Дугін: божевільний графоман чи новітній Распутін?
Кількість версій того, що сталося суботнім вечором 20 серпня із Дар’єю Дугіною, дедалі збільшуються. Упливове британське видання The Telegraph написало, що вбивство доньки «путінського Распутіна» – атака «під фальшивим прапором» (дія, скоєна з метою приховати фактичне джерело відповідальності та покласти провину на іншу сторону – «Главком»). Тобто теракт, скоріш за все, справою рук російських спецслужб для ескалації війни проти України. Водночас колишній депутат Держдуми Росії, а нині російський опозиційний політик Ілля Пономарьов заявив, що відповідальність за ліквідацію спадкоємиці Олександра Дугіна взяли на себе російські партизани – так звана «Національна республіканська армія», яка задля повалення режиму Володимира Путіна буцімто проводить на території РФ партизанські акції прямої дії.
«Главком» дослідив, кому насправді вигідна гучна ліквідація доньки Дугіна та в чому, власне, полягає доволі еклектична ідеологія рашизму, яку популяризував її батько. Хто з російської владної верхівки весь час патронував це «філософське» сімейство, а хто виступав його конкурентом зі створення імперських ідеологем країни-агресора? Загалом напрошується висновок: підрив досі мало кому відомої 29-тирічної пропагандистки «русского мира» дозволяє радикальному крилу російської «партії війни» перейти у наступ й спробувати змусити кремлівського диктатора діяти ще радикальніше. Як всередині Росії, так і зовні. Тим самим в черговий раз поставивши його перед важким вибором, фактично посадивши Путіна на шпагат.
Спроба сакралізації жертви
Отже, почнемо з фактології. Попри резонанс та місце проведення підриву Дар’ї Дугіної (за псевдонімом Платонової) у позашляховику на Можайському шосе під Москвою, за гарячими слідами ніхто затриманий так і не був. Також російські правоохоронці довго не називали підозрюваних та ймовірну причину вбивства. В управлінні Слідкому РФ в Московській області спочатку лише зазначили, що, мовляв, «проробляються усі можливі версії вчиненого злочину», а Дугіна, за словами слідчих, загинула на місці.
Тільки на другу добу після того, що відбулося у Підмосков’ї, на арену вийшла ФСБ із заявою про довгі руки українських спецслужб. Та навіть назвали підозрювану у вчиненні злочину – громадянку України Наталію Вовк, яка нібито прибула до Росії 23 липня разом із донькою Софією, а після керованого підриву Дугіної вже 21 серпня вони спокійно виїхали через Псков до Естонії. Версія, скажімо прямо, фантастична, на що звернули увагу і незалежні російські, і українські оглядачі.
Проте буквально з перших хвилин весь бомонд рашистської пропаганди і без слідчих та фантазій ФСБ одразу побачив виключно «український слід» та безапеляційно оголосив: ціллю «терористів київського режиму» була не Дар’я Дугіна (Платонова), а її більш відомий батько Олександр Дугін. І що на це б не казав офіційний Київ, як би радник керівника Офісу президента Михайло Подоляк не доводив, що «Україна безумовно до цього не має стосунку, бо ми не кримінальна держава, якою є Російська Федерація, і тим паче не терористична», кремлівські пропагандисти стояли на своєму в галасливому ударі.
Головред телеканалу Маргарита Симоньян RT спочатку вимагала «ударів по центрах прийняття рішень», потім лила сльози вже не стільки по Дугіній, скільки по собі, зізнаючись, що тепер завжди ходить з охороною, бо боїться. У свою чергу ультраімперський телеканал «Царьград» став погрожувати взагалі всім українцям. «Наш обов'язок – знищити знаряддя зла. Знищити Україну як терористичну державу. Ми з Україною на одній землі існувати не можемо. Не можна співіснувати з інфернальним злом», – твіт такого змісту видала телепомийка православного олігарха Костянтина Малофєєва, на якій Олександр Дугін колись був головредом.
