Чому теза «Ми будували імперію разом» абсурдна

Незалежно від того вважаєте ви імперію чимось гарним чи поганим. Не конкретну імперію (російську, римську, британську), а імперію як концепт. Бо імперії завжди є продуктом вузьких еліт, а нації навіть як «вигадана спільнота» конструкт набагато глибший.

Так само доволі абсурдно протягувати існування націй і боротьбу цих націй до Київської Русі чи «єгипетського полону». Просто тому, що ідея нації як сталого концепту і ідея імперії як концепту не поєднуються. Точніше, вони суперечать одна одній і вступають у прямий конфлікт. Власне, тому що класична імперія формує трохи іншу форму ідентичності. Власне, підданого імперії.

Нація це не тільки і не стільки мова, не тільки і не стільки етнос, не тільки і не стільки домінуюча релігія, це набагато більш складне явище, яке неможливе без політичної складової.

Імперія і імперська ідентичність теж явище складне, але при цьому далеке від національної. Бо етнічна приналежність для імперії не мала значення аж до появи націоналізму як політичної концепції.

Навіть релігійна – не завжди. Так, у Російській імперії чи Османській імперії для того, щоб отримати важливу посаду треба було сповідувати офіційну релігію (хоча в обох випадках – не без виключень), але головним завжди була лояльність до імперії як такої. Етнічне різноманіття людей, які займали провідні посади – просто вражаюче. Вірмени, албанці, греки, серби, болгари, турки. Росіяни, німці, українці, французи, татари, балтійці, італійці, шотландці.

Коли на базі згасання релігійної ідентичності і розвитку капіталізму (який витісняв традиційний феодалізм) почали формуватися сучасні нації Західної Європи (перші нації – саме там, так), вони протиставляли себе традиційному феодальному ієрархічному суспільству.

Коли нації почали формуватися у Центральній і Східній Європі – вони в якості ворога логічно обирали імперії, частиною яких були. Навіть поява сучасних німців та сучасних італійців як націй – це протистояння їх імперіям. Німців – Парижу і Відню. Італійців – Відню. Що не завадило їм потім забажати самим стати імперіями, щоправда, колоніальними. А не континентальними.

Найкраще конфлікт «нація – імперія» ілюструють Османська і Російська імперії. Націоналізм ламав традиційний для імперій ієрархічний формат, де еліти будь-якої етнічності могли влаштуватися у порядок денний за виявлення затверджених форм лояльності. Націоналізм і концепція націй обʼєднувала еліти (бо на всіх імперських посад не вистачить) і простий народ (бо центральна імперська влада завжди сприймається як чужа) у спільному інтересі досягнення самоуправління. На що імперія, відповідно, має відповідати. І крім обмежень у бій йде форма імперського націоналізму – шовінізм.

Суть шовінізму полягає у постулаті переваги одного народу над іншими народами з метою обґрунтування свого «права» на їхню дискримінацію або пригнічення. От Ленін критикував «великорусский шовинизм» саме як форму виродженої імперськості, яка виправдовувала саме існування імперії. Те саме було у Британії, яка виправдовувала несправедливе панування над Індією словами Кіплінга про «тягарем білої людини». Так само було з Османською, Французькою колоніальною та іншими імперіями. Вищою формою шовінізму стане нацизм.

Тому боротьба України проти Росії, як і наша війна – це війна нації, що бореться за незалежність (української нації) проти імперії, яка набула найбільш потворних шовіністичних форм (Російської). Росія вдруге стала саме шовіністичною імперією, вперше це сталося за пізньої Російської імперії Алєксандра ІІІ і Ніколая ІІ.

А те що у нас колись справді було спільне минуле (яке не завжди було станом війни) і люди з українською етнічністю зіграли у побудові імперії значну роль не має зараз взагалі ніякого значення. Греки теж Османам імперію будувати допомагали. А потім з нею воювали. Та й сучасна Туреччина побудована Ататюрком на запереченні імперської османської ідентичності. Такі справи.