Козир-дівки українського кіно та театру
Українська жінка – сильна, темпераментна, активна, за словом у кишеню не полізе. Свою витривалість, природню красу, почуття гумору навіть у надважких умовах війни українки стверджують знову і знову. Наше кіно- та театральне мистецтво завжди було багатим на акторок з типажем дівки з перцем, козир-дівки, тієї жінки-криці, яка сміливіша за левицю, і з якою й чорт на поводу ходить. Яскраві представниці такого «плем’я» виблискували і виблискують на українській сцені – Нонна Копержинська, Наталія Сумська, Ніна Набока… Їхню естафету підхоплюють акторки нової хвилі. Ті, які легко можуть «запалити» і на сцені, і на екрані.
«Главком» з допомогою театральних та кінопродюсерів склав список 10 найяскравіших сучасних характерних українських акторок, поява яких на сцені чи в кадрі навіть в епізодичній ролі закарбовує їх в пам’яті глядача.
Віталіна Біблів: «Ролі давали, спираючись на мою пухку зовнішність»
- 44 роки, народилася у Василькові Київської області
- Освіта: Академія мистецтв імені Павла Чубинського, Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого (2003), майстерня Леся Танюка
- Місце роботи: Театр «Золоті ворота»/»Молодий театр»
Біблів – іменита акторка. Вона добре знана і за кінороботами, і за ролями в театрі. Заслужена артистка України, викладачка (як кажуть студенти, досить сувора) в Академії мистецтв імені Павла Чубинського.
Після закінчення Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого, майстерня Леся Танюка, працювала в різних театральних колективах.
Віталіна розповідає «Главкому»: «У театральному інституті я, як і всі дівчата, мріяла грати Джульєт і Офелій. Але мої викладачі вважали, що я з цим справитися не зможу. Не достатньо таланту на драматичні історії, тому ролі давали, спираючись на мою пухку зовнішність. Мене це спочатку ображало, але коли на показах в інституті я відчула, що люди сміються з моїх невеликих, але яскравих ролей, підходять після, дякують, то я зрозуміла: не обовʼязково грати головні ролі, що б тебе полюбили і помітили».
Біблів каже, що любить бути смішною, негарною, беззубою, косою, гучною, скандальною…
«Це суцільний кайф, коли ти на сцені або в кадрі одна, а в житті чи на премʼєрному банкеті – красуня. Я вдячна долі, що саме через цей довгий шлях маленьких, але яскравих ролей я змогла наростити собі мускули і тепер точно знаю, що зараз з легкістю можу зіграти драматичну роль чи героїню», – каже акторка.
«А ще обожнюю згадувати, як режисери в кіно просять покликати на проби «ту дівчину, яка грала повію, бомжиху, санітарку і т.д.». А колись ще в далекому 2003 році я прийшла на прослуховування в Молодий театр, після якого Стас Баклан і Олексій Вертинський (народні артисти, що грали на сцені Молодого довгі роки – «Главком») сказали: «Ось цю треба брати, вона запалить». Я досі з теплотою згадую їхню підтримку», – ділиться Біблів.
Віталіна з 2008-го і донині служить у театрі «Золоті ворота». Без перебільшення вона – примадонна цього модного камерного столичного театру. Актриса також співпрацює з Молодим театром, а також продюсерською агенцією «Те-Арт».
Попри те, що Біблів – характерна акторка, на рахунку якої чимало комедій, у доробку вона має і вагомі драматичні ролі. Зокрема, у фільмі «Пісня пісень» режисерки Єви Нейман Біблів зіграла єврейську матір. До слова, стрічка була визнана найкращим фільмом Одеського міжнародного кінофестивалю (2015 рік).
Широкому загалу Віталіна Біблів відома за роллю Любані у комедійному серіалі «Будиночок на щастя». Серед її відомих партнерів – популярний Назар Задніпровський та львівський актор Ярослав Федорчук. Серіал з колоритною Любанею настільки полюбився глядачам, що компанія IQ Production нині знімає вже сьомий сезон.
Біблів неодноразово розповідала, що мрією її дитинства і юності було стати клоунесою. Однак обставини склалися інакше: естрадно-циркову освіту на той момент можна було отримати тільки в училищі, а Віталіна хотіла здобути вищу освіту. Тому і пішла вчитися в театральний інститут, а після нього потрапила у світ театру.
