Мовний скандал. Чому англійська така важлива

Дискусія довкола англомовного дубляжу знов відкрила дуже багато стереотипів щодо вивчення мов. Деякі з них мене відверто лякають. Від окремих питань і зовсім волосся на неочікуваних місцях дибки стає – наче очевидні речі для когось зовсім неочевидні. Тож буде лонгрід. Спробуйте дочитати – хоча б перед тим, як коментувати.

Отже, тут будуть мої особисті відповіді на такі питання:

• Чим англійська мова відрізняється від будь-якої іншої іноземної? Чим вона важливіша за, наприклад, німецьку – як для кожного індивіда, так і для нації в цілому?
• Чому вивчати в українській школі кілька мов з першого класу – кепська ідея?
• Як взагалі вивчається іноземна мова, і що треба робити, щоб підтримувати рівень?
• Чому у нас такий триндець з загальним знанням англійської і чому лише виправленням системи освіти це не виправити?
• В якій ситуації може допомогти перегляд фільмів мовою оригіналу, а в яких ні?
• Чи не зашкодить популярізація англійської українській та як вплине на русифікацію?
• Як це виглядає в інших країнах?

Отже

Чому англійська?

Відмінність англійської від будь-якої іншої сучасної мови – в тому, що вона універсальна.

В СРСР любили такий покруч, як «мова міжнародного спілкування». Часто її натягали на російську мову як засіб порозуміння естонця з киргизом. Насправді ж російська була такою ж міжнародною, як деякі радянські фестивалі з делегаціями Куби та Анголи – себто, суто уявно.

Англійська ж є справді універсальною мовою, за допомогою якої ви не просто зможете розмовляти з окремими іноземцями, а будете говорити зі світом та отримаєте доступ до таких скарбниць контенту, яку вам не дасть жодна інша мова – і навіть сума популярних мов, разом узятих. Справа не в кількості носіїв – їх-то і в бенгальскої немало – а саме в тому, що цією мовою говорить світова наука та світова культура.

І ні, це не буде змінено в найближчі покоління. Ні, на горизонті і близько немає будь-якого конкурента, і ні, китайська (точніше, путунхуа) їм навіть близько не є. І справа тут навіть не в тому, що англійська вже стала мовою глобалізації, і не в потужності економік англомовних країн.

Справа в тому, що – не бийте капцями – англійська проста, як двері. Складні в ній аж дві риси – граматика дієслів та етимологічність (себто, той факт, що запис слів відповідає не тому, як вони звучать зараз, а тому, як вони звучали за царя Гороха). В інших аспектах вона значно легша для вивчення мешканцями відразу багатьох країн – популярний алфавіт (латинка), відносно проста фонетика та граматика (окрім дієслів, так). Для порівняння, в китайській при простій граматиці (так, вона відносно проста) монструозна система запису та фонетика, що може довести до ікоти. На виході – англійську просто вчити, і її вчать. І її вже непогано вивчила освічена частина громадян у найбільш населеній країні світу (це зараз не Китай, якщо що, а Індія – хоча індійський акцент в англійській то окремий біль).

Отже, англійська:

• дає можливості, яких не дає жодна інша мова. Навіть близько.
• є відносно простою у вивченні.

Тому володіння англійською непорівнянно важливіше за володіння будь-якою іншою іноземною. Різницю у доступі до контенту, до знань, між людиною, що нею володіє, і людиною, що не володіє, можна порівняти із різницею між писемним та неписемним. Або з тим, що володіє гаджетами, і тим, хто не знає, як увімкнути компьютер.

Чи можна жити без неї, і бути багатим та успішним? Можна. От Путін живе без англійської, навіть без мобільного та компьютеру, і нічого – вкрай багате падло. Так само, як можна прихитритися нормально жити без навіть базової шкільної освіти. Але це виключення з правил, за яке не треба намагатися сховатися. Бо виглядає на кшталт «я розумний, я і без закорючок на папері життя побудую».

Це якщо ми говоримо про особу. А якщо ми говоримо про цілу країну?

Країна складається з осіб. Знання англійської різко збільшує:

• її людський капітал,
• її можливість жити в загальносвітовому контексті,
• її незалежність від регіонального контенту (для нас капець як актуально),

Те, що воно корисне для туризму – то якраз справа десята. Хоча й важлива.

Простіше кажучи, поширення англійської мови, як свого часу грецької та латини, перетворює країну з варварської на цивілізовану в очах дуже багатьох іноземців. В очі вам цього не скажуть, але ви й самі знаєте, наскільки важлива відсутність мовного бар’єру для сприйняття людини як «свого».

Йдемо далі.

Як вивчається мова?

Тут в нас поле непахане і купа зайвих стереотипів, які призводять до нерозуміння ситуації в цілому та помилкових рішень. Найбільш яскраве з них – впровадження в загальноосвітніх школах декількох іноземних. Хто його ухвалював, точно сам не вчив жодної.

Ми всі знаємо, що оволодіти іноземною простіше всього в юному віці. Але якщо мова не йде про занурення в мовне середовище, потрібні:

• кваліфікований вчитель,
• особиста зацікавленість,
• системне вивчення і достатня кількість годин на тиждень.

Фокус в тому, що якщо ви розмажете ці години на різні мови – ви не вивчите жодну. Це все одно, що замість того, щоб для початку якісно навчити дитину плавати одним стилем, розмазати години навчання окремо на кроль, окремо на брасс, окремо на батерфляй. Як результат матимете дитину, що не вмітиме нормально плавати жодним. Себто, замість дитини, що володіє базовою англійською, матимете дитину, що вміє привітатися та попрощатися англійською та тільки привітатися – німецькою.

