Психологиня Катерина Гольцберг: Через смартфони діти нині у фізичній небезпеці

інтерв'ю
«У дитини порушується сприйняття реальних предметів, що впливає і на розуміння устрою світу» - Психологиня Катерина Гольцберг: Через смартфони діти нині у фізичній небезпеці
«У дитини порушується сприйняття реальних предметів, що впливає і на розуміння устрою світу»
Фото: «Наш формат»

«Інтернет став авторитетом. Діти йому беззастережно вірять»

Не потрібно бути експертом, щоб помітити різницю між сучасними дітьми і тими, які зростали 20 років тому. А от у чому полягають ці відмінності і яка причина їхньої появи, може фахово пояснити може практикуючий психолог.

Катерина Гольцберг в інтерв’ю «Главкому» розповіла, чому мозок сучасних дітей працює дещо інакше, ніж раніше, чи винні у цьому батьки, а також, з якої причини у нинішніх дітей батьки і вчителі – не авторитети.

Чим відрізняються сучасні діти віком 3–10 років від одноліток, що зростали 20 років тому?

Зараз вже є мем, що діти народжуються зі смартфоном у руках. І це кардинально змінює їхнє світосприйняття. Я працюю у клініці й часто бачу, як батьки, аби заспокоїти малюка, дають йому смартфон: спочатку вмикають мультики, потім дитина освоює якісь простенькі ігри.

Є таке поняття, як проприоцепція. Простими словами: це означає орієнтацію у просторі і рухи тіла у цьому просторі. Це розуміння дитини, до яких предметів вона зможе дотягнутися ручкою, чи зможе перестрибнути калюжу… Нині ж діти все це роблять у смартфоні і у них інколи через це абсолютно порушена координація.

Зверніть увагу: сучасні діти живуть за умов дуже інтенсивного інформаційного потоку. Вони здатні запам’ятовувати величезні масиви інформації і відтворювати її буквального блоками. При цьому вони абсолютно розкоординовані. На мій погляд, мозок сучасних дітей функціонує дещо інакше, ніж у дітей 20 років тому. Інформаційно мозок перенасичений, а проприоцептивно, на жаль, розвивається в уповільненому темпі.

Раніше маленькій дитині суто для виживання потрібно було вміти відповзти, поповзти, відбігти, при цьому не впасти. На мою думку, нині діти через вплив смартфонів перебувають у фізичній небезпеці – це загроза падіння, отримання різних травм.

Чи справді гаджети збуджують нервову систему дитини?

Так, це правда, вони мають таку дію.

Є ще один важливий момент. Маленька дитина розуміє це її мама, це її голос, її запах. Ось кавун, який має свій запах та певні інші властивості, липкий, червоний. А є ще кавун у смартфоні, і аналогічних властивостей він не має, хіба що колір той самий. Він не липкий, не солодкий. І у дитини порушується сприйняття реальних предметів, що впливає і на розуміння того, як влаштовано світ. Має бути якась предметно-маніпулятивна гра, спрямована на пізнання речей на дотик, запах, на вагу тощо. У сучасної дитини навіть до трьох років вона значно знижена. Єдиним маніпулятором залишається гаджет. Він пропонує «смартфонні» предмети. І таке порушення має абсолютно реальні прояви: наприклад, діти свайпають (пролистують екран електронних приладів через проведення по ньому пальцем – «Главком») книжки, або збільшують двома пальцями те, що вони не можуть щось розгледіти, на віконному склі намагаються щось «збільшити». Тобто це вже ера інших тактильних звичок, які можуть заважати пізнавати світ. А світ стає дедалі більш агресивним.

Нещодавно я прочитала про ще один цікавий момент. Нині серед дітей популярні слайми (іграшка з в'язкого желеподібного матеріалу, «Главком»). У здорового організму слайм повинен викликати гидливість. А гидливість одне з базових почуттів, яке має бути притаманне людині, для того, щоб вона, наприклад, не з’їла якусь «какавельку», отруту. Скажімо, зіпсовану рибу чи щось інше, що може стати небезпечним для життя. Сучасні ж діти дуже люблять слайми. Так, не потрібно ці іграшки забирати, бо хоч на ньому діти відпрацьовують свою тактильність. Водночас у цьому є певне зрушення сприйняття.

Цей зсув сприйняття ми відчуваємо на новому поколінні. Вони вже зовсім по-іншому сприймають навколишній світ: і тактильно, і за запахами. До речі, дуже багато дітей не можуть їсти якісь продукти через їхній аромат. У сучасних дітей більш яскраве сприйняття запахів – бо ж у телефоні нічого не пахне. І навпаки, у частини дітей з цієї ж причини сприйняття запахів практично відсутнє. Дві крайнощі.


