Переворот у «Нафтогазі». У Москві можуть відкривати шампанське

Друзі! Мене щойно формально попередили, що мою посаду скорочують, і це означає, що через два місяця мене звільнять з Нафтогазу. Оскільки постійно доводиться боротися з дезінформацією, при чому, «з переважаючими силами суперника», маю знову вдатися до радикальної відкритості і викласти тут своє бачення ситуації.

Символічно, що мене звільняють з Нафтогазу в ситуації, коли наша команда, яку я маю честь очолювати, у 2019 продемонструвала рекордні прибутки на фоні збитків решти Нафтогазу, і коли попереду більш ніж достатньо роботи.

Причина звільнення

Я відразу перейду до глибинних причин, до сутності. У такій ситуації найбільш логічне пояснення, чому мене звільняють – зараз не є пріоритетом боротьба проти російської агресії, зокрема ефективний захист інтересів України у відносинах з Газпромом. Так само не є пріоритетом боротьба з корупцією, зокрема з її причинами в газовому секторі. Виходить, є інші пріоритети, які, на жаль, стали бар’єром на шляху зближення з Європою, зміни правил всередині країни на європейські, примушення Росії грати за цивілізованими правилами по відношенню до України.

Поясню, чому можна зробити такий висновок:

• Наша команда завдала такої поразки Газпрому, Росії, режиму Путіна, що не дивно, що ми для них давно як кістка в горлянці. Мова йде про Стокгольмський арбітраж, де ми відбили вимоги Газпрому на суму більше 80 млрд. дол. і натомість витребували компенсацію на суму 5 млрд. дол.; про реверсні поставки газу з Європи, які не дали поставити Україну на коліна через припинення поставок газу з боку Газпрому; про загальні зміни у комерційних відносинах між Нафтогазом і Газпромом – якщо раніше в середньому сальдо платежів за імпортований газ та транзит буле від’ємне для Нафтогазу, і 5 млрд. дол. щороку йшли з України в Росію, то зараз це сальдо є позитивним і сотні мільйонів йдуть з Росії в Україну.

• Так само не сподобалося ні Росії, ні її «бізнес-партнерам» в Україні, те, що наша команда змусила Газпром підписати контракт з зобов’язанням «качай або плати», причому на обсяги більші, ніж спочатку пропонував Газпром. Це зірвало плани тих в Україні, хто вже приготувався «заробляти» на «прямих поставках» російського газу. Адже якщо Газпром має платити за транзит газу навіть якщо він не використовує потужності, то він має включати ці витрати до вартості «прямих поставок». Але тоді це не дає «заробити» посередникам. Іншими словами, посередники збиралися ділити з Газпромом майже 32 долари на тис.м.куб., а тут ці гроші мають йти по суті в держбюджет України.

• Олігархам та корупціонерам ніколи не подобалося те, як ми системно зменшуємо простір для корупції. Хоча ми і не антикорупційні органи, і можливості нашої команди у боротьбі з корупцією завжди були дуже обмеженими, ми на ділі, а не на словах з нею боролися. Ми не дали створити «Росукренерго-2». Ми значно зменшили корупційні можливості на газовому ринку України, зокрема для групи Фірташа та для таких як Фаворов. Ми постійно заважали тим, хто займався корупцією на закупівлях в Укргазвидобуванні, Укртрансгазі та інших структурах Нафтогазу. Навіть якщо подивитися на Укрнафту, то масштабне виведення грошей з цієї компанії були до того часу, як наша команда стала займатися реалізацією прав Нафтогазу як акціонера Укрнафти (тобто до 2018 року). Але, як кажуть, коли ти борешся з корупцією, вона починає боротися з тобою. Наприклад, за допомогою фейків та пліток. Особливо непорядно, коли їхнім джерелом є твої «колеги», яким в «роботі» заважає твоя принциповість. Але як відомо, на злодії і шапка горить.

• Наша команда робила все це завдяки як внутрішній роботі, так і просуванню європейських реформ на державному рівні. Наприклад, через впровадження європейських правил у Законі про ринок природного газу і через впровадження міжнародних стандартів корпоративного урядування в державних компаніях. При цьому, наші ініціативи спотворювалися політичними компромісами на стадії прийняття законів, а потім некомпетентністю і прокрастинацією на стадії реалізації. І ми це критикували. В результаті на нас були злі як ті, хто були опонентами реформ з самого початку, так і посередність — псевдореформатори, яких ці реформи винесли наверх, як піну.

