Микола Підвезяний: У сучасній журналістиці – епоха фастфуду

Нік Дейвіс – британський журналіст. Багато років пропрацював у The Guardian. Кілька років тому написав книгу «Новини пласкої землі», у якій стверджує, що сучасна журналістика перетворилася на… дурналістику, мовляв журналістика вироджується, репортери приховують правду, копіпастять і займаються спекуляціями.

Микола Підвезяний, головний редактор інформагентства «Главком», розмірковує над словами Дейвіса: що відбувається з українською журналістикою, про стихійну письменність журналістів та як нам усім вижити в епоху інформаційного фастфуду.

Куди дрейфує сьогодні новинна журналістика? Еволюціонує, якщо порівняти з доцифровою епохою, чи деградує, бо все заполонив копіпаст?

Новинна журналістика змінюється так само, як змінюється світ і ми з вами. Наукові дослідження підтверджують, що люди розучилися читати великі тексти, і новинна журналістика підлаштовується під сучасну аудиторію. Оскільки новини – продукт, який кожен з нас споживає щодня, він має найточніше відповідати запитам споживача. Я часто полюбляю описувати цю ситуацією словом «фастфуд». Будь-які сайти, навіть ті, які постійно наголошують, що вони чітко дотримуються всіх журналістських стандартів, працюють у режимі «фастфуду». Що це означає: щойно новина народилася,  вже за кілька хвилин її спожили, а ще через 30 хвилин про неї можуть забути. У такому режимі застосовувати якісь вишукані підходи для написання новин просто неможливо. Бо це «мистецтво» вмирає буквально за годину.

Як ви гадаєте, чи вб’є копіпаст журналістику? Чи перетвориться все на так звану «дурналістику»?

Чому виник взагалі копіпаст? Якщо хтось пам’ятає, який вигляд медіаринок мав 40-50 тому, він добре знає: засобів масової інформації було небагато, буквально 2-3 канали, декілька провідних газет. Тобто такої жорсткої конкуренції не було, у газет були вихідні дні, плюс до всього діяла жорстка цензура. Сьогодні ж ми можемо бачити ситуацію, коли навіть у райцентрі може бути кілька сайтів чи телестудій, які конкурують між собою. І якщо трапляється якась одна новина, то вже за кілька хвилин вона буде на всіх майданчиках. Якісь ключові моменти, деталі і навіть помилки, які були виписані першоджерелом, будуть кочувати по усіх інших сайтах, і це наслідки копіпасту. Сьогодні від нього нікуди не дітися, якщо ми говоримо про новини, а тим паче оперативні. Тому ставилися до копіпасту як до чогось надто ганебного не варто, це об’єктивна необхідність. Але кожна редакція мала б підійти до копіпасту так, щоб у підсумку саме ваша публікація виявилася набагато точнішою і інформативнішою.

На телебаченні панує така думка: «Телеканал роблять тільки новини». Чи можна так сказати про онлайн-журналістику?

Можна так сказати і про онлайн-журналістику, тому що стрічка новин, як я вже сказав, це той продукт, який споживають цілодобово. Ніхто щодня не сідає читати великі простирадла текстів, аналітику. Це прикро, але професійною аналітикою цікавиться вузьке коло фахівців і інформаційних гурманів. Масовий же читач, це той, який стрибає заголовками, читає перший абзац і вважає, що схопив суть того, що написано. Такі наші реалії. І всі сайти намагаються пристосовуватися до них. Дуже образливо, коли редакція може працювати пів року над якимось справді змістовним і важливим матеріалом, розслідуванням, а в підсумку він дасть у сотні разів менше переглядів, ніж якась копіпастова новина про те, що хтось з наших співвітчизників помер на турецькому узбережжі від коронавірусу. Така жорстока дійсність. Я часто бачу у колег великі гарні матеріали, але в підсумку їх читає дуже вузька аудиторія, дуже часто лише друзі автора у соцмережі.

Усе ж таки, я правильно зрозуміла, що ставка, зокрема й у вашому виданні, більше робиться на новини, аніж, скажімо, на інші жанри: інтерв’ю, кореспонденцію чи статтю?

Не можна так сказати, що більша ставка робиться на новини. У нас є відділ новин, який працює над стрічкою цілодобово, а є повноцінна редакція, яка працює над наповненням сайту власними матеріалами, інтерв’ю. Ми щиро вважаємо, що навіть за умов інформаційного «фастфуду» маємо задовольняти попит на щось більше, ніж кілька абзаців новини.

Деякі німецькі журналістикознавці стверджують, що такі новини, які розповідають, наприклад, про засідання федерального уряду, не є новинами. Ви погоджуєтесь із такою думкою: що такі новини про засідання уряду, про парламентські засідання є важливими, актуальними, які відповідають на суспільний інформаційний запит?