Тож всім стало зрозуміло, що із мало кому до цього відомої 29-річної пропагандистки «русского мира» стали робити справжню сакральну жертву. Хоча її заслуга лише в тому, що вона – донька відомого ідеолога російського фашизму. Почали з’являтися фронтові фото, де на снарядах рашистів написано: «Zа Дашу! Zа Дугину!». Дійшло до того, що російський пропагандист-«воєнкор» Олександр Сладков закликав надати вбивству Дугіної «гігантського міжнародного статусу» – за прикладом справ отруєння Скрипалів та Навального. Та додав у своєму Telegram, що Кремль має з цього приводу не лише зібрати Радбез РФ, але й терміново скликати Радбез ООН. Щоправда, поки російські дипломати не дають ходу подібним пропозиціям – речниця МЗС РФ Марія Захарова, трохи піднявши «градус дискусії, одразу звела все до «чекаємо результатів розслідування». Знову ж таки, поки що.
Графоман із родини генерала ГРУ
Звісно, можна припускати, що з підірваної доньки Дугіна російська пропагандистська машина зліпить своєрідну «ікону спецоперації» та її навіть канонізує РПЦ. Патріарх Кирило готовий до всього. Але річ в тім, що ні вона, ні навіть її батько практично невідомі широкій російській публіці. Про ідеологеми Дугіна насправді знають лише у вузьких колах західних науковців та російських спецслужб. Для останніх певною мірою настільною книгою є дугінська праця «Основи геополітики: геополітичне майбутнє Росії». До речі, не в ФСБ, а в ГРУ, з яким особливо пов’язують Дугіна, дуже до нього прихильні через походження – його батько Гелій Дугін був генералом ГРУ ще за часів СРСР.
Загалом найкраще зайшли російській еліті та, ймовірно, особисто Путіну ідеї Дугіна щодо імперіалістичної експансії сучасної РФ у вигляді неоєвразійства. Тобто саме те, чого так жадають у Кремлі: геополітичної битви «суші з морем» (тобто Росії та азійських країн зі США та Британією), вивищення російської нації, якій єдиній приписується здатність об'єднати населення Євразії, а РФ відводиться роль ядра євразійської інтеграції тощо. Через це на Заході називають Дугіна «путінським Распутіним» і вважають його таким собі гуру рашизму, дуже наближеним до центрів прийняття рішень у Москві.
Попри високу оцінку Заходом впливів Дугіна на Путіна, така його характеристика дещо перебільшена. Багато хто вважає, що він – божевільний (чого тільки вартий його страх перед «казахстанським очеретяним котом») та графоман (лише 14 томів Дугін написав про філософію близького до німецьких нацистів Мартіна Гайдеггера та 24 – в серії «Ноомахія»). Є думка, що саме через тотальну непередбачуваність як самого Дугіна, так і його впливів на башти Кремля Євросоюз наклав на нього санкції ще у 2014 році, а США – у 2015-му.
Втім, як зауважила колись російська опозиціонерка Валерія Новодворська, «Дугін – не фашист, у нього професія просто така, він фашистом працює… Він з’явився на Заході, став розігрувати роль євразійця і соратника Ле Пена (йдеться про французького праворадикального політика, засновника партії «Національний фронт» Жан-Марі Ле Пена – батька нинішньої найбільшої шанувальниці путінізму у Франції Марін Ле Пен – «Главком»). Думав, що його там нагодують». Між іншим і тепер у ліквідації Дар’ї Дугіної дехто знаходить саме «французький слід».
Еклектика гуру рашизму та його конкуренти
Повертаючись до дугінських поглядів: вони дійсно відрізняються мінливістю, контраверсійністю, плутаниною, схильністю до містики та окультизму. У результаті виходить відверто еклектична «гримуча суміш» націонал-більшовизму (Дугін разом із Едуардом Лимоновим та Єгором Лєтовим був співзасновником у 1990-х російської Націонал-більшовицької партії), радикального традиціоналізму, антиглобалізму та російського імперіалізму. Якщо додати сюди дугінську «симфонію церковної та світської влади», то це саме той перелік категорій, якими дослідники описують сучасний російський фашизм, або скорочено – рашизм. Але при цьому у Дугіна є конкуренти у справі створення імперських ідеологем країни-агресора, які не просто наближені до російської влади, а й є самою владою.
Йдеться про тоталітарну секту «методологів», чільним представником якої у Кремлі є перший заступник глави Адміністрації президента РФ та головний кремлівський куратор окупованих українських територій Сергій Кирієнко. Між іншим, саме в закритий клуб «методологів» входять, наприклад, колишній путінський куратор ОРДЛО Владислав Сурков або зірка російської пропаганди Дмитро Кисельов. Саме в колі послідовників псевдонаучних ідей вже покійного Георгія Щедровицького народилася концепція ідей «русского мира». Його син та спадкоємець секти Петро Щедровицький, який роками працював політтехнологом Кирієнка, нині благополучно живе у Латвії.
