Яаніс Мажейкс: Латвія не розглядала ООН як гаранта безпеки. Ми цілеспрямовано рухалися до НАТО

18 березня 2020 року президент РФ Володимир Путін учергове незаконно відвідав окупований Крим. Українська делегація в ООН поширила заяву про те, що цей візит є «грубим порушенням суверенітету та територіальної цілісності України, статуту ООН та резолюцій Генеральної асамблеї ООН». Попри те, що світовою спільнотою Росія визнана агресором і окупантом, вона залишається членом міжнародних організацій, зокрема ООН. Ба більше, вона є постійним членом Ради безпеки з правом вето. За таких обставин організація, яка покликана дбати про колективний мир та безпеку, є просто неефективною та безпорадною. 

Колишній постійний представник Латвії в ООН, а нині політичний директор Міністерства закордонних справ Латвійської республіки Яаніс Мажейкс вважає, що списувати з рахунків ні Радбез, ні ООН загалом не варто. Напередодні запровадження карантину дипломат відвідав Київ із робочим візитом. 

Чи можна в сьогоднішніх реаліях провести реформу Організації Об’єднаних Націй, як Україні боротися за свій суверенітет і території у нових геополітичних обставинах? Ці теми обговорювалися з дипломатом у пресцентрі «Главкома». Проте розмова почалася з пандемії коронавірусу та її наслідків.

Увесь світ лихоманить від коронавірусу. Яка ситуація у Латвії?

Ситуація подібна до інших європейських країн: є заходи безпеки, є список країн, до яких МЗС Латвії не рекомендує їздити, також регулярно проводяться перевірки осіб, які підозрюються на зараження цим вірусом (станом на 20 березня у Латвії було офіційно зафіксовано 111 випадків зараження коронавірусом. – «Главком»). 

Коронавірус виявився так званим чорним лебедем, тобто непередбачуваним явищем. Він уже суттєво вплинув на світову економіку. Чи відчуває Латвія ці наслідки?

Цей «лебідь» несе і хороші, і погані новини. З хороших новин – зниження цін на бензин та інші нафтопродукти. А з поганих – наша авіакомпанія Air Baltic уже оголосила про те, що змушена на деякий час звільнити 250 людей, оскільки зменшено кількість рейсів, зокрема й до Італії. Тому перші ластівки економічних проблем уже з’явилися. 

Чи компенсуватиме уряд бізнесу втрати від цієї ситуації?

Наразі увага сконцентрована на тому, як запобігти поширенню кризи. Зокрема, ми збільшили фінансування наших медичних закладів, щоб можна було швидко та адекватно надати допомогу тим, хто її потребуватиме. 

«Для нас важливо, щоб в Україні відбувалися реформи незалежно від того, який уряд»

Наприкінці лютого цього року голова Верховної Ради Дмитро Разумков перебував у Ризі з офіційним візитом. Які його результати?

Ми завжди раді контактам високого рівня з українською стороною, це засвідчує рівень взаємовідносин, який у нас є із вашою країною. Восени був новий президент України у Латвії. Міжпарламентські контакти теж важливі. І зазвичай це не мета досягнути чогось конкретного, адже парламенти – це законодавчі органи, котрі не імплементують якісь конкретні проєкти. Проте це важливо, щоб, по-перше, показати, як ми цінуємо ці відносини, по-друге, щоб мати регулярний контакт для вирішення питань, важливих для обох парламентів. Наприклад, Латвія була першою країною у світі, у якій парламент визнав депортацію кримських татар геноцидом. 

Окрім того, ми на рівні міжпарламентських контактів можемо ділитися досвідом євроінтеграції.

Політична турбулентність України ще не втомила Латвію?

У будь-якій демократичній країні влада змінюється. Інколи це трапляється частіше, а інколи рідше. У нас теж були періоди, коли наші уряди мінялися досить часто. Та для нас головне, щоб зберігався той напрямок, який Україна обрала – на зближення з ЄС і НАТО. А також для нас важливо, щоб відбувалися реформи, незалежно від того, який уряд наразі при владі. 

Тобто ви вважаєте, що реформи нині не згортаються в Україні?

Ми бачимо, що реформи продовжуються. Нехай вони болючі, повільні, але вони важливі для взаємин вашої країни з іншими країнами світу, передусім, звісно, з країнами ЄС, а також із НАТО та МВФ. 

Російська Федерація зосередила довкола кордонів України значні сили військових. В окупованому Криму угруповання військ також зросло. Латвія стежить за розвитком ситуації?

