Заборона Московської церкви. Що заважає танцюристам?

Минуло півтора року відтоді, як в Україні почали розробляти закон про заборону Російської православної церкви та її філії в Україні (працює під брендом УПЦ). Мова про законопроєкт, що змінює регулювання діяльності в Україні релігійних організацій (№8371). Документ пройшов перше коло парламентських слухань у жовтні 2023-го, а потім забуксував у дебатах між Комітетом з питань гуманітарної та інформаційної політики і фахівцями Державної служби з етнополітики і свободи совісті (ДЕСС). За цей час у документ було внесено 1200 правок і як кажуть експерти, це вже зовсім інший закон хоча і під старим номером. Попри це, навіть із правками його редакція не влаштовує залучені сторони.

Очевидно, текст уразливим вважають не лише експерти, а й певна частина депутатів, адже голосів на його схвалення у другому читанні у Раді не вистачає. Спікер парламенту Руслан Стефанчук на закиди про блокування «заборони РПЦ і УПЦ МП» зробив хитрий хід конем: він заявив, що документ буде внесений до парламенту до другого читання як тільки депутати завершать збирати підписи на підтримку цього закону.

Стефанчук чудово розуміє усі внутрішні конфлікти стосовно цього питання, тому з легкістю знімає відповідальність з себе вже тривалий час.

Дійшло до того, що один із найактивніших провайдерів заборони УПЦ МП, член профільного комітету Ради Микола Княжицький звинуватив Держслужбу з етнополітики не тільки в гальмуванні законопроєкту шляхом нових і нових поправок до нього, а навіть у намаганні «легалізувати діяльність церкви патріарха Кирила на території України, додатково наділивши її статусом, якого немає жодна інша церква і релігійна організація». За словами депутата Княжицького, нині відбувається велика піар-кампанія Російської церкви з тим, щоби цей закон не було ухвалено. І інструментом в її руках, за словами політика, є «деякі наші, які їм підспівують». Однією з таких структур, за логікою висловлювань депутата, є Держслужба з етнополітики і свободи совісті. Як не дивно, опозиціонера Княжицького в цьому підтримує нардеп від «Слуги народу» Олег Дунда. Він прямо звинувачує у гальмуванні процесу керівника Держслужби Віктора Єленського. «З одного боку, він (Єленський – «Главком») розуміє, що потрібно усунути вплив в Україні Російської православної церкви. А з іншого – побоюється, бо у світі є різні погляди на українське церковне питання. Тому намагається ухвалювати рішення так, щоби не його у цьому звинуватили», – пояснює Дунда. Депутат також нарікає на те, що Єленський за останній рік публічно не висловлювався з цього питання.

Держслужба в особі Віктора Єленського зі свого боку відкидає всі ці звинувачення і нарікає на непрофесійні підходи самих комітетників.

«Главком» розбирався в тому, які колізії містить проєкт закону, чому так складно «одним помахом шаблі» припинити діяльність Московської церкви в Україні. Нам таки вдалося поспілкуватися із Віктором Єленським, якого депутати звинувачують у зайвій обережності і неготовності публічно комунікувати тему скандального законопроєкту.

Засадничі непорозуміння

Ключовою розбіжністю у позиціях парламентського Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики й Держслужби з етнополітики і свободи совісті є різне розуміння мети закону.

Якщо депутати бачать своєю місією заборонити діяльність ворожої РПЦ в Україні, яка загрожує національній безпеці, то Держслужба вважає недоцільною вже саму законодавчу заборону та невідповідність її нормам міжнародного права. Якщо прийняти закон, то він повинен мати практичну дію, а у випадку схвалення пропонованого нині тексту це є проблемою, вважає голова Держслужби, доктор психологічних наук та релігієзнавець Віктор Єленський.

Зараз головні пропозиції Держслужби полягають у тому, що із преамбули законопроєкту слід вилучити посилання на пункт 2 статей 9 і 11 Європейської конвенції з прав людини. У них ідеться, зокрема, про те, за яких обставин держава може обмежити свободи громадян.

