Диригент Микола Лисенко: Мені закинули: «Ви ледь не зірвали урядовий концерт пам’яті Небесної сотні!»
Скандал у Державному естрадно-симфонічному оркестрі: версія звільненого художнього керівника
Наприкінці лютого на відкритому конкурсі посаду художнього керівника оркестру посів екс-диригент Донецької опери Богдан Пущак. Він змінив Миколу Лисенка, який керував оркестром близько 12 років і також подавався на конкурс, який несподівано програв.
За цією зовні звичайною кадровою ротацією схований конфлікт, яким уже рік живе знаний колектив. Перший етап протистояння був пов'язаний зі зміною директора оркестру. Цю посаду минулого року обійняв Олександр Зайцев. На той момент художній керівник колективу Микола Лисенко підтримав старого директора Сергія Федоренка, коли між ним та Зайцевим йшла боротьба за владу. Саме з тих пір, за словами Лисенка, і почалися його власні проблеми. Кульмінацією закулісних ігор стало оголошення відкритого конкурсу на посаду художнього керівника у грудні минулого року, а фіналом – сам конкурс, що відбувся у лютому 2018-го. Саме на ньому комісія дійшла висновку, що Лисенко, який довгі роки керував колективом, тепер не може цього робити.
Нове керівництво стверджує, що конкурс пройшов прозоро. «В адміністрації оркестру немає підстав сумніватися у професійності членів комісії і та обґрунтованості їхнього висновку на користь іншого кандидата. Ми переконані, що професійні якості музикантів мають оцінюватися на підставі об’єктивних критеріїв, а не династичних зв’язків», - говориться у офіційному зверненні Державного естрадно-симфонічного оркестру. Однак, ставити крапку у цій історії ще рано. Очевидно, що розв’язку визначить суд, до якого обіцяють звернутися сторони конфлікту.
Минулого тижня «Главком» зустрівся з Миколою Лисенком, і з перших уст дізнався його версію подій, які відбулися у Державному естрадно-симфонічному оркестрі.
Миколо Віталійовичу, поясніть, що відбулось, адже до цього ви керували оркестром багато років поспіль і питань до вас не виникало. Цього ж разу, як повідомили «Главкому» свідки засідання конкурсної комісії, вас звинуватили у тому, що ви не дбали про фінансову сторону роботи колективу. Це дійсно так?
Гумор ситуації в тому, що в той момент, коли мені все це казали, я дуже зніяковів, бо переважна більшість проектів, які я приводив в оркестр, були з грошима. Ось наприклад: буквально кілька тижнів тому оркестр отримав нову роботу - постійну співпрацю з міжнародними танцювальними турнірами. Я вже здогадувався тоді, що приречений. Тому перед початком цього виступу сказав музикантам прощальне слово, подякував за роки спільної праці, за те, що допомогли стати мені тим, ким я є, та побажав у будь-якому разі успіхів – чи то зі мною, чи без мене. Але і в поганому сні не міг уявити, що саме розгорнеться після.
Нас прийняли дуже гарно. Дякували і танцювальні пари, яким було зручно змагатися під живу музику, і члени журі, в тому числі з Європи та Америки. Після останньої композиції (Queen, We are the champions), пари вийшли на танцпол у столичній мерії та влаштували оркестру десятихвилинну овацію. І не лише аплодували, а й нестримно тупотіли підборами. Це було незабутньо – до морозу по шкірі.
А наступного дня – холодний душ. Директор та підконтрольні йому оркестранти звинуватили мене в тому, що я неналежно підготувався до цього останнього концерту, що не вивчив правил турніру, що диригував «з листка»… При цьому всі «різко» забули, що для нашого оркестру це був абсолютно нова робота.
Так ось, коли мені на цьому «конкурсі» дорікали грішми, за мною сиділа людина, композитор та продюсер, який готовий був підписати контракт на $5 тис. Хотів записати альбом з нами, в якому я мусив не тільки диригувати, а ще й співати. Коли ж він побачив це судилище, то просто встав і поніс цей проект в інший колектив. За останні кілька місяців це траплялося вже не раз. Люди приходили до пана Зайцева (новий директор оркестру – «Главком»), з фінансовими пропозиціями. Але коли вони прохали, аби диригентом був Лисенко, то у відповідь лунало: «Ні, ні, ні. Він навесні працювати вже не буде». Це слова Зайцева, які він казав ще в минулому грудні.
