Віктор Матчук: Відкривати ринок землі в Україні зараз можуть лише безумці або самогубці

Віктор Матчук – перший український політик, який добровільно з політичних причин свого часу склав мандат народного депутата. Зараз Матчук не займає жодних посад у владі і може неупереджено та експертно оцінювати ситуацію у країні. Нинішнє керівництво держави, на його думку, наробило дуже багато помилок і показало свою нездатність працювати на перспективу. Непідйомні тарифи, конфлікти силових відомств, зовнішня загроза, невміння налагодити ефективну роботу із Заходом – все це в результаті може обернутися трагедією не лише для чинної влади, а й для країни загалом.

У розмові з «Главкомом» екс-нардеп і екс-губернатор Рівненщини Віктор Матчук поділився своїми думками про те, яких сюрпризів слід чекати від нового політичного сезону і де шукати те рятівне зерно, яке виведе Україну з політичної та економічної кризи.

Раніше ви неодноразово говорили, що цей парламент не досидить до кінця своєї каденції. Як вважаєте, чи зможе нинішня коаліція працювати спокійно і впевнено у новому політичному сезоні?

Моя думка залишається незмінною. Ця коаліція продуктивно працювати не зможе. Для цього є багато причин. Але ключовим є те, що злагоди немає не просто між тими фракціями, які входить до коаліції. Консолідованої позиції немає навіть всередині кожної із фракцій. У них різне бачення завтрашнього дня, різне уявлення про те, яким має бути сьогоднішній день. Результативні голосування в коаліції трапляються тільки за умови, що кілька десятків голосів їм «дарують» їх нібито ідеологічні супротивники.

Разом коаліціанти тримаються виключно ситуативно. Через страх того, що після наступних виборів хтось із них взагалі не потрапить до Верховної Ради, а хтось потрапить у такій кількості, що можливості впливати на стан справ у них уже не буде.

Попередня сесія закінчилася темою тарифів. Очевидно, що вже з вересня «Батьківщина» і Радикальна партія знову активно гратимуть на цій темі. Як вважаєте, чи справді вони зацікавлені у зменшенні тарифів і чи вдасться їм хоча б чогось добитися у цьому напрямку?

Для них боротьба за зменшення тарифів – це вигідний майданчик, який дає хорошу можливість позиціонуватись в очах людей якось по-іншому, не так, як чинна влада. Але давайте пригадаємо. Тимошенко була прем’єр-міністром і саме при ній Україна отримала дуже невигідний контракт по газу, наслідки якого ми розгрібаємо до цього часу. Або Ляшко – він же голосував за бюджет поточного року, а саме там і було передбачене підвищення тарифів. І при тому за 20 хвилин до цього голосування він божився, що ніколи і ні за яких умов його фракція не підтримає цей антинародний бюджет…

Тобто вони сподіваються на коротку пам'ять українців. Крім того, своїми акціями намагаються дистанціюватись від тієї влади, разом з якою ще вчора складали одну коаліцію і формували податкову базу, бюджет поточного року. Для них цінною є сама боротьба, а не результат. Якби раптом завтра якимось чином вдалося зробити так, щоб тарифи знизились, то для цих політиків це стало б великим розчаруванням. Бо за що тоді боротися?

«Ми користуємось газом українського видобутку, але за цінами на німецькій газовій біржі»

Ви як фахівець, людина, яка працювала у профільному комітеті Верховної Ради, поясність, чи можливо все-таки якимось чином знизити тарифи?

Я впевнений у тому, що кількох цін на газ бути не повинно. Повинна бути одна ціна, але це не означає, що вона має бути максимальною. Тому що у нас була одна ціна 1800 і друга ціна 7200 грн за кубометр. В результаті зробили середню ціну – 6800. Тобто виставили майже по максимальній межі. Це при тому, що ціни на світових ринках падають, і видобуток українського газу ніхто не скасував. Ми зараз користуємось газом виключно українського видобутку, але за цінами на німецькій газовій біржі, плюс доставка. У цьому немає ніякої логіки. Умовно у цьому була б логіка, якби українці страшно багато заробляли, їм нікуди було б дівати гроші і тому треба ті зайві гроші у населення висмоктати. Оце було б єдине логічне пояснення.

