рус

    Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Як зберегти психічне здоров’я під час пандемії. Консультація Ірини Демеркової

    інтерв'ю
    • Наталія Сокирчук
    • Розсилка
    Психотерапевт Ірина Демеркова - Як зберегти психічне здоров’я під час пандемії. Консультація Ірини Демеркової
    Психотерапевт Ірина Демеркова

    «Пандемія нагадала людству про тонку межу «життя-смерть»

    Пандемія коронавірусу небезпечна не лише фізичному здоров’ю людей, а й психічному. За останні вісім місяців у численних інтерв’ю психологи розповідали «Главкому» про різні причини стресів і способи їх подолання. Весняний жорсткий карантин обмежив людей у соціальній взаємодії, багато хто втратив роботу чи можливість спілкуватися із рідними. Потім – вихід з карантину, коли на початку літа люди мусили знову звикати до докарантинного ритму і контакту з натовпом. І весь цей час, від початку спалаху и до сьогодні, – панічний страх за здоров’я своє і родини.  

    В інтерв’ю «Главкому» психотерапевт Ірина Демеркова пояснює, що ж найстрашніше для людини під час пандемії, як давати собі раду в епоху повної невизначеності і зберегти психічне здоров’я до кінця «ковідної» історії.

    З початком пандемії, карантинних обмежень в українських та іноземних ЗМІ почала звучати фраза «світ уже не буде таким, як раніше». Що ж змінюється?

    Важко сказати, що саме на 100% вкладається у цю фразу. Однак факт: реальність змінилась. На мою думку, формулювання «не буде таким, як раніше» означає появу непередбачуваності і втрату відчуття стабільності. До пандемії Європа була економічно стабільною, впевненою, надавала своїм громадянам соціальні гарантії. Змістом пандемії стала невизначеність. Неможливо передбачити, якою буде смертність, скільки людей захворіє, чи вистачить для них ліжко-місць тощо.

    Крім того, зникло відчуття, яке можна означити «поїду з України, а там все буде добре». Зникла прив’язка до якоїсь європейської країни з її економічними досягненнями тощо. Виходить, що увесь світ став на один рівень, на якому, умовно кажучи, нічого не має значення… Ми читаємо у ЗМІ про смерть від коронавірусу відомих людей, і виникає запитання: чому їх не врятували? У людей зникає відчуття контролю над своїм життям.

    Після появи вакцини від Covid-19 світ повернеться до свого допандемічного стану?

    Я думаю, пережитий досвід – це те, що залишиться з нами назавжди. Психічна пам'ять, як пам'ять поколінь, залишиться назавжди. Її неможливо обнулити винайденням вакцини.

    Покоління 50-60-літніх людей скаржиться на деформацію особистості радянською системою: вони говорять про зашореність, про страх бути не таким, як всі, навіть про страх критикувати владу. Коронавірусна історія теж деформує психіку людей?

    Я думаю, у цього явища є кілька причин. За радянського устрою була чітка система: ти висунувся – тебе розстріляли, репресували. Зв'язок був прямий: якщо ти поводишся не за правилами, наслідком може бути втрата життя чи, у кращому випадку, заслання. Або якщо ти не член Комуністичної партії, то на заводі ти, можливо, і будеш начальником цеху, але не більше того. Ці правила не піддавалися ніяким сумнівам.

    Звісно, це дуже серйозно відкладається у нашому досвіді, у наших нейронних зв’язках все записується. І тепер, коли вже немає Радянського Союзу, немає Сталіна, немає репресій, неусвідомлений захисний механізм спрацьовує на підсвідомому рівні. Це такий собі автопілот, те, що колись зберегло життя поколінням. Є таке поняття як трансгенераційна передача досвіду поколінь.

    «Втрата контролю – це лейтмотив»

    Яким чином коронавірусна пандемія деформувала і кого саме?

    Я думаю, тут ми можемо тільки припускати, бо будь-які захисні механізми формуються на базі структури особистості. Наприклад, якщо людина схильна до певного ступеню тривожності, то ця ситуація підсилить схильність. Я зіштовхуюсь у своїй практиці із тим, що одні люди припиняють виходити з дому. Інші по 10 разів миють руки – тобто виявляється обсесивно-компульсивний розлад, що виявляється у нав’язливому повторенні один і тих самих дій, які нібито можуть захистити. Це така собі спроба взяти своє життя під контроль.