Звичайно. Перші висновки ми зробили ще у 2014 році, коли РФ вчинила акт агресії щодо іншої суверенної держави й анексувала Крим, а також створила проблеми на Донбасі. Зважаючи на це, ми з нашими партнерами з НАТО збільшили видатки на оборону до 2% ВВП. Це дало змогу нам покращити власну обороноздатність. Ми є членами НАТО (Латвія вступила 29 березня 2004 року. – «Главком»), а основоположний документ Альянсу – Вашингтонський договір, у якому стаття 5 каже, що напад на одну країну-учасницю цього договору є нападом на всіх. НАТО ухвалило низку рішень, щоб посилити своїх членів на східному фланзі. У кожній із балтійських країн і в Польщі було створено посилену передову присутність, у кожній країні є по батальйону, там перебувають військові представники понад 20 союзників, вони є гарантами нашої безпеки. Це потужний сигнал Росії: ми готові відстоювати свою безпеку та оборону. 

Те, що Росія сьогодні накопичує свій військовий компонент довкола кордонів України, – ще один аргумент для того, щоб Збройні сили України були сильними, щоб ні в кого не виникало бажання перевірити їх на практиці.

Яаніс Мажейкс: Латвія цілеспрямовано рухалася до НАТО

На березі Балтійського моря є російська Калініградська область – окупований росіянами з 1945 року Кенігсберг. Чи відчуває Латвія загрозу з моря для себе?

Це – ексклав, тобто територія РФ, яка відділена фізично від основної частини Росії, там проходять кордони Литви та Польщі. Звісно, це одна з тих територій, де забезпечувати безпеку досить складно. Та Альянс вживає необхідних заходів, щоб гарантувати безпеку з боку моря. Досить часто проводяться навчання НАТО з реагування на загрози з моря чи з повітря. Проте це постійна робота, адже й виклики змінюються.

11 березня відбулося чергове засідання Тристоронньої контактної групи в Мінську. Були присутні голова Офісу президента України Андрій Єрмак та від російської сторони Дмитро Козак, який тепер замість Суркова веде українське питання. Козак відомий усім як ідеолог придністровського сепаратизму: так званий план Козака передбачав мирне врегулювання збройного конфлікту через федералізацію Молдови. Тепер начебто є домовленості про прямі переговори із «ЛДНР». Вам не здається, що Україна входить у російський сценарій?

Перш ніж розмірковувати, треба мати більше інформації. Але ми вважаємо, що без діалогу з РФ питання врегулювання збройного конфлікту не можна вирішити. Ми вітаємо намагання президента Зеленського досягнути миру, адже вже шість років ситуація залишається вкрай складною, тому треба, аби всі сторони були в цьому процесі. Однак важливо й те, щоб червоні лінії, важливі для України, не переступалися. Водночас ми повинні розуміти, що будь-які переговори, пов’язані із пошуком компромісів, рішень, які спершу не передбачалися, повинні бути гнучкими.

П’ятий президент України Петро Порошенко порушував питання створення миротворчої місії ООН. Варто це актуалізувати сьогодні знову?

Це може бути питання завтрашнього дня. Я вже казав про гнучкість. Миротворчу місію можна легітимно використовувати. ООН була створена для миру й безпеки. Рада безпеки може ухвалювати рішення такого характеру. Але рішення ухвалюються з тими обмеженнями, які є, враховуючи й членів Радбезу ООН з правом вето. Чи будуть миротворчі сили одним із елементів розв’язання питання на сході України, треба дивитися на можливості, потреби та який мандат буде тієї місії. Там є багато питань, на які сьогодні неможливо дати відповіді. Але я не виключав би й питання створення цієї місії. Адже ООН і її місії відігравали різнорідну роль у багатьох конфліктах. Інколи це сувора роль, а інколи лише їхня присутність дає змогу уникати загострення.

Якщо уявити, що миротворчу місію створюватимуть, представники яких країн туди повинні ввійти, а які ні?

Гадаю, буде багато питань на кожному етапі ухвалення рішення. Щодо цього питання немає єдиного правильного рішення. Адже місії бувають з різним складом і з різним мандатом. Важливо, щоб Україна змогла відновити суверенітет на всій своїй території. 

Складно уявити, що до складу миротворчої місії ООН входитимуть представники Росії або її сателітів…

Я погоджуюсь, Росія – одна зі сторін конфлікту, тому не може бути у складі такої місії. Ми бачили, до чого призвело те, що російські війська формально називалися миротворчими в Грузії, коли в одну мить вони припинили називатися миротворчими і стали називатися просто російськими військами. Тому це один із тих параметрів, який не є прийнятним.