У поточному році Україна не імпортувала жодного кубометра не тільки російського газу, а й газу реверсного з Європи. Тому НАК «Нафтогаз» за перше півріччя цього року показала астрономічні прибутки. І в чому була причина такого різкого підвищення тарифів – не може пояснити в принципі ніхто. Весь час кажуть – вимога Міжнародного валютного фонду, вимога міжнародних інституцій по боротьбі з корупцією. Але у них вимога була одна – не повинно бути кількох цін, тому що на цьому можна спекулювати. Ціна повинна бути одна, я з цим погоджуюсь. Але якою вона має бути? Я більш схильний погодитися з тими експертами, які стверджують, що ця ціна повинна бути в районі 3 тис. грн. Думаю, що населення України поставилось би з розумінням до такого тарифу.

А з нинішніми розмірами тарифів влада не повинна розраховувати, що все закінчиться лише і виключно протестами Тимошенко і Ляшка. Тим більше нас чекає чергове підвищення тарифів на електроенергію. Електроенергія є складовою частиною практично всіх товарів і послуг, якими ми користуємося. Зростуть ціни на все – починаючи від води і закінчуючи тістечком, хлібом, будь-чим. Ми перебуваємо напередодні не просто хвилі, а лавини підвищення цін, напередодні інфляційного валу. При цьому без будь-якого компенсатора у вигляді підвищення доходів громадян. Тому що жодна країна світу не вважає субсидії повноцінним компенсатором.

Навіть за офіційними даними Мінсоцполітики, в Україні у поточному році субсидій потребуватиме 9,5 млн домогосподарств. Якщо враховувати, що домогосподарство – це дві з половиною людини, то мова йде про більш ніж 60% громадян України. Тобто це та частина людей, які вже не можуть без субсидій просто розрахуватися по комунальних платежах. Не кажучи вже про якесь харчування, одяг, ліки, відпочинок.

Це безпрецедентна цифра, немає в Європі жодної країни з таким співвідношенням спроможного і неплатоспроможного населення. І на цьому фоні продовження підвищення тарифів, в тому числі на електричну енергію з 1 вересня, - це такі кроки, які ведуть країну до абсолютної безвиході.

Очевидно, люди просто перестануть платити.

Ви знаєте, я бачив соціологію, відповідно до якої величезна кількість людей стверджує, що платити не буде. Але я в це не вірю. Наші люди, особливо пенсіонери, так виховані, що вони економитимуть на всьому. Вони не купуватимуть необхідних ліків, а по тих платіжках платити будуть.

В результаті що відбудеться? Так, зросте кількість неплатежів, але не катастрофічно. Зросте смертність. Тому що люди почнуть гірше харчуватись, матимуть менше можливості підтримувати своє здоров’я. Тобто те, що зараз відбувається, це своєрідний геноцид українців.

Молодь збереться і поїде за кордон (тим більше, якщо у них відберуть стипендії). Ну але вони мобільні, вони здорові і сильні. А старші люди просто почнуть раніше помирати.

Тому таке враження, що ця влада думає одним днем – нам би день простояти і ніч протриматися. А що буде завтра з країною? Вона просто не задумується ся, їй до цього немає діла.

Тим часом зараз вся країна спостерігає за протистоянням Генпрокуратури і Національного антикорупційного бюро. На вашу думку, чому ГПУ взялася за НАБУ? Можливо, це була така дивна спроба дискредитувати НАБУ в очах громадськості?

Тут таке враження, що НАБУ багатьом людям у владі вже стало поперек горла. Мені особисто як громадянину це подобається. Бо справді виглядає, що цей новоутворений орган незручний всім тим, хто вже давно у владі притерся, знайшов своє місце під сонцем, пристосувався до будь-яких змін. І тут раптом такий облом для системних корупціонерів. Раптом з’являється такий орган, через який стара система запобіжників для них уже не спрацьовує.

Звичайно, є ряд людей (я до них не відношусь), які стверджують, що просто відбувається перетягування ковдри – начебто НАБУ перетягує з ГПУ на себе ковдру основного «рішала» в Україні і намагається просто продемонструвати, з ким тепер потрібно домовлятися.

