Слово вождям. Що говорили президенти України в День Незалежності

За останні 30 років еволюціонувала не лише Україна, а й візії, ідеї її лідерів. У промовах першого президента Леоніда Кравчука часто відчувалися пафосні, біблійні тези, Леонід Кучма грішив ностальгією за СРСР, промови Віктора Ющенка відрізнялися глибокою філософічністю, яку могли осягнути одиниці. Слова президента Віктора Януковича, який згодом втік до Росії, розбігалися із його справами, а Петро Порошенко став першим президентом, який викреслив з порядку денного багатовекторність зовнішньої політики України.

Чинний президент Володимир Зеленський тяжіє до елементів шоу, просте за останні три роки продемонстрував відчутні зміни у ставленні до російсько-української війни.

«Главком» за допомогою експертів консалтингового агентства «Співречники» проаналізував промови попередніх чи чинного глави держави, присвячених головному святу держави.

Леонід Кравчук: біблійність з радянським присмаком

Промова Леоніда Кравчука, виголошена у першу річницю Незалежності України у 1992 році, схожа на біблійну проповідь. На це вказує пафосний стиль, піднесена лексика («від Різдва Христового», «рік воскресіння народу», «воістину, хресний шлях») та використані образи. Легітимізація Незалежності відбувається у біблійному контексті — через мучеництво, жертовність і страждання, які винагороджуються.

Леонід Кравчук: його візії майбутнього України містили певні суперечності (фото з відкритих джерел)" width="720" height="493" itemprop="image" />Перший президент незалежної України Леонід Кравчук: його візії майбутнього України містили певні суперечності (фото з відкритих джерел)

Та при цьому в промові Кравчука відчувався радянський присмак. Вона була спрямована на ствердження двох протилежних наративів. З одного боку, це виділення суспільного блага як основного компоненту діяльності влади і національної ідеї («краще, щасливе, вільне» життя). З іншого боку, заклик до єднання навколо розбудови державності України, всупереч іншим інтересам та цінностям (груповим та індивідуальним).

Сильні сторони:

• урочистий стиль, який був доречним для першого свята Незалежності;
• український народ між рядками промови сприймається як Фенікс, який відновлюється із попелу. Твориться уявлення про особливість українського народу, його обраність;
• адресат промови – інтелектуальна частина суспільства.

Слабкі сторони:

• текст промови перевантажений історичними подіями та датами;
• закріплюються радянські історіографічні елементи: назва Другої світової війни як «Великої Вітчизняної війни», ідея «трьох братніх народів», звучить «на Україні» замість «в Україні»
• у візії майбутнього України закладалися суперечності: «Ми урочисто заприсяглися перед усім світом, що будемо без’ядерною, позаблоковою, нейтральною державою. Але ми хочемо бути державою, здатною захистити свої кордони».

Леонід Кучма: національна ідея vs ностальгія за СРСР

Під час приходу Леоніда Кучми до влади в суспільства були побоювання, що він обере суто проросійський курс. З одного боку, Кучма конструював у виступі 1996 року року обґрунтування необхідності незалежності: «Уявімо інший хід історії і запитаймо себе: чи дозволила б собі суверенна Україна винищити голодомором мільйони своїх громадян? Чи дозволила б розстрілювати безсудно свою національну інтелігенцію, гноїти по таборах найпрацьовитіших людей села?..». І, водночас, Кучма стає виразником тієї частини електорату, якій важко було попрощатися із радянським минулим: «Не слід намагатися викреслити з пам’яті людської майже 70 років, пов’язаних з перебуванням України у складі Радянського Союзу, як і кілька сторіч її знаходження в інших державних утвореннях».

Тексти промов Кучми відрізняються формуванням дискурсу міцності та непорушності держави (фото з відкритих джерел)

А от промова 2001-го року, за другої каденції Леоніда Даниловича, відрізняється від 1996-го приземленістю, увагою до внутрішньої політичної боротьби. У той же час відчувається, що ситуація у країні стабілізувалася.

