Отримав поранення та контузію, проте продовжив воювати. Згадаймо Володимира Кремінського
«Хто, якщо не я? Ті хлопці, що мають по двоє-троє дітей?»
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Володимира Кремінського.
Матрос Володимир Кремінський, позивний Локі, загинув 29 серпня 2022 року під час ворожого артилерійського обстрілу в районі села Білогірка Херсонської області. Захиснику було 28 років.
Володимир народився у місті Хмельницький. Навчався у місцевому навчально-виховному комплексі № 9. У 8 класі вирішив вступати до Кам’янець-Подільського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. Рідні були здивовані, адже школярі зазвичай вступають до інших закладів або після 9, або після 11 класу. Та хлопця вже було не спинити.
Мама і тато Володимира, до слова, теж були військовими. Сам Володимир таки вступив до ліцею та провчився там три роки. Специфіка навчання полягала у тому, що шкільна програма поєднувалася з військовим розпорядком дня та військовою й спортивною підготовкою. Володимир розповідав – «ми прокидаємося під підйом, засинаємо під відбій».
Рідні очікували, що після закінчення навчання Володимир вступить до військового вишу. Але він вирішив інакше — подав документи до Одеської академії зв’язку на напрям «радіомеханіка». Отримав бюджетне місце та провчився там два роки.
Хлопець проходив строкову військову службу в Збройних силах України у військовій частині підпорядкування Головного управління розвідки. Після цього здобув вищу освіту у Вінницькому національному технічному університеті на факультеті «Автомобілі та транспортний менеджмент». Працював за спеціальністю у європейській мережі. Згодом відкрив власну СТО.
У перший день повномасштабного російського вторгнення, 24 лютого 2022 року, Володимир, не вагаючись, пішов воювати у складі 18-го окремого батальйону морської піхоти 35-ї ОБрМП. Спершу його відправили на Придністровський напрям прикривати кордон. Тоді очікували, що напад буде ще й звідти. Минуло кілька тижнів, і Володимир написав рапорт з проханням перевести його в бойову частину. Відтак його перевели у Миколаїв. Він служив на посаді стрільця-санітара у морській піхоті.
Поки мама та сестра намагалися відмовити Володимира від того, щоб він їхав на передову, батько поставився до цього з розумінням. Він, до слова, воював ще з 2014 року та виходив з Дебальцевського котла на початку 2015-го.
29 липня 2022 року в ході бойових дій з противником на Херсонському напрямку Локі отримав першу контузію. Після лікування у шпиталі відразу повернувся до побратимів на передову. Рідним казав: «Там вбивають наших дітей, ви що, мені пропонуєте сісти й сидіти склавши руки у 28 років? Хто, якщо не я? Ті хлопці, що мають по двоє-троє дітей? Прийміть моє рішення. Я вирішив, що маю бути там і захищати нашу країну».
«Володимир завжди був такий у своїх рішеннях. Якщо він сказав, що він щось зробить, ми знали, що це буде до кінця, і не має значення, в чому це було питання. Він таким справжнім був чоловіком, на якого точно можна було обпертися, як у фізичному, так і в моральному плані. Він був сонячним, яскравим, добрим, надійним, відважним чоловіком і захисником», – розповіла сестра Анна.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0