рус

    Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Продала шубу – рятувала театр. Як виживає недержавний мистецький сектор у пандемію

    Культурний фронт
    • Олег Вергеліс
    • Розсилка
    Продала шубу – рятувала театр. Як виживає недержавний мистецький сектор у пандемію

    «Зараз аншлаги – на пів зали»

    Театральне життя зараз, у період пандемічних метаморфоз, нагадує мінне поле: не знаєш, де вибухне. І ось нове випробовування – карантин вихідного дня, який скасовує роботу театрів у найкасовіші дні, суботу та неділю. І якщо державні театри ще можуть розраховувати на кисневу подушку з держбюджету, то недержавний театральний сектор фактично над прірвою...

    Як жити і що робити в лещатах карантинних обмежень і туманних перспектив? Що завтра: чи запровадять повний локдаун, чи дозволять грати і чи зможе театр взагалі існувати за нових реалій?

    Попри всі негаразди, галузь намагається борсатися, існувати всупереч негоді.

    1. Зали заповнюють на 50%, згідно з постановою уряду про санітарні норми.
    2. Тотального глядацького запиту тільки і тільки на комедії у теперішній період соціальної депресії не спостерігається. Глядач обирає, як і раніше, різне і різного. Наприклад, на сувору американську драму «Трамвай бажання», прем’єру в Національному театрі їм. Франка, квитки розлітаються за годину, щойно з являються на офіційному сайті театру. 
    3. Є наміри розвивати і активізувати онлайн-покази театральних постановок, при чому прем’єр. Поки що це більше просвітницька, а не комерційна стратегія, але добре, що рух є. 
    4. Державні театри не кинуті напризволяще – фінансування здійснюється, але втрати від недоотриманих касових зборів вимірюються вже десятками мільйонів гривень. 
    5. Все складніше у недержавному театральному секторі: там розраховують або самі на себе, або на милість Божу з боку Українського культурного фонду, який в період пандемії став найвпливовішою культурною інституцією в Україні (крутіший за Мінкульт). 

    Тим часом, у Європі і в США провідні театральні компанії відтермінували свої заходи аж до весни-літа 2021 року, не сподіваючись на швидке одужання світу. 

    Як за таких обставин рятуються українські недержавні театри (за приблизними даними, таких налічується близько двохсот)? 

    Про це «Главком» запитав в активних гравців українського недержавного театрального ринку. Відповіді – у формі бліц-діалогів та монологів.

    Настрій у театральних керманичів очікувано пригнічений, але надії вони не втрачають.

    «Галузь комерційного театру не добере десяток мільйонів гривень»

    Слава Жила

    керівник столичного комунального Театру «Актор» і одночасно один з найактивніших гравців на теренах недержавного театру (гучні комерційні театральні проєкти за участю зірок українського театру, кіно, бізнесу), його кандидатуру розглядали на посаду міністра культури в уряді Дениса Шмигаля

    Славо, які прогнози на театральний 2021-й, що рік прийдешній нам готує? 

    Мені здається, що саме зараз робити будь-які прогнози – марна трата часу.

    Більше того, це вже просто збиткова штука – щось прогнозувати навіть на найближчі 2-3 місяці. Я прийняв для себе наступну модель: працювати так, ніби все піде на краще, тобто планувати роботу, не враховуючи похибки на локдаун.

    Але думаю, що і 2021-й може пройти в аналогічному коматозі, як і друга половина 2020-го. Хоча маємо надію на винайдення вакцини, яка, нарешті, врятує світ від Сovid-19.

    Яких реальних фінансових збитків зазнала недержавна театральна галузь за 2020-й?

    Я не можу сказати, що у цієї сфери є збитки. Це скоріше недоотримані прибутки.

    Думаю, що галузь комерційного театру не добере цьогоріч добрий десяток мільйонів гривень. 

    Як позначилася пандемія на жанрових уподобаннях глядачів: комедії, драми чи музичні вистави, що купляють найактивніше?

    Досі неможливо визначити жанрові вподобання глядача, оскільки неможливо якось виміряти попит. Публіка постійно перебуває в стресі, пов‘язаному з переносами та замінами вистав, раніше висока температура, біль у горлі, навіть кашель не заважали акторам грати вистави, а зараз легкий нежить і вже страшно приходити в колектив за куліси.

    Чи доречно зараз підвищувати ціни на квитки? Чи готовий зубожілий глядач платити більше?

