Мирослав Маринович: Не Зеленський мені страшний. А те, що прийде за ним…

20 квітня в Україні - день тиші перед другим туром президентських виборів. Це час для того, аби без агітації, впливу ЗМІ та політичної реклами розібратись, кого ви підтримаєте наступного дня: Володимира Зеленського чи Петра Порошенка. Чинний президент і його прихильники впродовж усієї кампанії заявляли про небезпеку для України, яка виникне в разі перемоги опонентів чинного глави держави. Головний опонент Порошенка до останнього часу узагалі не робив жодних конкретних заяв щодо свого бачення майбутнього України. І тільки вчора країна фактично вперше почула у прямому ефірі найрейтинговішого претендента на крісло президента.

Один із найавторитетніших інтелектуалів України, віце-ректор Українського католицького університету Мирослав Маринович не приховує, що є прихильником чинного президента Петра Порошенка. Він разом з колегами із ініціативної групи Першого грудня ще перед першим туром закликав українців підтримати на виборах чинного главу держави. Маринович посилається на власний досвід боротьби за Україну, переконаний, що за кандидатом Зеленським прийде контрреволюція.

В інтерв’ю «Главкому» Мирослав Маринович розповів, між чим і чим обиратиме Україна цієї неділі, хто і як може використати прихід до влади Володимира Зеленського, а також про помилки, яких припустилися і Порошенко, і моральні авторитети, які також відповідальні за те, що відбувається в Україні.

Українцям на кожних президентських виборах кажуть, що ось він – переломний момент: або ми повертаємося до СРСР, лягаємо під Росію, або обираємо майбутнє. Але зараз обидвоє кандидатів декларують європейський вибір. То в чому тоді небезпека?

Як на мене, для України є одна небезпечна закономірність – коливання маятника демократії. Для будь-якої демократії коливання народу від однієї партії до другої – це абсолютно природна річ. Скажімо, у класичних демократіях, британській, американській, маятник хитається від більш консервативного, ліберального до більш соціалістичного, популістського. Але для усталених демократій куди б цей маятник не пішов – буде усе гаразд, країна залишається у безпеці, їй ніхто не загрожує. В Україні не так, тому що наша країна перебуває на розломі цивілізацій. Поки Україна залишається демократичною, вона неминуче коливатиметься у цьому маятнику. Але у цього маятника є східний, проросійський, популістський напрямок, і там нас підстерігає Росія із роззявленою пащею. Ми влітаємо у цю пащу і з’являється величезна небезпека.

Я переконаний, що зараз Путін потирає руки, тому що українці летять у його бік самі, їх непотрібно підштовхувати. Тому для мене ці вибори особливі, пов’язані із дуже відповідальним моментом у житті України. Я не розумію українців: бідний той народ, який не розуміє, як ним маніпулюють.

Чи не вважаєте ви, що у такому низькому результаті чинного президента у першому турі винна не Росія, а все те, що відбувалось в Україні після Революції гідності?

Одним реченням так не відповіси, проблема комплексна. Серед прихильників Зеленського є найрізноманітніші люди. Є цілком притомні українські патріоти, які вважають, що їх кинули, обманули, що ця влада украла у них те, що їм належить, що вони зубожілі і все. Причому раціональні аргументи не діють. Люди можуть мати повні холодильники, автомобілі, але при цьому казати, що вони зубожілі, бо себе порівнюють з німцями, швейцарцями. Навіть не знаю, звідки береться відчуття, що вони зубожілі. Це перша категорія прихильників Зеленського. Друга категорія – це люди, про яких журналісти дуже мало говорять. Мова про прихильників церкви Московського патріархату, яких відповідним чином обробляють священики з тим, щоби помститися Петру Порошенку за те, що саме при його сприянні Православна церква України отримала Томос про автокефалію. Я знаю від православних людей, які трошечки орієнтуються в церковній ситуації, що цей вплив є дуже потужним. Третя категорія людей – це малороси, які не відчувають загрози від того, що Україна не матиме ідентичності. Їм однаково. Розумію, що назва малороси сприймається як образливе слово, але ж воно так і є. Як у пісні співається «Беріть собі дівчину, віддайте пироги!». Нарешті є дуже потужна група з колишніх регіоналів, які зачаїлися, які ніколи не приймали цінностей Майдану, які страждали під час тих подій, тих змін, які відбувалися в Україні. Для них нарешті настав їхній зоряний час. Вітер дме у їхні вітрила. Недарма Зеленського нікуди не випускають, бо чим більше він буде говорити, тим більше від нього відштовхуватимуться люди патріотичного плану. Ці люди дуже небезпечні. Я згоден з пані Зоєю Казанжі (блогер, громадський діяч), що в Україні готується велика контрреволюція. Ми собі навіть не можемо уявити, які вже плани є у Росії, у Путіна на столі для того, щоби скористатися цією, начебто, невинною ситуацією. А я маю інстинкт, вихований на моєму табірному досвіді. Яка біда, якщо прийде артист, комік Зеленський? Що, ми не організуємо новий Майдан? Нового Майдану Росія уже не допустить.

Тарас Возняк у своїй авторській колонці, пояснюючи причини поразки Порошенка, каже про об’єднання олігархів проти президента. Якщо всі олігархи проти Порошенка, то чому ж і прості люди не оцінили здобутки президента?