А ще Біблів завжди тримала у секреті своє особисте життя. Тільки у квітні цього року акторка потішила шанувальників новиною: вперше в житті вийшла заміж! Хто він, той таємничий Володимир, з яким будує сім’ю акторка, Біблів не розказує. Але констатує: вона щаслива!
Одна із цікавих і незвичайних ролей Біблів – Слава, донька баби Прісі, з вистави «Сталкери» театру «Золоті ворота». Слава – смішна, хвороблива, непристосована до життя жінка, яка проживає у зоні відчуження зі своєю старою матір’ю (заслужена артистка України Ірма Вітовська-Ванца) та дивним сином Вовчиком. Вистава отримала «Київську пектораль».
Ірина Ткаченко: «Одногрупники з великими ролями трохи нервували»
- 39 років, народилася у Кривому Розі
- Освіта: Академія мистецтв імені Павла Чубинського, Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого (2003), майстерня Леся Танюка
- Місце роботи: Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра/Театр «Золоті ворота»
Акторка грає у шістьох виставах у Театрі на Лівому березі, а також задіяна у виставах театру «Золоті ворота». Широкому глядачеві вона відома ролями у серіалах «Маршрут милосердя», «Жіночий лікар-2» та інші.
У 2008 році Ткаченко закінчила Київський національний університет культури і мистецтв, майстерня заслуженого діяча мистецтв України Петра Ільченка.
Ірина згадує: під час навчання дуже любила залишатися після пар і дивитися репетиції одногрупників. «Це була майже фанатична пристрасть: я могла годинами сидіти в залі, спостерігати за процесом і таким чином «висиджувати» для себе маленькі ролі. Але це не було стратегією. Так я, до речі, за час навчання отримала дві епізодичні ролі. Або ж мене брали допомагати», – розповідає Ткаченко «Главкому».
Особливо акторка запам’ятала один випадок на третьому курсі. «Ми працювали над класикою. Я знову попросилася у режисерки просто подивитися репетицію, а в одногрупниці, яка була розподілена у цей шматок, кілька разів поспіль не виходило прийти. Я запропонувала: «Давайте я вийду замість неї, аби не зупиняти роботу». Роль була мізерна – служниця, три короткі виходи без слів», – згадує Ірина.
Ткаченко зазначає: персонаж був прописаний як молода служниця при домі, проте їй кортіло «зробити з цього щось більше». Оскільки Ірина була тимчасовою виконавицею, то дозволяла собі дуже творчо підходити до втілення персонажа.
«Я вирішила інтерпретувати персонаж по-своєму – не молода дівчина, а літня жінка. Почала працювати з пластикою, поставою, рухами похилої людини. Ніякого гриму, лише чепчик, натягнутий на очі, і повне занурення у внутрішній світ героїні. Згодом мене все ж таки залишили, і режисерка затвердила мій погляд на персонажа», – згадує акторка.
«Коли настав показ для нашого майстра Петра Івановича Ільченка, моя вам вдячність і шана, я тільки вийшла на сцену, а він одразу зупинив репетицію. І почав детально розбирати саме мій образ – ставити запитання, шукати мотивації, коригувати кожен жест. У мене три виходи по кілька секунд, а робота тривала годинами. Одногрупники з великими ролями вже трохи нервували, бо увага вчителя була прикута до цієї «мовчазної служниці». А потім відбувся показ на кафедрі (екзамен), і стався справжній фурор. Викладачі один за одним відзначили саме мою роботу, а студенти старших курсів підходили і виказували своє захоплення. Це було неймовірно приємно, і дуже показово. Саме тоді я по-справжньому відчула: у театрі не буває маленьких ролей», – ділиться спогадами Ткаченко з «Главкомом».
«Наташина мрія» – одна з перших суперпопулярних вистав, в якій Ткаченко приголомшила своєю грою. В історії про трагедію двох дівчат-підлітків, поставленій режисером Стасом Жирковим, Ірині вдалося переконливо передати емоції 14-річної дівчинки-хуліганки.
Одна з останніх неймовірних ролей Ткаченко – спокусливої і фатальної Сандри у виставі «З цією виставою щось не так». Це – спільний проєкт трьох театрів: латиського Дайлес, британського Mischief Theatre та київського Театру на лівому березі. Комедія розповідає про хаос на сцені, де актори, незважаючи на численні форс-мажори (від забутих реплік до провалу підлоги), мають дограти виставу до кінця.
