Микола Козюбра: Навколо повернення до Конституції-2004 є багато ілюзій

Микола Козюбра – доктор юридичних наук, професор, екс-суддя Конституційного суду. Микола Іванович є одним із авторів Декларації про державний суверенітет та Конституції України. Донедавна він входив до Конституційної асамблеї при президентові України, однак після силового розгону Євромайдану в ніч на 30 листопада 2013 року – вийшов з її складу.

В час, коли політична криза зайшла настільки далеко, що вимагає внесення змін до Конституції, Козюбра не поділяє загального оптимізму опозиції та Майдану з приводу повернення до Конституції в редакції 2004 року. За його словами, навіть за діючого зараз основного закону держави, парламент має достатньо важелів впливу на президента, але для цього потрібна єдність парламентарів та їхня прихильність ідеалам правової держави.

Чи потрібні зараз Україні зміни до Конституції?

Після того всього, що відбувалося майже два роки з Конституцією України, можна сказати однозначно, що зміни, безумовно потрібні. Причому зміни системні, вони мають торкатися не лише розділів, які стосуються відносин президента, Верховної Ради, уряду, а й більшості інших розділів Конституції. В основі цих змін має бути все-таки людина, її права і свободи. Існує необхідність істотних змін розділів, які стосуються правосуддя - безумовно, потрібне глибоке реформування прокуратури, правоохоронних органів. І, очевидно, одна з головних проблем – це децентралізація влади, не просто посилення, а запровадження в Україні місцевого самоврядування. Тому що, буду відвертим, до цього часу місцевого самоврядування в Україні практично не існує.

Як ви оцінюєте роботу Конституційної асамблеї при президентові, яка покликана розробити базу для нової Конституції?

Я вийшов з Конституційної асамблеї після відомих подій 30 листопада 2013 року (нічний розгін студентів на Євромайдані «Беркутом» - «Главком»). Якщо говорити про роботу не стільки Конституційної асамблеї, скільки робочої групи у складі КА, у якій мені довелося працювати, то я можу підтвердити, що там була загалом творча атмосфера. Розмова була професійна, хоч слід сказати, що думки висловлювалися різні і інколи навіть діаметрально протилежні. В цих умовах говорити про те, що я згоден з абсолютно усіма положеннями, які містяться у проекті Концепції змін до Конституції, навряд чи можна. Хоча в цьому проекті є цілий ряд положень, які справді можуть бути покладені в основу подальшої роботи над удосконаленням Конституції України.

В деяких питаннях нам вдалося провести наші позиції, зокрема, в розділі, де був уже підготовлений проект деякими представниками Адміністрації президента відносно вдосконалення правосуддя. Я думаю, що всі знають, хто до цього причетний (питаннями судоустрою в АП займається Андрій Портнов – «Главком»). До Концепції вдалося внести зміни, які роль президента, на мій погляд, якщо й не істотно, то значно зменшують. І в цьому є плюс.

Єдине, що нас не влаштовувало – це статус прокуратури. Прокуратура, хоч і у розмитому, завуальованому вигляді, зберігає те, проти чого увесь час застерігала Венеціанська комісія та зарубіжні експерти: прокуратура і сьогодні зберігає деякі елементи так званого загального нагляду. В нас підходи були інші, вони були орієнтовані більше на європейські стандарти, де прокуратура виконує традиційні для себе функції підтримання обвинувачення в суді, нагляду за дотриманням законності в місцях позбавлення волі та законністю відбування покарань. Я сподіваюся, що ці напрацювання можуть бути використані в майбутніх інституціях, які працюватимуть над вдосконаленням Конституції.

Повернення до Конституції 2004 року – наскільки реально це зробити і чи допоможе це вийти з політичної кризи?

На мій погляд, навколо питання повернення до Конституції 2004 року є багато ілюзій – в першу чергу серед політиків, але частково і серед юристів. Справа в тому, що механізми повернення до Конституції в редакції 2004 року – не прості, але вони існують. Інша справа, чи вдасться це зробити нинішньому складу парламенту, при тій розстановці сил, яка має місце сьогодні.

Це можна було б зробити і швидко, але виникає питання: чи вирішує це проблему (розв’язання політичної кризи – «Главком») загалом?

Думаю, всі погодяться з тим, що надмірні повноваження у руках президента – це небезпека. Але чи оцей автоматичний перехід до Конституції в редакції 2004 року позбавляє президента оцих надмірних повноважень чи ні? Я можу сказати, що все це не так просто.

Наприклад, у Франції, яка склалася як парламентсько-президентська республіка, уряд формується парламентом, уряд відповідальний перед парламентом, а не президентом. І, звичайно, якщо президент не має підтримки в парламенті – він автоматично відходить на задній план. Це результат в тому числі політичної і правової культури.

Тобто визначальним значною мірою є не стільки обсяг повноважень президента, хоч це, безумовно, і має значення, а і політичні фактори – наскільки президент опирається на парламентську більшість. Уявіть собі ситуацію6 повертаємося ми до редакції Конституції 2004 року. Там справді за цією редакцією формується коаліція депутатських фракцій, уряд. але виникає питання: в якому розумінні – «коаліція депутатських фракцій»? В розумінні першого тлумачення Конституційного суду (правильного, на мій погляд) 2008 року, що уряд формується фракціями, до яких входить більшість членів парламенту, чи тлумачення 2010 року, де Конституційним судом була зайнята абсолютно протилежна позиція, коли він відкрив можливість формувати коаліцію за допомогою так званих тушок?