• На початку вже цього року, майже відразу після того, як я провів переговори з Газпромом і підписав новий транзитний контракт, і коли ширилися чутки не про моє звільнення, а навпаки, про призначення мене головою Нафтогазу (і навіть прем’єр-міністром), я публічно виклав свою позицію щодо того, що потрібно продовжувати активно відстоювати інтереси України у протистоянні з Росією, змушувати Газпром грати за європейськими правилами по відношенню до України, а також самим дотримуватися цих правил.
• «Останньою краплею», мабуть, став підготовлений нами детальний аналіз можливостей за моїм напрямком заробити для України більше 17 мільярдів доларів, при цьому очевидно всупереч інтересам Газпрому і Кремля, а також деяких зацікавлених сторін в Україні, яким не потрібні відповідні зміни.

Можливо, брак політичної волі боротися з Російською агресією в свою чергу пояснюється браком розуміння, що закінчити війну успішно для України можна лише, якщо Україна покаже, що вона може захищатися від Росії, якщо Україна стане сильною.

Щоб Україна стала сильною, для успішного проведення реформ на керівних посадах потрібні професіонали з репутацією, які знають, що робити.

Коли ж у влади інші пріоритети, то призначають слабких, але політично зручних виконавців; а незручних, але ефективних професіоналів «терплять», лише доки вони не загрожують інтересам “начальників”.

А як же Коболєв?

Його теж звільняють? Він же теж «реформатор», теж бореться з Газпромом та з корупцією? Він же зі мною в одній команді?

Ні, Коболєва не звільняють. Навпаки, Коболєву Кабмін, знову без жодного конкурсу, продовжив контракт на чотири роки. І тепер Коболєв фактично звільняє мене.

Ми самі допомогли Коболєву створити його імідж. Так, Нафтогаз платить за його особистий піар, але це не головне. Ми хотіли змін у владі. Ми хотіли «нові обличчя». Нам потрібно було разом із владою захищати Україну від російської агресії. Нам потрібно було, щоб влада проводила реформи, які можуть привести нас в Європу. А потім ми боялися «виносити сміття з хати», переживаючи, що це допоможе нашим опонентам критикувати наш європейський вибір.

Але в цьому і є споконвічна проблема відносин між державою та суспільством. З одного боку, суспільство має робити владу сильною, щоб держава була спроможна виконувати свої функції, зокрема захищати суспільство від зовнішніх ворогів. Але дуже часто ті, кого ми робимо сильними, не витримують випробування владою і перестають діяти в інтересах суспільства. Тому суспільство має примушувати владу використовувати цю силу у інтересах суспільства, а не у власних інтересах. Зрозуміло, це породжує конфлікт. І це вимагає від суспільства не сліпої віри у імідж можновладців, який ми їм самі допомогли створити, а постійного стримування, навіть боротьби з тими, кого ми зробили владою.

Коболєв є частиною системи влади

Можна сперечатися, коли він став таким, чи він зрадив і перейшов на «інший бік», але це все другорядно. Головне, що він свій вибір зробив, і зараз дуже органічно вписується у владу.

Яким є типовий «начальник» в системі, де немає меритократії?

Він паразитує на досягненнях інших. Він каже те, що від нього хочуть почути потрібні йому та його патронам люди, хоч він і не збирається це робити.

При цьому він намагається приховувати незручну правду і маніпулювати даними, розправлятися над неугодними, обґрунтовуючи це необхідністю захищатися «від ворогів».

Саме тому суспільство і не може вірити «на слово» таким «начальникам», або їхньому піару.

Це ілюзія, що влада не контролює Коболєва, і він робить, що хоче

Хто у березні цього року без конкурсу продовжив повноваження Коболєва на чотири роки?

Рекомендувала Наглядова рада, яку призначає і звільняє Кабмін, причому її призначали теж без конкурсу, начебто як «тимчасовий варіант». А остаточне рішення ухвалював, принаймні формально, сам Кабмін. І вони мали знати про паразитичну природу «начальників». Тому вони точно могли б обґрунтувати, чому Коболєву не потрібно було продовжувати контракт. Цього не було зроблено. Отже, з Коболєвим знову «домовилися».