    Боюсь, що приходить час, який змушує лише понижувати ціну на квиток, аби не втратити свого останнього глядача.

    Чи спрацьовує сьогодні для привабливості аудиторії зіркова афіша – відомі актори в проєктах?

    Завдяки розвитку кіновиробництва, на часі прекрасна можливість для формування зіркових складів вистав та поповнення театральних колективів популярними акторами. Думаю, це працювало, працює і приваблюватиме у майбутньому – театральна афіша із зірками кіно та шоубізнесу.

    За яких обставин і в наших місцевих умовах могли би бути комерційно вигідними для організаторів онлайн-покази вистав? Чи не перегодували за рік онлайном театральну аудиторію?

    Онлайн-театр в Україні не користуватиметься попитом, навіть дуже якісний. Занадто вузька цільова аудиторія саме для такого формату – невигідно. Це може бути фінансово цікаво лише за умов тотального локдауну.

    Якою могла би бути ефективна модель підтримки недержавних театрів з боку держави?

    Для того, аби Кабмін міг хоча би розпочати підтримувати незалежні театри, спершу необхідно ідентифікувати їх як такі. А на даний момент існує ФОП Жила чи ФОП Кравченко, а не всім відомі антрепризи та Дикий театр. Тому, мені здається, що це прекрасний час для започаткування діалогу.

    «Деякі актори пішли в курєри»

    Ярослава Кравченко

    директорка недержавного «Дикого театру», який у нас є системним постачальником актуальних сценічних подій та трендів

    Ясю, які втрати, які очікування? Як рятувала театр і чи не втратила оптимізм?

    На початку локдауну я продала на аукціоні свою шубу. Це чотири дні життя театру. Тоді були надії, що це ненадовго. Зараз таких надій нема, але в мене залишились ще дві шуби. І їх я теж готова продати. Але не впевнена, що це допоможе! 

    Влада обіцяла скасування оренди, податкові пільги, інституційну підтримку. Ми отримали п’ять листів з відмовою від Фонду держмайна скоротити нам орендну плату, а написані в червні гранти на інституційну підтримку, що мали б нас підтримати, досі не виплачені.

    Оптимізм? Бабуся розповідала про Голодомор, як вони чекали весну, щоб рити перші корінці і збирати траву, що починала проростати на сонечку. Так само і ми зараз: думаємо, як пережити зиму і чекаємо весну, щоб була змога вийти на вулицю і грати там, лише це врятувало «Дикий» у липні.

    Ми втратили навіть не в грошах... 

    Ми повністю втратили деякі театри. Когось вигнали з приміщень, хтось розпродував техніку, яку мав. Я вже мовчу про те, що актори пішли працювати кур’єрами 

    Чого прагне глядач у такий непростий період? І чи прагне взагалі чогось?

    Зараз жанровість у театрі дуже розмите поняття, у нас в «Дикому» іронія і сатира часто перетікає у трагічну чорну драму. Для глядачів зараз важливий не жанр, а те, щоб було про них... 

    Як вплинули карантинні обмеження на цінову політику театру?

    У Дикому театрі ми підвищили ціни на 100 грн. Чи допомогло це театру, при скороченні місць вдвічі? Ні!

    Якщо раніше ми заробляли умовні 100 грн за виставу, то зараз ледве 30 виходить. Адже вартість прокату і гонорари – залишаються попередніми. І їх ми не маємо права скоротити, адже тільки це і підтримує деяких наших акторів. За зірок на афішах ми з (режисером) Максимом Голенком сваримось до хрипу. «Давай візьмемо зірку!» – каже він. «Ми самі їх робимо!» – відповідаю я.

    Ми працюємо з акторами різного рівня зірковості, і якщо хтось знявся в якомусь серіалі чи фільмі – не факт, що наші глядачі це бачили. Тож, на продажі це не впливає. Всі актори, які працюють у нас, віддаються стовідсотково і працюють на якість.

    Фальш не приховаєш за прізвищем – всі це знають. 

    Онлайн-покази вистав: це – порятунок?

    Комерційно вигідний онлайн для театру – це онлайн за грантові кошти. Крапка. Іншого поки що не існує. Я слідкую за ініціативою Даші Малахової, зі зйомками театру – і дуже сповідаюсь вийде зробити комерційно успішний продукт.

    У нас є глядачі, що переїли за час локдауну Шаубюне і Гогольцентру, але вони все одно повертаються до нас. Бо наш український театр вже не в такій же європейській сраці, як іноді прийнято казати.

