Про відбудову на сотні мільярдів та планування на сотні казок

У медіа ширяться ключові показники з презентації про енергетику України до 2050 року, яку Уряд та Офіс Президента поїхали представляти на Лондонську конференцію з відбудови України.

Коментар одного експерта про це «бачення майбутнього», який наводить Форбс Україна, я дам тут повністю: «Ці цифри не мають жодного зв’язку з реальністю».

Все. Це вичерпний опис того, як західним партнерам показують наше стратегічне бачення відбудови надважливого енергетичного сектору.

Тепер детальніше про «візіонерсько-презентаційне».

До 2050 року у нас має статися:

• Збільшення виробництва електрики за 27 років у понад 7 разів порівняно із сьогоднішніми показниками. І це нічого, що це так само у 5 разів більше від рівня до вторгнення. Гляньмо, на скільки зросла генерація електрики у Польщі за останні 27 років, коли її ВВП зріс майже втричі. Здогадки? У 7, 5, 3 рази? Та ні – на 31%. А у нас зросте у 7 разів і крапка.
• Потужність сонячних і вітрових електростанцій збільшиться всього-то у 30 разів, до 230 ГВт. На кінець 2021 року, ще до окупації та руйнації купи зелених потужностей, ми мали всього близько 8 ГВт таких станцій. Рахуємо, скільки мінімально треба будувати щороку, навіть якщо не враховувати знос та вивід встановлених раніше, – близько 8 ГВт на рік. Скільки у нас збудували у 2021, до великої війни? Порядок чисел якраз в стилі презентації Офісу (тільки трошки в інший бік) – у 10 разів менше (~0,8 ГВт).
• Україна сама вироблятиме 90% малих модульних реакторів (ММР) для власних потреб, та ще й самостійно вироблятиме ядерне паливо. І добудує ще й нових атомних електростанцій загальною потужністю як 4 Запорізькі АЕС. Тут наші візіонери вирішили, що сусіда-iдioта ми не маємо, а ядepний шантажу ніколи не буде (чекайте, чи він уже є?). А тим паче це ж яка децентралізація енергетики: логічно напрошуються малі ядерні реактори в кожну оселю, за програмою «5, 7, 9»! І виробництво ядерного палива для 3 групи ФОП. Окремо ще от на що зверну увагу – на середній бал ЗНО вступників на ядepну енергетику. Бо мене ці цифри дуже лякають. Якщо з цим нічого не зміниться – то у нас скоро не буде кому обслуговувати наявні станції, я вже не кажу про будівництво малих модульних реакторів, які поки навіть у Штатах не виготовляють.
• Частка електрокарів у нас в країні за 27 років буде 60%. І це нічого, що зараз у нас їх десь 0,5% на ринку, треба буде – завеземо. Або все ж будемо реалістичніші, що ми завозитимемо вживані бензинові автівки з тієї ж ЄС, яка дійсно активно переходить на електрокари?

Медіа пишуть про ще багато перлів з тієї презентації. Над кожним можна було б дивуватися довго й весело, якби не один нюанс. Ще раз – це показують на найвищому рівні як бачення розвитку нашого енергосектору. На це хочуть залучати кошти. До того ж не мало – 400 мільярдів доларів.

От уявіть. Приходить до вас керівник великого банку. Просить покласти ваші збереження на депозит їхнього банку. І розказує, що далі грошима кредитуватимуть перехід Києва на летючі килими, як з мультика про Аладдіна. Хочуть, щоб половина киян мала альтернативу звичайним килимам на підлозі чи стіні. Ви йому дасте гроші?

Стратегічне бачення розвитку – це про обґрунтованість та раціональність цілей, про макроекономічний прогноз та його адекватні припущення. Не про те, як намалювати більшу цифру, на вiдкaт з якої потім можна претендувати.

Ну і головне – невже хтось думає, що західні партнери не побачать очевидної нереалістичності цих планів? Якщо хтось думає, що чим більше попросимо – тим більше дадуть, то це геть хибний підхід.

Тим паче на фоні вже геть не завуальованих натяків наших партнерів про те, що з корупцією – треба боротися. Тільки за останні кілька днів такі заяви прозвучали від президента США Джо Байдена та міністерки закордонних справ Німеччини Анналени Бербок.

Це свідчить про те, що якщо нашій армії західні лідери – довіряють і готові підтримувати, то в питаннях економічної підтримки – треба ще завойовувати довіру. І починати треба – з представлення реалістичних планів.