Відбудова України. Нам потрібен не «план Маршалла», а дещо інше

Мене не полишає думка, що всі численні конференції, форуми, дописи, статті, телеефіри про відновлення України залишають поза увагою одну найважливішу істину.

Головним джерелом коштів на відновлення будь-якої країни після будь-якої війни є приватні інвестиції.

Внутрішні та іноземні.

А не гранти, не кредити, не технічна допомога, не «план Маршалла».

«План Маршалла» мені нагадує бізнес-янголів у стартап-індустрії. Ці люди дають вам невеликі гроші на самому початку, коли вам найбільше треба, а ще нічого нема. Ці гроші дозволять вам подолати «долину смерті». А ще це дає вам «знак якості», визнання, що достойні люди у вас повірили, що ви варті уваги. Але надовго цього не вистачить. І лише згодом прийдуть справжні гроші – від інвесторів.

Слово «інвестиції» відсутнє в лексиконі наших політиків та громадських активістів, коли йдеться про відновлення України. А це 90% з гаком всіх коштів.

І це не про інвестнянь. Бо інвестняні – це про спеціальний режим. А інвестиції люблять відсутність спеціальних режимів та однакові прозорі правила для всіх.

Інвестиції люблять не вільні економічні зони, а коли вільною економічною зоною є вся країна.

Оскільки в лексиконі нема слова «інвестиції», то випадає величезний смисловий пласт. Внаслідок цього в лексиконі бракує також наступного: верховенство права, захист власності, передбачуваність державної політики, економічна свобода, вільні ринки, простота і прозорість податкової системи, невтручання держави в підприємницьку діяльність, доступне кредитування, інновації...

Помилка на першому кроці швидко заводить на глухі стежини. Потім будемо звинувачувати уряди союзників та міжнародні організації, що дали мало грошей.

Поки слова приватні інвестиції не будуть написані великими літерами вгорі кожного слайду урядових планів і презентацій, ми будемо там же, де й нині.