    Якою могла б бути ефективна модель підтримки недержавних театрів?

    ЇЇ вже придумали – це інституційні гранти і податкові канікули. Але не виконали до кінця. Хоча, це стосується усіх обіцяних ініціатив уряду, крім доріг на кладовище...

    «На допомогу держави ніколи не розраховували»

    Ден Гуменний

    драматург і арт-директор PostPlayТеатру

    – Наш театр на Нижньоюрківській зараз закритий, – відразу ошелешив Ден. – 

    В умовах карантину сплачувати високу оренду більше неможливо! Залишається працювати наша міждисциплінарна лабораторія PistPlayLab. Освітні проекти – на паузі до весни 2021 року.

    Театр тепер працюватиме як платформа для міжнародних та крос-культурних проектів. Прямо зараз – ми разом з режисером Георгом Жено, художницею Анастасією Тархановою та берлінським музикантом Юрієм Гуржи на Донбасі працюємо над продовженням проекту «Місто з собою» разом зі школярами з прифронтових міст. Проект відбувається без підтримки України: коштом Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.

    Як ти бачиш вихід із корона-кризи для недержавного театрального сектору?

    Перше – відмовлятися від будь-яких активів, які потребують щомісячного значного вкладу: приміщення, штат артистів та техніків, репертуар. Вихід – проектна робота. 

    Яка підтримка потрібна від країни?

    Головне – довгострокова інституційна підтримка для недержавного сектору. Наприклад, ми підрахували, що для виходу на показники 2019 року PistPlay потребує 2,5 року та біля 5 млн грн – таких програм у УКФ, наприклад, немає. А у світовій практиці - це звична річ та більш ніж реальна сума.

    Війна на Сході – це (у тому ж числі) і наслідок відсутності системної довгострокової інституціональної підтримки з боку України і її влади.

    На допомогу держави ніколи і не розраховували.

    «Вартість квитків, звісно, підняли»

    Тетяна Едемська

    продюсерка агенції Те-Арт

    Попри все, ми випускаємо прем’єри, у цьому сезоні – комедію і комедійний детектив. Багато працюємо, гастролюємо. Продаємо квитки на 50% залу. Вартість квитків, звісно, підняли.

    Глядач все-таки купляє квитки і за новими цінами. Сил доводиться докладати все-таки більше, щоб продати зал.

    Плануємо і нові постановки. На допомогу держави ніколи не розраховували. Вірити одначе хочеться, що весь цей жах скоро закінчиться...

    «У нас – комуна»

    Євген Морозов

    режисер, керівник театру «Візаві»

    Мої актори не отримують зарплатню взагалі. У нас – комуна. Разом виступаємо репетируємо, харчуємось, гастролюємо. У кожного актора є своя окрема робота, зйомки і т.д. Там вони і отримують зарплати. У нас в Театрі репетиції інколи тривають по 10 годин. І все це в радість. Прибуток, який є, витрачаємо на декорації, костюми, поїздки. 

    Оренда зараз ніде не зменшилася, подекуди навіть збільшилася. При цьому ціни на квитки майже не змінилися. Раніше у нас аншлаги були завжди, зараз аншлаги – на пів залу. Гадаю, мій театр виживе і глядачів згодом буде ще більше. 

    «Варто тримати вартість квитків на «доковідному» рівні»

    Михайло Бондаренко

    продюсер, організатор театральних заходів, власник Гастрольного Руху та театру Ampulka.ua

    Михайле, які прогнози на театральний 2021-й рік, оптимізм, песимізм чи німа сцена?

    На жаль, мій прогноз, який я давав на початку карантину, а саме, про другу й скоріш за все, третю хвилю ковіду, вже став реальністю.

    Я відчуваю щось середнє між песимізмом і оптимізмом – а саме, надію. Надію, що, зрештою, винайдуть вакцину, переможуть цю хворобу і ми знов повернемося до якогось зрозумілого планування свого життя та театрального процесу. Надію, що економіка подолає наслідки пандемії, і театр знов запрацює на повну.

    Надію, що люди скучать за мистецтвом і знов заповнять глядацькі зали.

    Власне, сподіваючись на краще, я не скасовую, а вимушено переношу свої гастрольні заходи (не тільки театральні, а й концертні) на осінь 2021 року. Зрозуміло, це прямі фінансові витрати.

    За приблизними версіями-підрахунками, яких збитків зазнала недержавна театральна галузь за 2020-й?