Ольга Комановська: «Люблю, коли люди сміються»
- 44 роки, народилася в Івано-Франківську
- Освіта: Дніпропетровський театрально-художній коледж (2002 рік)
- Місце роботи: Івано-Франківський драматичний театр
Ольга Комановська вступила до Дніпропетровськогоу театрально-художнього коледжу після попереднього прослуховування художньою радою Івано-Франківського театру. Саме худрада рекомендувала Ользі йти навчатися. І відразу після випуску у 2002 році Комановську взяли на роботу у цей же театр, де вона і працює донині. Нині вона – народна артистка, прима, задіяна у 22-х виставах.
Але Ольга відома не лише франківським глядачам. Вона має яскраві ролі в кіно. У 2016 році Комановська зіграла роль Анни Попович у серіалі «Жива» (про Українську повстанську армію).
Комановська у коментарі «Главкому» розповідає: як тільки навчилась читати, залазила до бабусі в шафу з книжками і, поки нікого не було вдома, читала вголос пʼєси та твори Івана Котляревського, Івана Нечуя-Левицького, Марка Кропивницького, Ольги Кобилянської. «Читати любила в ролях, міняючи голоси персонажів. Також любила пародіювати різних відомих людей, співаків, політиків… І цим смішила знайомих та близьких, мені подобалось, як вони реагували, дивувались, реготали. Люблю, коли люди сміються. У підлітковому віці співала на конкурсах, дуже боялась сцени, але жага дивувати людей в мені перемагала», – розповідає Ольга.
Не обходилося у творчому житті актриса і без конфузів: «На першому виступі в 15 років забула куплет і вступила в приспів. Хотілося під землю провалитись, але глядачі мене підняли оплесками, підтримали».
Комановська згадує: коли їй було 11, помер батько. Ольга дуже довго і важко переживала втрату. «Мама, дивлячись на моє творче захоплення, не роздумуючи відвезла мене у Дніпропетровськ, де я вступила до театрально-художнього коледжу на державне місце. Саме акторство мене вивело з депресії після втрати батька, і рятує по цей день від усіляких бід. Тому я вдячна мамі, усім, хто бачив в мені покликання і підштовхував мене до цього. Усі звання та нагороди для них!», – каже Ольга.
Одна з найяскравіших театральних ролей Комановської – Мері Сміт у комедіях «Занадто одружений таксист» та її продовженні «Таксист – 2, або Кохання на швидкості». Це дуже популярні вистави, які йдуть на «ура» десятиліттями.
Геть іншою Комановська постає у ролі Палажки у виставі «Кайдашеве сім’я» – і її теж вона грає незабутньо. Режисер вистави – Ростислав Держипільський. Його «Кайдаші» – це утопічна кУмедія (саме так вказано в анотації), що пропонує художній концепт позачасового існування героїв: носіїв української самобутності, котрі діють у просторі, побудованому за принципом вертепу, де є пекло, земля і Рай.
І зовсім недавно широкому загалу, навіть тим, хто не ходить до театру чи не дивиться кіно, Комановська запам’яталась своєю «педагогічною роботою» із глядачами. Просто під час вистави, не виходячи з образу, Комановська звернулась до глядачів, які запізнилися, та заважали іншим своїм пересуванням рядами у глядацькій залі. Ролик цього епізоду переглянули мільйони людей.
Олена Червоненко: «З дитинства уявляла себе кіноакторкою»
- 44 роки, народилася на Черкащині
- Освіта: Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого (2002 рік), майстерня Юрія Мажуги
- Місце роботи: Театр ім. Лесі Українки
Олена закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого у 2002 р., майстерня Юрія Мажуги. Одразу після закінчення навчання почала працювали у театрі ім. Лесі Українки. Нині задіяна у восьми виставах.
У коментарі «Главкому» Олена розповіла: з дитинства знала, що хоче бути акторкою. Щоправда, уявляла себе кіноакторкою, бо про театральну сцену Олена дитячі роки не знала: у Смілі (містечко на Черкащині), звідки вона родом, театру не було.
