Серед усіх альтернатив сценарій демократичної Росії відсутній
У перші дні повномасштабного вторгнення президент РФ Володимир Путін проводив регулярні зустрічі зі своїм міністром оборони Сергієм Шойгу та начальником Генерального штабу Валерієм Герасимовим, про які охоче повідомляли державні ЗМІ. Відбувалися також регулярні брифінги Міністерства оборони, яким медіа приділяли дуже багато уваги.
Однак відколи «спеціальна військова операція», як її називає Кремль, почала зазнавати все більших невдач, на перший план вийшли такі люди, як бізнесмен Євген Пригожин і лідер Чечні Рамзан Кадиров. Хоча жоден із них не обіймає посад у державних структурах оборони чи безпеки, вони зіграли значну роль на полі бою та у формуванні наративу війни.
Кадиров, який очолює Чеченську республіку з 2007 року, є єдиним регіональним лідером РФ, який командує власним збройним формуванням. Його бійці брали участь у конфліктах у Грузії та Сирії та з самого початку у війні в Україні. Кадиров стверджував, що у лютому в Україну було направлено 12 тис. чеченських бійців, а у червні та вересні 2022 року організовані додаткові батальйони.
Кадировці, яких часто називають «тік-ток військами», героїчно воюють із кущами та розстрілюють дерева
Активний у соціальних мережах Рамзан Кадиров став дуже помітним в інформпросторі, відколи Україна почала успішний контрнаступ на сході та півдні країни у серпні. Він різко розкритикував військове керівництво, зокрема, командувача операцією генерал-полковника Олександра Лапіна, якого наприкінці жовтня було відсторонено від посади.
Власне, Кадиров повторив публічні закиди Євгена Пригожина – засновника та керівника Wagner Group, приватної військової компанії, яка брала участь у війнах у Сирії, Лівії, Центральноафриканській Республіці та Малі. Якщо найманці «Вагнера» діють на сході України з 2014 року, то Пригожин «вийшов з тіні» як їхній лідер лише у вересні цього року.
Спочатку з’явилося відео про те, як Пригожин – колишній засуджений, який став магнатом, особисто вербував російських полонених на війну в Україні. Тоді він розповів, що дійсно володіє компанією Wagner Group, яка на початку листопада відкрила свою офіційну штаб-квартиру у Санкт-Петербурзі. Пригожин також публічно похвалився втручанням у вибори у США напередодні проміжних виборів.
Ці події свідчать про зростаючу напруженість у Москві та сигналізують про потенційні траєкторії майбутнього конфлікту між елітами. Стає очевидним, що для підтримки консенсусу еліт Кремль посилює тиск на тих, хто скептично ставиться до шансів Росії на перемогу у війні з Україною. І це означає зміцнення позицій тих, хто дотримується жорсткої лінії, має ресурси і готовий не тільки погрожувати і тиснути, а й діяти. Прибічники цієї лінії пропонують альтернативні рішення на тлі неспроможності командування армії та офіцерів ФСБ досягти початкових цілей війни.
Перехід влади та впливу від офіційних інституцій безпеки та оборони до недержавних організацій, таких як сили «Вагнера» та Кадирова, які відчувають себе уповноваженими відкрито та різко критикувати чиновників та генералів, може мати значні наслідки. У вересні Кадиров поскаржився на те, що він найдовше керував республікою у Росії і натякнув на намір залишити посаду. Ця заява підігріла чутки про те, що він хоче іншу державну посаду, можливо, на федеральному рівні.
Існує також припущення, що Пригожин готується створити новий консервативний рух, який просуватиме патріотичні цінності та націоналістичні наративи Кремля, щоби формально увійти у російську політику. У той час як шанси Кадирова піднятися у російській державній ієрархії можуть бути обмежені його етнічним походженням, Пригожин не має такої «стелі» і може навіть балотуватися у президенти.
Посилення впливу цих людей у контексті занепаду економіки, соціального тиску та військових поразок також свідчить про дестабілізацію управлінської вертикалі влади. Можливість краху режиму Путіна чи загалом російської держави вже обговорюють західні оглядачі. Дехто наголошує на можливості краху управління на тлі військової поразки, інші вказують на потенціал регіонального сепаратизму, оскільки у Москви закінчуються ресурси для субсидування найбідніших регіонів. Навіть якщо краху держави чи сепаратистського повстання ще немає на горизонті, нарощування сил Пригожиним та Кадировим свідчить про слабкість держави.
Перші ознаки того, що Пригожин хоче увійти у російську політику і, можливо, навіть висунути свою кандидатуру у президенти, натякають на потенційні сценарії, які Кремль може розглядати для президентських виборів 2024 року. Скажімо, Кремль може надати певні офіційні повноваження Пригожину та іншим гравцям, щоби зберегти згуртованість між елітами. Призначення Пригожина на офіційну посаду у державних структурах або навіть підготовка його як наступника Путіна може бути способом попередити еліти: от хто може прийти до влади, якщо ви не підтримаєте чинного президента.
Не випадково Пригожин, Кадиров і жорсткі політики-націоналісти, такі як Ігор Гіркін, або навіть ультранаціоналісти, такі як Олександр Дугін, нападають на російські еліти та звинувачують їх у переслідуванні особистої вигоди. Війна, наполягають вони, викриває нелояльність і гниль всередині системи влади.
Натомість прихильники жорсткої лінії висловлюють готовність до самопожертви та повну лояльність до Кремля. Кадиров, наприклад, заприсягся відправити своїх трьох синів-підлітків воювати в Україну. Така готовність, разом із чеченським військовим внеском, дозволяє йому зайняти морально вищу позицію по відношенню до решти російської еліти. Пригожин також робить особистий внесок у військові дії зі своєю ПВК «Вагнер», і це дає йому право голосніше висловлювати свої думки та просувати свою позицію далі у контексті війни.
Частина російських еліт, які представляють істеблішмент мирного часу, безсумнівно, спостерігає за останніми подіями та зростаючим впливом цих двох осіб із занепокоєнням – якщо не з панікою. Хоча наразі консолідації еліт навколо Путіна, здається, нічого не загрожує, відступ із Херсона, разом із попередніми військовими поразками, посіяли сумніви щодо шансів Росії виграти цю війну.
Оскільки військова поразка стає дедалі ймовірнішою, майбутнє країни та її еліт стає дедалі більш невизначеним. Такий сценарій може спровокувати пошуки заміни Путіна кимось іншим без дестабілізації ситуації у країні – і це стало би найбільшим викликом для російських еліт.
Зрештою, побоювання колапсу, що може утворитися за умови відсутності Путіна, можуть бути настільки сильними, що російська еліта може спробувати представити поразку як непоразку. Враховуючи, що більшість росіян втомилися від війни, такий підхід можна вважати найменш дестабілізуючим.
Серед усіх альтернатив відсутній сценарій демократичної Росії. Російська еліта недемократична і демократія у Росії зараз може бути нав'язана тільки ззовні, силою. Оскільки це малоймовірно, Захід має навчитися мати справу та важелі стримування недемократичної Росії, навіть після війни. Як у приказці: «сподівайся на краще, але готуйся до гіршого».
Джерело: Aljazeera
Переклад: Наталія Сокирчук, «Главком».
Коментарі — 0