Ну і навіть формально рішення про зміни в організаційній структурі, фактично про моє звільнення, погоджувалося з Наглядовою радою, яку призначає Кабмін, і я в якій є представники як Кабміну, так і Офісу Президента.

Імідж Коболєва – це шати з казки про голого короля

Я мав вам розповісти про роль Коболєва – інакше не був би зрозумілий зв’язок між глибинними причинами та формальностями мого звільнення.

Для багатьох з вас це було неприємно чути. Ви тепер можете зрозуміти, як мені неприємно бути очевидцем цього. Але тепер в мене є не просто моральне право, а моральний обов’язок про це розповідати суспільству.

Наша команда прийшла в Нафтогаз після Революції Гідності допомогти нашій державі захиститися від російської агресії і реалізувати вибір українського народу – йти в Європу. В цьому плані Нафтогаз був найважливішою стратегічною компанію. Як писав вище, ми чесно і успішно виконували свою роботу. І тепер ми не можемо просто мовчки піти. Щонайменше, ми маємо чесно попередити суспільство, що ми не впевнені, чи наша справа залишається в надійних руках, і пояснити чому.

Але спершу нагадаю, що рішення про скорочення моєї посади, де-факто про моє звільнення, приймав формально Коболєв. Але розповідаю незручну правду про Коболєва не тому, що він мене звільняє. Навпаки, моє звільнення — це реакція Коболєва на незручну правду, у якій він бачить загрозу для свого крісла. У свою чергу, цим користуються ті, хто тримає Коболєва в цьому кріслі.

Я Коболєву в очі казав про те, що його провали як керівника перекреслюють досягнення нашої команди в Нафтогазі і дискредитують реформи. Що його недостатній рівень компетентності та морально-етичних якостей є проблемою для трансформації Нафтогазу в ефективну національну компанію. Що це передусім негативно впливає на здатність України успішно протистояти Росії, боротися з корупцією, розвивати економіку. Що останнім часом це виглядає як паразитування. Я казав про це і Наглядовій раді. Більш детально про те, як і чому я кажу про цю незручну правду, читайте далі.

Нагадаю, в українському законодавстві немає такої підстави для скорочення посади як “загроза для авторитету та для крісла начальника”. Крім цього, рішення про скорочення моєї посади Коболєв мав погоджувати з Наглядовою радою, в якій є представники Президента та Кабміну, і яку в принципі призначає держава. Таким чином, питання не в тому, чому Коболєв захотів мене звільнити, а чому йому дозволили це зробити. Тому я і вказував вище глибинні причини того, чому мене звільняють.

Тепер після цього розлого вступу давайте чесно поговоримо про те, чи може Коболєв ефективно керувати Нафтогазом.

Для початку потрібно відповісти на питання, чому Коболєв став головою Нафтогазу і залишається на цій посаді, попри політичні зміни.

У 2014 році Яценюк під впливом Мартиненка та Єремеєва (до речі, він тоді був бізнес-партнером Фірташа), без конкурсу призначив Коболєва — як певний компроміс між запитом суспільства після Революції Гідності на незашкварених посадовців та бажанням мати політично зручного виконавця. На що ж тоді розраховували, коли призначали людину без управлінського досвіду на відповідальну посаду у такий складний час? Давайте подивимось на факти.

До речі, вам про них могли трохи по-іншому розповідати. Наприклад, в інтерв’ю Яніні Соколовій Коболєв прямо в очі казав, що його обрали на конкурсі, а рекомендував його тодішній міністр Пивоварський. Але проблема в тому, що конкурсу не було, а Пивоварський на той час працював у Єремеєва, і міністром став лише в другому уряді Яценюка (тобто не в березні 2014). Звісно, це все легко перевірити.

Про яку довіру до влади може йтися, коли людей обманюють настільки прямо, дивлячись в очі?

Але повернемось до фактів.

Перше, що зробили після призначення Коболєва – відправили його в Москву на зустріч з Міллєром домовлятися про поставки російського газу. Коболєв не зміг домовитися. Скоріш за все, на це і розраховували ті, хто готував «Росукренерго 2». Їхні плани зірвали, з одного боку, воєнні дії на Донбасі і відповідні суспільні настрої в Україні, а з іншого боку, успіхи нашої команди в Нафтогазі у налагодженні поставок газу з Європи та у Стокгольмському арбітражі.

