Хотів попередити літніх сусідів про тривогу. Згадаймо 14-річного В'ячеслава Ялишева
«Щойно синочок вийшов з підвалу, прилетіла та злощасна ракета з території Криму. Від вибухової хвилі відірвало каміння, яке й влучило сину в голову»
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо В'ячеслава Ялишева.
В'ячеславу Ялишеву було 14. Він загинув 2 травня 2022 року в Одесі, побігши за літніми сусідами, яких хотів попередити про повітряну тривогу…
Після сирени хлопчик разом із бабусею та дідусем ховалися в підвалі гуртожитку, що неподалік аеродрому. Тим часом сусіди його родини піднялись з укриття додому, щоб приготувати їжу. Це були літні люди, які не зауважили сирени. В'ячеслав хотів сповістити їх про небезпеку й вибіг із підвалу. Опісля російські військові завдали ракетного удару по Одесі. Ракета влучила в гуртожиток. Сусіди, до яких побіг хлопчик, вижили. А він сам загинув…
«Він – наш янгол і герой, врятував інші життя, й загинув», – сказала мама загиблого.
14-річний В'ячеслав старанно навчався у школі. Був добрим хлопцем, любив танцювати та знімати з друзями відео. Мав акторський талант і роздумував про те, щоби в майбутньому пов’язати життя з цією професією.
В’ячеслав захоплювався колекціонуванням іграшкових поїздів. Вдома навіть жартували, що можна вже власну залізницю відкривати. Мандрувати регіонами Слава погоджувався теж лише поїздами, а у вихідні любив разом із дідусем поїздити на трамваях.
«В’ячеслав був дуже відповідальним учнем, – наголосила директорка Одеського ліцею №82. – Спокійна та вихована дитина. Завжди готовий допомогти – наприклад, ті самі зошити роздати. Він з обіймами підходив до вчителів, не ігнорував будь-яке прохання: торік ми робили стінгазету на урок української мови – і Славко єдиний, хто намалював її».
«Коли в школі просили намалювати плакат на якусь тематику, він завжди це робив. Говорив: «Мамо, нам треба намалювати». Я могла сказати: «Я так втомилася, там одиниці приносять, ну давай один раз не принесемо». «Мамо, ти розумієш, що це плюсик? Це треба», – казав мені Слава», – поділилася мама загиблого хлопця.
«Дуже був веселий, відповідальний – це не те слово, бо коли приходила навіть в обід з роботи, у мене на столі вже стояв розігрітий суп і чашка кави, і якщо я запізнювалася на обід, він дзвонив і мене постійно сварив: мамо, не затримуйся, мамо, все стигне. Його любили всі», – додала жінка.
Усі шкільні завдання Славко виконував у п’ятницю, щоб розвантажити суботу та неділю. У вихідні вони з мамою любили дивитись фільми жахів. Хлопчик теж знімав відеоролики на кшталт цих стрічок – наприклад, про зомбі. Він сам організовував зйомки, писав сценарії, розподіляв між друзями ролі.
В'ячеслав – син військовослужбовців. Його батько – підполковник Євген Ялишев, який у 2014-му врятував від російських загарбників аеропорт у Краматорську. Мама – також служить.
«Друзі сина постійно надсилають дружині відео, які він так обожнював знімати. Артистизму В'ячеслава не було меж. Йому відмінно вдавалось увійти в роль. Навіть планував вступити до театрального вишу. На жаль, не судилося», – розповів батько загиблого хлопця.
«Я все своє життя віддав авіації. Разом зі мною по гарнізонах їздила й моя родина – дружина, яка теж військовослужбовець, та двоє синів. В'ячеслав народився 17 лютого 2008 року у Краматорську, де я проходив службу на військовому аеродромі. Я там виріс від лейтенанта до заступника командира частини. Мешкали родиною у службовій квартирі.
У 2014 році, коли почалась антитерористична операція, я обіймав посаду начальника вузла зв'язку та радіотехнічного забезпечення військової частини А3571. Вороги 15 квітня напали на аеродром, я першим дав наказ відкрити вогонь. І разом із побратимами ми дали їм гідну відсіч і змогли утримати об’єкт. Так, я ризикував своїм життя, родиною, я втратив у Краматорську житло та все, що мав, але був до останнього вірний присязі», – поділився тато дитини.
Невдовзі родина Ялишевих через підвищення голови сім'ї на службі переїхала до Одеси. Старший син подружжя вирішив піти стопами батька й теж обрав фах військового. Молодший, Слава, пішов навчатись до місцевої школи № 82, знайшов нових друзів, із якими знімав кумедні відео.