На думку ж голови комітету Микити Потураєва, посилання у преамбулі на згадані статті вказуватиме, що Україна вважає діяльність РПЦ загрозою національній, державній і громадській безпеці. А якщо відмовитися від посилань на Конвенцію, закон стане в рази вразливішим до оскаржень в Європейському суді з прав людини, упевнений депутат.

Очільник Держслужби з етнополітики Віктор Єленський заперечує. Він переконує: згадані статті Конвенції лише підкреслюватимуть підстави, які можуть слугувати для обмеження прав людини. Чиновник радить звернутися до зауважень Головного юридичного управління Верховної Ради, які комітет Потураєва ігнорує.

«... Ні Конституція України та Європейська конвенція з прав людини, на які посилається законопроєкт, ні Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, який теж захищає зазначені свободи, про який, однак, у тексті проєкту не йдеться, не передбачають можливості обмеження права на свободу совісті, релігії та об’єднання у релігійні організації в інтересах національної безпеки, – зауважують правники Верховної Ради. – Так, відповідно до частини другої статті 35 Конституції України здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей».

Легалізувати парафії Московської церкви?

Також дуже гостро депутати сприйняли пропозицію не поширювати заборону діяльності РПЦ «на ієрархічно підпорядковані структурні підрозділи РПЦ на території України, а саме: на релігійні організації (як юридичні особи) в Україні, що утворені та зареєстровані відповідно до законодавства України із місцезнаходженням в Україні». Іншими словами, Держслужба пропонувала не вважати частинами РПЦ численні парафії Московської церкви в Україні, які зареєстровані за українськими законами.

Цю ініціативу жорстко розкритикував нардеп Микола Княжицький. «Згідно з пропозицією Держслужби етнополітики, наша держава повинна легалізувати діяльність церкви патріарха Кирила на своїй території, додатково наділивши її статусом, якого немає жодна інша церква і релігійна організація. Як така наруга над Українською державою стала можлива на 11 році російсько-української війни?», – емоційно написав Княжицький на своїй сторінці у Facebook.

Примітно, що виступив депутат з критикою у червні, у той час як пропозиції були сформовані і надіслані ще у березні, а вже у травні Держслужба від них відмовилася. Більше того, керівництво Держслужби заперечує саме таке трактування цих пропозицій депутатом Княжицьким. На запитання: навіщо виносити на загал пропозицію Держслужби, від якої вона сама відмовилася Княжицький відповів так: мовляв, Держслужба весь час надсилає різні пропозиції. «Від якихось пропозицій вони відмовилися, в якихось ми з ними погодилися. Але цей діалог (між депутатами і Держслужбою з етнополітики) триває далі», – заявив у розмові з «Главкомом» Микола Княжицький.

Віктор Єленський у коментарі «Главкому» згадану ініціативу тракує так: йшлося про те, щоби на структури (пов’язані з РПЦ) поширювалася судова процедура, бо нині у комітетському варіанті законопроєкту немає чіткості. Єленський також зауважує, що у нинішній комітетській версії законопроєкту йдеться про заборону лише релігійних організацій чи афілійованих з РПЦ структур, натомість в одній із попередніх редакцій законопроєкту ішлося про те, що забороненими мають бути ті організації і пов’язані з ними структури, які мають центри впливу у Росії. Іншими словами, якщо в Україні діятиме релігійна організація, пов’язана з Росією, але не пов’язана з РПЦ, закон на неї не розповсюджуватиметься, якщо його буде схвалено в нинішній редакції.

«І взагалі, в Європі не забороняють релігійні організації. Їх забороняють судом. А якщо вже на те пішло: яку РПЦ депутати забороняють, коли її де-юре немає в Україні? В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб немає РПЦ», – обурюється Єленський.

Не пускати проповідників в Україну

Ще одна пропонована зміна стосувалася умов допуску в Україну іноземних проповідників та священнослужителів. Вони, за пропозицією Держслужби, могли б «займатися проповідуванням релігійних віровчень, виконанням релігійних обрядів чи іншою канонічною діяльністю лише в тих релігійних організаціях, за запрошенням яких прибули, і за офіційним погодженням з державним органом, який здійснив реєстрацію статуту (положення) відповідної релігійної організації».