    Тут важко сказати, адже недержавна галузь дуже різношерста: від маленьких театрів-студій на 50 місць до великих антреприз із зірковими акторами, потужним технічним обладнанням, персоналом та щільними гастрольними графіками. Нові правила розсадки глядача забрали у всіх пів зали. Різні прибутки – відповідно, й різні збитки. Гастролюючими приватними театрами, на мій погляд, було втрачено не менш ніж 90% гастрольного графіку. 

    Більш наочним прикладом, як на мене, можуть послужити державні або муніципальні театри. Вони завжди мали сталий формат роботи, довгострокове планування, прогнозовані прибутки – на цьому тлі легше зрозуміти і масштаби збитків. Так от, один з державних театрів Харкова за період простою втратив більш як півтора мільйони гривень. І це при тому, що їм не треба було сплачувати оренду приміщення, а співробітники отримували 2/3 зарплатні з бюджету. На мій погляд, у різних містах та театрах на 600-800 місць (окрім, звичайно, національних) ці цифри більш-менш співпадають. 

    Чи позначилася пандемія на вподобаннях глядачів? Чи спрацьовує зіркова афіша – відомі актори в проєктах приваблюють глядача? 

    Ті, хто надавали перевагу серйозним темам у мистецтві, не встигли відвикнути від них. Ті, хто шукали в театрі розваги й відпочинку, навряд чи змінили свої смаки. Ті, хто ходили, аби наживо побачити улюблених кіно- і телезірок – так само не розлюбили своїх кумирів. Я помітив дещо інше: сьогодні, як ніколи, «заходять» саме прем’єри, нові назви. Не важливо якого жанру. Певно, в нинішній ситуації люди не підуть зайвий раз передивлятися навіть улюблені вистави, а от відвідати щось «свіженьке» – наважуються.

    Цінова політика на квитки. Чи доречно підвищувати вартість? Чи готовий глядач платити більше?

    З одного боку, життя дорожчає, і підвищення цін на квитки було б адекватною мірою. Так звана «ковідна» розсадка глядача забирає у продюсера 50% місць в залі. З іншого – зрозуміло, що зараз криза, і в людей часом бракує вільних грошей, не кажучи вже про театр, концерти і т.д. А ми ж не хочемо втратити свого глядача, правда? На мій погляд, варто намагатися утримувати вартість квитків на «доковідному» рівні. Ну й, звісно, у скрутні часи треба підтримувати один одного. Тож ми будемо підтримувати публіку лояльною ціновою політикою, а вони нас – своєю присутністю і розумінням того, що переноси гастрольних заходів на інші дати – це, на жаль, не забаганка страшного Барабаса – власника гастрольної агенції або приватного театру, а даність нашої сьогоденної реальності. На жаль, не всі глядачі це розуміють.

    За яких умов онлайн-покази вистав могли би бути комерційно вигідними для організаторів?

    Як на мене, онлайн – вимушений захід, і таким він і залишиться, не набувши іншої якості. А ще, здається, онлайн більше потрібний самим театрам та артистам як певна ілюзія чи сурогат того, чим вони займаються в реальному житті. Адже мистецтво театру народжується та існує лише в момент контакту виконавців із глядачами, лише на перетині їхніх емоцій та енергетик. А без цього театр не існує. Кажуть, що низка карантинних звичок залишиться з нами назавжди. Може й так, але в мене звички дивитися вистави онлайн поки що не має. Й гроші, що глядач сплачує за онлайн-трансляції – це скоріш донати, підтримка улюблених труп.

    На мій погляд такі онлайн-експерименти можуть дати розвиток майже забутому формату «телетеатру» (звісно у сучасному розумінні), але це все ж інша справа, що потребує значних фінансових, технічних й творчих зусиль. Але я над цим все частіше думаю. Нові технології доповненої реальності щодня стають все якіснішими та доступнішими. Якщо цей напрямок на стику театру та кіно буде розвиватися й буде якісним, можливо, він стане прибутковим.

    Якою могла б бути ефективна модель підтримки недержавних театрів з боку держави?

    Це велика окрема тема – важлива й дуже непроста. В контексті ж даної нашої «ковідної» розмови скажу лише одне: ефективна та зрозуміла модель підтримки недержавних театрів з боку держави дуже потрібна, вона вже перезріла. Сподіваюсь, що після пандемії ми повернемся до її обговорення.

    Олег Вергеліс, для «Главкома»


    Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

    Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies