Три трагедії в житті Руслани Писанки. Зірки поділилися спогадами про відому акторку
Друзі Руслани Писанки розповіли «Главкому», якою її запам'ятають
Новина про смерть української телеведучої та акторки Руслани Писанки прикро вразила українців. Останні місяці вона перебувала у Німеччині та боролася із важкою хворобою. Зірці було 56 років.
«Главком» зібрав спогади про Руслану Писанку. Друзі та колеги поділилися історіями про її неймовірну енергію, талант, працелюбність. Про акторку і спільну роботу з нею розповіли Віктор Андрієнко, Ірина Ванникова, Костянтин Грубич, Микола Канішевський та Ольга Сумська.
Віктор Андрієнко: «Могла й у голову дати. Сказати, якщо потрібно: «Падлюка!»
«Руслана сама не знала, що серйозно хворіє – так вийшло, – розповідає «Главкому» актор Віктор Андрієнко, який, до речі, був із Писанкою поруч під час її падіння на сцені. – Коли вона потрапила до лікарні зі складним переломом, почали робити аналізи – і ось...Згадуйте її, як людину дуже веселу, весь час із усмішкою. Яскраву. Людину, яка надихала інших і заряджала своєю сонячною енергією. Руслана – людина-сонце! Але могла й у голову дати. Сказати, якщо потрібно: «Падлюка!» І не дивилася, на якому рівні людина, яка перед нею.
Ми їздили з нею гастролями майже десять років. Зробили разом три вистави. Могли йти вулицею та вигадувати якісь деталі майбутніх робіт. Приходили потім до режисера – пропонували. І багато йшло в постановку. Вона просто фонтанувала ідеями! Постійно щось вигадувала, не стояла на місці. Просто не могла зупинитися: зйомки, гастролі. Восени планували їхати до Німеччини зі спектаклями для переселенців. Але вона потрапила туди раніше…».
Ірина Ванникова: «Імпонувала у ній неймовірна внутрішня впевненість»
«Мені дуже важко підібрати слова, бо ця новина мене абсолютно спустошила, – розповідає телеведуча Ірина Ванникова, яка дружила з Русланою. – Ми познайомилися у травні минулого року на телевізійних прогонах за два тижні до старту програми «Твій день». А коли почали разом працювати, потоваришували. Руся була дуже світлою і доброю людиною. Вона приїжджала до мене на день народження додому. Говорила дуже зворушливі вітальні тости… Мені неймовірно імпонувала в ній внутрішня впевненість та спокій. Навіть якщо вона нервувала – не передавала це нікому. В ефірі з нею було надзвичайно комфортно. Як колись писав Жванецький: «Із дурнями – тривожно, з розумними – спокійно». Коли вона поїхала до Німеччини, ми продовжували спілкуватися. Востаннє розмовляли у червні – вона була налаштована оптимістично. Говорила, що має проблеми зі здоров'ям, проходить обстеження, але не зізнавалася, наскільки все серйозно».
Костянтин Грубич: «Для неї не існувало слів: не можу»
«Руслана була дуже бойовою та дуже активною, – розповідає колега Руслани з «1+1» Костянтин Грубич. – Для неї не було слів: не можу. Єдине, коли мені відмовила у допомозі – під час епідемії коронавірусу. Я робив сюжет про те, як люди їдуть у передмістя зі столиці, а вона саме жила у своєму будинку під Києвом. Сказала: «Дома не можу прийняти знімальну групу, тому що ми бережемося з Ігорем». Але Руслана є Руслана – не могла просто так залишити прохання і сама зняла для нас відео, чим займається вдома в умовах карантину. Я це використав у сюжеті. А взагалі, ми знали один одного багато років. Познайомились, коли записував черговий випуск ток-шоу «Вибрики» для підлітків. Вона, пам'ятаю, себе не дуже комфортно відчувала як головна героїня, бо слава тільки до неї підбиралася. А потім раптом накрила шаленою хвилею після «Погоди». Про цей період вам більше може розповісти Микола Канішевський, який вигадав усе це…
Кілька років поспіль ми зустрічалися з Русею на кінофестивалях у «Артеку». Вона була дуже веселою, спортивною, рухливою – незважаючи на свої форми. Ніколи не сиділа на місці! Говорить про неї «була» – просто нестерпно.
Микола Канішевський: «Випуск «Погоди» з Русланою вийшов у перший день роботи «Інтера»
«Із «Погодою» все вийшло випадково, – розповів «Главкому» продюсер та телеведучий Микола Канішевський. – 1995 року Руслана прийшла працювати до мене режисером, а потім, 1996 року, коли починав формуватися телеканал «Інтер», нам замовили «Вєсті тижня» та «Погоду». На той час випуску погоди з ведучими ще не було, але цей проект був дуже цікавим навіть із комерційної точки зору, бо під «Погоду» можна було зібрати рекламу. До цієї рубрики був інтерес, і хотілося придумати щось особливе. І я доручив Руслані як режисеру оформити цю частину програми. Ми шукали ведучих, пробували акторів – усе не пасувало. Час ішов. Якось зайшла Руся, каже: «Я зробила оформлення, ідіть подивіться». Кажу: «Знайди когось, зніми, щоб було з людиною». Вона відразу: «Не знайшла, ніхто не хоче з цим гратися». Кажу: «Ну, тоді сама стань у кадр, ти ж артистка». Вона: «Ой, я гладка». Але зробила пробник. Я подивився і одразу пішов до нашого директора: «Мені здається, що нам не треба шукати більше ведучої». Вона запитує: «А хто?» Відповідаю: «Писанка!» Засумнівалася: «У неї ж пишні форми». Я: «І вона має чудовий вигляд!» Вона прийшла, подивилася і погодилася, що цей задум – просто бомба. Випуск із Русланою вийшов у перший день роботи «Інтера»... Найбільшу нагороду за Писанку я отримав, коли пролунав дзвінок від однієї глядачки: «Миколо Дмитровичу, я вам така вдячна! Раніше мій чоловік казав, що я гладка, а тут: «Ти пишна, як Руслана Писанка».
Микола Канішевський також розповів, що через два тижні після весілля Руслани та Ігоря не стало її брата Аліка – помер від раку. Із онкологічною хворобою боролася і мама акторки.
«У перші дні війни Руслана переїхала до Німеччини – лікувати травмовану ногу, – розповідає Микола. – Ігор залишався у Гореничах – стежив за мамою Руслани. Потім вони перебралися на Івано-Франківщину. У мами вже була остання стадія, Ігор колов сильні знеболювальні. Довелося повернутися до Києва – був уже дуже тяжкий стан. У квартирі на Виноградарі мати померла на руках Ігоря. Тата Руслани не стало вже давно – він був кінооператором, Алік – телеоператором, Руслана – режисером, артисткою та телеведучою. Пішов увесь рід. Я думаю, в Україні немає жодної телеведучої з таким рівнем упізнаваності, як вона. То був феномен! Вона нікому не говорила про свій діагноз. У Німеччині у неї діагностували тяжку хворобу. Останній місяць Ігор був поряд із нею. Він і зараз у Німеччині».
Ольга Сумська: «Ідуть люди епохи. Руслана Писанка – легендарна»
«Ця новина вразила мене до глибини душі – нас пов'язувала багаторічна дружба, – не стримуючи сліз, розповідає Ольга Сумська. – Боже, всі міста об'їздили разом, усю Україну. Ми працювали у спектаклі «Декамерон». І «Танці із зірками», і багато інших проектів. Яскрава сонячна енергія Русі заполоняла все довкола. Повірити в те, що зараз цю енергію забрали – немає жодної сили. Чому, сонечко, так несподівано? Ми всі пам'ятаємо, як Русічка знепритомніла на сцені і їй по шматочках збирали в лікарні ногу. Але, виявляється, була ще одна страшна хвороба, про яку вона не говорила нікому – жодного слова. Навіть найближчим друзям (плаче). Завжди з гордо піднятою головою, з усмішкою – ця постава, хода! Я зараз думаю: навіщо її мама так рано забрала з собою? Руся спостерігала за похороном мами по вайберу з Німеччини, а Ігор усім займався тут… Це було дуже важко. А перед цим брат Алік – страшна трагедія у сім'ї. Він був чудовим оператором, я в нього знімалася. Як вона страждала та плакала за ним. Вона не мала своїх дітей, і племінники стали, як діти. Боже, яка трагедія... Усі кінофестивалі, поїздки – 20 років разом. Скрізь – перша. З енергією, гумором, рішучістю. А наші новорічні «Вогники», які знімав Макс Паперник, якого також уже немає. Йдуть люди епохи. Легендарна Руслана Писанка... Ніхто її не замінить – настільки вона була на своєму місці. Глибока, талановита, фантастична. Останнє її повідомлення два тижні тому: «Олюсенько, ми ще зробимо разом виставу».
Нагадаємо 19 липня стало відомо про смерть української телеведучої та акторки Руслани Писанки. Вона померла у Німеччині, де у неї діагностували важку хворобу. Їй було 56 років.
Коментарі — 0