«Я займалася і музикою (грала на скрипці), і танцями, і КВК. Мені дуже подобалося відчуття обміну енергії з глядачами. Коли мені було п’ять чи шість років, дружина татового брата сказала мені: «Олено, ти так схожа на актрису Андрєйченко (радянська акторка, зіграла мері Поппінс у фільмі 1984 року «Мері Поппінс, до побачення!»). Тобі треба бути актрисою! Мені ці слова дуже запам’яталися», – ділиться Червоненко.
Олена каже, що навіть «гралася в актрису». «Я приходила додому зі школи, діставала різні платівки, вмикала татів програвач, танцювала і уявляла, що я на сцені. Диван навпроти – це мої «глядачі». А ще я собі уявляла, що стою, навколо мене всі метушаться, відбуваються якісь примірки… І знаєте, буквально пару років тому я стояла на примірці в театрі, навколо мене бігали дівчата, підкочували, якось корегували на мені. І раптом я усвідомила: Боже, я в дитинстві один в один цю картинку собі уявляла! Саме так усе було в моїй в уяві», – розповідає Олена.
Червоненко каже, що любить усі свої ролі. «Є вистави, які люблю більше чи менше. Мені більше подобається трагедія, але чомусь мене в театрі не використовують як драматичну актрису: я все ж таки більш по комедіях, по гострохарактерних ролях. Але в університеті моєю дипломною роботою була роль Анни з трагедії «Украдене щастя». Нині мені було б цікаво зіграти матір Гамлета», – зазначає акторка.
Нещодавно у кар’єрі Олени стався новий виток: на головній сцені театру імені Лесі Українки відбулась премʼєра вистави Андрія Жолдака «Дім», в якій зіграла Червоненко. Ще зимою режисер провів кастинг на 19 ролей у виставі. У центрі сюжету – історія кількох поколінь однієї родини.
Анастасія Блажчук: головна дівка з перцем Молодого театру
- 34 роки, народилася у Вінниці
- Освіта: Київський Національний Університет театру, кіно і телебачення імені Карпенко-Карого (2014), курс Валентини Зимньої
- Місце роботи: Молодий театр, Театр ім. Івана Франка
Анастасія Блажчук нині задіяна у п’яти виставах столичного Молодого театру. Але, як стало відомо «Главкому», талановита акторка найближчим часом отримає ролі у Нацыональному театрі ім. Івана Франка, яким тепер керує батько її дітей, народний артист Євген Нищук. Анастасія брала участь у конкурсі на заміщення вакантних посад художнього та артистичного персоналу в цьому театрі, але аби уникнути звинувачень у непотизмі, акторка почне співпрацювати з головним драматичним театром країни за договором у конкретних проєктах (так звані «разові»).
Ще під час навчання Блажчук почала активно пробувати свої сили в кіно. Експресивна акторка з'являлась у таких кінороботах, як «Жіночий лікар», «Сусіди», «Поцілунок», «Все повернеться».
Блажчук впала в око критикам ще на зорі своєї кар'єри. На неї звернув увагу легендарний Олег Вергеліс, найвідоміший театральний оглядач виділив її гру у ролі Майї Михайлівни у виставі Молодого театру «Нагадай собі згадати». Там Анастасія зіграла дуже непросту роль 90-літньої бабусі, що в київській квартирі викликає любовні примари минулого й не перестає сперечатися з теперішнім своїм кавалером на ймення Склероз. «Це певною мірою – реверсна гра. Акторська спроба повернути персонаж у його дитинство-юність, які ще нічого не відають про склероз...», – писав Вергеліс.
Анастасія Блажчук та колишній міністр культури України, а нині гендиректор Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка Євгеном Нищуком не оформлювали свої стосунки офіційно. Анастасія народила сина і доньку від актора, який на 18 років старший за неї. Нищук, який вкрай рідко піднімає завісу особистого життя, у 2024 році опублікував світлини з дітьми у себе в соцмережах. На знімку щасливий батько сидів із п'ятирічним сином та дворічною донькою на лавочці та мило обіймав їх.
Натомість Анастасія активніше ділиться особистими світлинами. Так, у соцмережах вона похвалилася тим, що у вересні їхній син пішов у перший клас, а також виклала кілька світлин разом з донькою та самим Нищуком.
Одна з останніх ролей Блажчук – Зінька у «Патетичній сонаті». Цього разу Анастасія перевтілюється героїню, на долю якої випало бути служницею, безробітною модисткою, проституткою, яку врешті було закатовано КДБістами. Інша яскрава роль акторки – журналістки у поліцейській комедії «Анархіст».
