Їх на фронті називають «пожежною командою»… Інтерв'ю з командирами ДШВ
Як зупинити еліту армії РФ у війні дронів: досвід ДШВ
Колись, у вже далекому 2022 році, армію РФ називали «чмонями» та «бомжами». Тим самим принижуючи звитягу українських солдатів. Бо якщо ми воюємо з недолугими та тупими військовими, то чому ми досі їх не перемогли? Тепер уже всім зрозуміло – з українською армією воює дійсно небезпечний ворог. Добре оснащений, підготовлений, із постійним забезпеченням усіма видами озброєння.
Один із найвідоміших підрозділів армії окупантів – так званий «Рубікон». На думку відомої волонтерки Марії Берлінської, засновниці проєкту Victory Drones, саме «Рубікон» має на рахунку тисячі одиниць знищеної нашої техніки, БпЛА, поранених та вбитих українських захисників.
Як протистояти цим окупантам? Ми запитали про це військових, які постійно стикаються з цими підрозділами на фронті: полковника Дмитра Капітулу, командира 46-ї окремої аеромобільної Подільської бригади Десантно-штурмових військ Збройних сил України та підполковника Євгенія Леха, начальника штабу цієї бригади ДШВ.
Яка зараз ситуація на вашій ділянці фронту? Які підрозділи противника вам протистоять?
Полковник Дмитро Капітула: На нас постійно наступають кілька добре навчених та екіпірованих підрозділів ворога. За даними розвідки, це кілька полків 90-ї танкової дивізії та 137-ї мотострілецької бригади РФ. Кілька цих підрозділів ми вже знищили чи значно зменшили.
Звідки ви це знаєте?
За нашими розвідувальними даними. По-друге, ми бачимо по стрімах наших операторів БпЛА, скільки солдатів ми знищуємо щодня. Але окрема проблема – те, що на нашому напрямку росіяни підсилили свої бригади відомим підрозділом «Рубікон».
Краще літр поту, ніж крапля крові
Доводилося чути, що саме підрозділ «Рубікон» – один із найефективніших у ворога. Наприклад, волонтерка Марія Берлінська свого часу багато писала про те, чим вони небезпечні.
Вони не підпорядковуються тим бригадам, на ділянці яких працюють. У них окреме управління – безпосередньо від Міноборони РФ. Це їх пріоритетний підрозділ, який скопіював багато ідей нашої армії та масштабував їх.
Підполковник Євгеній Лех: Дійсно, це дуже небезпечний підрозділ ворога. Вони націлені навіть не на зброю, а на наші екіпажі. Перш за все, на бійців, які літають на дронах-бомберах. Адже знищення зброї чи дрона не таке важливе, як знищення екіпажу. Бо дрон можна придбати новий, а втрата екіпажу – це велика трагедія і проблема, адже нового оператора та штурмана дрона довго вчити.
Чим ще особливі ці росіяни?
Цей підрозділ був створений Міноборони Росії, і в них особливе положення серед усієї армії окупантів. Вони отримують усе, що їм потрібно. Фактично безлімітне забезпечення БпЛА та боєкомплектом. Крім цього, вони можуть виконувати завдання на оперативну глибину – тобто десятки кілометрів від лінії зіткнення.
Як їх зупинити?
Є кілька способів. По-перше, треба максимально забезпечити відсутність демаскувальних ознак на позиціях наших пілотів. Адже саме пілоти БпЛА є ціллю номер один для «Рубікону». По-друге, постійно змінювати маршрути висування нашої техніки. Вони часто б’ють саме по логістиці артилерії чи операторів дронів. Далі – використовувати надійні елементи протидії оптоволоконним дронам ворога. Це різні нитки та різаки, які ми встановлюємо на їхніх маршрутах. У кожного окремого підрозділу, навіть у логістики, мають бути придані підрозділи забезпечення і підтримки. Вогневі групи на кожному напрямку. Розвинена система радіоелектронної боротьби. Перехоплення стрімів противника. Усе це разом створює єдину систему ешелонованої протиповітряної оборони. Якщо навіть ворожий дрон зміг пролетіти повз одну позицію, він буде знищений на наступній. Ось приблизно так і можна їх зупинити.