    Втрата контролю – це лейтмотив, який накладається на структуру особистості. А ми всі різні, з різними механізмами захисту, різною реакцією. Реакція і залежить від психічного здоров’я людини.

    Ірино, а як би ви охарактеризували категорію людей, яка демонстративно відмовляється носити маски, дотримуватись дистанції. Часто на вимогу зробити таку послугу такі люди проявляють сильну агресію, хоча вдягти маску – це, в першу чергу, подбати про власну безпеку. Багато з таких стверджують, що не вірять в загрозу, навіть в існування коронавірусу?

    На мою думку, таких людей умовно можна поділити на два підтипи.

    Перша – люди підліткового пасивно-агресивного стилю поведінки із позицією: «як тільки мені вказують, я буду бунтувати, і немає різниці, чи це корисно мені чи ні». Як приклад можна навести французів – це бунтівний народ, будь-які заборони ззовні вони сприймають через бунт: «ще чого, будуть нам вказувати ходити у масках або дотримуватись дистанції». Є вислів: «відморожу вуха мамі на зло». Мати каже підлітку: «Одягни шапку, бо мороз», а підліток каже: «Воно мені не потрібно, я піду і вуха відморожу». Спрацьовує логіка: я не послухав маму, я дорослий, самостійний, взяв свою силу, свою владу. Попри те, що це зруйнувало б моє здоров’я, вплинуло б на мене негативно. Критичне мислення розвинене слабо, і воно не допомагає людині робити певні висновки.

    Друга категорія – це люди параноїдного складу (часто бувають захоплені конспірологічними ідеями, схильні вважати, що їх обманюють, - «Главком»), які прагнуть «бути сильним». Для них це означає нічого не відчувати, позиціонувати себе невразливим, мовляв, «не треба мені тут розказувати, який-такий вірус, вас тут навмисне обманули, щоб вами керувати, вас лякають, а мене нічого не бере». Це той стан, коли людина створює свою внутрішню систему вірувань. Приміром, хтось щиро вірить, що якщо їстиме щодня часник і нічого більше не робитиме, то коронавірусом не захворіє. Моя подруга писала дисертацію на цю тему – про ігнорування загрози хвороб у лікарів. Багато медпрацівників ігнорують свою симптоматику і звертаються за допомогою лише, коли хвороба запущено. Спрацьовує захисний механізм: «нічого страшного, минеться».

    Чи є якийсь спосіб переконати цих людей? Хоча б когось з цих двох категорій.

    З першою категорією потрібно працювати, як з підлітками: не змушувати директивним методом, а апелювати до фактів. Сказати: «дивись, захворюваність на Covid-19 зростає, якщо хочеш, давай підемо у лікарню, подивимось, поговоримо з лікарями». Потрібно звернутись до об’єктивного джерела, експерта. Розумієте, ця категорія людей вважає, що показує свою силу через бунт. Натомість потрібно показати, що силу можна проявити по-іншому. Не через бунт, а шляхом того, щоб взяти на себе частину відповідальності, стати дорослим.

    А як апелювати до другої категорії, людей які справді хворобливо реагують на прохання вдягти маску і вважають, що зайти в ліфт, де вже є люди, без захисту – це їхнє святе право.

    Друга категорія більш складна – люди, які до неї належать, не звикли відчувати, а звикла вдавати, мовляв, «нічого страшного». «Ноги мокрі? Нічого страшного, не розкисну, не з цукру». «Холодно? Та ну, залишилось 30 хвилин іти, нічого страшного». Цього не змінити, бо це вже система життя людини, вона так звикла. Знову ж таки, у Радянському Союзі висіло в повітрі: «Спочатку думай про батьківщину, а потім про себе», «Завжди є місце подвигу», іншими словами, декларація того, що цінності людського життя немає. Ти повинен терпіти і бути сильним, жертвувати собою, і це тебе врятує.

    Якщо ми заходимо у категорію віри, то тут ніякі аргументи не працюють, бо це віра. Є переконання: чхати на цей вірус, і не таке переживали. Це яскраве знецінення життя.


    пандемія – це справді страшно і драматично, але ж стан тривоги був і до неї
    Пандемія – це справді страшно і драматично, але ж стан тривоги був і до неї

    «Якщо людина 10 разів на годину миє руки, це вже хвороблива поведінка»

    Які психічні  розлади почали проявлятися у людей в останній рік? Саме почали проявлятись у зв’язку з коронавірусом, а не загострились ті, що вже є?