Вельми цікавою в портфоліо артистка також є роль Естер у виставі «Попіл» – за мотивами роману Іцхокаса Мераса «Нічия триває лише мить», про винищення євреїв в часи Другої світової війни. Персонаж Блажчук уособлює сильну, стійку жінку, здатну кохати і прагнути жити, попри загрозу смерті.
Варто зазначити, що Анастасія взяла участь у проєкті «Байдужих тут немає» від Національної спілки театральних діячів України. Як і чимало інших колег, вона записала ролик зі своїми дітьми на тлі обстріляного росіянами будинку у Києві.
Христина Корчинська-Федорак: Однозначно я хотіла працювати в Театрі Франка
- 29 років, народилася у Коломиї
- Освіта: Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого (2017 рік), майстерня Олега Шаварського
- Місце роботи: Театр ім. Івана Франка
Після закінчення навчання Христина Федорак співпрацювала з театром «Золоті ворота», де й отримала перші овації.
Нині актриса працює в Національному театрі імені Івана Франка – задіяна відразу у 14 виставах, що свідчить про неабияку затребуваність і любов режисерів.
До 1 вересня 2024 року на афішах вистав за участю Христини можна було бачити прізвище Федорак, однак після заміжжя вона змінила прізвище на Корчинську.
Христина також знялась у кількох теле- та кінопроєктах: у 2019-му зіграла у повнометражці «Гуцулка Ксеня», отримала роль також в одному з найхітовіших українських серіалів «Спіймати Кайдаша». Там вона відзначилась невеличкою, але колоритною роллю Свєтки – бухгалтерки у сільраді, такий собі рефрен на буфетницю Нонни Копержинської в легендарній «Королеві бензоколонки».
Також на рахунку Христини – епізодичні, але яскраві, ролі в серіалах «Кава з кардамоном» та «Голова». З найновіших – роль у фільмі «Малевич», тут актриса зіграла драматичну роль, другу дружину художника Софію Рафалович.
Цікава історія переходу Христини Федорак до Театру ім. Івана Франка. Спочатку вона як запрошена актриса грала у виставі «Війна», яку поставив Давид Петросян. «У лютому 2018 року Давид Петросян взявся за п'єсу «Війна» сучасного шведського драматурга Ларса Нурена і покликав мене на роль молодшої сестри – я тоді ще працювала в театрі «Золоті ворота». Звичайно, я погодилася і паралельно пішла із «Золотих воріт». Ті пів року, поки ми репетирували «Війну» (прем'єра відбулася в липні) до вересня, коли мене зарахували до штату Театру ім. І. Франка, я була просто безробітна. Однозначно я хотіла працювати в Театрі Франка – це був зовсім інший рівень, наступний крок для мене як для актриси. Ну і, однозначно, Давид зіграв свою роль: якби це був інший режисер та інша постановка, я, можливо, сумнівалася б – варто чи не варто. Але тут все зійшлося», – згадує акторка. Зазначимо, що нині це – головна роль Христини.
Ще одна яскрава роль Корчинської – Рахіра у виставі «Земля», за Ольгою Кобилянською. До слова, її також ставив Петросян. Персонаж Корчинської деструктивний це – втілення зла та жадібності.
Вікторія Ромашко: вийшла заміж за Театр
- 36 років, народилася у Херсоні
- Освіта: Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого (2013 рік). Майстерня Олега Шаварського
- Місце роботи: Молодий театр
Вікторія в Молодому Театрі задіяна в 10 виставах. У 2019 році зіграла епізодичну роль у серіалі «Таємне кохання», а у 2024-му – одну з головних ролей у фільмі «Дисидент».
Минулого року Ромашко присвятила Дню Театру допис у себе на сторінці в Instagram, в якому відверто зізналась у своїй глибокій любові до сцени: «Я закохалася в тебе з першого погляду! Саме тоді, в ранньому дитинстві, я зрозуміла, що нам судилося бути разом, що без тебе я вже не уявляю свого життя. Коли я не могла приходити до тебе в гості, я брала тебе з собою всюди, де б не була. Ти (театр) був у мене вдома, у школі, а в університеті ми, так би мовити, узаконили наші стосунки. Я бажаю тебе все життя! Ти мене смішиш, ти викликаєш усю палітру емоцій, думок і відчуттів. Ти стимулюєш моє духовне зростання. Ти, як дзеркало, показуєш мені мої слабкі місця! Ти не прощаєш брехні! Разом з тобою ми стаємо великою силою».
