Хвилина мовчання: згадаймо поліцейського Романа Рущишина
Сиротами залишилися троє неповнолітніх дітей
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Романа Рущишина.
Боєць батальйону патрульної служби поліції особливого призначення «Львів» Головного управління Нацполіції у Львівській області, старший сержант поліції Роман Рущишин загинув 7 березня 2022 року у бою з росіянами у Луганській області. При цьому мужній боєць ліквідував пʼятьох окупантів. Роману було 44 роки.
Чоловік почав службу у батальйоні «Львів» майже з початку його створення – з 2014 року. Разом з побратимами він потрапив у Дебальцевський котел та отримав справжнє бойове хрещення.
На початку повномасштабної війни, 24 лютого 2022 року, він перебував на службі в районі Маріуполя на Донеччині.
«Коли у 2015 році він був під Дебальцевим, п’ять днів не виходив на зв'язок – я тоді думала, що збожеволію. Здавалося б, після того, що пережив, більше на схід ні ногою. Але він, навпаки, ще більше прагнув туди. Я запитувала – навіщо? А він лише посміхався і казав: «Якщо не я, то хто?», – розповіла дружина Романа Рущишина Оксана.
Сиротами залишилися троє дітей: двоє синів і донька. На той момент сину Назару було 4 роки, Роману – 15 років, а донечці Насті – 13 років. Без улюбленого сина залишилася і його мати Ганна.
«Він був найкращим татом. Коли бував вдома, постійно займався з дітьми, вчив усьому, що сам знав та вмів. Облаштував в одній з кімнат спортивну залу, з синами займався з гантелями, з донькою – робив вправи на гнучкість та розтягування. До слова, у цій кімнаті, крім спортивного приладдя, Роман прилаштував прапор батальйону «Львів», а також портрет Романа Шухевича та Степана Бандери, – з теплою посмішкою згадала дружина. – Як був на війні, намагався дзвонити так часто, як міг – щоб поспілкуватися зі мною, з дітьми, розпитати, як справи у старшого, чи ніхто доню не ображає, які досягнення у найменшого. А скільки разів з болем розповідав мені про дітей на сході України – як приходили голодні, заплакані, а вони підгодовували їх, намагалися допомогти, підтримати».
Бійця його рідні, друзі й колеги згадують як людину завжди усміхнену, компанійську, веселу, із почуттям гумору, як чоловіка, який ніколи ні на що не жалівся і казав, що у нього все добре.
«Завжди він ходив з українською символікою – як на службі, так і поза нею. Людина, яка завжди була великим патріотом. Кожен мешканець села знав його дім, над яким майорів синьо-жовтий прапор. Це був справжній український козак, який воював, боровся за незалежність України», – сказали про Романа його односельці та побратими.
Діти Романа мріють стати поліцейськими, і особливо найменший, Назар. Він сказав, що хоче бути таким, як тато – служити людям та захищати Україну. Діти рано подорослішали без тата. «Відчуваю від них величезну підтримку. Колись казала їм: «Як не слухаєтеся, розкажу татові, приїде – розбереться з вами». А тепер все по-іншому. Вони стали більш відповідальними. Допомагають вдома, по господарству. Адже живемо в селі – треба і траву покосити, і хату поприбирати, і на городі лад навести», – розповіла дружина Романа.
«Стільки планів було… І так в одну мить – просто світ зупинився. Я не можу повірити, що його нема, хоча бачила труну, цілувала холодне чоло. Для мене він живий. Ми завжди зідзвонювалися у певний час. Тепер телефон мовчить. А я постійно чекаю, що Роман зателефонує і скаже бадьорим голосом «У мене все добре», – поділилася жінка загиблого.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0