На яку позицію ставати сьогодні нашій опозиції? З ким вступати в коаліцію? Питання відкрите. Вступати в коаліцію з Партією регіонів – я не знаю, чи буде цьому рішенню підтримка в суспільстві, тим більш на Майдані. Стати на сторону другого тлумачення КС, проти якого у свій час виступала опозиція – це означає, по суті, себе дискредитувати. І в цьому питанні – як бути далі – багато хто не прораховує всіх наслідків.

Що саме вам не подобається в Конституції 2004 року?

Окрім вже згаданих проблем, в Конституції 2004 року є й інші істотні небезпеки. Я вже навіть не кажу вже про імперативний мандат, який виписаний абсолютно невдало. Але є те, що не може не бентежити. Наприклад, різний статус міністрів. Одних призначає президент за поданням прем’єр-міністра, а міністр оборони і міністр закордонних справ призначаються президентом. Уявіть собі, що президент зовнішню політику проводить іншу, ніж уряд, або використовує силу – так, і це можливо.

Я не зовсім погоджуюся з тим, що Конституція в редакції 1996 року відкриває безмежні можливості для президента і формувати уряд, і змінювати його склад. Ми забуваємо, що прем’єр-міністр призначається за згодою Верховної Ради, члени уряду призначаються за поданням прем’єр-міністра. Більше того, є так званий інститут контрасигнацій – якщо прем’єр-міністр не засвідчив своїм підписом указ президента про призначення, то він є недійсним. Так само і стосовно звільнення.

Я причетний до створення багатьох попередніх варіантів Конституції – мені довелося працювати у складі Конституційної комісії і робочих груп. І я знаю, що ця формула спочатку була такою: президент за згодою Верховної Ради і призначає, і звільняє. Все це можна повернути назад і справді обмежити повноваження президента. Якщо президент буде діяти всупереч намірам голови уряду, якщо він буде звільняти міністрів без контрасигнацій – це не що інше, як зловживання владою. Тому якби наші депутати були єдині і дійсно стояли на сторожі Конституції – були б усі підстави починати процедуру імпічменту.

Деякі експерти пропонують зробити посаду судді виборною, як це є, скажімо, у США. Яка ваша думка з цього приводу?

Я не є прихильником вибору суддів населенням. Я добре знайомий з досвідом тих країн, де цей механізм частково діє, наприклад, США. І навіть американські фахівці не рекомендують це робити, тому що можна, дійсно, вивести суди із залежності від політичних органів, але поставити їх у залежність від партій, від злочинних формувань. Так, у США ця система давно працює більш-менш, але і у них є проблеми – а в нас вони тим більше будуть.

Потрібно орієнтуватися на модель, яка існує в більшості європейських країн. За цією моделлю судді обираються, якщо є двопалатний парламент, або ж ця церемоніальна функція призначення здійснюється президентом, але вирішує все інше Вища рада юстиції або аналогічний орган.

Чи потрібна люстрація суддів?

Я тривалий час не був прихильником люстрації суддів, але зараз і мені доводилося висловлюватися у тому дусі, що потрібна якщо не люстрація – то принаймні переатестація всіх суддів. Тому що те, що відбувається зараз – воно є абсолютно ненормальним.

Я – за незмінюваність суддів. Незмінюваність зовсім не означає, що вони не можуть притягатися до відповідальності, до звільнення. Можуть, але не так, як це зараз у нас – за порушення присяги, під яке можна підвести що завгодно. І підводять!

Я прихильник трьохланкової судової системи: суд першої інстанції, апеляційних суд і Верховний суд. Те, у що в нас сьогодні перетворили Верховний суд – це є абсолютно ненормальним.

Як ви ставитеся до ідеї повторного ухвалення законопроекту №4180 – у 2010 році КС скасував його і тим самим повернув дію Конституції 1996 року з широкими повноваженнями президента?

Дійсно, це один з порівняно легких варіантів повернення до Конституції 2004 року. На цей законопроект свого часу був висновок Конституційного суду, його можна приймати одразу, без додаткового спрямування до КС. Мова може йти лише про те, чи два голосування потрібні, чи все-таки одне.

Коли почалася позачергова сесія, я казав, що дійсно – за Конституцією немає норми, щоб обов’язково на черговій сесій перше читання було. Тому можна було проголосувати на позачерговій, і зразу як почнеться чергова – ухвалювати в цілому.

До речі, у висновку КС від 30 вересня 2010 року в результативній частині не сказано, що поновлюється Конституція 1996 року. Є третій пункт: привести закони у відповідність з Конституцією 1996 року. Тому можна зразу, хоч і з певною натяжкою, проголосувати 300 голосами з посиланням на оцей от третій пункт.

Але, на мою думку, це нічого не змінить. Якщо у президента є більшість у парламенті – з нашим менталітетом і менталітетом президента насамперед, завжди буде відкритий шлях до диктатури. Домовлятися потрібно, але домовлятися прозоро, не підкилимно.

Так, я передбачаю складнощі. Але ми вийшли з конституційного поля вже давно, це не сьогодні сталося, навіть не при цій владі. Тому ми повинні повернутися в конституційне поле.