Наступного року РФ отримає щонайменше $100 млрд нафтових доходів
Ембарго на російську нафту, передбачене прийнятим ще 3 червня шостим пакетом санкцій ЄС, набуло чинності на початку грудня. Пів року діяв перехідний період, щоби країни, які сидять на російській нафтовій голці, змогли підготуватися та знайти альтернативні варіанти.
На жаль, підсумкові санкції мають мало спільного з тими, що передбачалися спочатку. І вони не принесуть того, заради чого затівалися – позбавлення країни-агресорки наддоходів, які вона використовує для ведення агресивної війни проти України.
Історія нафтових обмежень
Нафтовий ринок із перших днів російського повномасштабного вторгнення в Україну відчув наслідки – протягом першого тижня світові ціни на еталонну марку Brent подолали планку $100 за барель (158,988 літра), чого не було з 2014 року. Майже одразу почали вводитись нафтові санкції.
28 лютого про вихід із російського бізнесу заявила одна з найбільших світових нафтогазових компаній з Великої Британії BP (до травня 2001 року вона називалася British Petroleum), а Канада запровадила заборону імпорту нафти з Росії. 8 березня повне ембарго на всі російські енергоресурси запровадили США. Протягом кількох місяців зобов'язалися відмовитися від російських нафти, газу та нафтопродуктів Австралія та Велика Британія.
Але для України головною ціллю було добитися нафтового ембарго з боку Євросоюзу – довоєнний експорт нафти з Росії становив близько 4,5 млн барелів на добу, і майже половина цього обсягу йшла саме до Європи.
У 2021 році видобуток нафти в РФ склав 524 млн тонн – на 2,2% більше показника 2020 року. Це 12,7% усього світового видобутку. На першому місці США – 711,1 млн тонн, на третьому – Саудівська Аравія з 515 млн тонн.
Експорт російської нафти складав 231,6 млн тонн. Це на 3,6% менше, ніж у 2020-му, але у грошовому вираженні, завдяки високим світовим цінам більше на $110,1 млрд (на 52,2%). 47% всього нафтового експорту припало на Європу, 40% – на країни Азії.
71% нафти експортувався морським шляхом. 21,5% (49,8 млн тонн) – північною гілкою нафтопроводу «Дружба», що веде до Польщі та Німеччини. 7,2% (16,7 млн тонн) експортувалося південною гілкою до Словаччини, Чехії та Угорщини.
Загальний нафтовий дохід Росії у 2021 році становив $181,1 млрд.
Найбільші покупці російської нафти у 2021 році
- Китай – 71 млн тонн
- Нідерланди – 37,4 млн тонн
- Німеччина – 19,2 млн тонн
- Білорусь – 14,9 млн тонн
- Південна Корея – 13,5 млн тонн
- США – 7,4 млн тонн
- Японія – 4,5 млн тонн
Запит України щодо необхідності введення проти РФ нафтового ембарго був почутий – 4 травня президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн оприлюднила проєкт шостого пакету санкцій, згідно з яким повністю має бути зупинено імпорт російської нафти – спочатку танкерами, а до кінця 2022 року – і трубопроводами. Але потім все пішло наперекіс.
Угорський шантаж
Вже на етапі обговорення проєкту шостого пакету виникли певні складнощі. Проти заборони імпорту російської нафти трубопроводом «Дружба» різко виступила Угорщина, заявивши, що виходу до моря немає – отже, єдине джерело отримання нафти для неї – труба, з якої крапає російська нафта. Угорський прем'єр Орбан навіть сказав, що заборона рівнозначна ядерній бомбі, яку скидають на економіку його країни. Аргументи, що в Австрії, наприклад, теж немає моря, але частка російської нафти на її ринку складає лише 10%, Орбана не переконали.
Враховуючи, що рішення ЄС мають ухвалюватися одноголосно, 6 травня Єврокомісія була змушена піддатися угорському шантажу та переглянути нафтове ембарго проти РФ, дозволивши Угорщині та Словаччині купувати російську сировину нафтопроводом до кінця 2024 року, а Чехії – до червня 2024 року. Решта країн Євросоюзу мала поступово припиняти імпорт до кінця 2022 року, як і було запропоновано з самого початку.
«Угорське керівництво обдурило Європейську комісію. MOL може брати всю необхідну їй нафту через термінал у Хорватії, нафтопроводом Adria. Угорський концерн ще у 2015 роцi вихвалявся, що провів реконструкцію своєї ділянки труби. До речі, коли у 2019 році «Дружбу» було зупинено через прокачування брудної російської нафти, Угорщина не мала жодних проблем», – розповідає у розмові з «Главкомом» президент Центру глобалістики «Стратегія XXI», колишній заступник голови правління ВАТ «Укртранснафта» Михайло Гончар.
Американська турбота
Другий сюрприз на шляху до нафтового ембарго Євросоюзу зробили Сполучені Штати. Які до ЄС, власне, не входять, а російської нафти споживають лише 90 тис. барелів на день – всього 2% тієї нафти, що експортує РФ. 17 травня Мінфін США запропонував Європейській комісії ввести мита на російську нафту, як альтернативу прямому нафтовому ембарго.
«З одного боку, мито має обмежувати обсяг доходів, які може отримувати Москва від експорту нафти. З іншого боку, необхідно, щоби Росія продовжувала видобуток, адже якщо його припинити зовсім, ціни на «чорне золото» можуть різко злетіти, до невідомо якого рівня. А це нікому не треба», – пояснює «Главкому» директор консалтингової групи «А-95» Сергій Куюн.