Немає жодного ідеального керівника. Візьміть країни у світі, поїдьте до будь-якої держави і поговоріть з людьми. Ви обов’язково натрапите на тих, хто буде різко невдоволений ситуацією в своїй країні. Нам видається, що німці прекрасно живуть з Ангелою Меркель. Мовляв, нам би таку Ангелу Меркель і все було би чудово. Для кожної держави, кожного народу це природно – бути критично налаштованим до неідеальної влади. Порошенко так само за природою неідеальний керівник. Як на мене, він має дуже багато рис з психології бізнесмена. Я і мої колеги вже давно передавали сигнали до команди Порошенка про те, що є негаразди з комунікацією, з поганим донесенням ним своїх аргументів до народу. Чому він не був усі п’ять років таким, яким він був останні два тижні (до другого туру голосування на виборах)? Тому я абсолютно не хочу знімати з Порошенка відповідальність за те, що від нього відвернулися люди, за половинчасту позицію у питанні чи то боротьби з корупцією, чи то встановлення верховенства права тощо. Він давав приводи для того, щоби люди від нього відходили. Є висновок ініціативної групи Першого грудня, чи то висновок Тараса Возняка про те, що коаліція олігархів проти Петра Порошенка. І якби було 15% людей, які казали, що у жодному разі не проголосують за Петра Порошенка – це нормально. Та більше 50% таких, як було у першому турі, – це вже вплив технологій, розгорнутої кампанії олігархів. От я зараз кажу це і згадую, як КДБ свого часу працювало проти В’ячеслава Чорновола у 90-х роках. Люди їздили в електричках і казали, що його дружина має кілька магазинів, саме завдяки цьому він вибудував хороми. А звичайні люди розвісили вуха і такі чутки далі розповсюджували. Сьогодні замість електричок ми маємо соціальні мережі, інтернет, телевізор. Але чутки все одно йдуть від бабки до бабки і всі переконані, що це саме так. Хоча насправді, як каже Оксана Забужко, це мем, який спеціально запускається в народ з тим, щоби викликати таку різку реакцію.

Олігархи, про яких ми говоримо, – це одна причина. Інша – це російські боти. Якщо вони так ефективно діяли в Америці, у Британії, у Франції, будь-де, то чому вони мають неефективно діяти в Україні, яку вони знають як облуплену?

А чи не боти Порошенка самі нагнітають ситуацію, лякаючи людей то скасуванням безвізу, то запровадженням російської, то падінням «Приватбанку», то заграваннями з Росією? Адже сам Зеленський не давав приводів говорити, що все це робитиме…

Я належу до цих ботів. Насправді я є все-таки живою людиною, яка пройшла тривалий час дисидентської боротьби і знає психологію Росії, психологію КДБ. Для мене цілком достатньо, що в Одеській області вся команда Зеленського складається з колишніх «регіоналів». Для мене цілком достатньо, що син Олександра Разумкова Дмитро є керівником його кампанії. Зараз вони можуть говорити все, що завгодно: європейський вибір тощо. Я дуже добре розумію, що це сприймається як нагнітання. Але люди наївні, люди не знають природи свого ворога, Росії. Людям здається: те, що маємо сьогодні, буде завжди. Але так не буде. У мене є інстинктивне відчуття, про яке я намагаюся докричатися до народу: будь обачним!

Ви згадали про команду Зеленського на Одещині. Але він спростовує, що на місцях є його команда, наразі це всього лише представники, які не мають ніяких посад…

Це тільки підсилює мою тезу, що наївністю цієї бідної людини, якою я називаю Зеленського, користаються. Це трагічна фігура, я взагалі за нього дуже переживаю. Тому що Росії ніколи не було страшно вбити людину. Заради того, щоби використати її в якомусь своєму плані. Не Зеленський мені страшний як людина, зрозумійте одне. А те, що прийде за Зеленським, це Троянський кінь, який стоїть під нашими ворітьми.

Ви згадали Оксану Забужко. Зараз її дуже люблять цитувати порохоботи. Але у 2010 році і Оксана Стефанівна і багато інших інтелектуалів виступали з позицією «противсіх». Чому тоді вони не побачили того Троянського коня, що стояв біля воріт. До влади прийшов Віктор Янукович. Потім була Революція гідності, війна... Хіба та позиція Забужко і Ко була мудрою? Чи не вважаєте, що якраз інтелектуали, моральні авторитети мають також відповідати за те, що відбувається зараз в країні?

Позиція «проти всіх» для мене помилкова. Я дотримувався такої ж думки у час, про який ви згадуєте і позиція Оксани Забужко була для мене тоді неприйнятною. Позиція сьогодні «піду порву бюлетень, але не проголосую ні за кого» так само для мене є помилковою. Без сумніву, помиляється не тільки простий народ, помиляється і інтелігенція. У кожного є свій час для помилки. Сьогодні я не можу виділити лише простий народ, адже і серед інтелігенції є дуже багато людей, які вибудовують собі конструкції того, що вони очікують від Зеленського – нового струменя в управлінні державою тощо. Звичайно, що новий струмінь буде. Чи не був новим струменем Трамп у США. Там за голову хапалися від того струменю… Так може статися і в Україні. Ви кожен день насолоджуватиметеся чимось свіжим, новими вибриками українського Трампа. Але у що це обернеться? Америка вистоїть, її шануватимуть, а що буде з Україною?

Михайло Глуховський, «Главком»