Власне, у грудні і з’явилось оголошення про те, що відбудеться конкурс…
Воно з’явилась раптово. Спочатку, коли я лише почав працювати над концертною програмою з Тар’єю Турунен (відома фінська рок-співачка, піаністка, композитор, колишня вокалістка симфо-метал-групи Nightwish – «Главком»), пан Зайцев підійшов до мене і сказав: «Давайте віддамо цю програму іншому диригенту. В оркестрі є молодий, талановитий Віталій Фізер». Я відповів: «Шановний Олександре Семеновичу, Тар’я знаходиться у топ-10 оперних співачок світу, тому я диригуватиму сам, вибачте». Я ще тоді не зрозумів, що вже пішла коса на камінь. І ось генеральна репетиція Тар’ї Турунен, складна програма, напруження на максимумі. У перерві Зайцев мене викликає і несподівано каже: «Вами всі незадоволені. По-перше, ви систематично спізнюєтесь…». Намагаюся опанувати себе та відповідаю: «Перепрошую, але за останні півроку я спізнився лише раз, та й то на 5 хвилин, попередивши про це». Але директор продовжує: «Ви не готуєтесь до репетицій, музиканти незадоволені. Навіть Володя Романюк (перший гобой оркестру – «Главком») лається матом, коли ви стаєте за пульт». Від такого в мене почали руки труситися. Уявіть, триває репетиція з Тар’єю, а мене викликав директор і починає таке казати. Потім він продовжив: «Ви ледь не зірвали урядовий концерт пам’яті Небесної сотні, бо з листка грали реквієм Моцарта». Дійсно, коли ми вийшли на сцену, з’ясувалося, що в сценарії було прописано два номери з реквієму Моцарта, про що нас не встигли повідомити. Водночас під сценарій прописано відеоряд, виступи артистів, серед яких – сам міністр культури, голос Майдану, Євген Ніщук. Розумію: ситуація критична, але вибору немає.
За мить згадав, як колись вчив у класі в свого першого «шефа», нині спочилого Льва Венедиктова реквієм Моцарта. Зміг мобілізувати музикантів. А вони – молодці, змогли зосередитись та зіграти. Ну якщо б це на фронті було, то дали б медаль за відвагу. Чи треба було сказати: «Ні, я не буду грати» і весь сценарій коту під хвіст? Проте ми вийшли із становища, але директор мені це поставив у провину. Я кажу: «Олександре Семеновичу, це не моя ситуація. Я її рятував, а не завалив».
Коли ж пан Зайцев на другий день сказав, що не продовжує зі мною контракт, тоді я й зрозумів чому було озвучено стільки претензій. Юристи мені пояснили: він не мав права не подовжувати зі мною контракт без поважних причин, і ось такі «поважні причини» знайшлися – нібито я зірвав концерт, нібито мною невдоволені. Єдине, він не зробив це юридично правильно, бо для цього мусив би постійно збирати художню раду. Треба було йому писати протокол про те, що Лисенко запізнюється у такі ось дні, на стільки-то, і ставити підписи інспекторів. Тричі він мусив розмовляти зі мною, викликати мене на художню раду з цього приводу, двічі я мав дати слово, що спробую виправлятися. І ось вже на третій раз, у випадку, якщо б ніякі розмови не допомогли б, тоді він мав оголосити конкурс на посаду.
Та я себе опанував і сказав: «Добре, я пройду конкурс. Тільки в мене велике прохання: щоб комісія була прозорою, неупередженою, щоб все було за законом». У мене було з чим йти на конкурс, я не боявся, майже 20 років стажу, звання «Заслуженого діяча мистецтв», численні відзнаки й нагороди, зрештою, найдорожче – ім’я та репутація.
«Я почав відкрито захищати старого директора. На що Зайцев сказав: «Ви про це ще дуууже пожалкуєте»
І все ж чому у вас виник конфлікт з Зайцевим? Йому вдалось посісти посаду директора, чому він не зупинився на цьому?