    Я можу говорити про це на основі своєї практики. Ці розлади пов’язані з обережністю. Є таке поняття, як обсесивно-компульсивний розлад. Наприклад, якщо людина 10 разів на годину миє руки чи якщо людина кілька разів протирає продукти з магазину, ледь не окропом поливають. Це вже хвороблива поведінка. Це стан, коли людина не може зупинитись через відчуття небезпеки. Людина намагається щось контролювати, але контролювати не може.

    У людей, які перехворіли на коронавірус чи лікарів, які лікують хворих на Covid-19, зутрічається посттравматичний розладом?

    Це трохи інше. При ПТСР є момент входу в травматичну ситуацію та виходу. У випадку коронавірусу йдеться швидше про накопичувальну травму, тобто немає входу і виходу. Коли людина знаходиться постійно в стані стресу, виникає стан «ось-ось це все закінчиться», а нічого не закінчується. По-суті, людина має навчитись жити у стані нестабільності, бо зараз це є найстабільніший стан. З’являється різна симптоматика: безсоння, втрата апетиту, панічні атаки. Це неможливо контролювати і це накопичується.

    Чи є позитивні моменти в коронакризі?

    Так, як у будь-яких драматичних ситуаціях. Пандемія нагадала людству про тонку межу «життя-смерть». Отже, змусила замислитися, можливо, зробити переоцінку цінностей.

    Крім того, інтроверти – люди, заглиблені в себе, – дуже раділи: вони ніби отримали легальний дозвіл жити своїм життям. Коли ж суворі обмеження добігли кінця, вони сумували, що улюблений режим з роботою онлайн закінчився. Водночас обмеження дали можливість усвідомити, що жити у такому ритмі – це нормально.

    Важливий момент: через карантин фактично люди… повернулися в сім’ї. Їх змусили постійно перебувати разом на одній території, діти і батьки почали розмовляти між собою. Одночасно і конфлікти загострились. З іншого боку, пандемія змусила людей до оптимізації внутрішньосімейних стосунків. Та й взагалі, почали один одного підтримувати, якось звертати увагу на тих, хто поряд.

    Зіграла чималу роль тимчасова втрата соціальної активності – театри, концерти. І повернення цієї соціально-культурної частини є дуже цінним. Я гуляла в кінці літа в Маріїнському парку, і там квартети грали якісь віртуозні твори – тоді багато людей аплодували стоячи і плакали. Люди хочуть це чути, бути причетними до живого мистецтва.

    Як довго людина може перебувати в такому стані невизначеності? Як себе стабілізувати, як навчитись жити з мінімальними стресом? Якщо це можливо.

    Я думаю, це можливо. Все залежить від ступеня цілісності особистості. Якщо особистість цілісна, здорова, то настає момент, коли така людина говорить: «Будь-яку невизначеність я визначаю. Я не дозволю коронавірусу керувати моїм життям. Зрозуміло, що є речі, якими я не можу керувати, кудись полетіти, з кимось зустрітися. Але є те, чим я можу керувати. І я вирішую, що я буду визначати щось в своєму житті». Тобто настає момент усвідомлення давньої істини: «роби що можеш – і будь що буде». Людина розуміє, що тут і зараз може проживати в тих радостях і задоволеннях, в яких вирішить сама: хоч щось, але вона контролює. Є люди, які готові будь-які гроші заплатити, і кожного дня робити тести.

    Розумієте, пандемія – це справді страшно і драматично, але ж стан тривоги був і до неї, і буде завжди. Я думаю, що коронавірус у своїй масштабності і глобальності лише загострив це відчуття.   


    Україну, то її «імунітет» підірвала гібридна війна
    Достатня кількість сну, правильне харчування добре впливають на імунну систему

    «Важливо бути на позитиві»

    Які б ви дали поради людям, які панічно бояться захворіти?

    Як то кажуть, психотерапевти не дають порад у випадку порушення психіки. Якщо до такого дійшло, то потрібна допомога психіатра. Якщо людина втратила контроль, якщо симптом керує людиною, то тут можуть бути необхідні медикаментозні способи. Дуже важливо не знецінювати те, що відбувається, і не переносити такі гострі випадки у категорію «візьми себе в руки», бо там уже нічим брати.

    Дуже важливо включити в своє життя практики заземлення – наприклад, прогулянки, фізична активність, медитації, дихальна гімнастика. Це дуже допомагає повернутись в реальність і зняти  напруження, внутрішню тривогу.