Крім того, у дописі є слова: «Мій неймовірний театре, у цей день я побажаю тобі звільнитися від усіх демонів, які прикриваються тобою задля реалізації своєї внутрішньої «потвори».
Ця метафора невипадкова, адже саме Ромашко взяла активну участь у боротьбі за звільнення режисера Молодого Театру Андрія Білоуса за сексуальні домагання. Згодом, коли Білоуса звільнили, Ромашко привітала колег із Днем визволення театру.
Одна з зіркових ролей Ромашко – Саломея в однойменній іронічній виставі за Оскаром Вайльдом.
«Хтива та розпусна. Вродлива, що очей не відведеш. Вона грає чужими долями, жонглює життями. Їй невідомий страх. Вона отримує все, чого забажає! Навіть якщо це коштуватиме їй власного життя», – йдеться в анонсі вистави на сайті театру. Ромашко далась роль відчайдушної юдейської царівни.
Анастасія Євтушенко: Люблю спорт, пиво, варену ковбасу і Закарпаття
- 36 років, народилася в Ужгороді
- Освіта: Ужгородський коледж культури і мистецтв, Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого (2013 рік). Майстерня Станіслава Моїсеєва
- Місце роботи: Молодий театр
Анастасія у 2008 році закінчила Ужгородський коледж культури і мистецтв за спеціальністю «режисерка масових свят», наступні п’ять років навчалася на акторку у Київському театральному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, майстерня Станіслава Моїсеєва.
Після закінчення вишу влаштувалась на роботу у Молодому театрі.
Нині Анастасія задіяна у шести виставах. Крім того, співпрацює із Театром ім. Марії Заньковецької у Львові.
Всеукраїнська слава прийшла до Євтушенко завдяки телевізійній програмі «Жіночий квартал» – власне, сталося це тому, що вона не боїться бути негарною, кумедною та загалом різною. Так само яскравим став її персонаж у серіалі «Будиночок на щастя» – там акторка з’являється нечасто, однак кожна така поява гарантує сміх глядача. З інших її свіжих робіт – роль специфічного патологоанатома у гумористичному детективному серіалі «Містер і місіс Малишки».
Почуття гумору – одна з родзинок Анастасії. Так, в Instagram вона нещодавно виклала відео, на якому робить віджимання, і підписала: «Люблю спорт, пиво, варену ковбасу і Закарпаття».
Шлях акторки до слави був тернистим, і першою перешкодою стала… зайва вага! Так, зараз важко повірити, що ця струнка білявка колись важила близько 130 кг. Проте на самому початку своєї акторської кар’єри Анастасія скинула 58 кілограмів! Зі слів комікеси, на втрату ваги в неї пішов плюс-мінус рік. «Я перепробувала все, просто всі можливі дієти, всі можливі способи, спортзал. Насправді основне – це те що, треба для себе зрозуміти і усвідомити: своє ставлення до їжі», – резюмувала вона.
Серед низки цікавих театральних ролей Євтушенко – роль Вірджинії у виставі «Потрібні брехуни». Це яскрава роль проститутки, яка вдає доньку шановного пана.
Ще одна незабутня роль Євтушенко – міс Хелісон у виставі «Шепіт вбивці» за п’єсою Агати Крісті Мишоловка. Це роль другого плану: однієї з підозрюваних у злочині. До слова, цю роль в іншому складі виконувала згадана вище Анастасія Блажчук.
Марія Моторна: керується висловом «справжній актор прагне нічого не грати»
- 30 років, народилася у Кременчуці
- Освіта: Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого (2016 рік). Майстерня Станіслава Мойсеєва
- Місце роботи: Малий театр (Київ)
Марія після завершення навчання грала у театрі Godo, нині працює в Українському малому драматичному театрі. У свої 30 вона задіяна майже у всіх виставах театру, і кожна її роль, якщо не головна, то особлива.
Моторна дебютувала у кіно у 2016 році у серіалі «Лікар Ковальчук», згодом зіграла ще в кількох телесеріалах. Однією з найвизначніших ролей Марії стала Мая у вітчизняному фільмі жахів 2017 року «Лиса гора». Крім того, Моторна викладає акторську майстерність у Школі Малого театру.