Я все-таки сподіваюсь на краще і є оптимістом. Бо занадто вони публічні, занадто під прицілом преси і громадськості, щоб робити такі речі. Можливо, справді почався хороший рух. І в цьому сенсі протистояння між ГПУ і НАБУ – це, як на мене, оптимістична річ. Для нормальної країни це дико, але для України, коли ми хочемо вибудувати нову систему, коли ми хочемо реально почати боротися з корупцією, мені здається, це класно.

Але Юрій Луценко хоч б для людських очей начебто робить все, щоб покращити імідж Генпрокуратури. Втім у цій справі він вирішив довгий час мовчати. Ви добре знаєте Луценка – можливо, він просто не повністю контролює ГПУ?

Мене насторожує його мовчанка. Тому що перебування людини у службовому відрядження в Ізраїлі не виключає людину з робочого процесу. Тим більше, коли йдеться про керівника такого рівня. Мені важко пояснити, в чому причини такої мовчанки. Я впевнений, що будуть знайдені слова, які пояснять сам факт такої запізнілої реакції. Але в будь-якому випадку причина не в тому, що він не контролює ГПУ. Це інше. Генеральна прокуратура – це не Луценко, замінити одного керівника на іншого ще не означає замінити весь орган. Тим більше такий устаканений за багато років орган, як Генеральна прокуратура України.

Щодо боротьби з корупцією. Навіть попри якусь діяльність НАБУ, ця боротьба все одно більше існує на словах. Останній доказ – це фіктивний запуск системи електронного декларування. Тепер виходить, що корумпованих чиновників все-таки неможливо притягти до відповідальності, але найгірше, що запуск електронного декларування був умовою для безвізового режиму і для нового траншу МВФ. Гривня в останні дні вже почала падати… Тобто корупція тягне за собою настільки багато проблем. Як ви думаєте, що буде далі, зокрема з електронним декларуванням?

Влада зробила спробу вчергове надурити закордонних партнерів, але це не вийшло. Зараз буде намагання якимось чином дуже швидко усунути цей «недолік», щоби все-таки виглядати гарно в очах наших західних кредиторів. Тому що на сході у цієї влади партнерів немає. Очевидно, що у випадку чого тікати буде нікуди. Це не вчорашня влада, яка осіла десь під Москвою. Тому вони приречені шукати порозуміння або робити хоча б гарну міну при поганій грі, повернувшись обличчям до Заходу. На Заході подібних речей не розуміють. У нас все ще думають, що там простаки і лохи, яких можна легко розводити. Але, по-перше, це не так. Зверніть увагу, Міжнародний валютний фонд вже рік не надає Україні жодного долара кредитів. А по-друге, слава Богу, в Україні є громадськість, яка вже не дасть можливості робити подібні речі.

Тобто у цьому питанні владу все-таки дотиснуть?

Думаю, що дотиснуть, тому що ситуація дуже складна. Ми заходимо в осінь. Гривня, про яку ви вже згадували, ніколи не трималася на кредитах МВФ. Що таке кредит Міжнародного валютного фонду? У минулому році це було 1,7 млрд доларів. А тим часом виручка від експорту продукції агропромислового комплексу в минулому році була 17 млрд доларів! От на чому трималася гривня.

Минулого року Кабінет міністрів разом з Верховною Радою взялись перекроювати податкове законодавство і через ці зміни почали душити сільське господарство. Поступово, але дуже впевнено. Потрусимо цю золоту курку, витрусимо звідти трохи грошей. От і потрусили – в цьому році експорт агропромислової продукції уже не буде 17 млрд. Він уже буде 15, а можливо, 13 млрд доларів.

Тому Україні без підтримки з боку Заходу навіть теоретично обійтись неможливо. Бо якщо курс рухне, то піймати його вже буде дуже важко.

«Вся та корупція, яка раніше не стосувалася сільського господарства, тепер автоматично поширюється і на нього»

Мова зайшла про аграрний комплекс. Ви є членом президії Аграрної партії України. Як відомо, на вересень аграрії обіцяють масштабну акцію протесту. Які вимоги вони ставитимуть до влади?