Чи достатньо на міжнародній арені порушується питання повернення Криму?

Питання повернення Криму ще складніше. Адже РФ, нічим не прикриваючись, оголосила цю територію своєю. Однак там ситуація, з точки зору міжнародного права, цілком зрозуміла. 

Я був постійним представником Латвії в ООН і бачив на власні очі, що робила Україна для привернення уваги до питання анексованого Криму. Я можу засвідчити; Україна робила і робить усе правильно. Ваша країна організовує багато заходів за участю правозахисних організацій, кримських татар. Постійно обговорюється питання дотримання прав людини в Криму. І це дало свій результат. Генасамблея ООН нещодавно ухвалила дві резолюції щодо стану прав людини та мілітаризації на півострові. У документах зазначено, що Росія є окупантом. І це не просто політична риторика, звідси випливають і юридичні наслідки. Росія, як держава-окупант, повинна дбати про цивільне населення, яке проживає на окупованій нею території. 

Світова спільнота визнає Росію агресором і окупантом, та водночас вона перебуває в ООН, її повертають до ПАРЄ. Шизоїдна поведінка?

Тут, як і з більшості питань світової політики, немає правильної чи неправильної відповіді, як дивно це не звучало б. Адже кожне ухвалене рішення має позитивні та негативні елементи. І коли ухвалюється рішення, кожна країна для себе зважує їх. Латвія вважає, що повернення права голосу Росії було помилкою. Ми це чітко заявляли на всіх стадіях ухвалення рішення разом з Україною. Але реалії такі, що інші країни вирішили, що в конкретному випадку необхідність діалогу з Росією перевершує ті моменти, за які ми голосували проти (Росію позбавили права голосу в 2014 році після анексії Криму та підтримки бойовиків на сході України. На знак протесту Росія перестала переказувати внески в організацію. – «Главком»). Але це не означає, що життя закінчується. ПАРЄ – майданчик, на якому можна нині привертати увагу до проблем і в присутності Росії, а також дивитися на те, як цю ситуацію можна використовувати далі. Зимова сесія показала, що російським депутатам було нелегко. 

«Без змін у світі реформувати ООН неможливо»

А ситуація в ООН? Росія – агресор і окупант, але має право вето. Чи не видається вам, що нині ООН повторює долю неефективної Ліги Націй?

ООН була створена з іншим механізмом роботи, що відрізняє її від Ліги Націй, яка показала свою безпомічність. Один із механізмів – право вето. Це рішення в 1945 році не давалося легко. Були країни, які вважали, що принцип рівності країн – передусім, однак усе ж таки більшість підтримали те, щоб були країни, котрі відігравали б особливу роль у підтримці миру та безпеки у світі.

Чи добре ООН справляється зі своєю роллю? Це також непросте питання. Оскільки є ситуації, коли ООН це робить дуже добре, швидко й ефективно. А в тих випадках, де стикаються інтереси великих держав, котрі мають право вето, то там рішення неможливо ухвалити. Та цю систему ухвалили до нас більшістю країн. Ми до неї приєдналися лише у 1991 році, коли відновили свою незалежність. Я гадаю, що без змін у світі реформувати ООН в частині функціонування Радбезу неможливо, усе буде в такому вигляді ще досить тривалий час. Звичайно, є питання щодо реформування Радбезу ООН і дещо змінюється. Наприклад, непостійні члени Радбезу іноді здатні діяти спільно, і, зважаючи на те, що у них є більша кількість голосів, то, суто математично, їм вдається домогтися, аби їхній колективний інтерес було враховано. Але фундаментальних змін навряд чи варто очікувати. 

ООН – це не лише Радбез. Це величезна структура, яка опікується, наприклад, і питаннями охорони здоров’я. І там, де питання мають технічний характер, реформи відбуваються постійно. А в питанні міжнародної безпеки усе залишиться як є. Саме з цієї причини Латвія ще з самого початку не розглядала ООН як гаранта нашої безпеки – ми цілеспрямовано рухалися в НАТО, бо це і є тверда гарантія нашої безпеки. 

Свою книжку «Історія дипломатії від 1919 року до наших днів» Жан Батіст Дюрозель закінчує песимістично: «У цілому ООН не здатна попередити конфлікти, світ живе у стані «рівноваги страху» і це немає нічого спільного з колективною безпекою. Але, хай там як, але інколи діяльність генерального секретаря ООН дає змогу зробити пом’якшити або обійти деякі кризи». Чи згодні ви з такою оцінкою роботи ООН?