Сильні сторони:

• формування дискурсу міцності та непорушності держави: «Віковічне прагнення нашого народу до волі», «Утверджено державу», «твердо стала на стовпову дорогу», «Україна є! Україна буде! Віднині і назавжди!»;
• пріоритетність цінностей у межах національної ідеї: «В ім’я волі і свободи він жертвував усім — шматком важко заробленого хліба, родинним спокоєм і своїм життям»;
• адресат промови, як і у Кравчука, інтелектуальна частина суспільства.

Слабкі сторони:

• тексти промов занадто довгі, надто деталізовані, насичені абстрактною лексикою; наратив ностальгії за минулим: «Ми є свідками та учасниками процесу безповоротного відходження у минуле дуже своєрідної і по-своєму цілісної цивілізації»;
• надмірна приземленість.

Віктор Ющенко: захоплення історією та філософією

Промови Віктора Ющенка завжди відрізнялися яскравим відбитком його індивідуальності, а також купою маловідомих історичних фактів та глибокою філософічністю. Підтримка активної громадськості, яку до цього не відчув жоден політик Незалежної України, дозволила Ющенку говорити від імені народу. Водночас відчувається, що це скоріше психологічна проекція на народ власного бачення глави держави.

Ющенко періодично робив акцент на віддаленості українців і росіян (фото з відкритих джерел)

Ще одна проблема третього президента – у вузькому колі людей, які є його потенційними адресатами. Так, це точно високоінтелектуальні люди, а ще – аналітики, знавці історії та філософії. Осягнути контекст, на тлі якого Ющенко вибудовував свої спічі, здатен далеко не кожен пересічний громадянин.

Сильні сторони:

• у традиційному переліку історично важливих дат Ющенко згадує такі, які є маловідомими та виказують захоплення історією. Наприклад, Конотопська битва 1659 року (битва між військами гетьмана Івана Виговського та Кримського ханату з одного боку і московським військом — з іншого), або Маківка 1915 року (у якій українські січові стрільці перемогли росіян) (промова 2006 року);
• періодично робив акцент на віддаленості українців і росіян – на відміну від насаджуваної попередниками концепції «трьох братніх народів»;
• тріумф мирного Майдану, що закріпив віру у силу ненасильницьких методів;
• проглядається прагнення до інноваційності, демократичності і європейськості;
• теза про те, що український народ — зрілий та мудрий.

Слабкі сторони:

• Ющенко чітко означував власну відокремленість як формального носія влади від фактичного суб’єкта її реалізації. Іншими словами, говорив як стороння людина, що не має практичного стосунку до державотворення. У його виступі відчувається, що влада та історія — це тягар. Промови фактично є закликами до українських політиків, погрози, спонукання та скарги на них;
• неясне для пересічного громадянина розуміння національної ідеї, вона завуальована загальними визначеннями про Державу, а не Громадянина: «Український народ хоче бачити Україну високорозвиненою, демократичною європейською державою».

Віктор Янукович: слова, не підкріплені діями

Виступи Януковича були останніми, коли українські президенти проголошували багатовекторну міжнародну політику. На двадцяту річницю Незалежності глава держави проголосив своє попереднє прем’єрство як час закладання фундаменту для наступних глибоких модернізаційних змін, а Майдан-2004 як злам, коли «українська політика була перетворена на нескінченне ток-шоу». При цьому він наголошує, що його команда виправить цю ситуацію.

4_307Президент, який згодом втік, декларував одне, а робив зовсім інше (фото з відкритих джерел)

Сильні сторони:

• задекларована національна ідея: «Європейська демократична заможна Україна, вільна держава, в якій людина почуватиметься захищеною, — це наша мета, і вона буде досягнута. І на цьому шляху ми сподіваємося на підтримку всіх європейців»;
• промови є конструктивними і раціональними, часто складні речі викладені простою, зрозумілою усім верствам мовою;

Слабкі сторони:

• нівелювання досягнень попередників;
• текст промови без наповнення реальними смислами: «Ефективна антикризова політика та курс на модернізацію країни, системні реформи в економіці та соціальній сфері дають нам новий шанс»;
• адресат промови – «міщани», носії суто матеріальних цінностей. На противагу романтично-філософським тезам Ющенка Янукович рубає: «Не популізм і красиві гасла забезпечують незалежність. А лише реальні справи і повсякденна робота»;
• тексти промов занадто довгі та погано структуровані;
• історична ретроспектива показує, що зміст спічів відрізняються від реальних дій президента.

