Засліплені ненавистю польські політики марнують унікальний шанс порозуміння і співпраці з Україною

Українські та польські праві багато років говорили про загрозу російського імперіалізму. На цьому будували внутрішньополітичну мобілізацію своїх прихильників. Вона була основою їх уявлень про зовнішню політику, зокрема ідеї про потребу співпраці та спільної оборони в рамках Балто-Чорноморського союзу. Нині загроза стала реальністю, проявившись у вигляді російської агресії в Криму і на Донбасі. Закономірною реакцією стало суттєве «поправішання» політикуму в Польщі (де праві сили мають більшість у владі) та Україні (де ідеї правих сил мають вплив навіть на партії іншого забарвлення). Здавалося склалася найсприятливіша ситуація для можливого втілення балто-чорноморських ідей в життя. Але реальність виявилася іншою - стосунки між Україною і Польщею почали погіршуватися. 
Причина не менш парадоксальна ніж наслідок - каменем спотикання стало ставлення до військових формувань в роки Другої світової та перші повоєнні роки. Парадокс в тому, що це ставлення фактично однакове в Польщі і в Україні. В обох країнах на державному і громадському рівні вшановують тих, хто протистояв нацистському та комуністичному режимам. В Україні врешті законом надано статус учасників боротьби за незалежність воякам УПА, наближений до аналогічного статусу вояків АК в сусідній країні. В Польщі на державному рівні почали вшановувати «проклятих вояків» - учасників повоєнного антикомуністичного підпілля. Здавалося б такі кроки є яскравим свідченням схожих підходів до історії, розуміння актуальності теми антикомуністичного спротиву саме тепер, на фоні наростаючої російської загрози, яка навпаки опирається на просовєтську риторику. Проте польські праві занурюючись в минуле зосередили свою увагу на фактах протистояння між українцями і поляками. Конфлікт, який забрав життя тисяч людей, був страшною трагедією, яку мусимо пам'ятати. Але з точки зору оцінки українського чи польського підпільних рухів їх взаємна боротьба ніколи не була головною, ані за інтенсивністю, ані за тривалістю. Вона була «третім, непотрібним фронтом» для обох сторін. Врешті самі учасники цієї боротьби зрозуміли це і спільними зусиллями погасили вогонь протистояння. І навіть більше - спромоглися на спільні акції проти спільного ворога. На жаль ці героїчна сторінка української і польської історії досі поза увагою політиків. 26 травня геть не помітно минуло 70 річниця спільного бою УПА та польського формування ВіН у Грубешові. 
Натомість вже кілька місяців з політичних трибун у Польщі не забувають згадувати моменти минулого коли українці та поляки вбивали один одного. Безпосереднім учасникам протистояння вистачило розуму та сили переступити через ріки пролитої крові. Їх нащадкам, які заявляють про шану до попередників, бракує одного і другого. Засліплені ненавистю польські політики марнують унікальний шанс для порозуміння і співпраці з Україною, які зараз вкрай потрібні обом країнам, які були б найкращим пам'ятником загиблим з обох боків.