війни. На тлі цього нового Воєнного Відродження дискусії щодо памʼятників Булгакову чи інших постімперських культурних маркерів виглядає просто смішно.
Треба сказати чесно. Захист російської культурної ідентичності в Україні йде або від банальної ліні та нездатності до естетичного розвитку, або від принципового небажання бути українцем в Україні.
Але повний «Палац Україна», який співає разом з Мариною пісню Івасюка, плаче над піснями, присвяченими її загиблим друзям, сміється завдяки щирості та відкритості виконавиці – це вирок російському. Це ознака того, що російське нарешті сходить на маргінес.
Тому моя порада таким «захисникам» досить проста: спробуйте хоча б з поваги до країни, яка воює за своє право залишатися Україною, зняти шори радянської шкільної програми та присвятити якийсь час дослідженню не чужого, а свого. Впевнений, що зробивши ці зусилля, ви дізнаєтесь багато чого не тільки про країну у якій ви живете, але й про себе!
Коментарі — 0