Тепер давайте повернемось у 2020 рік і подивимось на останні події. Після того, як наша команда в Нафтогазі, взагалі без участі Коболєва, якого фактично було усунуто від процесу, змусила Газпром заплатити 2,9 млрд дол за рішенням Стокгольмського арбітражу і укласти новий контракт з «качай або плати», Росія зрозуміла, що Коболєв сам по собі їм нічим не загрожує. Скоріш навпаки (про це далі). До того ж, маємо «мирний» процес, який просуває Єрмак. Також є впливовий політик-силовик Аваков, і впливовий бізнесмен Коломойський, яким подобається Коболєв. І є Зеленський, якому доводиться балансувати. З огляду на ці факти, і виникає логічне пояснення, кому потрібен Коболєв на чолі Нафтогазу.

Зауважу, що розуміти певні речі не завжди означає погоджуватися з ними. Також ще раз наголошую, я розповідаю про Коболєва, щоб ви краще розуміли загрози.

Безумовно, Коболєв може сказати, що за його керівництва, Нафтогаз став прибутковим, переміг Газпром, був двигуном реформ та значно зменшив рівень корупції.

Але в якій мірі ми маємо завдячувати Коболєву за ці досягнення? Погодьтеся, є різниця між досягненнями самого Коболєва та досягненнями інших за часів його керівництва Нафтогазом. Приміром, за успішний розвиток ProZorro у 2016-2019 роках ми ж скоріше завдячуємо не Кубіву, який був міністром економіки, а його заступнику, Максу Нефьодову. Так само за успіх з запуском Патрульної поліції у 2014-2016 роках ми ж в першу чергу завдячуємо не міністру Авакову, а його заступниці Екі Згуладзе. Можемо ще згадати успіхи Сакварелідзе за часів керівництва Шокіна (який його звільнив у якості помсти:). Можемо згадати і взагалі екстремальний приклад команди тральщика Черкаси, яка проявила героїзм під час російського захоплення Криму всупереч наказам командира бригади, який зрадив Україну.

Важливо також не забувати, що в Нафтогазі формально запроваджений принцип «Індивідуальної відповідальності» керівників та декларується така цінність як «відкритість». Тому давайте відкрито говорити про відповідальність конкретного керівника у конкретних процесах.

І не варто прикриватися мантрою про «командну роботу». У великій компанії є багато команд, «начальство» – це далеко не завжди команда. В будь-якому випадку, командна робота – це подвійна відповідальність, вона не скасовує індивідуальну відповідальність кожного члена команди за внесок у загальний результат. Інакше це просто маніпуляція, щоб приховати власну неспроможність і уникнути індивідуальної відповідальності.

У нормальній компанії, де є різні напрями діяльності, керівника компанії ніколи не будуть оцінювати за результатами роботи тільки одного з напрямів. Тому що успіх за одним напрямом не має давати можливість приховати провали за рештою напрямів. І позаяк керівник компанії може бути лише опосередковано дотичний до успішного напряму, оскільки він має займатися передусім загальним керівництвом, що в свою чергу означає відповідальність за організацію управління за кожним з напрямів.

Давайте подивимося на рекордні прибутки Нафтогазу в 2019 році. Якщо відняти результат (68.4 млрд грн) за напрямом роботи (транзит газу) нашої команди в Нафтогазі, яку безпосередньо очолюю я, а не Коболєв, то у решти Нафтогазу – величезний збиток (- 5.1 млрд грн). В останній гучній перемозі нашої команди щодо стягнення 2.9 млрд дол. і укладення нового транзитного контракту Коболєв взагалі був усунутий від переговорів з Газпромом і підписанням угод.

Щодо попередніх гучних перемог Нафтогазу – Коболєв не ініціював відповідні процеси, безпосередньо не керував ними, і його роль взагалі була неоднозначною. Це стосується перемоги над Газпромом у Стокгольмському арбітражі, організації поставок газу з Європи (коли Газпром відключив газ), пов’язаних з цим реформами, боротьбою з корупцією.

Він мав відношення до них, і його можна навіть назвати членом нашої команди, яка працювала над цими процесами, але в цих командах він не був лідером. Його задача полягала скоріше в тому, щоб «домовитися» з його начальниками (яким він був зобов'язаний своєю посадою) або виконувати представницьку функцію.