Кілька років тому пан Зайцев запропонував приєднатися до руху проти старого директора, Юрія Федоренка. Він знав, що я вболіваю за колектив, за його майбутнє. Переживаю, що немає нормального сайту, що ми дуже часто виступаємо no name, без позначення імені оркестру на афіші. Адже українські продюсери зацікавлені створювати ілюзію, що приїжджає іноземний соліст або група та везе з собою іноземний оркестр. Я ж намагався як міг піарити рідний колектив. Своїм коштом навіть робив сайт для нього.
Зайцев знав, що я прагну змін на краще. Тому й запропонував об’єднатися проти попереднього керівника. Але я відповів, що не візьму участі у цій справі. По-перше, ця людина (Федоренко, - «Главком») брала мене на роботу і я не можу підійти і плюнути їй в очі. По-друге, він є хрещеним батьком моєї дитини, середньої доньки. Це не по-Божому і не по-людськи. Отже, я відмовився йти на змову. Відтоді між мною і Зайцевим пішла прохолода. Звісно, при попередньому директорові, як і при кожному керівникові великого колективу, були свої проблеми. Але він вмів працювати: у нього завжди була команда продюсерів, яка давала оркестру постійну роботу. Музиканти їздили за кордон, мали концерти в палаці «Україна», збирали аншлаги, отримували доплати. Це було постійно, але оркестрантам цього здавалося замало.
Який був середній заробіток музиканта у Державному оркестрі?
Заробіток не дуже великий, тому що ми не маємо статусу національного. Середня заробітна плата була приблизно 6-7 тис. гривень.
Це разом із доплатами за побічні проекти?
Ні, це гола зарплата. Наприклад, в таких оркестрах як «Київська камерата» зарплата з 15 тис. грн починається. Я не знаю всіх формальностей, але музиканти отримували за концерти постійні доплати. А оскільки концертів було багато, це все складалося в «копилочку» і виходило непогано. Найголовніше, ці гроші, нехай і невеликі, були постійними.
Побачивши, що всі ці здобутки – під загрозою, я почав відкрито захищати старого директора. На що тоді Зайцев сказав: «Миколо Віталійовичу, ви про це ще дуууже пожалкуєте». Я подумав: «Ну, гаразд, можливо влаштують мені якусь сцену, але ж не викинуть з роботи». Вважав, що він на це не наважиться. Скільки років я вже разом з оркестрантами, дуже часто захищав їх у суперечках! Та й проти совісті ніколи йти не хотів.
Не знаю, як це склалося, але перемогу в міністерському конкурсі на посаду директора отримав саме Зайцев. Всупереч закону комісія старого директора не допустила навіть до першого туру. Незважаючи на те, що за старого директора наш колектив був чи не єдиний з усіх колективів в Мінкульті, що постійно виконував/перевиконував фінплан. Окрім цього Федоренко зумів придбати коштом міста багато нових інструментів. Та й робив не лише комерційні проекти: ми здобули дуже потужне реноме в спілці композиторів, в середовищі молодих виконавців, обслуговуючи міжнародні конкурси. Адже ми – не приватна «крамничка», а державний колектив, і мусимо приносити користь Україні, яка платить нам зарплатню. Проте все це було перекреслено.
«Виходить, 12 років оркестр на автопілоті летів?»
Розкажіть про сам хід конкурсу і з кого складалася комісія?
На третину з представників оркестру. Також було запрошено двох диригентів - Аллу Кульбабу та Сергія Голубничого. Скажу чесно – був переконаний, що ці двоє колег будуть прихильні до мене, але цього не сталося. Потім вони пояснювали, що не могли голосувати за мене, бо анкети було побудовано надто складно. Цікаво побачити, як саме…
Було запрошено також двох скрипальок, одна з них є концертмейстером дитячого театру. Також у комісії сидів Василь Пилипчак - відомий валторніст з оперного театру (соліст симфонічного оркестру Національної опери України – «Главком»), до того ж ще й композитор. Він і Зайцев - друзі. Я про коректність тут і не кажу. Зайцев як ініціатор мого вичавлення з оркестру сам очолив цю процесію. У нього як у голови комісії були два голоси. Крім того, він посадив поруч пані Марту Вачевську, першу скрипку оркестру, главу профспілкового комітету однієї з оркестрових профспілок (оркестр має дві профспілки – «Главком»), яка перша затикала рота будь-кому, хто висловлювався на мою підтримку. Також у комісії був Сергій Гурін, інспектор оркестру - людина, яка повністю підконтрольна директору і повністю від нього залежна. Таким чином більшість комісії від початку була налаштована проти мене категорично.