Знаєте, в чому полягає проблема України? Багато років ми з гордістю говорили, що ми є великими металургами, у нас потужна хімічна промисловість, взагалі ми космічна країна, ми будуємо літаки, кораблі, ми один із центрів ІТ-індустрії, у нас така деревообробка. І по черзі влада бралася за кожну з цих галузей, щоб її «підтримати». В результаті зараз дійшло до того, що 30% ВВП України – це агропромисловий комплекс. А все те, що я перелічив, що було нашими вчорашніми фішками, все відійшло в минуле.

Тепер уряд взявся за сільське господарство – вирішили перевести аграріїв на загальну систему оподаткування. І наслідки вже зрозумілі. Сільське господарство, по-перше, починає згортатись, по-друге, воно пішло в тінь. Такого не було раніше, воно упродовж багатьох років працювало абсолютно прозоро. Єдиний податок дуже легко адмініструється, від нього не втечеш, але на ньому і корупції ніякої зробити було неможливо. Спеціальний режим ПДВ теж не лишав ніяких можливостей для корупціонерів.

А тепер що відбувається? Вся та корупція, яка раніше не стосувалася сільського господарства, тепер автоматично поширюється і на нього. Так, надходження до держбюджету збільшаться. Але одноразово. Потім сільськогосподарський виробник адаптується, частково згорне свою діяльність, частково піде в тінь. І надходження до бюджету в кращому випадку повернуться до того рівня, на якому вони були раніше. А от корупційні потоки вже будуть налагоджені. Це стосується і великих виробників, і середніх, і малих.

Нікому це, повірте, не подобається. Це люди, які вже звикли жити не платячи хабарів. І сьогодні повертатися до старої системи їм категорично не хочеться. Це і є первинною причиною того, чому аграрії протестують.

Не подобається владі стара система – давайте нову. Але таку, де принципово неможлива корупція. І за якої будуть збережені умови розвитку агропромислового комплексу. Тому що за прогнозами, якби сільське господарство продовжувало розвиватися так, як раніше, в поточному році воно могло скласти 41% ВВП країни. 41 відсоток! Це насправді неправильно, це непропорційно, це майже неможливо для європейської країни, щоби такий відсоток ВВП робило сільське господарство. Але слава Богу – коли падають усі інші галузі, то хоча б одна могла би бути базовою, на якій можна було б будувати фундамент для всієї іншої економіки.

Організатором цієї акції є Аграрна партія?

Це буде і Аграрна партія, це будуть і спілки, окремі аграрні асоціації. Ми абсолютно відкриті, це не є якийсь персональний захід когось. Для нас принципово важливий результат. Нам треба зберегти агропромисловий комплекс країни як той базис, на якому можна почати будувати нову економіку країни і впливати на світову економіку.

Аграрну партію зараз очолює Віталій Скоцик. У цієї політичної сили вже є певна історія, а така людина, як Скоцик, будьмо відверті, не вписується у звичний для нас формат лідера партії. Прийшов із бізнесу, у політиці провів зовсім мало часу. Чи достатньо у нього знань і політичних навиків, щоб очолювати партію?

Насправді дуже добре, що в політику пішли такі люди, як Віталій Скоцик. Бо таке враження, що в українській політиці створився закритий клуб, така собі колода, де просто перетасовуються карти. Куди не плюнь – всюди одні і ті ж прізвища. Все, що вони могли зробити в українській політиці доброго, вони вже зробили. Поганого вони ще можуть багато наробити. Доброго – навряд чи.

Тому вселяє оптимізм, коли в українську політику ідуть люди, які ще вчора себе в ній взагалі не уявляли. Так, в Україні є попит на нові обличчя. Але бути просто новим обличчям – недостатньо. Люди хочуть бачити у політиці фахівців, які мають досвід управління і розуміють, що таке економіка. Скоцик є таким фахівцем.

Він має всі риси політика першого ешелону, це справжній лідер, з яким Аграрна партія отримала абсолютно нове дихання. Це людина дуже сучасна, він має досвід роботи закордоном і дуже системно мислить.