Ще у 2002 році «методологи» на першій міжнародній конференції «Русский мир – проблемы и перспективы» проголосили старт реалізації «антикризового цивілізаційного проєкту Російської Федерації». Тоді багаторазово вимовлялися словосполучення «російські діаспори» і «російська метрополія», росіяни визнавалися розділеним народом, а з метою формування у нього «позитивного світовідчуття» особлива «цілюща роль» відводилася електронним ЗМІ. Саме в такій парадигмі сьогодні мислить Путін. І саме в коло «методологів» входить політтехнолог Тимофій Сергейцев, який в цьому році на старті повномасштабного вторгнення російської армії в Україну написав скандальну статтю «Що Росія має зробити з Україною?».
Кремль у лещатах шовіністів
Є думка, що Путін зараз хоче віддалитися від таких аж надто токсичних персонажів, як Дугін, тому й, мовляв, спустив ФСБ наказ «вирішити питання». Хоча саме поняття «рашизм» зараз більше асоціюється не з самими його ідеологами, а безпосередньо із кремлівським диктатором. Інші аналітики, наприклад, український політолог Віктор Небоженко, вважають, що в деяких баштах Кремля почали задумуватися, як закінчити війну з Україною. І у вбивстві Дар’ї Дугіною вималювалася магістральна проблема.
«В оточенні Путіна загострилася боротьба між «миротворцями», які наполягають на припиненні війни та вказують на необхідність компромісу із Заходом та Україною, та «яструбами», до яких належить Дугін. Патрушев, Шойгу та Дугін вимагають продовження війни з Україною та Заходом, до переможного кінця, будь-якими засобами, аж до ядерного удару, і не дивлячись на наслідки для світу та Росії. Спроба «миротворців» з оточення Путіна прибрати Дугіна, як головного ідеолога продовження війни, мала посилити їхні позиції», – переконаний Небоженко.
Разом з тим, на думку директора Українського інституту майбутнього Вадима Денисенка, підрив доньки ідеолога рашизму актуалізував появу нового, досі неіснуючого в російському просторі фактора: в РФ уже викристалізувалася нова плеяда протополітиків, які хочуть погратися в справжню політику. І їхнє поле – «вони більші (справжніші) росіяни ніж Путін». Гіркіни, прілєпіни тощо, за підтримки вже незамінних для влади симоньян і соловйових, будуть шукати своє місце під політичним сонцем.
Денисенко процитував своєрідну клятву над згорілим трупом доньки Дугіна, викладену головним прокремлівським телеграм-каналом «Незыгарь». Зокрема, в ній пролунав своєрідний маніфест – як в дугінських традиціях, сумбурно, але радикально: «СВО (так звана спецоперація в Україні – «Главком») зараз важливіше, ніж влада – у її суб'єктивному вимірі. З початком СВО незворотно змінився режим історії: з'явився новий онтологічний вектор, який не можна розчинити свавіллям чи декретом. У дію вступили могутні сили історії, тектонічні плити зрушились. Старий режим нехай ховає своїх мерців. Настає новий російський час. Невблаганно». Ну а жирну крапку в цьому маніфесті згодом поставив особисто Дугін: «Наші серця жадають не просто помсти чи відплати. Це надто дрібно, не по-російські. Нам потрібна лише наша перемога. На її вівтар поклала своє дівоче життя моя донька».
Із цього всього випливає прозорий натяк: якщо Путін не захоче довести своє «СВО» до кінця, то замість нього зроблять це згадані протополітики. Але Вадим Денисенко нагадує про один важливий нюанс: будь-яке розхитування ситуації в Росії – Україні на руку. Це стосується не лише битви «яструбів» з «миротворцями» у путінському оточенні, але й їхніх «холопів» із поки що аморфної групи радикальних імперіалістів. Їх, як джина з пляшки, випустили кремлівські володарі. Тепер саме ці росіяни-шовіністи, а не пригноблені Москвою національні республіки, здатні розвалити РФ.
Олег Поліщук, для «Главкома»
Коментарі — 0