Велика угода України з Росією. Що там буде прописано

Ми програли черговий раунд інформаційної війни. Програли тому, що хотіли піара і лайків. І ще мислили одноходівками: ми випускаємо їхніх, а вони просто так віддадуть наших.

Путін застосував примітивний прийом, який він обігрував масу разів. Суть прийому наступна: змусити суперника вважати, що справа зроблена, підігріти інформаційний шум (офіційні російські особи мовчали між іншим і це ключовий момент), а потім відіграти все назад. І почати торги наново.

Справді, команда Зе дуже багато поставила на цей обмін. І Путін це знає. Команда Зе дуже далеко зайшла в інформаційному шумі і тут вони мають подякувати і Рябошапці, який будучи генпрокурором поставив пост з посиланням на простого працівника Ради(!!!!). Треба подякувати голові РНБО, який раніше часу поіхав до Жулян. Треба подякувати всім тим радникам, які просто не хочуть вчитися на наших же посилках. А варто було б згадати 2013 рік, коли Янукович зробив розворот від Європи і чекав, що на другий день Газпром дасть нову ціну на газ. В результаті Газпром вже за кілька годин після антиєвропейської заяви Януковича повідомив, що переговори з Україною потрібно починати, майже з нуля.

Окремо треба подякувати масі людей у соцмережах, які підігрівали інформаційний шум, навіть не думаючи, що за цим шумом є долі людей, їхніх рідних і близьких.

Але є ще один момент, який є найглибшою причиною сьогоднішньої ситуації. В гонитві за піаром ми за останні роки просто розучилися ставити правильні питання самим собі. І поки ми не дамо відповіді на них самі собі, при чому бажано за закритими дверима, варто не думати про піар. Отже, які ці питання?

Перше і найголовніше: чому Путін пішов на обмін? Заради того, щоб знову опинитися у Великій вісімці і, щоб зняли санкції? Він міг і без цього обійтися. Це хороший бонус, але не більше того. Версія про те, що все це затівалося заради того, щоб виманити бойовика Цемаха, який є ключовим гравцем в майбутньому судовому позові щодо збитого малайзійського літака звичайно правильна. Але вона також є вторинною. Весь цей обмін - це лише перший крок до тієї великої угоди на яку має піти Зеленський і про яку говорив Трамп. І насправді, як би це цинічно не звучало, Цемах є нашим великим козирем. Можливо, одним з найкрупніших.

Друге важливе питання: чи припиниться війна на сході після можливого обміну полоненими? Вірогідність дуже мала. Війна потрібна Путіну для того, щоб тримати в тонусі Україну і, що не менш важливо, щоб все ж посадити за стіл переговорів лідерів терористів і, щоб вони стали частиною переговорного процесу.

Третє питання: а що ж буде з Кримом? Поки всі його виносять за дужки. Але ми повинні всі чітко рам‘ятати, що питання Криму це такий собі Дамоклів меч, який через міжнародні суди висить над росіянами. І зняти цю проблему можна лише двома способами: або Україна визнає анексію в той чи інший спосіб або треба розвалити Україну.

І нарешті четверте «поточне питання»: а що ж буде в цій самій великій угоді, яку зараз в форматі Росія, Німеччина, США і Франція за участі України (доволі обмеженої і багато в чому символічної) готують до наступної зустрічі в нормандському форматі?

Наскільки мені відомо є наступні пункти:

1. Амністія всіх без будь-яких претензій. Поки Україна не була готова до цього.
2. Закон про регіональні мови, де по-суті повторяться основні новели закону Ківалова (є ідея прийняти його цієї осені)
3. Взаємне припинення судових позовів з одночасним підписанням газового контракту (поки деталі мені невідомі, але це один з ключових моментів для американців) 
4. Запуск кримського каналу ( договір буде прив‘язаний до газового контракту і буде йти в парі з ним.
5. Окремий закон про особливості функціонування ЛДНР з закріпленням в Конституції всіх пунктів, які були прописані в мінських угодах (має бути прийнято до середини наступного року.
6. Найбільш дискусійне питання контроль над кордоном. Зараз росіяни де-факто пропонують якийсь квазіконтроль із спільним контролем наших прикордонників, представриків ООН та «народної міліції». 
7. Окреме майнове рішення про повернення націоналізованої ЛДНР власності колишнім власникам.
8. Буде підписано якийсь рамковий безпековий документ по типу будапештського меморандуму.
9. Буде створено якийсь фонд по відновленню Донбасу (обговорюється цифра в 10-15 млрд доларів)
10. Якщо все це втілюється в життя МВФ відкриває нам нову програму на 30-50 млрд доларів

Важливий момент - для легітимації обговорюється можливість конституційного референдуму разом з місцевими виборами.

Окремо хочу наголосити - поки це лише побажання і це не офіційний документ. І зараз майже все буде залежить від майстерності наших дипломатів.

Також варто зазначити ще один момент - суспільство готове легітимізувати всі ці речі. Зараз українці знаходяться в тій дивній психологічній фазі, коли хочеться відмахнутися від будь-яких проблем і сказати собі: я це не бачу, значить цього не існує. Тому, якщо хтось вважає, що суспільство жорстко виступить проти цього - той глибоко помиляється. Проблеми, якщо вони і з‘являться, то будуть проявлені не раніше ніж за рік, коли реальні вбивці з Донбасу почнуть радісно і нахабно прогулюватися по Хрещатику.