Батько трьох дітей, талановитий юрист і найкращий ротний. Згадаймо Василя Паламарчука
«У мирному житті Василь був адвокатом. Батько трьох дітей, він міг отримати відстрочку, але … не міг. Бо це була його війна. За рідну Херсонщину, за Олешки», – написала про Паламарчука Ірина Геращенко
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Василя Паламарчука.
Військовослужбовець Збройних сил України, юрист та письменник з Херсонщини Василь Паламарчук з позивним Адвокат загинув 3 липня 2024 року під час виконання бойового завдання на східному напрямку. Про це повідомила пресслужба Олешківської територіальної громади, звідки воїн був родом.
«У мирному житті Василь був адвокатом. Батько трьох дітей, він міг отримати відстрочку, але … не міг. Бо це була його війна. За рідну Херсонщину, за Олешки», –написала про Паламарчука народна депутатка Ірина Геращенко.
Василь народився 23 січня 1981 року на Херсонщині і був відомим не лише як військовик, але й як активний громадський діяч.
Військова кар'єра Паламарчука розпочалася ще у 2014-2015 роках, коли він брав участь у АТО у складі 28-ї окремої механізованої бригади.
Ось як Василь згадував початок повномасштабного вторгнення: «Мене викликали у військкомат в Олешках 15 лютого 2022 року сказали, що буде вторгнення і що для виживання нам треба щось робити. Запропонували бути командиром взводу комендантської роти. Військком пояснив: це все неофіційно, розпоряг немає, але просто сидіти так теж не можна, треба визначитися по людях.
На той момент з Криму знайомі повідомляли, що росіяни накопичують техніку, боєприпаси. Подекуди техніка стояла «борт у борт» – стільки їх там було, на Турецькому валу нею просто було заставлено все. І якщо в тебе є якийсь досвід, ти розумів, що буде далі.
Після 15 лютого обдзвонив кого міг, щоб сформувати кістяк взводу. У мене рюкзак був завжди зібраний. А 24 лютого о 5-й годині зателефонував мій бойовий товариш, що жив на адмінмежі з ТОТ АР Крим, і сказав: «Ти чуєш?». І я почув у телефоні «приходи» «градів» та артилерії. Друг встиг вивезти свою родину – вхопив, у чому були. А я телефонував своїм хлопцям, і ми почали збиратися біля військкомату.
Поки не було черг, заїхав на заправку, позаливав всі каністри, у магазин – харчів набрав повний багажник. Ще не було ні черг, ні ажіотажу.
Далі події відбувалися дуже швидко. Коли ми дісталися точки збору, десь о 10:30, над нами пролетіли три ворожі гелікоптери. Вони направилися у бік Антонівського моста, висадили десант на посту «Консул» за Конкою. Каховську ГЕС росіяни вже захопили.
Ми ще не знали, виберешся на той берег (правий берег Дніпра, де Херсон, – «Главком») чи ні. Тоді хтось з наших спустився до Маркуциного берега, безпосередньо до траси, там, де міст. Їх обстріляли, вони повернулися. Далі мої хлопці на машині спробували їхати по трасі, їх теж обстріляли, вони повернулися. І десь близько 12-ї години військком сказав: хлопці, розходимося, нас оточили, зброї немає, переходимо на партизанський рух.
Мій командир роти, його заступник, головний бойовий медик роти і я – взводник, вирішили вибиратися на машині. План був доїхати до Гопр (Голої Пристані, – ред.), а вже звідти на катері добиратися у Херсон. Дорогою ми побачили російську колону, яка їхала нам назустріч. Ми повернули, вирішили не ризикувати. Потім дізналися, що росіяни обстріляли там цивільну машину, і в ній всі загинули.
Знайшли місцевого браконьєра, він сказав, що перевезе у Херсон, але за однієї умови – всі військові документи ми маємо залишити на лівобережжі. Я закопав свій військовий квиток і посвідчення УБД під собачою будкою. Тоді браконьєр перевіз нас човном через плавні, через Конку, через Дніпро на Острів (мікрорайон у Херсоні, – ред.).
Дісталися у Херсон, коли вже була десь 16-та година, приїхали до збірного пункту. Він закритий, а поруч горить купа документів – особових справ...
Знайшли машину і рушили в Миколаїв – через Білозерку, Станіслав, Олександрівку вздовж Південного Бугу. Додзвонилися до хлопців з 79-ки, десантно-штурмової Миколаївської, але вони нам сказали, що беруть тільки тих, хто в них проходив службу.
У Миколаєві роздобули ще одну машину і рушили у Білу Церкву, у 72-ту бригаду, де в одного з нас були зв’язки. Дісталися туди, але й вони брали тільки своїх. А у нас ще й проблема – документів не було. Зателефонував товариш і каже: формується у Києві ТрО, ми тебе знаємо і візьмемо з паспортом. Їм був потрібен кулеметник і мене записали у розвідники-кулеметники. А далі Ірпінь, Буча, підступи до Києва – ми були «напохваті».