Але будь-які подібні оборонні дії є можливими лише завдяки співпраці із суміжними підрозділами Сил оборони та підтримці інших підрозділів ДШВ. Вони роблять все, аби противник був знищений чи значно послаблений. Саме спільна робота і робить оборону ефективною.
Фізична підготовка і дисципліна: як готують десантників
Чим зараз особливі Десантно-штурмові війська? Адже поки немає можливості здійснювати висадку на парашутах чи десантування на узбережжя, фактично десантники або морські піхотинці виконують оборонні дії, і в цьому сенсі це та сама діяльність, що і в Сухопутних військах.
Полковник Дмитро Капітула: Так, особливість війни така, що багатьом із різних видів військ доводиться виконувати роботу піхотинця. Але все одно у десантника інше мислення, інший підхід до підготовки, розуміння важливості хорошої фізичної форми, готовності до штурмових дій. Розуміння того, що ми – завжди перші. І це у всіх – від простого солдата до командира батальйону чи командира корпусу. Саме тому десантно-штурмові бригади командування надсилає як «пожежні команди» на проблемні ділянки фронту. Бо у них є навченість, готовність, а у командування ЗСУ – розуміння, що саме ці підрозділи можуть вирішити задачі, які іншим не під силу.
Підполковник Євгеній Лех: У нас зовсім інша підготовка – і фізична, і бойова. Бо краще літр поту, ніж крапля крові. Крім звичайних вправ на БЗВП, наші інструктори на полігонах додають ще й імітацію атаки ворожих дронів. Бо солдат має спочатку пережити це відчуття – коли над тобою «висить» дрон противника і може тебе знищити. Він має відчути цей стрес, аби потім, у реальній бойовій ситуації, діяти спокійно та зберегти життя – своє та своїх побратимів.
Поясню, чому це надзвичайно важливо. У мене в попередній бригаді був такий досвід. Під час наших штурмових дій нам вдалося взяти в полон командира взводу «Вагнера». Але на це ми витратили багато часу і багато БпЛА. Кілька разів ми дронами атакували будинок, де він ховався зі своїми бійцями, але він усе одно залишався живим і здався лише тоді, коли втратив свою зброю. Коли ми допитували його, він багато розповів про те, як вони вчаться ховатися від дронів та уникати ураження. Саме ця підготовка робила їх настільки живучими. Саме тому ми маємо готувати наших бійців до протидії БпЛА.
У нас на високому рівні організовано вивчення дій противника, аналіз наших дій після кожної складної ситуації, визначення сильних і слабких сторін як у наших діях, так і в діях ворога.
Інша особливість ДШВ, на яку я звернув увагу, спілкуючись із командирами інших підрозділів, – наше командування враховує думку командирів. Є діалог, а не просто виконання наказів згори. У мене запитують думку, як би я вчинив у тій чи іншій ситуації, і ця думка враховується. Це відчувається під час нарад із командуванням.
Десантно-штурмові бригади командування надсилає як «пожежні команди» на проблемні ділянки фронту
Ви навчалися на факультеті ДШВ Військової академії в Одесі. Яке там навантаження в навчальному процесі? І загалом як навчають українських десантників?
Полковник Дмитро Капітула: Крім лекцій та семінарів з усіх військових предметів, є ще постійна фізична підготовка. Це серйозне навантаження, але саме воно і загартовує. Раз на тиждень усі курсанти пробігали крос 10 км у повному спорядженні – з автоматом і боєкомплектом. Крім цього, були й заняття з рукопашного бою. Головна риса десантника – бути фізично витривалим. Саме це давали заняття з фізичної підготовки.
А якщо хтось не здатен пробігти ці 10 км?
На практиці такого не було. Якщо хтось із курсантів не може – його донесуть. Він має подолати цю дистанцію. Тому ніхто не хоче, щоб його несли і потім дивилися як на людину, яка створює проблеми для колективу. У підсумку добігали всі. Ми жили разом у гуртожитку, і було відчуття, що ми – одне ціле, що маємо виручати один одного. Крім цього кросу, ми з однокурсниками самі щоранку, приблизно о 5:30–5:40, вставали і пробігали близько 3,5 км, щоб встигнути скупатися в морі. Забіг, швидкий стрибок із пірса – і назад до академії, привести себе до ладу та йти на ранкове шикування. Крім кросів, були ще заняття з рукопашного бою. Це важливо, бо ти морально готовий до того, що перед тобою може бути сильніший ворог, але ти маєш подбати не лише про себе, а й про товариша, який прикриває фланг. Це загартовує і додає впевненості, що ти не сам, що поруч надійні бійці
З яких предметів були найсуворіші викладачі?