Василь Пилипчак від імені комісії виступив, коли я презентував свої творчі концепції. Він сказав: «Молодий чоловіче, як ви смієте складати свої програми, не знайшовши на них гроші?» Я просто заціпенів. Будь-якого запитання чекав, тільки не такого: «Ви мусите спочатку знайти гроші, музиканти не повинні грати «на шару». Ви повинні спочатку знайти гроші і на авторські витрати для композитора, чию музику ви виконуєте, і на оренду залу, і на те, щоб музикантам доплатити. А потім оці писульки свої пишіть».
Все життя місією художнього керівника я вважав формування концепції, тобто того, яким шляхом іде оркестр. Другою прерогативою - формування концертних програм, які матимуть комерційний успіх. І вже десь там позаду певну допомогу дирекції у пошуку фінансів. Завжди фінанси були первинною адміністрації – вони повинні шукати гроші. Звісно, я можу допомогти, залучити, якщо є така можливість, але робити за директора цього я не можу.
Останню кулю в потилицю мені випустив наш перший гобой Володимир Романюк – людина, яку я завше поважав і від якої я не чекав демаршу. Він встав і виголосив мені таку промову: «Миколо Віталійовичу, ви багато говорите, але насправді всю славу собі приписали. Так, ви були художнім керівником з 2005 року. Але то не ви все робили. Ви були художнім керівником, а працювали інші…», і починає перераховувати імена диригентів за весь цей час. Так, кажу, дійсно, дуже вдячний і засновнику оркестру Анатолію Ануфрієнку (про якого на сайті – ані слова), і Віктору Здоренку, і Наталії Пономарчук, і Тарасу Крисі, і Кирилу Карабицю, й іншим митцям, але я теж не сидів, склавши руки! Трохи зніяковів, забув спитати пана Романюка: «Перепрошую, але до кого прийшли Євген Станкович, Ігор Щербаков (відомі українські композитори прийшли підтримати Лисенка на конкурс, – «Главком»)? Їм що, немає більше чого робити?». Спочатку Зайцев їх не пускав, до речі, на відкритий конкурс. Сказав так: «Стоп. Куди йдете? На досудове засідання заходити не можна». Це були його слова, вони там ледве не попадали. Отже, для нього це був суд.
А допомагали судити такі як Романюк. Не знаю, що стало для нього мотивацією. Знаю, що позицію багатьох інших, особливо передпенсійного та пенсійного віку, визначала недолуга контрактна система, яка зробила музикантів фактично заручниками дирекції. І кілька «неугодних» вже були «м’яко» звільнені непідписанням контракту – попри обіцянки «не чіпати ветеранів» та трудове законодавство, яке забороняє викидати на вулицю тих, кому лишилося до пенсії менше трьох років. «Будете працювати, скільки захочете», - обіцяв новий директор, але не уточнив, що лише до 14 лютого, тобто до того моменту, поки не закінчиться їхній контракт. Знаю, що дехто з обурених вже звернувся до суду.
До речі, на сайті оркестру не вказано, хто був його керівником з 2005 року по сьогодні. Виходить, 12 років оркестр на автопілоті летів, так? Щоби мене принизити, вони на головній сторінці зробили розділ «Художні керівники», а під заголовком – 5(!) світлин. Одна з них – абсолютно легітимна, бо належить Мирославі Которович, заступнику художнього керівника. Але п’ятеро водночас… Зізнаюся, під час конкурсу я не витримав та зауважив комісії: «Даруйте, але це маразм. Не буває в оркестрі п’яти художніх керівників. Максимум є двоє: «худрук» та його заступник».
І ще одне. Готуючись до знищення, Зайцев створив дорадчий орган з музикантів оркестру. Ті, хто був налаштований проти мене, вставали і закидали мені одне, друге… Їхнє завдання було зганьбити та знецінити.
Кого врешті-решт обрали новим художнім керівником?