«Син був чудовим організатором, біля нього постійно збиралось багато ровесників, – зазначив батько. – Він сам собі завжди вибирав одяг, дуже полюбляв яскраві кольори. Син мав чудове почуття гумору та дуже щире серце. З дитинства Слава обожнював тварин – ми мали кота, собаку, папугу, а минулого року син попросив купити кролика. Звісно, ми не відмовили, тим паче він дуже відповідально до цього ставився, вигулював улюбленців і дбав про них. А ще Слава був досить відповідальним у школі, переживав, якщо не встигав вивчити вірш чи виконати домашню роботу. Попри дистанційне навчання, він не пропускав жодного уроку. Син завжди вчився та мріяв вирости розумною людиною.
Коли почалась повномасштабна війна, Слава майже весь час був з моїми батьками, які приїхали з Харкова та з невісткою ховались у підвалі нашого двоповерхового гуртожитку, який знаходився неподалік аеродрому. Він дуже рідко виходив з укриття, адже боявся, бо місто постійно обстрілювали останнім часом. Кудись поїхати ми просто не мали можливості. Чесно кажучи, ми не вірили, що росіяни обстріляють місце, де ми проживали, адже поруч знаходився храм московського патріархату. Та, як бачимо, для них нема нічого святого».
17 лютого 2022 року відсвяткували 14-річчя В’ячеслава. Мама приготувала піцу, квартиру прикрасили прапорцями та гірляндами. Славко святкував з друзями. «Мамочко, дякую тобі величезне. Такий класний день народження», – сказав Славко після святкування.
Що відбулось 24 лютого, Славкові, який ріс у родині військових, додатково пояснювати не було потрібно. Мама, тато й старший син – усі уже на той момент служили у Повітряних силах Збройних сил України.
У перші тижні, пригадують родичі, Славко найбільше непокоївся через шкільні уроки: зв’язок у підвалі був поганий і він не завжди мав змогу послухати онлайн-заняття. Його бабуся розповідала, що під час тривог він біг в укриття, й на ходу продовжував слухати трансляцію від вчителя, щоб нічого не пропустити.
Родина В’ячеслава жила у військовому містечку поблизу аеродрому. На початку травня система оповіщення про повітряні тривоги в Одесі не працювала коректно, тож про небезпеку попереджала Ольга, яка була на службі. Другого травня близько 19:00 вона подзвонила бабусі з дідусем, які були зі Славком, та сказала спуститись в укриття. Старенькі послухали невістку, а от хлопчик вибіг з під’їзду.
Він хотів попередити про ракетну небезпеку літніх сусідів, які не мали гаджетів. Пенсіонери саме пішли готувати їжу. Слава побіг за ними, повідомив про тривогу, й саме вибігав з під’їзду, коли російська ракета влучила в гуртожиток. Підлітка вдарило великим каменем, він загинув на місці. Сусіди у мить удару ще не вийшли з під’їзду, вони вижили.
Того трагічного травневого ранку після оголошення кожної тривоги, пригадує батько, В'ячеслав ховався у підвалі. «Із ним були бабуся з дідусем, наречена мого старшого сина. Сусіди, літні люди, саме піднялись додому та готували їжу. Вони не чули сирени, а у їхніх мобільних телефонах такого додатка не було. То ж Слава вирішив попередити їх, аби негайно бігли в укриття. Щойно синочок вийшов з підвалу, прилетіла та злощасна ракета з території Криму. Від вибухової хвилі відірвало каміння, яке й влучило сину у голову. Можна сказати, що він був буквально за пів метра від епіцентру вибуху. На місце відразу ж прибігли працівники аеродрому та кинулись реанімувати. Проте Славко загинув на місці.
Удар прийшовся й на підвал гуртожитку, мої батьки та невістка були трохи ближче до виходу і їх дивом не завалило. У батька та мами легка контузія та шок, невістці осколками поранило ноги, але вона вже одужує. Я саме був на роботі, коли почув про влучення ракети, відразу приїхав на місце, тіло синочка вже було накрите, поруч стояв дідусь, а бабуся сильно плакала. Від побаченого їм стало погано, тому поклали у лікарню… Дружина моя у момент вибуху знаходилась за 200 м від гуртожитку, вона служить у військовій частині поруч».
Попрощатись з В'ячеславом Ялишевим 4 травня приїхали не лише друзі та однокласники, але й побратими тата, який через російських окупантів у 2014 році втратив дім, а тепер і сина, і знову житло.
Зауважимо, згідно з останніми даними ООН, російські терористи за час повномасштабного вторгнення вбили щонайменше 9444 і поранили 16940 мирних українців. Серед загиблих – 545 дітей, поранених неповнолітніх – 1156. При цьому в організації зазначають, що реальна кількість жертв значно вища, оскільки отримання інформації в умовах війни ускладнене.
За останніми даними Офісу генпрокурора, в Україні через російську агресію загинуло щонайменше 504 дитини. Ще понад 1120 постраждали. Ці цифри також не остаточні. Триває робота щодо їх встановлення у місцях ведення бойових дій, на тимчасово окупованих та звільнених територіях.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0