У більшості випадків згодний. Недарма сьогодні в світі діє 15 миротворчих місій ООН. Тобто в цих країнах не стріляють, умовно кажучи, тому, що там є ООН. І для цих країн така присутність є ліпшою ситуацією, аніж такої місії не було б взагалі. 

У такій ситуації, як конфлікт в Україні, Радбез теж може відігравати певну роль. Наприклад, коли була небезпека нових наступів з боку РФ, то вистачало вже того, що Радбез зустрічався на чергових засіданнях, заслуховував доповідачів, обговорював питання. Це все як прожектор, спрямований на проблемну ситуацію. Тому, якщо питання і не вирішується, то воно і не погіршується. І це ще одна причина, чому я ООН і Радбез не списував би. 

Президент Франції останнім часом наполягає на тому, що з Росією треба вести діалог. З агресором можна вести діалог?

Рано чи пізно діалог буде необхідний. Чим сильніші обидва партнери, тим рівносильніший сам діалог і компроміс буде з обох сторін. Украй рідко буває так, що одна сторона отримує все, а інша нічого. Є навіть дипломатичний жарт, що успішні переговори тоді є успішними, якщо всі сторони переговорів йдуть із них однаково незадоволеними. І в цьому жарті є частка правди.

«Ми можемо говорити російською, але це не робить нас російськомовними»

У Росії вносяться зміни до конституції. Однією з поправок передбачається вважати всіх, хто розмовляє російською, співвітчизниками РФ, і їх будуть захищати. Чи вбачає Латвія загрозу для себе?

Реформа конституції – це внутрішня справа кожної країни. Росія оперує поняттями «співвітчизники» та «російськомовні», але таких понять у міжнародному праві немає. Ми з вами можемо говорити російською, але це не робить нас російськомовними. Тому такі терміни і не використовуються, бо неможливо зрозуміти, що мається на увазі. Але це все одно внутрішнє питання Росії, які формулювання вони будуть використовувати у себе. До нас відноситься тільки міжнародне право.

Коли Латвія відновила свою незалежність, у нас було сегреговане суспільство. У деяких випадках навіть нагадувало ситуацію апартеїду. Бо рідко коли бувають ситуації, що більшість говорить мовою меншини, а меншина не говорить мовою більшості, тобто латиші говорили російською, а росіяни не володіли латиською мовою. Це була проблема для латишів і для росіян, адже Латвія відновила свою незалежність і для них усіх виникли перепони в навчанні у вишах, а також на ринку праці. Ще в 90-х роках ми почали реформу, щоб поступово покращити знання латиської мови для наших меншин та водночас зберегти і розвивати їхню самобутність та ідентичність. Реформа 2004 року передбачала викладання 60% предметів латиською мовою, а 40% – мовою нацменшин. Ця реформа дала гарний результат, адже виросло покоління, у якого немає проблем зі знанням державної мови. Однак усе ще були острівки проблем, де був брак знання латиської мови, тому зараз у нас впроваджується наступний етап мовної реформи в галузі освіти. Латиською мовою уже викладається ще більше предметів: у молодшій школі навчання у більшості йде мовою нацменшин, а в старших класах – усе державною мовою. Оскільки ми дуже ретельно підготувалися до цієї реформи, нас не надто обходить реакція Російської Федерації. 

А п’ята колона?

Ми не вважаємо наших громадян ніякими колонами. Звичайно, є люди, яких ми не зможемо інтегрувати повністю. Це старше покоління, яке колись сюди приїхало під час совєтської окупації. Це люди пенсійного віку – у них немає мотивації вчити латиську мову, та вони не хочуть і ставати громадянами РФ. Це 10% від усього населення. 

Чи стежить Латвія за створенням так званої союзної держави між Росією та Білоруссю? Які загрози для регіону ви вбачаєте в такому об’єднанні?

Звичайно. Це наш сусід. З Білоруссю ми розвиваємо добросусідські стосунки. Ми різні країни з різною політичною орієнтацією. Для нас важливо, щоб кожна країна могла сама ухвалювати рішення, куди їй політично чи економічно рухатися. У Білорусі немає таких євроінтеграційних амбіцій, як у України, але то їхнє рішення. Латвія зацікавлена в тому, щоб наш сусід Білорусь залишалася стабільною, незалежною і процвітаючою країною. 

На «побєдобєсіє» 9 травня перші особи Латвії поїдуть у гості до Путіна? От президент Франції наче збирається.

Латвії таких пропозицій не надходило. (сміється)