В Ірані відбувся перший тур виборів президента. Що там відбувається?

Далі буде маленьке пояснення, бо заголовки ЗМІ можуть виглядати оптимістично. Наприклад, ось так: «В Ірані у першому турі президентських виборів лідирує реформатор Масуд Пезешкіан». Разом з Пезешкіаном у другий тур вийшов консерватор Саїд Джалілі.

Пезешкіан публічно виступає за відновлення «ядерної угоди» з США, виступає за скорочення обмежень Інтернету і відносну лібералізацію політики щодо жінок. Одночасно з цим підтримує КВІР (Корпус вартових ісламської революції), виступає з жорстких антиамериканських та антиізраїльских позицій.

Але це все було б добре, якби не суть іранського режиму.

Слово «реформатор» відносно кандидата у президенти чи будь-якого релігійно-політичного діяча в Ірані треба розуміти не так, як ми звикли. Іран – ісламська республіка, заснована на дуже чіткий ідеологічній концепції – вілаят аль-факіх аль-мутлак. Основна влада за цієї системи належить ісламському духовенству.

Головний з них – рахбар, або Вищий керівник Ірану. Саме він визначає основні аспекти внутрішньої і зовнішньої політики, законодавчої, виконавчої і судової влади. При цьому він спирається на складну систему консультативних органів і організацій, які забезпечують його авторитет духовного лідера. За влади поточного рахбара – Хаменеї – Вищий керівник перебрав на себе значну частину повноважень президента. Зробивши світську владу ще більш залежної від духовної.

Вся політична дискусія у керівництві Ірану йде навколо дуалізму «реформістів» і «традиціоналістів». Так, там є відмінності в радикалізмі застосування ідеології. Але всі вони визнають, розділяють і впроваджують «цінності Ісламської революції».

Роль президента, як і інших світських інституцій в такій системі влади – брати на себе керівництво політичним курсом, а також «коригувати» його відповідно до суспільних настроїв, зовнішньої та внутрішньої кон'юнктури. Іноді навіть виступаючи інструментом каналізації суспільних настроїв. Всі кандидати в президенти (і «реформатори», і «консерватори») схвалюються рахбаром і Радою вартових конституції, яку теж контролює рахбар.

Простір для людей, які мають погляди, відмінні від поглядів вищого лідера та його оточення, обмежений. Тому новий президент, навіть при виявленні адекватності, дуже швидко буде обмежений поточними владними інституціями.

Зараз у Ірані йде боротьба за те, хто буде наступним рахбаром. Вона набагато важливіша за вибори президента. Бо Хаменеї майже 90. У цій боротьбі виділяються три головни актори:

№1. Священнослужителі з Асамблеї експертів, вищого релігійного органу, який обирає рахбара. Там домінують «консерватори»

№2. Світські інститути і угрупування, важливі для життя суспільства і економіки – нафтовики, банкіри тощо. Старий добрий олігархічний феодалізм, зростання владних інституцій з впливовими кланами.

№3. КВІР, який перетворився з особистої гвардії Хаменеї у важливого гравця у військових, соціальних і зовнішніх питаннях. Зараз це своєрідна «держава в державі».

Між цими групами – жорстке суперництво. Економічні угрупування хочуть відновлення ядерної угоди з США через її економічну доцільність. Але це б суперечило інтересам КВІР і радикалів. При цьому молоде покоління радикалів намагається посунути старе. Найбільш ймовірним наступником зараз є син Хаменеї, Моджтаб. Він тісно повʼзаний з КВІР.

Президентські вибори виступають етапом цієї боротьби за владу. Крім того, участь відносно адекватного (номінально) і при цьому підконтрольного владі (реально) кандидата може трохи знизити напругу всередині Ірану. Бо найбільшою загрозою для режиму залишаються не США чи Ізраїль, а прості іранці, які регулярно і системно протестують та повстають.

Але поки владу у країні знову не візьме народ Ірану, ніяких суттєвих змін у політиці чекати не варто. Навіть якщо переможе президент – «реформатор». Не так той режим працює.