Все залежить від формату видань. Є видання, які працюють у форматі інформаційного агентства, щохвилини повідомляють про події в парламенті, уряді, у них є група кореспондентів, які постійно перебувають у вирі подій. І ці люди повідомляють, що засідання розпочалось, закінчилось… Але для більшості видань, вважаю, сам факт проведення засідання уряду не є новиною, тому що це регулярна подія. Новиною може бути лише те, що на цьому засіданні було вирішено. Ось коли ми отримуємо цю інформацію, тоді «Главком» вважає за потрібне про неї написати. Якщо ми знаємо, що на цьому засіданні буде ухвалено рішення про  виділення значних сум, про відставки/призначення, ми за цим слідкуємо і повідомляємо.

Як у вашому виданні йде відбір новин, і чи можна говорити про суб’єктивний чинник відбору новин?

Про суб’єктивний чинник можна говорити. Кожна людина унікальна і сприймає інформацію, зовнішній світ по-різному. Але для того, щоб у стрічці не з’являлись «дивні» новини, існує редакційна політика. Ми пишемо про перших осіб держави: навіть незначна подія, що трапилась з президентом, викликає суспільний інтерес, на це будуть «клікати». Якщо ж, наприклад, зламала руку ваша сусідка, то ми про це не напишемо.

Як у Вашій редакції організована служба новин, чи встигають у наш турбулентний інформаційний час журналісти перевіряти інформацію. Як вирішується ця вічна дилема: швидко чи ретельно? Адже ж конкуренти не сплять.

Саме так: не сплять. Через те, що дуже багато конкурентів, всі намагаються спрацювати оперативно, а вже потім починають думати, наскільки все, що вже опубліковано, сформульовано правильно, відповідає дійсності і так далі.

Звичайно, потрібно перевіряти інформацію, але логіка редактора стрічки новин така: поки ти будеш перевіряти, достеменно з’ясовувати, аудиторія вже погасить свою спрагу в іншому місці. Тому принцип у більшості сайтів такий: якщо інформація йде з поважного джерела, підкріплена фото-, або відеодоказами, документами, повідомленнями на офіційному сайті, ми її публікуємо. Але хочу вам сказати, що навіть коли ви маєте таке підтвердження, це ще не гарантія правдивості і коректності цієї інформації. І в державних органах, і в приватних компаніях працюють живі люди, які часто помиляються.

У нас були випадки, коли ми поширили офіційну інформацію, а згодом люди, які її формулювали і оприлюднювали, зрозумівши помилку, почали звинувачувати ЗМІ, які занадто швидко її використали. Тому завжди фіксуйте джерело інформації, документуйте докази того, що це не ваша вигадка чи помилка. Тоді до вас буде менше запитань.

Чи використовуєте ви інсайдну інформацію у своїх новинах? І як її перевіряти, аби не стати жертвою чиєїсь маніпуляції, тобто не бути інструментом в чужих руках, адже ми знаємо, що журналістів люблять використовувати, а журналісти ласі на «хайп», умовно кажучи.

Ми використовуємо інсайд, коли ми впевнені, що наш інсайдер є надійним. Ми також маємо розуміти, що наш інсайд не має подвійного дна. До журналістів дуже часто звертаються політики, чиновники, які підказують теми, дають «наводки». Якщо ми упевнені, що ці дані дійсно правдиві, ми їх використовуємо.

А що означає «з подвійним дном»?

Це коли ми розуміємо, що наш умовний інсайдер хоче використати нас, щоб завдати репутаційної шкоди своєму конкуренту, або ж захистити свій бізнес-інтерс. Ми розуміємо, що інколи приватний інтерес людини, яка намагається цю тему зробити публічною, значно більший, ніж суспільний запит на цю інформацію.

А як вам вдається для себе зрозуміти, що вас хочуть використати? Для цього ж, мабуть, потрібно бути обізнаним?

Саме так. Тому тут перед нами постає чергова проблема, яка, на жаль, в українській журналістиці лише поглиблюється останні 10-15 років. Раніше кореспонденти мали свій вузький профіль, вони досконало знали своє «поле», були дійсно експертами у своїй галузі. Таких профі було дуже важко обдурити. Сьогодні ж, в епоху «фастфуду», ми бачимо, що журналісти дуже часто сьогодні пишуть про медицину, завтра про енергетику. А коли ти «спец у всьому», тебе дуже легко обдурити.

Тобто журналісти сьогодні стихійно письменні?

На жаль. Вузькопрофільних фахівців все менше і менше. Для них все менше можливостей і менше платформ, де вони можуть себе реалізувати.

Тому що епоха «фастфуду» їх виживає, по суті?

На жаль.

А як ви розрізняєте, де є новина, а де є її імітація? Ми ж знаємо, що у кожного політика, міністерства є своя прес-служба, яка зацікавлена у поширенні позитивної інформації про своїх керівників.