Думаю, слово «найсуворіші» не зовсім доречне – радше більш вимогливі. Це були викладачі кафедри тактики десантно-штурмових військ, парашутно-десантної підготовки, вогневої підготовки.
Підполковник Євгеній Лех: Коли я переводився на факультет, де готують десантників, мене одразу перевіряли на стресостійкість: «А ти витримаєш? А ти знаєш, які у нас фізичні навантаження? А ти знаєш, що тут можуть підняти посеред ночі, ми не досипаємо, не доїдаємо, але всі нормативи все одно виконуємо?» Я спокійно відповів: «Нічого, подужаю». Бо треба бути витривалим не лише фізично, а й психологічно. Інша важлива складова підготовки десантників – дисципліна. Без неї не буде нічого.
Бій під Ізюмом: як зупинили прорив
В одному з ваших інтерв’ю йшлося про те, що ви отримали поранення у 2022 році. Як це було?
Полковник Дмитро Капітула: Тоді я був офіцером штабу в 13-му батальйоні 95-ї бригади ДШВ. Мені в підпорядкування передали зведену роту танків – вісім машин із різних бригад. Завдання було – зупинити просування противника в Ізюмському районі, у напрямку села Кам’янка.
Яке в тому бою було співвідношення сил противника проти вашого підрозділу?
Ворожа колона, яка йшла на прорив, складалася приблизно з 40 машин – танків, БМП-3 та іншої техніки. Проти наших восьми і кількох розрахунків піхотинців із протитанковими комплексами «Стугна». Нам вдалося уразити кілька одиниць техніки ворога – МТЛБ, БМП і танки. А протитанкісти, маючи вісім ракет, знищили чотири танки. Загалом ми уразили понад 10 одиниць техніки окупантів. Нам вдалося зупинити прорив, і росіяни відступили.
Але поки тривав бій, деякі екіпажі не були готові виїжджати на бойові позиції, якщо не бачили мене в зоні видимості. Можливо, через страх, можливо – через недостатню підготовку. Тому мені доводилося самому пішки виходити на окремі рубежі оборони, щоб танкісти бачили мене і розуміли, що туди можна безпечно висуватися і вести вогонь. Під час одного з таких виходів я потрапив під обстріл ворожих танків. Два снаряди вибухнули далеко від мене, а один – дуже близько.
Наскільки важким було поранення?
Осколки влучили в спину, руку і ногу.
Хто надав вам допомогу?
По рації я повідомив, що поранений. На руку і ногу наклав турнікети сам, але були й інші поранення. На щастя, медики приїхали вчасно і евакуювали мене. Інакше я б зараз із вами не розмовляв. Щоправда, від втрати крові я знепритомнів у машині і прокинувся вже в лікарні.
Скільки тривала реабілітація?
Близько двох місяців. Мені дуже пощастило, що лікарям вдалося врятувати ногу і уникнути ампутації.
Нещодавно до нас приєдналися дві дівчини – одній 20 років, іншій – 28
Які зараз головні задачі та проблеми вашої бригади? На вашій ділянці фронту?
Такі самі, як у решти бригад ЗСУ, – поповнення особовим складом. Лінія фронту може змінюватися, територія, яку зараз називають kill zone, – також. Постійно потрібні нові люди: оператори БпЛА, водії, бойові медики, оператори комплексів РЕБ, сапери, розвідники, інженери та техніки для майстерень БпЛА. Нещодавно до нас приєдналися дві дівчини – одній 20 років, іншій – 28. Але саме нестача людей у війську залишається головною проблемою Сил оборони загалом. І на це впливає ситуація в суспільстві. Пригадайте, яке було єднання на початку вторгнення. Тепер, на жаль, цього немає. Багато розмов про права людей, але чомусь забувають, що, крім прав, є ще й обов’язки. Обов’язок – захищати свою країну.
Владислав Головін, для «Главкома»
Коментарі — 0