При цьому політика як спосіб заробляння коштів його точно не цікавить. Він не розглядає Аграрну партію як одноденний проект на час виборчої кампанії.

Серед керівництва Аграрної партії є також Роман Безсмертний, один із найбільш досвідчених українських політиків. Шириться чимало домислів, чому Безсмертний там з’явився. Ви прийшли у цю політичну силу одночасно з ним. Як це сприйняли аграрії ?

Про себе говорити не буду. Але можу сказати, що особисто дуже радий, що Роман Петрович є членом Аграрної партії і виконує тут суперважливу функцію.

Давайте говорити як є насправді: він працював з двома президентами, займав високі посади – і при цьому у нього немає ні заводів, ні яхт, ні розкішних будинків. Тобто він прийшов у владу, зробив свою роботу, пішов із влади, але залишився незаплямованим. І ніхто не може сказати, що він ходив у владу за чимось, крім того, щоб зробити діло. Погодьтеся, таких людей в українській політиці можна перелічити на пальцях однієї руки.

Крім того, у нього є яскраво виражена державницька позиція. У нього є власний погляд на питання облаштування країни, починаючи від конституційної реформи і закінчуючи врегулюванням ситуації на Сході і виходу України зі стану неоголошеної війни. Крім всього іншого, він дуже добре знає людей, без перебільшення знає десятки тисяч людей в Україні по прізвищах.

За Безсмертним полює багато партій, бо він дійсно є величезним надбанням. Особливо на етапі активної розбудови будь-якої політичної партії така людина в якості організатора – це скарб. І я дуже радий, що він саме у нас.

Наостанок також запитаю вашу думку щодо ринку землі. Як ви оцінюєте ідею міністра аграрної політики Кутового про створення ринку довгострокової оренди землі? На вересень-жовтень законопроект уже начебто планують подати у Верховну Раду.

Як-то кажуть, не вмер Данило, то болячка задушила. Очевидно, що в українському суспільстві сама ідея вільного функціонування ринку землі поки що не знаходить підтримки. Пояснення тут дуже просте. Не дивлячись на те, що українці генетично є куркулями, люди просто не вірять, що при цій владі їх не ошукають і у них цю землю банально не поцуплять.

І тут у влади знаходиться такий «геніальний» варіант виходу з ситуації – а давайте-но ми введемо ринок договорів оренди землі. Виглядатиме це таким чином – у людини взяли землю в оренду на 49 років. Але для цієї людини це те саме, що вона її продала. Бо за життя вона вже навряд чи отримає свою землю назад. Її нащадки – можливо. А, можливо, і ні. Бо за 49 років десять разів зміниться президент і сорок разів уряд.

За цей час стільки всього переколошматиться, але землі своєї людина вже точно 49 років не побачать. І далі почне гуляти договір оренди цієї землі. Його можна буде передати в банк у вигляді застави, перепродати з одних рук в інші. Тобто ми отримаємо той самий ринок землі, ті самі яйця, тільки в профіль. Лише по-іншому воно буде називатись – не право власності на землю, а право власності на користування цією землею. От і все.

Тобто це такий пошук варіанту, як би за грою слів зробити вигляд, що ринок землі ми не запускаємо, але насправді ми його запускаємо. Відбувається спроба обдурити українське суспільство. Але якщо глянути на ситуацію з усією серйозністю, то відкривати зараз ринок землі в Україні можуть лише безумці. Або ж самогубці, які на фоні росту тарифів та інфляції роблять спробу відібрати у людей їхній останній капітал – землю.

Є інший шлях – кращий і зрозумілий. Змінити судову систему – щоб люди повірили, що в суді вони можуть відстояти своє право, в тому числі право на власність і право на землю. Ввести прозорі правила обігу землі і запровадити державну підтримку малих власників землі. Після цього можна звернутися до людей і сказати: люди добрі, от ми це зробили, чи готові ви вже підтримати введення ринку землі? Можна навіть референдум організувати.

Але ж це важка робота, яка потребує часу і обмежує спекуляції. А те, що робиться зараз, – це необмежене поле для спекуляцій. Я дуже розраховую, що владі цього не вдасться зробити.

Анастасія Козаченко, для «Главкому»