Петро Порошенко: прощавай, багатовекторність

Петро Порошенко став першим українським президентом, який переписав зовнішньополітичний наратив про багатовекторність української міжнародної політики. До цього зобов’язувала історична ситуація.

Для промов Порошенка характерний фокус навколо актуального моменту — необхідності зосередити усі сили проти російської агресії (Фото: Станіслав Груздєв, Главком)

Сильні сторони:

• психологічно Порошенко першим розблокував агресію українців, виводячи їх із стану жертви — у стан воїна;
• Порошенко формує постулат: українці — це народ, який монолітний у прагненні єдиної, незалежної, соборної, унітарної, демократичної, європейської України. Тобто українці мають вищі ідеї та цінності, піднімаються над «міщанськими» цінностями;
• адресат промов – патріотично налаштована інтелігенція.

Слабкі сторони:

• для промов Порошенка характерний фокус навколо актуального моменту — необхідності зосередити усі сили проти російської агресії. Але рядовий громадянин не чув важливого про себе.

Володимир Зеленський: війна, все-таки, є

У трьох промовах поспіль президента Володимира Зеленського можна відстежити його еволюцію поглядів на російсько-українську війну. Перша промова (2019-го) формувала атмосферу оптимізму та миролюбності. Власне, це був період, коли шостий президент ще вірив у можливість домовитися з главою країни-агресора, подивившись йому в очі. Поступово президент ставав більш категоричним та войовниче налаштованим щодо РФ.

Зеленський не проґавив можливості похвалитися основними проєктами влади (Фото: Офіс президента)

Цьогоріч не обійшлося без елементів шоу, які так полюбляє виходець із шоубізу Зеленський. Під час урочистостей на Майдані Незалежності до 30-річчя Незалежності, глава держави перервав головну промову і підписав спеціальний указ про заснування нового свята – Дня Української державності. Її точкою відліку вважатиметься рік заснування Києва, а відзначати це свято будуть у день Хрещення Київської Русі.

Зеленський також не проґавив можливості похвалитися основними піарпроєктами влади: згадав, зокрема, про зняття депутатської недоторканості, запуск ринку землі, держзамовлення на виготовлення літаків «Мрія», «велике будівництво» доріг.

Сильні сторони:

• акцент на історії, на могутності держави. «Ми – молода родина зі славетної династії Київської Русі – України, з роду її засновників, – нагадав Зеленський. – Ми не сироти й не знайди. Ми нащадки могутньої країни, яка була центром Європи. Ми маємо поводитися відповідно»;
• Зеленський закцентував (2020), що Україна – повноцінна, зріла держава: «Україна відбулась, посідає гідне місце серед вільних, демократичних держав і впевнено дивиться у майбутнє»;
• анонс повернення історичних і культурних цінностей: «Ми будемо повертати не тільки своїх, а і своє. Це історичні і культурні цінності, які за кордоном. Ми не подаруємо жоден камінчик нашої історії. Не дамо окупувувати жодну сторінку нашої історії, анексувати наших письменників, науковців, героїв, які перемагали нацизм».

Слабкі сторони:

• десакралізації гімну держави («Я люблю наш гімн, бо це — наш найголовніший хіт!»). Прозвучала у промові 2019-го, що йому досі не можуть пробачити патріоти;
• промови Зеленського дають візію, проте вона приземлена та міщанська: «Вірю, що ми здолаємо вірус і будемо «хворіти» лише футболом на трибунах, музикою на концертах та мандрівками нашою чудовою країною»;
• адресат промови – «міщанин» (хіба що за винятком сьогоднішньої тези про повернення культурних та історичних цінностей).
• недоречний тролінг свого попередника, з яким у чинного президента триває дивне протистояння. Так, Зеленський у сьогоднішній промові згадав про першого президента Леоніда Кравчука, про другого президента Леоніда Кучму та про третього президента Віктора Ющенка. Проте, у своїй промові оминув згадку про експрезидента-втікача Віктора Януковича і п’ятого президента Петра Порошенка.

Наталія Сокирчук, «Главком»