    Крім того, важливо забезпечити нормальне функціонування організму та бути на позитиві. Достатня кількість сну, правильне харчування добре впливають на імунну систему. Важливим є ще один дуже важливий момент – гумор, щоб оце нагнітання і драматизація не були основою життя.

    В Україні зафіксовано уже кілька випадків самогубств і спроб суїциду хворих з коронавірусом, люди просто вистрибують з вікон палат. Один з найсвіжіших прикладів: у Бердянську спробувала накласти на себе руки жінка, яка за тиждень до цього народила дитину. Аналогічні випадки фіксувались і в інших країнах. Чи є у вас пояснення такої поведінки?

    Однозначно сказати неможливо. Приміром, ви говорите про жінку, яка народила дитину. У мене питання: чи була у неї післяпологова депресія, чи ні? Можливо, була, і річ не в коронавірусі, просто вірус посилив цей стан. Я працювала з клієнткою: молода успішна жінка, яка 10 років не могла завагітніти, і от нарешті народила дитину. Здавалося б, радій і святкуй. Але ні – вона впадає в післяпологову депресію: вважає, що не може бути ідеальною мамою. У неї була спроба суїциду, вона лежала в психіатрії, потім ми з нею майже рік працювали, щоб вона вийшла з цього стану.

    Крім того, як то кажуть, очікування смерті гірше за саму смерть. Людина, яка панікує через коронавірус, вирішує: краще я піду і все це закінчу, не буду в цій нестерпній напрузі. «Я самостійний, я хочу хоча б щось контролювати, я пішов і завершив це. Взяв владу у свої руки», – так мислить ця людина.  

    Ще до настання коронакризи країна вже перебувала шість років у стані війни? Цей фактор під час пандемії ускладнює загальну психологічну атмосферу?

    Пропоную подивитися на країну, як на живий організм. У зону ризику потрапляють люди з хронічними захворюваннями, слабким імунітетом. У мене багато клієнтів з Німеччини – ті з них, хто не працюють, отримують гроші. Тобто, там більше сигналів від держави про стабільність: і медапаратура є, і тести роблять, і місць у лікарнях вистачить. Тобто країна як організм може якось дати бій вірусу.

    Якщо говорити про Україну, то її «імунітет» підірвала гібридна війна, а це не може не впливати на загальну картину переживання пандемії.


    В стресі активуються приховані, раніше незатребувані можливості
    Від стресу немає панацеї

    «У стресі активуються приховані, раніше незатребувані можливості»

    Під час весняного локдауну українці стали вживати більше алкоголю. Зрозуміло, що для фізичного здоров’я нічого доброго це не дає, а як щодо психологічного?

    Я думаю, що від стресу немає панацеї. Так, під час напруженої ситуації алкоголь виступає як речовина, що розслабляє, але це оманлива річ. Є люди більш і менш толерантні до алкоголю. І оця оманлива розслабленість дуже легко відкриває двері алкогольної залежності.

    Якщо говорити про турботу до себе, то дуже важливо залишатися у реальності. Треба запитати у себе: якщо не алкоголь, то що ще мені може розслабити і зняти напругу?

    Розумієте, пандемія стала приводом для аналізу кожним свого життя. Якби її не було, я не знаю, що б змусило людей замислитися про вибір своїх життєвих стратегій.

    Під час і після весняного локдауну багато підприємців малої і середньої руки змушені були закритись, багато найманих працівників втратили роботу. Але є історії людей, які на хвилі цієї кризи відкрили свої бізнеси і стали успішними. За вашими спостереженнями, яка категорія людей змогла «виплисти» на хвилі коронавірусу?

    Якщо дуже узагальнювати, то можна виділити три види життєвих стратегій: сценарій невдахи, сценарій переможця, і сценарій «середнячка» – людей, для яких «краще синиця в руках, ніж журавель у небі». Я думаю, що будь-яка криза перевіряє нас глобально на те, що ми оберемо. Якщо відбулась ситуація, припустимо, звільнення, людина або починає звинувачувати всіх і все, впадає в депресію, починає випивати і жалітись – це її вибір сценарію програшу. Можна ж обрати і сценарій переможця і сказати собі: «Гаразд, тут не склалось, що я ще можу зробити?». Тоді людина бере свою силу і йде далі. В стресі активуються приховані, раніше незатребувані можливості.

    Наталія Сокирчук, «Главком»


    Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

    Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies