Школа в умовах війни. Поради психолога батькам та вчителям

Прийдешній навчальний рік відрізнятиметься від попередніх. А їх, до слова, звичайними теж назвати важко – через пандемію коронавірусу. Вона внесла значні корективи у навчальний процес. Проте повномасштабна війна вимагає кардинальніших рішень. На цей раз батькам доводиться самим визначатися із формою навчання, ретельно зважуючи всі ризики. Дітям, які на власні очі бачили бойові дії або ж стикнулись із втратою близьких, сідати за парти із таким бекграундом дуже складно. Вчителям доведеться виконувати роль не лише педагогів, а й психологів. Відтепер школа, як ніколи раніше, відповідальна за дитячу безпеку.

Як з усім цим упоратися? Медичний експерт Unicef Катерина Булавінова у рамках проєкту Unicef обговорила ці та інші хвилюючі теми із дитячим психологом Катериною Гольцберг. Далі пряма мова фахівчині.

Очне навчання

Принаймні, у Києві більшість шкіл готується до очної форми навчання. І тут може бути багато моментів, які і батьки, і адміністрація шкіл мають врахувати. На першому місці має бути безпека дитини. Завжди, коли у мене питають, чи відпускати дитину на очну форму навчання, чи ні, треба враховувати, по-перше, умови, у яких перебуватиме дитина. У школі, де вчиться мій син, нам у чат надсилають фото бомбосховища. Якщо дитина вперше піде до цієї школи, її батьки мали б подивитися на це приміщення, аби розуміти, в яких умовах перебуватиме її син чи донька. Це полегшило б можливість вибору: чи йти до школи, чи лишатися вдома.

По-друге, слід врахувати стан, власне, дитини: як вона реагує на сирени, чи не боятиметься йти до того шкільного бомбосховища, чи не буде вона від того у струпорі, чи немає у неї клаустрофобії, чи не намагатиметься вона втекти.

Катерина Гольцберг: «Ми маємо навчити дитину просити про допомогу. Це основа того, що вона буде у безпеці»

Учні і укриття

Було б чудово провести з учнями репетицію ситуації, коли треба спускатися у бомбосховище, відпрацювати якісь алгоритми дій ще до того, як така ситуація настане. В ідеалі це має бути навчальна тривога, під час якої діти бачать, що відбуватиметься, кого треба слухати, що варто робити, а що не варто. Адже дитина, приміром, може розгубитися і почати телефонувати батькам. Батьки ж мають заздалегідь сказати дитині, що у цій ситуації за неї відповідає конкретний вчитель і саме до його інструкцій ти дослухаєшся.  Делегувати відповідальність вчителю в очах дитини дуже важливо.

Так, може статися ситуація, коли дитина не хоче йти, і вчитель має розуміти, як діяти. Приміром, дати можливість дитині зателефонувати батькам і запитати, що робити. Інколи під керівництвом мами дитина може зробити те, що відмовляться робити під керівництвом вчителя. Оскільки на вирішення ситуації у вчителя є лічені хвилини, він не має губитися. До слова, бувають ситуації, коли треба наполягти на тому, щоб дитина зробила те, що їй кажуть, задля її безпеки. А потім уже заспокоїти.

Загалом, якщо батьки розуміють, що їхня дитина може відмовитися спускатися до укриття, то краще все ж таки лишити її вдома на «дистанційці».

На мою суб’єктивну думку, з точки зору безпеки, краще піти до школи, бо там вона гарантовано спуститься в укриття. Бо, скажімо, якщо підліток лишиться сам вдома, то не факт що він піде, особливо якщо в будинку не передбачено укриття і треба ще кудись іти.

Психолог: «Є речі які дитина не хоче розповідати на загал, і до цього треба виявляти повагу»

Фото: AP

Познайомитися

В ідеалі перед початком навчання вчитель має познайомитися з усіма дітьми, якщо бачить їх уперше, чи з новенькими – якщо такі приходять. Зараз це особливо важливо. На мою думку, це обов’язок класного керівника – знати,  чи не загинув у дитини хтось із родичів, що взагалі дитина пережила. Це інформація не для розповсюдження у школі, а для розуміння вчителем, як може вплинути на стан дитини та чи інша подія.

Звісно, вчитель має познайомити дітей. Важливо, щоб новенький намагався влитися у колектив, не лишався осторонь. Дитина має розказати про себе те, що вважатиме за потрібне. Наголошу: якщо вона десь трошки фантазує, щось вигадує, і вчитель це бачить, за теперішніх обставин на це не потрібно звертати увагу, робити зауваження.

Як розмовляти з дітьми про війну

Уникнути розмов про війну вчителям не вдасться. Діти самі «розкручуватимуть» їх на такі розмови. Дуже важливо дотримуватися кількох правил:

1. Ми не маємо обговорювати якісь деталі. Це має бути розмова (загально) інформативна: ми повинні пояснити, що сталася певна подія (приміром, обстріл потягу), можемо сказати про своє ставлення до неї і послухати ставлення дітей до неї.
2. Ми не маємо дуже заглиблюватися у почуття щодо цієї події, оскільки дитина може глибоко переживати і не зможе навчатися.
3. Нехтувати такими розмовами не можна – це може посилити тривогу дітей.

Якщо в клас  прийде дитина із травматичним досвідом

Будь-яка здорова людина має власні механізми психологічного захисту, і діти дуже непогано ними користуються. Іноді те, що переживаємо ми, коли дізнаємося від дитини про щось, може бути для нас більшим тригером, ніж для дитини. Це один момент. Часто трапляється, що дитина вже змогла пережити щось страшне, що з нею трапилося і знаходиться у стабільному стані, і якщо глибоко колупатися в якомусь травматичному досвіді дитини , можна спричинити ще більше болю, ніж дитина вже пережила. Тож якщо батьки бачать, що допомога потрібна, чи сама дитина звертається за нею, її треба надати. Якщо ж ні, то можна просто не чіпати і не порушувати стабільний стан.

У дітей можуть проявлятися у поведінці несподівані негативні риси. У такому випадку вчителям не слід карати учня, натомість потрібно повідомити батьків. Бо може бути, що, скажімо, дитина, яка якийсь час голодувала у підвалі, почала брати чужу їжу. За таке карати не потрібно, тут краще звернутися до фахівців по допомогу.

Окремо наголошу: конфіденційність важлива. Є речі, які дитина не хоче розповідати на загал, і до цього треба виявляти повагу.

Частина дітей, які підуть у школу 1 вересня, добре знають, що таке життя у підвалі. Педагогам слід враховувати такий досвід

фото з відкритих джерел

Мовне питання

Що робити, якщо новачок прийшов до класу, і у решти дітей з ним починається конфлікт через мовне питання? Наприклад, діти зі Східної України евакуювалися до Західної.

Треба розуміти, що людина, яка поїхала не закордон, а лишилась в Україні, має намагатися бути українцем. Якщо ми допоможемо це зробити, їй буде легше. Чудовий варіант – призначити їй мовного помічника, але це має бути хтось із учнів – тобто рівний. Якщо це організувати у напівігровій формі, буде чудовий досвід. До слова, такий патронат може стати і основою для дружби.

Окрема проблема – можливість конфліктів через мовне питання у батьківських чатах. У такому випадку я пропоную чітко виписати правила спілкування у чаті та призначити модератора – скажімо, когось із батьківського комітету. Правила завжди потрібні, вони дають загальне розуміння того, що робити можна, а чого – ні. Щодо мовного питання просто у правилах можна прописати, скажімо, таке: «У чаті ми сплікуємося українською мовою, але толерантно ставимося до тих, кому поки що важко це робити і хто ще вивчає мову».

Екстернат

Є опція дистанційного навчання для дітей, які перебувають за кордоном, в українських школах. Існують країни – наприклад, Німеччина, де діти повинні відвідувати школу: немає значення, чи є вони громадянами країни, чи тимчасово переміщеними особами. Часто буває, що діти навчаються у такій школі, а потім ще дистанційно в українській школі, бо, наприклад, хочуть вивчати українську мову чи історію. Як правило, у таких випадках «дистанційка» переноситься а другу половину дня. Результатом може стати перенавантаження дитини. Якщо вона дуже втомлюється, навчання треба відрегулювати. «Тягнути» дві школи дуже важко, якщо не розвантажити трохи такого учня, може настати певне вигорання. Інколи діти абсолютно нормально це переносять.

Крім того, з дитиною потрібно розмовляти про важливість вивчення історії країни, де вона перебуває, її мови. Це і цікаво, і загалом сприятиме асиміляції, а отже, полегшенню перебування у цій країні. Адже невідомо, коли війна закінчиться і з’явиться можливість повернутися додому. Тим більше це важливо, якщо родина ухвалила рішення лишитися жити там. До слова, часто трапляється, у тих родинах, які вирішили не повертатися в Україну, патріотично налаштовані підлітки, які хочуть додому, на знак протесту ігнорують якісь речі. Слід просто доносити, що знання культури іншої країни не буде зайвим.

Дистанційне навчання

Загальні рекомендації

1. Найголовніші критерії під час вибору форми навчання – психологічний стан дитини та її безпека.
2. Для того, аби полегшити процес онлайн-навчання, батькам слід запровадити чіткі правила.
3. Забезпечення фізичної активності. Нині діти і так безкінечно сидять у гаджетах, а тут ще  й навчання відбувається перед монітором.

Очна чи дистанційна форма навчання? Орієнтуватися варто на психологічний стан дитини

фото: zaborona.com

Активність на уроці

Часто батькам здається, що їхня дитина недостатньо активна під час онлайн-уроків. Зауважу: потреба у високій активності дитини на уроці часто є суто батьківською. Не знаю, наскільки це потрібно дитині і навіть вчителеві, бо зависока активність може і шкодити. Так, слід проводити вчителеві певні перевірки, аби з’ясувати, чи отримала та засвоїла дитина якийсь обсяг нової інформації. Все інше, як на мене, зараз неактуальне. Головне для дитини – психологічний спокій і просто забезпечення того, щоб інформація потрапила до учня. До речі, батьківське спонукання дитини до активності може спрацювати якраз-таки навпаки.

Якщо батьків дуже тривожить питання активності їхньої дитини на уроці, то про це слід поговорити з учителем. І це прохання не повинно мати вигляд вимоги до викладача, не треба сваритися з ним. Вважаю, що організовувати комунікацію має дорослий.

Вимкнута камера під час онлайн-уроку

Одне з питань, які інколи ставлять батьки, – чому дитина під час онлайн-уроку вимикає камеру на гаджеті, «ховається». Пояснень тут кілька: наприклад, дитина може занадто прискіпливо ставитися до власної зовнішності. Часто учень може бути зайнятий чимось стороннім, але це не означає, що він не чує, що йому розповідають. До слова, до такого частіше схильні підлітки, учні молодшої школи спокійно до цього ставляться.

Батькам слід поговорити з дитиною щодо роботи камери, з’ясувати, у чому причина відмови її вмикати. Чи слід наполягати на її роботі? З одного боку, вчителеві зручніше викладати матеріал, коли він бачить очі дітей і відчуває певний фідбек, і якщо якихось вагомих причин відмови вмикати камеру немає, можна це запровадити як правило для дитини. З іншого боку, індивідуальний підхід у цьому питанні теж потрібен. Скажімо, якщо йдеться про дитину з аутичним спектром, яка просить вимкнути камеру – слід піти назустріч. Правила, яких слід дотримуватися безумовно усім, мають торкатися лише безпеки. І отут зауважу: коли вчитель під час дистанційного уроку не бачить учня, він не може бути впевнений, що з дитиною усе гаразд. Тому викладача може попросити ввімкнути камеру на хвилинку, аби переконатися, що з його учнем усе добре.

Психолог: «Зараз спостерігається дуже багато аутоагресії, тобто діти шкодять самим собі»

фото: poltava.to

«Маячки» для вчителя і батьків

Учитель має звернути увагу на певні маркери поведінки дитини, які свідчать про те, що її батькам було б варто звернутися до спеціаліста. Зокрема:

1. Завмирання. Коли дитина ніби «відключається» і не функціонує. Вчитель ставить їй якесь просте питання, а дитина ніби відсутня. Це може означати, що вона охоплена якимись думками, переживаннями.
2. Дитина робить якісь незвичні речі. Скажімо, виявляє сильну агресію чи постійно бігає до туалету (вчитель не має це забороняти, але повідомити батьків зобов’язаний), якісь тікові розлади – коли дитина скубає волосся, гризе нігті, мигає очима (вдома це може не проявлятися). Дитині про це вчитель говорити не повинен.

Зауважу: вчитель не повинен казати дитині, а тим більше привселюдно, про те, що їй треба звернутися до психолога. Таке слід сказати тільки батькам, і лише вони ухвалять рішення щодо звернення до спеціаліста.

Нині існує думка, що через війну до психолога потрібно йти усім, у першу чергу – дітям. Я у цьому вбачаю якусь зверхність і навіть снобізм. Це не так. Інколи батьки приводять до мене дітей без якогось запиту, а просто з’ясувати, чи є проблема. І часто проблем немає, діти чудово справляються самі. Так, якщо є якісь сумніви, можна звернутися, щось підкорегувати – і жити далі.

Наталія Сокирчук, «Главком»