Я вже казав: новина – це подія, факт: виділення грошей, звільнення, призначення, смерть, аварія, новий закон, свіжа статистика, результат матчу – все, що можна, грубо кажучи, «помацати». Ось цьому ми віддаємо пріоритет. Але ми скептично ставимось до так званих заяв, які містять лише оцінки. Бо дуже часто вони робляться політиками лише для того, аби нагадати про себе, принизити опонентів, пролобіювати щось. Але, звичайно, оцінки перших осіб держави варті уваги. Ми їх будемо друкувати.

То на Ваш погляд, сьогодні в журналістиці більше новин з фактами чи новин з приватними думками?

Це залежить від майданчика: сайту, газети, каналу. Читачеві було б добре розуміти, чий ресурс він відкриває, хто за ним стоїть. Тоді б люди дуже добре розуміли,  чому тут саме такі новини.  Тут, звичайно, все залежить від підкованості читача. Якщо він дійсно цікавиться політикою або економікою, то добре знатиме, де інформація подається під певним кутом, а де вона дійсно заслуговую на довіру. На жаль, це дуже складна історія, і кожні вибори показують, що суспільство все більше втрачає ці орієнтири.

Чи є специфіка у подачі інформації в інформаційній агенції та звичайного сайту видань, яке не позиціонує себе як агенція? Скажімо, стилістика написання новини буде іншою?

Звичайно. Є класичні інформаційні агентства, які мають доволі жорсткий підхід до написання новини, і вона у них суха, без емоцій, а є сайти, де вже із заголовка ви можете відчути критику, іронію, сарказм чи схвалення якогось факту. Це все залежить від редакційної політики і стилю.

Ви вже трошки зауважили нам про «клікабельність» в онлайн-журналістиці, і я так розумію, що онлайн-журналістика дуже залежить від «клікабельності». На Ваш погляд, як така залежність може позначатися на характері новин і, як наслідок, якої якості тоді стають ці видання?

На ринку інтернет-видань в Україні часто маємо парадоксальну ситуація: на лідерських позиціях часто опиняються сайти, які не відомі якимись журналістськими досягнення. А все лише тому, що заголовки у них «клікабельні», а теми «попсові». Наприклад, і це вже мем, заголовок «померла Алла Пугачова». Він з’являється час від часу. Ми всі з вами чудово знаємо, що  Алла Борисівна жива і здорова, але всі ці спекуляції спрацьовують і такі сайти стабільно мають свій «клік». Вплинути на це все може тільки читач. Якщо він споживає цю інформацію, а він її споживає, і у великих дозах, – це триватиме і далі. Тому ці сайти щодня дають якусь новину про Пугачову.

Чи є цифровий критерій новини? Тобто, певна кількість знаків, яка повинна бути у новині, і як реагує Google? Скажімо, якщо новина тільки, наприклад, 100 знаків, а скільки треба, щоб Google на неї спрацював і потім у пошукову систему, я так розумію, він має її викинути?

Ми часто потрапляємо у Google-новини, і в редакції є установка – новини не мають бути дуже короткими. По-перше, дуже коротка новина, вважаю, це неповага до читача, тому що два речення, без якогось пояснення, бекграунду, історії питання – не дуже правильно. Хоча є випадки, коли сайти змагаються і дозволяють собі написати лише заголовок. Наприклад, сталася аварія, і читач бачить лише одне речення «Сталася аварія…». Додаткова інформація з’явиться там лише за кілька хвилин. Це теж виправдано, але лише у виняткових ситуаціях.

На завершення, як писати круті заголовки? Розкажете про свої «лайфхаки»?

Круті заголовки – це мистецтво, тяжка робота. У відомій російській газеті «Комерсант» свого часу навіть була окрема людина, яка придумувала заголовки до ключових публікацій. І заголовки «Комерсанта» стали дійсно легендарними. Ще один важливий момент, який впливає на заголовки, – стиль, який обрала редакція, тому дати якийсь універсальний рецепт – неможливо. Первинна задача для редактора стрічки новин полягає у тому, щоб заголовок був зрозумілим і без помилок, – це важливо. Бо, якщо ви вже в заголовку допустили помилку, то це хрест на новині.

Тобто тільки практика може допомогти навчитися писати заголовки, чи все ж таки це безнадійно?

Практика і досвід, звичайно. Ще багато залежить від того, де доведеться працювати. У серйозному інформагентстві у заголовку дуже не пожартуєш. Або якщо пожартуєш, то лише один раз. Це вже жартую я. Ви знаєте, зараз ринок настільки ліберальний, що деякі сайти навіть використовують ненормативну лексику, дозволяють собі образливі заголовки до політиків, бізнесменів. А це взагалі неприпустимо. Тому це все питання стилю, смаку, виховання і шляху, який обирає редакція.

До друку підготувала Дар’я Юрченко, Час Таврійського