Втім, колишній заступник голови правління ВАТ «Укртранснафта» Михайло Гончар упевнений, що американський уряд насамперед турбувався про себе. «Так, вони говорили, що ембарго дестабілізує глобальний нафтовий ринок, називали божевільні цифри – вартість бареля зросте до $380. І вчепилися за ідею стелі на нафтові ціни. Насправді все це зроблено з метою не дражнити американських виборців, які заговорили про дике зростання цін на пальне, і про те, що адміністрація США не здатна захищати простих американців. Зараз галон бензину коштує $3,5 – стільки ж, скільки до 24 лютого. Влітку було трохи більше $5 за галон. Це називається дике зростання?», – ставить риторичне запитання експерт.
Половинчасте рішення
Отже, документ, який набрав чинності 5 грудня, мало має спільного з шостим пакетом обмежувальних заходів щодо Росії. Повного ембарго не вийшло – замість заборони представники країн ЄС, «Великої сімки» та Австралія 2 грудня погодили ціновий ліміт для покупців російської нафти на рівні $60 за барель.
Експорту трубопроводами цінові обмеження не торкнулися зовсім. Міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто 4 грудня мало не тріумфував: «Під час переговорів про граничну ціну на нафту ми вперто боролися за свої інтереси і у результаті нам це вдалося: Угорщину було звільнено від обмеження ціни на нафту».
На перший погляд, заява має дивний вигляд – невже на користь угорцям купувати нафту не за $60 за барель, а, наприклад, за $80? «Тут інша логіка. Чим вища ціна – тим більший відкат дадуть росіяни», – пояснює логіку дивних заяв угорця Михайло Гончар.
Чи є там насправді якісь відкати чи ні, достеменно невідомо, але країнам, які не приєдналися до антиросійських цінових санкцій (а серед них Китай, Ізраїль, Туреччина та Індія), Росія пропонує свою нафту із суттєвим дисконтом – до $40.
Слід зазначити, що собівартість російської нафти марки Urals становить від 15 до 45 доларів за барель (найдорожча та, що видобувається на шельфах Арктиці). Середня ціна – $30. І саме на такій стелі цін до останнього наполягали Україна та її головний європейський союзник Польща. На думку Міхайла Гончара, така ціна дозволяла б Росії не зупиняти повністю видобуток, і при цьому вона не мала би надприбутків.
На жаль, не склалося. Межа встановлена у $60, і це при тому, що на момент ухвалення рішення світова ціна на Urals становила $58 за барель.
«Зробили стелю, яка мало відрізняється від поточної ціни», – констатує Міхайло Гончар. Єврокомісія заявляє, що гранична ціна регулярно переглядатиметься, але що означає «регулярно» – вищий орган виконавчої влади Європейського союзу не пояснив.
Так, санкціями передбачено, що у випадку, якщо Росія продаватиме нафту за ціною, вищою за $60, її буде заборонено страхувати і перевозити. Це плюс. На даний час у світі налічується близько 7 тис. нафтових танкерів і 90% страхує міжнародна група страховиків P&I Clubs, що базується у Лондоні i дотримується санкцій.
Росія зараз збирає «тіньовий флот» танкерів, щоби пом'якшити ефект від нафтових санкцій. За оцінками судноплавних брокерів, у 2022 роцi РФ вже придбала 109 застарілих суден для перевезень нафти. А щоби підтримувати існуючі експортні потоки необхідно 240 танкерів (на розширення танкерного флоту необхідно витратити понад $16 млрд). Втім, навіть якщо Росія і задіє свій «тіньовий флот», судна ризикують застрягти у міжнародних морських протоках через порушення санкцій, як це вже сталося у Босфорі: станом на 9 грудня у Чорному морі в чергу стали 20 танкерів, які не мають відповідних страхових листів.
Росія грізно заявила, що не постачатиме нафту у країни, які підтримують «антиринкове обмеження цін» (тобто не купуватимуть нафту дорожче за $60), і сподівалася на позицію Саудівської Аравії – мовляв, вона не збільшуватиме видобуток нафти, і тому ціни на неї злетять.
Розрахунки країни-агресорки не виправдалися: Саудівська Аравія залишила рівень видобутку свого «чорного золота» на колишньому рівні, але на даний момент вартість бареля нафти еталонної марки Brent впала до позначки $80. Тобто, ціна повернулася на рівень початку 2022 року, нафта знову коштує стільки ж, скільки до повномасштабного вторгнення Росії в Україну. І зараз ні в ОПЕК+, ні на світових біржах не чекають різкого подорожчання нафти через антиросійські санкції Заходу.
«А всі російські заяви про те, що нафта не продаватиметься країнам, які приєдналися до санкцій – блеф. Будуть. Тому що $60 за барель – це дуже непогана ціна», – каже Михайло Гончар.
«У 2000 роцi нафта Urals коштувала $42 за барель, у 2016-му – $43,7. Росія тоді отримала нафтові доходи $117,7 млрд і $119,6 млрд відповідно, – згадує Михайло Гончар. – І якщо наступного року через санкції вартість російської нафти навіть буде приблизно $40, як мінімум $100 млрд агресор отримає».
Андрій Кузьмін, «Главком»
Коментарі — 0