У здорового організму слайм повинен викликати гидливість, – психолог (фото vslime.ru)
У здорового організму слайм повинен викликати гидливість, – психолог (фото vslime.ru)

У такому разі, чи справедливо буде назвати гаджети ключовим фактором, який змінив дітей?

Гаджет – ключовий фактор, який змінив світ. А світ складається і з того, що ми даємо дітям, і з того, якими ми є поруч з дітьми. Якщо мати зайнята гаджетом, то вона недоступна дитині в цей момент. Тож гаджет змінив і батьків, вплинув на їхнє вміння комунікувати зі своєю дитиною, гратися з нею, заспокоювати її теплом своєї душі, а не ось цим інструментом: дав – і дитина завмерла, заспокоїлася.

Я рекомендую всім батькам подивитися фільм «Соціальна дилема». У ньому колишні боси дуже крутих компаній – Google, Instagram – розповідають про те, як усвідомили шкоду, завдану людству цими продуктами. Водночас я б сказала, що не все так погано. Сучасні молоді батьки починають усвідомлювати шкоду від смартфонів і намагаються якось змінювати ситуацію.

Зростає популярність так званих крафтових іграшок – натуральних, з дерева, з соломи... Тобто батьки вже усвідомлюють: ось цю тактильність, яку ми у дітей забрали, необхідно повернути.

Можна говорити, що на буває популярності тенденція до повернення дітей у реальний світ?

Ми говоримо про особливу частину батьків. Але ж є ті, які, так би мовити, перебувають на первинній стадії спілкування з гаджетами і вловили кайф від того, що дитина не плаче. І їм важливіше, щоб дитина була спокійною, ніж щоб вона розвивалася.

«Батькам потрібно розібратися у власних дитячих шкільних травмах»

Поговоримо про стосунки між дітьми і батьками зараз і 20 років тому. Як вони змінилися?

Модель змінюється.

Знову-таки, діти – це наслідувачі. І вони наслідують ті моделі, які їм пропонують батьки. Якщо батьки сидять у гаджетах, дитина також сидить у гаджеті і спілкується теж через гаджет. На жаль, можна сидіти в різних кімнатах і писати одне одному повідомлення. Звісно, це змінює модель спілкування.

Усе змінюється, переходить в якийсь світ швидких комунікацій. Наша ж ментальна складова, назвімо її душею, вимагає більш тривалого спілкування. Дефіцит спілкування може призводити до депресій, до втрати сенсу життя. Раніше ми могли сісти і обговорити щось з мамою. Сучасна ж дитина вже цього не робить, бо не довіряє мамі. У них комунікація часто скорочується до запитань про те, чи дитина поїла і як у неї справи у школі. Все. Немає якогось екзистенціального підходу: коли дитина сприймає батьків особистісно, і батьки її сприймають як особистість, а не як предмет, за яким потрібно доглядати: нагодувати, одягнути.


Батьки нівелюють вчителів в очах дітей, коли під час розмов на кухні говорять, що, мовляв, «училка – дурепа і взагалі нічого не розуміє» (фото: goes.ks.ua)
Батьки нівелюють вчителів в очах дітей, коли під час розмов на кухні говорять, що, мовляв, «училка – дурепа і взагалі нічого не розуміє» (фото: goes.ks.ua)

Тобто забезпечити базові потреби…

Так. Спілкування батьків з дітьми опустилося до забезпечення базових потреб. До речі, батьки часто звинувачують дітей: мовляв, я ж тобі все-все даю, а ти не вчишся. Ні, не все. Тому що дитині недостатньо отримати лише те, що забезпечує її комфортне існування. Ще потрібно якісь екзистенційні питання вирішити. І часто саме брак цього, на жаль, призводить до бажання або спроб піти добровільно з життя у дітей досить юного віку.

До слова, у фільмі «Соціальна дилема» йдеться, що статистика таких вчинків серед дітей збільшилася, причому жертви помолодшали. Якщо раніше накладали на себе руки діти від 13 років, то зараз часто 10-річні викидаються з вікон.

Хто чи що є авторитетом для сучасних дітей?

Оксана Мороз, засновниця волонтерської ініціативи з інформаційної гігієни, детально розглянула це питання у книжці «Як не стати овочем». Суть у тому, що у дітей авторитетом стала інформація, яку вони отримують в інтернеті і якій вони беззастережно вірять. При тому, що в інтернеті часто стільки нісенітниць.

Інколи розвінчати міфи, які діти беруть з мережі, надзвичайно важко, вони до зубного скреготу намагаються довести батькам свою правоту. Їхні аргументи не ґрунтуються на наукових даних. Відбувається певне когнітивне спотворення: упередженість твердження, дитина шукає підтвердження своєї гіпотези, навіть якщо вона помилкова.