Так до середини квітня, а тоді нас перекинули в Миколаїв, і звідти ми почали рухатися у бік Олександрівки, Правдиного. Там ми бодалися понад пів року. А 8 листопада нас вивели.
Коли вже приїхали у Київську область, нам із Херсона почали телефонувати: а ви де? Бо ми з тамтешніми людьми були на зв’язку, інформацію від них отримували... Сидимо і розуміємо, що зараз Херсон звільнять без нас – відчуття паскудне. Тому коли наші 11 листопада зайшли в Херсон, ми 13 листопада з’їздили у місто все-таки. Заїхали на стелу, до пам’ятника (пам’ятника Героям Небесної Сотні, – ред.) у центрі, вивісили свій прапор і повернулися до Києва. Такий був емоційний рейд. 700 км в один бік і 700 в інший заради цього.
Потім нас перекинули на Харківський напрямок, далі Бахмут, Соледар, Авдїївка».
Останнім часом Василь Паламарчук воював на східному фронті.
У листопаді 2023 року захисника відзначив почесним нагрудним знаком «Золотий хрест» тогочасний головнокомандувач Збройних сил Валерій Залужний.
Василь Паламарчук також був автором книги «Військовий непотріб», де розповідав про будні звичайних солдатів на війні.
23 січня 2024 року Василь Паламарчук святкував 43-й день народження. Тоді він поділився такими роздумами про подію і свої досягнення: «З досягнень – те, що досі живий, не дивлячись на всі обставини. Це вже втретє я на війні зустрічаю свій день народження. З мінусів – те, що немає поруч коханої дружини та дітей. Але поруч є колеги по небезпечному бізнесу, це вже плюс».
Загинув Василь Паламарчук у районі Нью-Йорка, коли пішов забирати своїх загиблих побратимів.
Як про Василя згадують друзі, побратими та рідні
На трагічну звістку про загибель Паламарчука відреагувала військовослужбовиця, бойова медикиня Інна Короленко. Вона поділилася спогадами про історію світлини, яку нині поширюють у новинах і дописах про загибель Паламарчука.
«Я вас фотографувала тоді на честь дня народження, а тепер цей портрет ходить мережею з написом «світла памʼять».
Василь Паламарчук, Адвокат, найкращий ротний, друг, талановитий юрист, батько, чоловік і людина.
Колись ви мені сказали таку фразу: «Від тебе можуть відмовитись всі: родина, друзі, близькі…але Адвокат з тобою буде завжди». Так і буде, ви тепер зі мною завжди», – написала дівчина.
Психологиня, учителька Олешківського опорного закладу освіти №4, Олена Каспірпевич розповіла, що востаннє говорила із Василем телефоном два тижні тому. Розмова була довгою, про різне і те, «що важко осягнути розумом і серцем».
«Мій кум Василь Паламарчук загинув під час виконання бойового завдання в Донецькій області. Мозок відмовляється усвідомлювати. (...) Він казав, що не кине своїх хлопців. Він захищав нас, Україну, свою сім'ю, своїх дітей до останнього. Він вірив в Україну, хоч і бачив увесь треш зсередини.
Куме. Робитиму все, що від мене залежить, для твоєї сім'ї. Хочу вірить, ти в кращому світі», – написала Олена.
Директорка заміського комплексу «Зелений мис» Марія Карпенко також висловила свої співчуття щодо втрати. За її словами, Василь завжди був радий допомогти чи то фізично, чи професійно.
«Хто б не підходив за допомогою, ніколи не було чути слова «ні». Завжди, переймаючись за свій особовий склад, старався для них якнайкраще.
Ця людина пройшла все можливе і неможливе, таких людей дуже мало у світі, я навіть не уявляю що відчувають зараз дружина та діти, бо ще залишився маленький син, який зовсім ще не розуміє чому ця клята війна забрала його тата», – зазначила Марія.
Колись Василь писав: «Перемога наша буде тоді, коли Росія розвалиться як суб'єкт державності. Після Перемоги з родиною поїду на відпочинок, полетимо в Ірландію та на Занзібар. А потім повернемося у своє звільнене місто, буду кохати дружину та ростити дітей. Постараюсь надолужити з ними той час, який в мене вкрали росіяни. Відновлю свою адвокатську діяльність, буду писати позови про стягнення шкоди з окупантів та захищати учасників бойових дій в судах. Буду робити свою роботу – захищати людей, бо я Адвокат».
Мріям Василя не судилося здійснитися...
У Василя Паламарчука залишилася дружина та троє дітей.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0