Пана Богдана Пущака. Я не знайомий з ним глибоко, але з повагою ставлюся до нього. Це один з колишніх диригентів Донецької опери. Щиро бажаю цій людині успіху і сподіваюсь, що йому вистачить досвіду і хисту. Існував такий комерційний проект, оркестр «Метрополіс». У Богдана є бібліотека популярних партитур – це музика до саундтреків, якісь хіти, він дещо обробляє сам, дещо адаптує до виконання, і у проекту було кілька програм. Минулого року проблеми з фінансуванням не дали змоги зібрати «Метрополіс», і тоді менеджмент звернувся по допомогу до Зайцева. Оркестр з честю «підняв» незнайому програму фактично за дві репетиції. Я ще здивувався, коли побачив Пущака у грудні біля нашого офісу. Потім здогадався: напевно вже тоді Зайцев готував цю людину на посаду.
За інформацією джерел «Главкома», Пущак має тісні зв’язки з екс-регіоналами, що й не дивно, оскільки він з Донецька. Вам щось відомо про це?
Я цього не чув. Як людина динамічна, Пущак сказав, що вони зараз працюватимуть за американськими стандартами. До речі, я намагався ввести це багато років поспіль у оркестрі. Як відомо, американці працюють з меншим числом репетицій. Чому? Бо на першу репетицію музиканти у них приходять, знаючи матеріал фактично напам'ять. А у нас як? Щодня музикант мусить після основної роботи бігти на «халтури» - щоби прогодуватись. Я прекрасно розумію, що у них немає часу все вивчити. Запитую на початку репетиції, чи подивились партії. Кажуть, що дивились. Починаємо грати, бачу, що не встигли.... Отже, я прекрасно розумію, що американська система гарна тоді, коли вистачає зарплат, і від того з’являється вільний час на самопідготовку.
Скільки загалом було кандидатів на посаду художнього керівника на конкурсі?
Троє: Богдан Пущак, Віталій Фізер і я.
Як колектив сприйняв цю ситуацію?
За кілька днів до конкурсу Зайцев почав збирати підписи проти мене, бо спочатку хотів визнати мене некомпетентним настільки, щоби взагалі не допустити до участі. Потім з’явилося формулювання, що я нібито не відповідаю новим віянням та заважаю їм іти у Європу. Так ось, деякі музиканти «прогнулися», але потім вибачалися «у приваті». Деякі не дали себе зламати. А деякі навіть наважилися викреслити своє ім’я з цього ганебного списку та відкрито стали на мій захист. На жаль, таких одиниці. Але причини, думаю, зрозумілі – контрактні умови.
Тобто люди окремо висловлювали вам підтримку, але загалом ні?
Так. У багатьох музикантів річні контракти, тому лампочка викручується дуже просто. Дехто з музикантів, хто підписався у листі проти мене, потім прямо писали мені і казали, що їх змусили.
Чи дорікали вам тим, що ви маєте стосунок до Української православної церкви Московського патріархату?
Загалом, ні. Але Зайцев ходив до міністерства і там жалівся, що я «постійно вештаюсь по церквах» замість того, щоби з оркестром працювати. Так, дійсно, я є регентом та дияконом канонічної УПЦ – її ще звуть МП. Але для мене особисто – це Храм, в який я колись прийшов ще до розділення, у 1990-ті. Прийшов та залишився. Зустрів майбутню дружину, хрестив діток. Намагався служити Богові, країні та людям. І зраджувати цей храм я не став – навіть коли це перетворилося на гостре питання. Натомість став одним з представників проукраїнського руху, свідомо притримуюся позиції за Єдину Помісну Канонічну та Автокефальну Церкву, кожну Службу завершуючи Молитвою за Україну – хоровим твором прадіда «Боже Великий, Єдиний…».
«Зайцева підтримував директор палацу «Україна» Роман Недзельський»
На вашу думку, Зайцев має протекцію з Мінкульту? Ви говорили з міністром?
Я говорив з заступником міністра паном Рибачуком, дав йому всі папери, описав ситуацію і попросив втрутитися. Можливо, міністр був зайнятий, можливо, він був десь у відрядженні, можливо, з ним не встигли зв’язатися. Поки що реакції міністерства немає, є кілька чиновників у Мінкульті, які мене підтримують. На жаль, вони не мають вирішального голосу. Вони кажуть, що я мушу продовжувати боротьбу, а у мене руки опускаються.
