Піаніст Андрій Гаврилов: Після захоплення Криму довелося попрощатися з історичною батьківщиною. Вона смертельно хвора

До України з гастролями приїхав відомий піаніст Андрій Гаврилов. Народжений у Москві, нині він називає себе людиною світу. Що не дивно. Музикант є громадянином чотирьох країн: Росії, Великобританії, Німеччини і Швейцарії.

Найбільшу славу він здобув у 70-ті роки минулого століття, коли став переможцем Міжнародного конкурсу ім. Петра Чайковського. Цей успіх відкрив шлях молодому піаністові до міжнародних гастролей. Зокрема, разом з Берлінським філармонійним оркестром він дав кілька десятків концертів у різних країнах світу. З 1985-го Гаврилов живе на Заході, останніх 15 років – у Швейцарії. Це при тому, що у 1979-му КДБ заборонив йому виїжджати за кордон, у нього забрали закордонний паспорт і квиток на гастролі. Радянська держава відправила його під домашній арешт і влаштувала примусове психіатричне лікування. Тому дивуватися, що Гаврилов змушений був тікати, не доводиться.

Після відлиги у Радянському Союзі музикант почав прихильніше ставитися до СРСР, підтримував Михайла Горбачова, з яким досі тримає зв’язок.

Андрій Гаврилов каже, що у конфлікті України і Росії стоїть на боці нашої держави, називає людей, які підтримали окупацію Криму, фашистами. Щоправда, на запитання, чи підпадає під це поняття його приятель Горбачов, котрий теж підтримав Кремль, відомий музикант відповісти так і не зміг. Пан Гаврилов зізнається у підтримці європейських прагнень нашої країни, доказом цього є той факт, що після анексії Криму Гаврилов відмовився від гастрольного туру Росією.

Сьогодні на українських афішах Гаврилов представлений як «перший піаніст світу». Сам музикант трохи ніяковіє від такої агресивної реклами, мовляв, це піарники постаралися. Київська публіка зустрінеться з митцем сьогодні увечері в Театрі Франка.

Пане Андрію, вітаємо вас у Києві. Це ваші перші гастролі у нашій країні?

У цьому столітті – так. Я попрощався з СРСР і востаннє грав у Києві у 80-х роках минулого століття. Україна є носієм моєї рідної культури. Зараз мій приїзд став можливим у зв'язку з вибором Україною шляху європейського розвитку.

Може, ви приїхали через наявний конфлікт між Україною і Росією, який не дає можливості виступати на вашій історичній батьківщині?

Конфлікт – це не причина, а наслідок культурно-політичного вибору України. Це частина тривалого процесу становлення самостійної вільної держави. Саме цей етап боротьби за незалежність ніяк не вплинув на мій приїзд до країни.

У 2014 році, після захоплення Криму, ви заявили, що відмовляєтеся від концертів у Росії на два роки. Зараз 2017-й, це скасування продовжує діяти?

Я оголосив, що скасовую всі гастролі в Росії. Мої виступи було заплановано на два роки вперед. Це звичайні терміни верстки календаря музиканта з міжнародною географією виступів. До захоплення Росією Криму в мені жевріла надія, що Росія не піде до кінця шляхом шаленого неофашизму. Після цієї події мені вдруге довелося попрощатися з історичною батьківщиною. Вона смертельно хвора.

Все-таки чому ж привабила вас наша країна?

Ваша країна мене приваблює насамперед тим, що в ній відбувається, а також любов'ю до свободи і народним інтелектом, що прокинувся. Вихід з імперії і кроки назустріч європейській культурі, яку, за великим рахунком, я представляю, є великим святом. Я радий, що за цим спостерігаю. З іншого боку, я знаю, як непросто будувати країну, як це криваво і складно, оскільки змінюється свідомість усього народу. Звичайно, хочеться бути з таким народом разом, оскільки він частково належить до тієї культури, з якої я багато років тому вийшов.

У російсько-українському конфлікті ви – на боці України. А де для людини мистецтва проходить межа між культурою і політикою?

Розумієте, я не роблю політичних заяв. Мої висловлювання – це винятково висловлювання музиканта. Музика – це людина, людина – це краса. Все, що проти краси, викликає у мене огиду і презирство.