Але це ще не все.

Мова, курча, не велосипед, на якому ти раз навчився їздити – і через сорок років тіло згадає. Мова складна структура, володіння якою знижується від невикористання. Навіть якщо дитина непогано вивчила мову в школі, якщо вона не отримуватиме цією мовою контенту – вона її забуде швидше, ніж вивчила. Саме це, на мою думку, є ключовою проблемою з володінням англійської в Україні, принаймні мешканцями великих міст: навіть те, що вивчили, вони забувають.

Тому так – потрібний контент. І тут працює синергія. Чим краще ти володієш мовою, тим краще сприймаєш контент, а чим більше контенту ти вживаєш, тим краще опановуєш мову.

Окремо зауважу, що насправді коли ми вчимо мову – ми вчимо не одну, а чотири різні навички. А саме слухання, читання (пасивна мова), мовлення та писемність (активна мова). І прогрес в них може бути дуже нерівномірним.

Абсолютна правда – вивчити англійську за субтитрованими фільмами нереально. Не то щоб жодну нереально. Я вивчив пасивну польську, граючі у цикл комп’ютерних ігор «Відьмак» з польською озвучкою та англійськими субами, і полірнувши книжками та фільмами. Але це тому, що в польській коротша дистанція до моїх рідних – ти вже маєш певне розуміння, яке дає тобі можливість дивитись, не уткнувшись пикою до словника, і розуміючі окремі незнайомі слова з контексту.

Але! Фільми мовою оригіналу – це дуже ефективний спосіб не забути та розвинути вже існуючу базу. Саме тому довга низка країн ухвалила рішення про саме такі трансляції. Воно не замінить шкільну освіту, але воно лікує саме проблему, про яку йшлося вище: замість того, щоб забувати базу, люди її розвивають.

Чи допомогає це? Фак йех. Найкращий рівень загального володіння англійською мовою демонструють скандинавські країни – і той факт, що там субтитрують, а не дублюють, реально допомагає. Тоді як ті країни Європи, в яких дублюють, відверто пасуть задніх (привіт, Франціє).

Взагалі дубляж – це скоріш виключення, ніж правило. В англомовних країнах іноземні фільми (і не тільки фільми – привіт, аніме) вважається за пристойне дивитися саме з оригінальною звуковою доріжкою та сабами. Так само не дублюють англійську в більшості країн Європи – вся Скандинавія, Бенелюкс, всі країни Балтії (сподіваюсь, ви не звинуватите їх в неповазі до рідної мови), Португалія, Словенія, етс. З-поза Європи, наскільки мені відомо, не дублюють в Ізраїлі та Японії. В окремих країнах кінотеатри траслюють і так, і так, в різних пропорціях (Польща, Німеччина).

Як засіб поліпшення загального володіння мовою воно таки працює. Ну це просто факт, доведений емпірично. Інше питання – що воно вириває з зони комфорту, і тут вже постає питання, чи слід йти на такі жертви. Контраргументи зазвичай такі: вбиває галузь дубляжа та обмежує використання власне рідної мови.

Щодо першого маю зауважити, що галузь дубляжа живе далеко не лише з кінотеатрів, хоча вони й складають значну частину замовників.

Щодо другого – так, звужує. Неможливо вивчити іноземну мову, не звузивши використання рідної. Це аксіома: щоб її вивчити, ти мусиш вживати нею контент, а міг би в той же час вживати рідною – може, не той самий, але інший.

Але воно того варте.

Конкретно в українському випадку є ще таке побоювання: мовляв, народ не захоче дивитися англійською з субами в кіно, а піде та буде качати російською.

Це можливо. Хоча цей самий аргумент ми вже чули щодо української в кінотеатрах. І справді, деякі так і зробили, але тривало це недовго. Себто, це проблема короткострокової перспективи.

А от у довгостроковій перспективі, і я абсолютно в цьому переконаний, загальне вивчення англійської є єдиним та безальтернативним способом назавжди відірвати Україну від російського культурного простору.

Російський культурний ринок в будь-якому осяжному майбутньому буде – гарантовано – більшим за український, та – можливо – багатшим.

Навіть якщо вся Україна говоритиме українською, вона ніколи не перестане розуміти російську хоча б частково. Замала мовна дистація.

Це означає, що російський контент буде проникати в український культурний простір все осяжне нами майбутнє. Вам це може не подобатися, але це так.

Єдиний спосіб це поламати – увійти в світовий культурний контекст через англійську. Доступ до англомовного контенту робить російськомовний просто непотрібним, низькоякісним, незрозумілим. Повірте людині, яка в побуті російськомовна, але в якої російський культурний контент за рівнем споживання четвертий (після англійського, українського та польського) і скоріш епізодично-випадковий.

Тут, зрештою, є ще одне побоювання: а чи не втратимо ми українську культуру через англіфікацію?

Ні, не втратимо. Як не втратили шведи, литовці чи сингапурці. Так, у нас з’явиться окремий пласт української англомовної культури. І ми зможемо показати її світові не лише на Євробаченні. Так скандинави рулять цілими музичними напрямками, не тільки не втративши своєї культури, а й змусивши нею захоплюватися весь світ.

Воно того варте. Так, ми живемо в глобалізованому світі, де ціною за ізоляцію в своєму маленькому садочку є відсталість. А стати справді крутими та конкурентноспроможними можна лише купивши квиток в глобалізацію. Ми дуже з цим затягнули, і нам особливо важливо наздоганяти.

Таке життя.