Так, лідер і начальник – це не одне й теж саме. І у мене з Коболєвим різні культури управління. Показово, що коли Коболєв дійсно може похвалитися участю у гучних перемогах Нафтогазу, то він був членом команди, у якій я був і лідером. При цьому важливо, що він не дивлячись не те, що він був формально моїм начальником, в цих командах культуру управління визначав більше я, а він підлаштовувався.

До речі, у 2018 році я відмовився від позиції керівника Інтегрованого газового бізнесу саме тому, що Коболєв почав показувати, що він «бос» і не дав мені бути лідером, запровадити свою культуру управління (яка відповідала новим корпоративним принципам). Я вже тоді знав, що коли Коболєв — «бос», коли домінує його непрофесійна, постсовкова культура управління, там не може бути успіху.

І це лише підтвердили результати 2019 року — якщо відняти результати за напрямом роботи нашої команди, то у решти Нафтогазу, там де Коболєв – «бос», збитки, при чому це навіть з урахуванням ефекту від збільшення цін на газ (порівняно з 2014 роком ціни зросли в 10 раз).

Коли Коболєв був не в моїй команді, коли я не контролював весь процес, він не показав себе і як дуже сумлінний та компетентний спеціаліст. Наведу два конкретних приклади, аби не виглядати голослівним. Я маю це зробити і тому, що це безпосередньо пов’язано із загрозами, про які кажу. Це також приклади того, що маю на увазі, коли кажу, що у Коболєва була неоднозначна роль у перемогах над Газпромом.

У 2009 році, Дубина і Діденко, тогочасні керівники Нафтогазу, розраховували на Коболєва на переговорах 2009 року. Він як радник голови правління мав перевірити відповідність запропонованого Газпромом формулювання положення контракту «бери або плати» європейським нормам. Чим це закінчилося, ми всі добре знаємо — Газпром обдурив Нафтогаз, що вилилося у проблему для України сумою більше 80 млрд дол., яку наша команда потім з величезними проблемами вирішувала в Стокгольмському арбітражі. І це ще нам всім дуже пощастило, що арбітраж став на нашу сторону. Наступного разу так може не пощастити. Але цієї проблеми могло взагалі не бути, якби Коболєв тоді сумлінно зробив свою роботу, показав невідповідність пропозицій Газпрому європейським нормам хоча б за допомогою наявних в Інтернеті прикладів, а далі би вже Дубина та Діденко вели переговори з Газпромом та, за необхідності, переконували Тимошенко порушувати це питання на переговорах з Путіним.

Влітку того ж 2009 року керівництво Нафтогазу доручило Коболєву підготувати лист на Газпром та вказати в ньому вказати, що транзитний тариф є занизьким і Нафтогаз хоче його переглянути. Коболєв такий лист підготував, керівництво підписало, в Газпром надіслали.
Потім ми цей лист використовували в Стокгольмському арбітражі за транзитним контрактом — як запит на перегляд транзитного тарифу з 2010 року. Рішення арбітражу — цей запит не задовольняв формальним вимогам, передбаченим в контракті, і тому арбітражний трибунал не буде навіть розглядати нашу вимогу по суті. На щастя, у нас була альтернативна вимога, за якою ми і виграли 4,6 млрд дол. Але задоволення нашої основної вимоги могло би нам дати на 7,8-12,3 млрд дол більше. Для цього зокрема в 2009 році у цьому листі Коболєву потрібно було лише вказати очевидні зміни у формуванні транзитних тарифів у Європі і показати, що український тариф не відповідає європейському.
Але крім перемог під час керівництва Коболєвим Нафтогазом ми маємо говорити і про провали. Як вже сказав вище, з другої половини 2018 року я переважно бачу як провали за іншими напрямами перекреслюють досягнення нашої команди в Нафтогазі і дискредитують реформи. При цьому, на жаль, відбувається підміна понять — підтримка реформ підміняється підтримкою Коболєва на посаді.