Знаю, що пана Зайцева підтримував директор палацу «Україна» Роман Недзельський. Повністю розумію, з якої причини. Напевно, як директор такої потужної концертної установи, Роман Стефанович прагнув, щоби в Палаці з’явився нарешті постійний оркестр. Що стало далі на заваді їхньої співпраці, мені достеменно не відомо. Але думаю, що без високих покровителів пан Зайцев не відчував би себе настільки безкарно…
В самому ж оркестрі Зайцева підтримує його протеже, диригент Віталій Фізер, перед яким новий директор широко відчинив двері, і який минулої весни перейшов до нас з оркестру Lord of the Sound. Казав, що не знайшов у тому колективі спільної мови з керівництвом та музикантами. Я бажаю Віталію успіху та самореалізації – особливо, якщо оркестр отримає від цього користь у майбутньому.
Буде підтримувати Зайцева й новий художній керівник, який теж йому усім зобов’язаний. У музикантів підтримка Зайцева була достатньо високою минулого року, коли вони боролися за «нове світле майбутнє». Я десь в глибині душі можу їх зрозуміти. Але й тоді питав їх: «А ви переконані що це майбутнє буде безхмарним»? Вже потім, за нового директора, до мене підходило багато оркестрантів, які запитували: «Де наші обіцяні гастролі? Де підвищення зарплат»?
Ви самі до суду не плануєте подавати, аби повернутись на роботу?
Художній керівник – це конкурсна посада. Подавати до суду за те, що просто виставили на конкурс не можна. Приниження гідності важко буде доводити. Але я обов’язково оскаржу результати конкурсу через міністерство, щоби персоною пана Зайцева зацікавились у Міністерстві та у департаменті, який опікується фінансуванням оркестру. Колись я сподівався, що Олександр Семенович з успіхом зможе «розрулити» фінансові питання та знаходити постійну роботу колективу. Адже маючи поблажливе ставлення з боку старого директора, він навіть бізнесом зайнявся, створивши фірму, що постачала музикантів на корпоративи. Але… поки що дива не відбулося. Натомість є побоювання за подальшу долю єдиного в Україні Державного естрадно-симфонічного оркестру, який має своє унікальне творче обличчя. Чи не скінчиться все банальним банкрутством і ліквідацією?
Який стосунок до оркестру мав відомий проект «Рок Симфонія»?
Попередній директор Юрій Сергійович Федоренко встановив контакт з продюсерською компанією «Альянс-Шатро», яка спеціалізується на великих комерційних шоу. «Рок Симфонія» була авторським проектом цієї компанії. Від самого початку вони формували програму, замовляли і платили за аранжування, сценарій, світлове оформлення, звукорежисуру. Тобто «Рок Симфонія» - їхній проект, у контракті зазначено, що твори, які з «Рок Симфонії», оркестр не має права виконувати поза межами проекту.
Концерт «Рок Симфонія» (фото: facebook)
Зауважу, що мій побратим та друг, композитор Дмитро Коновалов, якого також викреслили з оркестру, написав багато інших творів та аранжувань. Якби Зайцев з ним не посварився, то у оркестру до літа була б своя незалежна «Рок Симфонія». Проте Зайцев йому сказав: «Ти на свою зарплату мусиш писати по чотири твори в місяць. Та й взагалі – треба перерахувати, чи відпрацював ти свою зарплату за попередні роки». На що Діма відповів: «Вибачте, Олександр Семенович, я просто не зможу винаймати квартиру, свою дитину малолітню годувати». Це нового директора не влаштувало і Дмитро мусив піти. Зайцев вимагав віддати оркестру аранжування «Рок Симфонії». На що Дмитро зауважив: «Вибачте, але я підписав контракт з компанією «Альянс-Шатро», вони замовили мені цю роботу, оплатили її». Від себе додам – усі роки співробітництва з «Альянс-Шатро» наш колектив теж отримував за свою гру відповідну грошову винагороду.
Скільки саме отримував оркестр від «Альянс-Шатро»?
Вони повірили в наш колектив та запропонували цікавий проект. Оркестр кілька років отримував надходження на рахунок. Це було офіційне винаймання оркестру. А до того ж – це відкрило нам шлях на велику сцену – аншлаги в палаці «Україна», в Харкові, Львові, Дніпропетровську, успішні концерти в Парижі, Варшаві, Празі…
А зараз? Концерти «Рок Симфонія», які анонсовані на березень відбудуться без участі Державного естрадно-симфонічного оркестру?