Але в 2014 році ви жорстко висловилися на адресу колег з Росії, які підтримали Путіна в рішенні анексувати Крим.

У мене немає колег ніде. З тієї простої причини, що в наш час у світі немає серйозних музикантів. Є лише паразити на тілі музики, під назвою «музичний бізнес». Серйозний музикант – це перш за все значна моральна величина. Тільки досягнувши морального авторитету, ти можеш називатися музикантом.

Митець не може бути обслуговуючим персоналом. Саме тому ці люди викликають у мене огиду і презирство. Я лише висловлюю свою громадянську позицію, не політичну. Артисти грали видатну роль у боротьбі з апартеїдом, ми з колегами робили величезні концерти в рамках цієї боротьби. Все це не сьогодні почалося і не вчора. Це все йде з часів XIX століття. Знаєте, ще Бетховен підтримував раннього Наполеона, коли бачив у ньому великого демократа.

Російські музичні ремісники не тільки аморальні, а й оскаженіло безкультурні. Це музична шпана, путінські музичні братки. А після Криму ще й фашисти. Які вже там «колеги»!

Ви багато років живете у Швейцарії, гастролюєте по всьому світу. Стали громадянином Великобританії, Німеччини... Навіщо вам стільки паспортів?

Тому що мені не потрібні кордони. А громадянства дають можливості. Паспорти, як не дивно, дозволяють менше прив'язуватися до тієї чи іншої держави, яку ти можеш будь-якої миті спокійно залишити та без кордонів і бар'єрів потрапити до іншої. Ми, музиканти, є культурними послами миру. Тому політичні кордони в нашому житті мистецтва є виключно формальними.

Незважаючи на свою позицію щодо Росії (СРСР), ви зберігаєте у себе паспорт і цієї країни. Для чого?

Спочатку, коли я зберіг радянське громадянство, я за нього боровся, хотів залишити, навіть коли покинув ту країну. Я був першою людиною з СРСР, яка виїхала з країни, але не втратила громадянство. Я був першим, хто відкрив вулицю з двостороннім рухом, якщо можна так сказати. І цим я дуже пишаюся... Що стосується мого паспорта, то позбутися його у мене поки що немає часу. Є певна бюрократична процедура для цього. Я живу в Цюриху, а вся наша радянська, а тепер вже й російська бюрократія перебуває в Берні, що за 110 км звідси. Тож мені просто ніколи їздити в Берн. А по пошті ці питання не вирішуються.

Українське громадянство вам не пропонували?

Ні, з Україною у мене відносини поки що на рівні посла у Швейцарії і деяких представників культури. Цей візит є моїм першим візитом до незалежної України.

У чому відмінності між слухачами в Україні, інших європейських країнах і, скажімо, в Індії?

Всі слухачі відрізняються між собою залежно від їхньої національної та культурної приналежності. Люди всюди однакові, але ось англієць, наприклад, сприймає музику як більш естетичну насолоду. Німець сприймає її дуже серйозно, майже як релігію, слов'янські слухачі – як поезію, з дуже високим розумінням і віддачею. Але якщо говорити про величезну різницю, то її немає, ця різниця полягає лише в пріоритетах смаків.

У всіх країнах слухати серйозну музику приходять ті, хто доріс до неї. Від Японії до Нової Зеландії люди розуміють музику приблизно однаково. Вона несе загальнолюдську екзистенціальну інформацію, однаково близьку кожній інтелігентній свідомості, незалежно від національності чи раси.

Ви безліч разів брали участь у різних благодійних проектах. Під час свого концертного туру по Україні хочете зібрати підписи під зверненням за будівництво Дому Чешира?

Для мене щастя посильно допомагати всім борцям за свободу. Особливо тим, хто пожертвував своїм здоров'ям і благополуччям. Це обов’язок кожної порядної людини.

З якою програмою ви приїхали до нас? У яких містах відбудуться виступи?

Програма складається з двох найкращих концертів світової музичної літератури – 1-го концерту Чайковського і 3-го концерту Рахманінова. Міста – Харків, Дніпро, Одеса, Київ, Львів. Не я обирав міста, а навпаки – вони мене.

Михайло Глуховський, «Главком»