Батьки, аби заспокоїти малюка, дають йому гаджет: спочатку вмикають мультики, потім дитина освоює ігри (фото: bt.dk)
Батьки, аби заспокоїти малюка, дають йому гаджет: спочатку вмикають мультики, потім дитина освоює ігри (фото: bt.dk)

Нещодавно один хлопчик сперечався зі мною щодо користі червоного вина. Я йому намагалася довести, що алкоголь у будь-яких кількостях не може приносити користь. Він мені каже, мовляв, подивіться в інтернеті. І я подивилась. Знаєте, я була шокована! У мережі справді купа матеріалів про користь вина, і ніде не написано, що етиловий спирт, що міститься в алкогольних напоях, в будь-якому випадку шкідливий. Так, ми можемо його пити і заради задоволення, і один келих це не катастрофа. Але говорити про користь я б не стала. Це очевидний абсурд, а десятирічна дитина зі мною про це сперечається!

Маю й інший приклад. Я стверджую, що трієчники чи люди без освіти в більшості своїй невдахи. Ні, діти зі мною сперечаються і розповідають про Марка Цукерберга та Стіва Джобса, які не мають вищої освіти. Я пропоную подивитися на питання з боку статистики: запитую, скільки успішних трієчників у вашому дворі, у класі? Серед моїх однокласників-трієчників, наприклад, немає жодної успішної людини. Так, є і приклади Цукерберга та Джобса, але це ж одиниці!

Чи є учителі авторитетами для сучасних дітей? Чи хоча б для їхніх батьків?

Так, я завжди кажу, що найскладнішими стосунками є саме стосунки між учителями та батьками, а не з дітьми. Розумієте, є ефект Даннінга-Крюґера коли люди, які не є експертами у певній галузі, такими себе вважають. Ось чому батьки, які прочитали кілька книжок Людмили Петрановської (відома російська психологиня, авторка книжок, «Главком»), стали великими експертами з виховання дітей, але ігнорують важливі речі. Вони нівелюють учителів в очах дітей, коли під час розмов на кухні говорять, що, мовляв, «училка дурепа і взагалі нічого не розуміє». Діти це слухають, і, якщо хтось з батьків каже, що якась людина не є для нього авторитетом, то чому ця людина має бути авторитетом для її дитини? Тому батькам треба розібратися у власних дитячих шкільних травмах і вийти, нарешті, на рівень просто людської поваги. Від нашого ставлення до освітнього процесу і вчителів залежить, чи взагалі буде кому вчити дітей. Часто знайти вчителів, навіть у дуже хороші приватні школи неможливо. Я знаю кілька приватних шкіл, у яких є кадровий дефіцит, попри досить пристойні зарплати.

Чому батьки нинішніх школярів не соромляться при дітях так обговорювати педагогів? Раніше, звісно, вчитель мав більший авторитет.

Батьки цих школярів міленіали, які виросли у 90-ті. Тоді було важко всім, а вчителям тим паче. Були дуже великі проблеми з розбудовою держави, не виплачували зарплати, розквітав бандитизм. Усе це дуже сильно впливало на те, як виховували дітей. В якихось дуже жорстких, відсторонених умовах. Напевно, це позначилося на їхньому ставленні до педагогів, і вони не можуть припинити транслювати це ставлення. Намагаються десь помститися. Це травма, яка легко передається. З покоління у покоління.

«Це покоління втілить фантазії Рея Бредбері»

Рік тому в інтерв’ю «Главкому» ви казали, що для нинішніх 20-річних характерна певна аутичність. Чи можна спрогнозувати вже зараз, що буде характерним для нинішніх, наприклад, 10-річних через 10 років?

Я тоді не помилилась, вони дійсно такі. У них спостерігається певна замкнутість. Нинішні 10-річні – інші. Мені здається, що вони інші по суті, більш комунікаційно активні. Їм важливо реальне спілкування, для них немає пріоритету віртуального спілкування. Це покоління, як його зараз називають, Ілона Маска, можливо, втілить усі фантазії Рея Бредбері, побудує нову цивілізацію на Марсі.

Чи справедливим є твердження, що нині більше дітей, ніж раніше, мають аутизм чи розлади аутичного спектру?

Зросла точність діагностики, тому ми стали більше цих дітей помічати. Крім того, ми почали до них по-іншому ставитися – просвітницька робота дала свої результати.

Водночас, за моїми спостереженнями, таких дітей і справді стає більше. Пояснити це з наукової точки зору я не можу. Є багато версій, чому виникла така тенденція, зокрема про особливості генного компонента. Виділити якусь основну я не беруся.

Наталія Сокирчук, «Главком»


Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Натисніть «Подобається», щоб читати
Glavcom.ua в Facebook

Я вже читаю Glavcom в Facebook

НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies

Психологиня Катерина Гольцберг: Через смартфони діти нині у фізичній небезпеці