Продюсери проекту знайшли інших виконавців. Наш новий директор Зайцев, коли відсторонював старого, був переконаний, що «Альянс-Шатро» співпрацюватиме і з ним, бо «ми найкращі, найдешевші, найпотужніші», проте вони вирішили не співпрацювати…
…Ось вже рік, як я відійшов від проектів «Альянс-Шатро», бо новий директор поставив мені ультиматум: «Ви - обличчя оркестру і маєте обирати: або «Альянс-Шатро», або оркестр». Я майже 20 років вкладав свою душу в свій рідний колектив. Це – як сім’я. Тому я обрав оркестр.
Ким замінили Державний естрадно-симфонічний оркестр у «Рок симфонії»?
Серцевина «Рок Симфонії» нині - це «Київська камерата».
Цікавий момент: продюсери цього проекту всіляко намагались замовчати, що у ньому бере учать Державний оркестр? Певне, був якийсь задум – хотіли видати українських музикантів за іноземних?
Так, вони хотіли створити певну загадку для глядача. І хтось дійсно вирішив, що це якісь іноземці приїхали. У нас була кумедна ситуація у Львові, коли був аншлаг і всі кричали «Браво!», а потім почали гукати: Who are you? Where are you from?. Тобто – «Хто ви та звідки?».
«Главком» був свідком того ж самого в Палаці «Україна». Але по суті це - меншовартість. Якщо б написали що це наш оркестр, і ціни на квитки не були б такі високі, і не було б такого ажіотажу…
Концепція була така: розкрутити проект, а потім через кілька років, як відчуємо, що ми міцно стоїмо на ногах, поступово знімати маски. Тим більше, під час концертів і турів «Рок-симфонії» ми часто спілкувались з пресою. Ми розповідали, звідки приїхали і таємницею це було далеко не для всіх. Коли грали Notre Damme de Paris в Парижі, французи не могли повірити, що це іноземці.
Проте була ще одна причина у продюсерів. Вони резонно мене запитували: «А якщо ви станете в позу і почнете ставити нездійсненні умови? У нас є приватний проект, під який ми шукаємо колективи, і, якщо ви нас не будете влаштовувати, то ми маємо повне право знайти інших». Я розумів, що вони мають рацію, але новий директор, на жаль, ні.
Тепер ось «Альянс-шатро» фактично цим і скористалися…
Вони скористалися цим не від кращого життя. Вони дуже довго вагалися, дуже довго шукали, і по сьогодні жалкують за тими умовами співробітництва, які мали з нами.
Чи можете ви ще повернутися до «Рок Симфонії»?
Перемовин нема. Є просто людські контакти. Можливо, в «Альянс-Шатро» з’явиться якийсь новий проект, в який мене запросять як окрему творчу особистість. Я поважаю цих продюсерів за професіоналізм, вдячний за нові обрії, з ними я не сварився.
Вас знають не лише за помахом диригентської палички, а й за голосом. Ви були ведучим передачі «Православний календар» на радіо «Ера» багато років поспіль… Тепер, коли радіо припиняє свою діяльність, яка доля вашого проекту?
Я не знаю, чи збережуться наші ефіри, бо до сьогодні це питання невирішене. Я готовий на все у плані роботи з форматом. Я готовий зробити максимально світський формат, цікавий, динамічний, є певні наробки і бачення, як відійти від старих кліше, які працювали десять років тому.
Мене питають: «Які у вас рейтинги?» Рейтинги наших передач на «Ері» – це приблизно 30-40 тис гривень. В якому плані? Це та сума, яку ми зазвичай збирали за тиждень для хворих дітей. Я давав прямий номер телефону батьків, ця інформація була перевірена на 200% і люди перераховули, скільки хто міг, батькам дитини на картку. Бували дивовижні випадки. Ніколи не забуду наших перших «героїв» рубрики «Час милосердя». Коли Крим був ще не анексований, захворів на лейкоз хлопчик з Севастополя, а рятувала його мама зі Львова, у якої померла дитина за два дні до операції. Вона зібрані кошти віддала цьому хлопчику. Навіть не віриться, що вже фактично за тиждень все це може скінчитися, якщо я не домовлюся з новим керівництвом каналу.
Юлія Тунік, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»
Коментарі — 0