Українське православ'я. Про діалог та об'єднання

Якщо пам'ятаєте, то рік тому були прийняті зміни до Статуту УПЦ КП де, серед іншого, було скасовано термін, у який після упокоєння Предстоятеля мав відбутися Собор для обрання Патріарха.

Святійший пояснив, що це робиться з причини можливого об'єднання з УПЦ МП у єдину Помісну Церкву. Щоби перш, ніж обирати Патріарха, провести переговори щодо можливості об'єднання, і якщо вона є - обирати спільного Патріарха. А якщо можливості для об'єднання не буде – тоді обирати Патріарха самим і далі розвивати Київський Патріархат.

Так от – зараз від жодного з братів в УПЦ МП я не почув навіть думки, що «може нам провести діалог з УПЦ КП, а ПОТІМ обирати Предстоятеля». У нас в СТАТУТ закладено і прагнення до єдності, і механізм для можливості реалізації цього прагнення. А з братньої сторони більшість поринули у останній ривок передвиборчого марафону.

Від нашого Патріарха вимагають полишити Київську кафедру, яку він законно посідає з 1966 року, полишити служіння в Церкві, на яке його обрала і в якому його підтримує багатомільйонна паства Київського Патріархату. Але ті, хто вимагають відставки, навіть у думці своїй не хочуть поступитися посадою Предстоятеля УПЦ МП, на яку їх (чи їхнього роботодавця) ще навіть не обрано…

Головна проблема у діалозі, на мою думку, є те, що наші брати досі сприймають Київський Патріархат як "прохача" і "молодшого партнера", діалог з яким - вже сам по собі є "милість" з боку "канонічної Церкви". Так їм є всі підстави поводитися з УАПЦ митрополита Мефодія, який є їхнім давнім соратником у боротьбі проти Київського Патріархату, але точно - не з нами.

Ми ж бачимо діалог лише як спілкування на рівних. Якщо у 1990-х роках ми не сприймали від МП мови ультиматумів, то тим більше не сприйматимемо її тепер.