Показовим є 2019 рік, коли я відійшов від загального керівництва і займався переважно протистоянням із Газпромом:

• Якщо відняти прибутки за моїм напрямком роботи з Газпромом (транзит), то Нафтогаз є збитковим.
• У видобутку рекордне за два десятиріччя падіння, не дивлячись на постійно зростаючі капіталовкладення та витрати. Про це, і про відповідальність Фаворова, якого призначив Коболєв я якраз нещодавно писав https://bit.ly/3a3MYcN , https://bit.ly/2SX6BxJ
• Всупереч планам, так і не створена система винагороди керівників (зарплати та премії), яку б більшість українців вважала прозорою та справедливою. Це все призводить до вкрай негативного сприйняття Нафтогазу широкими верствами населення.
• Навіть процес відокремлення діяльності з транспортування газу від діяльності з видобутку та постачання (анбандлінг) був би провальним, якби я не допоміг вивести його з глухого кута, куди його завів Коболєв.

Ви можете зауважити, що не все залежить від керівника компанії, у даному випадку від Коболєва. Погоджуюсь. Але він має нести відповідальність у межах своїх повноважень, а вони в нього доволі широкі.

Зокрема він взяв на себе особисту відповідальність за трансформацію системи управління. Як зазначили у своєму звіті мої колеги-аналітики, прогрес за цим вкрай важливим для Нафтогазу напрямом у 2019 році можна було охарактеризувати як «замало, запізно». Іншими словами, його було провалено. І зокрема це негативно впливало на перебіг переговорів щодо нового транзитного контракту.

Додам, що головним розробником як реформ, стратегії компанії, плану трансформації була наша команда. Коболєв та залучені зовнішні консультанти були співавторами, і вони з ними погоджувалися. Але наявні факти переконують, що проблема була не в планах, а в їх реалізації. І це при тому, що наша команда забезпечила Нафтогаз такими фінансовими ресурсами, про які інші компанії в Україні можуть тільки мріяти.

Як я вже згадував, що якщо аналізувати причини, то Коболєву об’єктивно не вистачає ні компетентності, ні цілісності (морально-етичних якостей).

І це не претензія, а констатація. У Коболєва немає ні нафтогазової освіти, ні бізнес освіти. Немає досвіду роботи в операційній діяльності — видобутку, транспортуванні, торгівлі, постачанні газу та нафти. Немає управлінського досвіду ні в ринкових умовах, ні взагалі в нормальній компанії. Тому зовсім не дивно, що у сфері його індивідуальної відповідальності виходить «замало, запізно». І не дивно, що правда щодо цієї індивідуальної відповідальності виявляється такою незручною. Але ж колись люди все одно зрозуміють справжній стан речей.

А цілісність — це, наприклад, коли ти декларуєш нульову толерантність до корупції тільки тоді, коли в житті не терпиш корупцію, про яку знаєш, або навіть про яку лише здогадуєшся. Як кажуть англійською, потрібно walk the talk (робити, що кажеш).

Розумію, що може бути складно усе це прийняти, адже це чергове розчарування. Можливо, ви все ще відмовляєтесь повірити в те, що Коболєв - “ніякий” менеджер. Але спробуйте тоді самі знайти суттєві досягнення Нафтогазу, де роль Коболєва не була б й у найкращому випадку другорядною, або за які ми маємо завдячувати його організаторським здібностям.

І це при тому, що, як вже неодноразово казав, остання гучна перемога Нафтогазу, стягнення з Газпрому 2,9 млрд дол і укладення нового транзитного контракту, була отримана в умовах, коли Коболєв був взагалі усунутий від переговорів з Газпромом. Таким чином доведено на практиці, що успіхи Нафтогазу можуть бути практично не пов'язані з Коболєвим. А от основні провали Нафтогазу, як я вже показав, напряму пов'язані з Коболєвим.

Я завжди відкрито перед вами звітував щодо результатів роботи нашої команди і моєї індивідуальної відповідальності - це основні перемоги Нафтогазу, про які ви чули. Але я і принаймні деякі ключові члени нашої команди підуть з Нафтогазу вже скоро. А Коболєв залишиться керівником Нафтогазу.

Саме тому ми і не впевнені, що наша справа залишається в надійних руках.

Сподіваюсь, як і обіцяв, я пояснив чому.

Що далі?

Я не знаю, як будуть розгортатися події впродовж наступних двох місяців, які я ще маю відпрацювати в Нафтогазі (оскільки законодавство встановлює певні терміни і процедуру для скорочення працівників).

Хочеться вірити, що все буде цивілізовано, як по відношенню до членів нашої команди, так і щодо передачі справ.

І вже в останній день роботи я опублікую гарний допис на Фейсбук з подяками всім, хто допомагав мені і нашій команді останні шість років.