У коментарі «Главкому» Марія розповідає: обрала майбутню професію ще у восьмому класі. Відтоді жила мрією вступити на акторський. «Інших варіантів я, навіть, не хотіла розглядати. Майже два роки я не зізнавалася в цьому батькам, боялася. І коли наважилася, мене дуже підтримала мама. Хоча, думаю, вона була шокована», – ділиться актриса.
За словами Моторної, зі сценою вона познайомилась у ранньому дитинстві: у віці чотирьох-п’яти років: «Я займалася танцями, тому на сцені бувала регулярно – мінімум раз на тиждень. Памʼятаю момент, під час якогось концерту, я танцювала і мене так засліпив софіт, що я просто рухалася наосліп. Саме в той момент мені блиснуло в голові, що я почуваюся неймовірно і хочу так завжди. Можливо, це банальна історія, але для мене це стало ключовою картинкою у житті».
У Марії також є гасло, яким вона керується у професії: «фраза, яку сказав мій викладач Анатолій Петров (актор Молодого театру) засіла у моїй голові і я достатньо часто її говорю студентам, яким викладаю: «Усі намагаються навчитися правильно грати, але справжній актор прагне нічого не грати».
Одна з останніх надзвичайно яскравих ролей Моторної – Альчеста у дивовижній виставі «Подорож ученого доктора Леонардо» у Малому театрі за творами українського авангардиста Майка Йогансена. Роль Марії – це емансипована, незалежна жінка. «Поки я не зустрічала людей, яким не сподобалося», – так Марія відгукується і про нову виставу і про свою роль.
Інша вистава, де Моторна показала свій талант до неординарних ролей, – Головиха у «Піснях Полісся». Персонаж – втілення конфліктності, жадібності, безпринципності.
Христя Люба – характерна акторка та молода режисерка
- 29 років, народилась у Києві
- Освіта: Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого (2018 рік). Курс Дмитра Богомазова
- Місце роботи: Театр «Золоті ворота» / Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра
Київська акторка Христя Люба запам’ятається своєю харизмою глядачу, який потрапить на її вистави. Христя розповідає «Главкому»: «Колись мій перший майстер з акторської майстерності Володимир Павлович Андрєєв в 10 класі сказав мені, що я клоунеса, а не героїня. «Не красавіца», а харизматична і яскрава. І додав, що мені повезло: завдяки цьому мені будуть давати не скучні, а дуже цікаві ролі. Але сам продовжував розподіляти мене на глибокі і драматичні. Навчив мене на все життя, що характерні, комедійні акторки можуть все: і драму зіграти, і розсмішити. А от драматичні, ліричні героїні навряд чи зможуть навпаки».
Нині Христя задіяна у семи виставах Театру «Золоті ворота» та у двох Театру на Лівому березі. Акторка зізнається: завжди радіє ролям, які отримує. Каже: навіть якщо ці ролі прописані вони не для характерної акторки, вона завжди «підминає» всі тексти «під себе».
Остання гучна прем’єра за участю актриси – «Бука» у «Золотих воротах». Сатира, стьоб, самоіронія – «фішки» Христі, які вона уміло використовує в цій постановці. Бука відверто й гостро з сарказмом говорить на різні теми, що залишаються табуйованими у соціумі. Головна героїня замислюється над своїм життям: чого встигла досягти до 35 років, іронічно оцінює себе. Бука перевіряє, наскільки відповідає поширеним уявленням про «щасливу та успішну» жінку і розуміє, що зовсім у них не вписується…
Згідно з профілем Христі на «Акторки та актори», вона знається на озвучуванні відео, на різних видах танцю, вміє співати, трохи знає польську мову, а ще – захоплюється тілесними практиками на кшталт йоги. Судячи з Instagram Христі, вона схильна до саморефлексії.
Христя підкорює глядача та виграє на режисерських конкурсах
А ще Люба робить перші і дуже успішні кроки у режисурі. Так, у жовтні 2024 року вона посіла друге місце у конкурсі фестивалю «Митниця. Нова режисура». У червні ж 2025-го отримала грант на постановку вистави «Чорна шаль» у театрі «Золоті ворота». Прем’єра вистави запланована попередньо на середину грудня.
Наталія Сокирчук, «Главком»
Коментарі — 0