Передзвонити Путіну? Це все блуд

Перше питання: Російська війна! З війни є дві дороги: одна – через перемогу. Друга – через капітуляцію. Через перемогу йдемо – отримаємо мир. І через капітуляцію йдемо – отримаємо мир. Мені здається, більшість політиків слово «мир» вживають тоді, коли вони не готові до всеохоплюючого плану опору. Стати на коліна, «перезвонить» Путіну, «побеседовать», поїхати «переговорить» – це все блуд. Якщо ви розумієте, які мотиви у Путіна. Він автор цієї війни, він її обличчя. І це – один з необхідних для його імперської політики, для політики «русского мира», ходів, через який він повертає якусь частину підтримки в російському середовищі. Проект «русского мира» – це амбітний проект. Більшість пересічних росіян не люблять свободи, не люблять волі. В Росії мало Немцових, Басілашвілі, Сахарових, Макаревичей і т.д… В Росії, малоймовірний, політичний Майдан. «Водочний» майдан може бути, хлібний майдан може бути, пенсійний може бути, примітивний майдан може бути. Майдану гідності – важко.

Пересічний росіянин любить царя. І він готовий страждати у всьому іншому. Але щоб підтримувати належну температуру ставлення до влади, треба, щоб була історія кримського мосту. Вона на декілька років зробить репутацію «удовлетворённого чувства», що Росія щось повернула собі. Або, наприклад, кримська окупаційна операція. Або окупація Донбасу.

Друге питання – це безпекова політика України. Безпекова політика, по своїй суті, покликана дати відповідь на вічність України. Майже вся історія новітньої незалежності України була огорнута в пелену, так званої, «позаблоковості» (що є нічим іншим, як орієнтація на Московську безпекову модель). Цей позаблоковий блуд привів нас до російської окупації Криму та східного Донбасу, неміряних втрат людей, соціальних інтересів та економіки.

Це наша плата за туге розуміння, насправді, дуже простої історії. А історія проста: 29 країн, які 70 років перебувають у цьому союзі, і жодна з них не втратила і квадратного кілометра своєї площі, жодної душі в конфліктах між членами клубу. А ми міркуємо: чи підходить це Україні, чи не підходить, може, жити поза блоком, може, жити в Ташкентському договорі безпеки…

Це відповідь на те, що недолугість, у розумінні сучасної модернізованої політики безпеки, призводить нас до цієї важкої плати, яку ми сьогодні несемо.

Третє – це політика національного відродження і національного становлення. Це політика, яка за своєю суттю творить той соціальний клей, який з 45 млн. громадян України формує цільну політичну націю, сім’ю. Врешті-решт відповідає на ключову політичну проблему українців – слабку внутрішню інтеграцію.

Четверте – це економічний план для країни. План, який виводив економічні темпи розвитку від 7% приросту ВВП на рік, створення нових робочих місць -680-800 тисяч на рік, інвестиції не менше 1 млрд. доларів на місяць і на цій основі досягнення соціального прогресу. Доречі, названі цифри – це цифри нашого економічного розвитку в 2005-2010 роках.

П’яте питання – це доктрина, яка веде нас до пан’європейської і європейської інтеграції – як особливо важлива ідеологічна ціль!

Сьогодні непрості часи для України, однак не впускаймо у серце зневіру. Я хочу додати Вам впевненості. Я прошу Вас вірити у наші українські сили. Я прошу Вас не піддаватися на спокуси обіцянок тих, які краще і солодше звучать. Я звертаюсь до Вас як до господарів. Я прошу єднатися навколо нашої єдиної для всіх мети: - Бути українцями! Бути Українською державою! І нехай благословлять нас слова отця Августина Волошина: «Світлом свободи вже осяяна наша дорога Україна. Будь же сильним і гордим та працею своєю на користь українського загалу докажи, що Ти виріс до ступеня державного народу, який здібний керувати своєю долею».