Відкритий лист президенту США Дональду Трампу

Пане президенте!

​Я вирішив написати цей лист без зайвого дипломатичного етикету та високопарних слів – просто як людина до людини, як президент до президента, якому небайдужа доля свободи й людської гідності.

​Свобода для українця – це не просто слово з політичних декларацій. Це наш глибокий генетичний код, переданий від сивих козацьких часів, від наших прадідів, які понад усе цінували волю та свою Богом дану землю.

Ми – народ хліборобів, чия ідентичність проростає з любові до власної хати, до свого поля і до свого рідного неба. Ми ніколи не зазіхали на чуже, але й своє віддавати не навчені.

​Подивіться на те, що відбувається в Україні просто зараз, цієї хвилини. Наші міста щодня й щоночі здригаються від російських балістичних ракет та важких авіабомб. І б’ють вони не по військових об’єктах – ворог цілеспрямовано нищить мирних людей, намагаючись випалити нашу свободу. Вони б'ють по звичайних житлових будинках у древньому Києві, по сплячих кварталах у Запоріжжі, Одесі, Дніпру та Харківщині. Свіжий приклад: варто було Вам лише заговорити про можливість якихось «поступок» чи домовленостей із путіним, як Кремль одразу ж «подякував» за це черговими кривавими ударами по наших родинах.

​Скільки невимовного болю протікає крізь серце, коли бачиш матерів, які ховають своїх невинних дітей, і малечу, яка залишається сиротами серед диму й руїн! Це не просто суха статистика чи «конфлікт десь далеко» – це нестерпний, живий біль мільйонів родин, які щодня проходять через справжнє пекельне горнило цієї війни.

​І на цьому тлі виглядає дико й боляче, коли лунають заклики до України «зупинитися», повчання, кого нам обирати й як жити, або коли дається зелене світло на торгівлю російським дизелем. Кожен долар від цього дизелю – це куплена ракета, яка завтра прилетить у наші хати. Торгувати з агресором під час такої бійні – це живити його воєнну машину.

​Пане Трамп, згадайте події понад тридцятирічної давнини, коли розпадався Радянський Союз.

Україна тоді володіла третім за величиною ядерним потенціалом у світі. Ми добровільно відмовилися від цієї зброї заради миру на планеті, повіривши словам і підписам великих держав. У 1994 році Сполучені Штати Америки разом із партнерами підписали Будапештський меморандум, давши Україні офіційні гарантії безпеки, суверенітету та недоторканності наших кордонів. Америка взяла на себе моральне й юридичне зобов'язання бути нашим щитом і захисником. То хіба можна сьогодні, коли на нас напав підлий ворог, забути про підпис Великої Америки під цим документом?!

​Адже згадайте й власну історію Сполучених Штатів! У 1930-х роках Вашингтон теж вірив, що торгівля нафтою з Імператорською Японією допоможе втримати «стабільність». США роками продавали їм пальне, намагаючись відкупитися від війни. Чим це закінчилося? Трагедією Перл-Гарбору, коли японські літаки на американському ж пальному бомбили ваш флот.

​І згадайте, хто завжди стояв поруч, коли треба було захищати свободу.

На легендарному фото над Іводзімою прапор США піднімав український хлопець із Лемківщини – сержант Михайло Стренк, який віддав життя за Америку. А 25 квітня 1945 року на зруйнованому мосту в Торгау на Ельбі американського лейтенанта Вільяма Робертсона першим обійняв український хлопець із Черкащини – Олександр Сільвашко. Наші народи вже проливали спільну кров за свободу проти тиранії.

​І тому наостанок я хочу сказати найголовніше – те, що має зрозуміти весь світ і Ви особисто, пане президенте.

​Українська ідентичність – це нескореність. Ми – народ із глибоким корінням, прив'язаний до своєї землі любов'ю, працею й духом волі. Ми ніколи, чуєте, ніколи і нікому не віддамо своєї Землі. Це наш дім, Богом даний нам під цим високим сонцем. Ми тут були, ми є і ми завжди будемо! Нас неможливо залякати ракетами й неможливо змусити здатися, бо в наших жилах тече кров вільних людей. З тиранами не домовляються – їх зупиняють!

​З вірою у Правду, свободу та честь вільного світу,

​Віктор Ющенко, президент України 2005-2010