Така пропозиція, на перший погляд, видавалася слушною. Достатньо згадати візит до України 1 червня 2024 року архієпископа Вашингтонського, митрополита всієї Америки та Канади Тихона, котрий прибув на запрошення філії РПЦ в Україні, що спричинило суспільний резонанс. Як так сталося, що під час повномасштабної війни до України вільно приїздить людина, яка може бути російським агентом, нехай і з американським паспортом? Правки, пропоновані Держслужбою з етнополітики та свободи совісті, дозволили б уникнути таких візитів або принаймні максимально їх ускладнили.

Натомість профільний комітет закликав відхилити такі зміни. Мовляв, і ця норма є зайвою і шкідливою, оскільки стосується не Росії та РПЦ, а всіх іноземних священників і навіть вірян. «Якщо зараз претензії американців чи європейців до нашого законопроєкту надумані, то після впровадження такої норми вони будуть справедливими. Держава не має до такої міри зарегульовувати діяльність священників чи вірян, бо це ніяка тоді не свобода совісті», – ідеться у коментарі від імені Комітету на пропозиції Держслужби.

Не наступити на «молдовські граблі»

Віктор Єленський наголошує, що ухвалення закону без зауважень з боку фахівців Держслужби з питань етнополітики та свободи совісті може зашкодити Україні.

Наша держава може наступити на ті ж граблі, які свого часу вдарили по Молдові. Ця держава намагалася захиститися від впливу Румунської церкви. Проте Європейський суд з прав людини у справі «Церква Бессарабської митрополії та інші проти Молдови» від 13 грудня 2001 року змусив уряд Молдови поступитися. Феміда визнала Бессарабську митрополію частиною Румунської православної церкви у Молдові, де на той час упевнено домінувала Молдовська православна церква Московського патріархату. Рішення суду прямо вказували, що національна безпека не є підставою для звуження релігійної свободи, підкреслює Єленський.

Коли чекати на закон

Закон має бути дієвим і відповідати зобов’язанням, які на себе брала Україна при вступі до Ради Європи, наполягає Єленський. У законопроєкті багато норм, до яких є зауваження з боку Держслужби з етнополітики, але вона готова поступитися. «Ми пропонуємо компроміс. Погоджуємо лишити «заборону РПЦ», як вони хочуть… залишаємо заборону «русского міра». Але символом «русского міра» є й Олександр Невський. Буде скандал, адже з Московського патріархату до ПЦУ перейшли з десяток церков, освячених в ім’я Невського. То чи це буде пропаганда «русского міра», чи ні?», – ставить риторичне питання чиновник.

Для нього залишається незрозумілим, як буде діяти закон, адже ані юридично виважених визначень понять РПЦ, «русскій мір», «пропаганда русского міра» у документі допоки немає. Принаймні у тій редакції, яка нині лежить в парламентському комітеті.

«За наявного рішення Конституційного суду (у грудні 2022 року Конституційний суд визнав конституційною вимогу про зміну назви УПЦ МП із вказуванням на її приналежність до Росії) я взагалі не розумію, що ми далі обговорюємо», – емоційно коментує голова парламентського комітету Микита Потураєв. Депутат заявив у розмові з «Главкомом», що комітет не схильний іти на компроміси у ключових питаннях з Держслужбою, хоча робота над законопроєктом і вивченням експертних пропозицій продовжиться після відрядження українських депутатів на засідання ПАРЄ, тобто вже наступного місяця. На його думку, у липні ж проєкт закону буде внесено на остаточний розгляд Верховної Ради.

Тим часом парламентська фракція партії «Європейська солідарність», яку й представляє Микола Княжицький, вже заявила про ультиматум. Якщо у липні законопроєкт не буде проголосований у другому читанні, депутати цієї політичної сили опублікують прізвища колег з парламенту, які відмовляються ставити свої підписи за внесення документа для голосування у сесійній залі. Про це у Facebook написала народний депутат Ірина Геращенко. «Тим часом фронда в рясах піднімає голови. Відмовляється відспівувати наших загиблих воїнів. Чекає окупанта і співпрацює з ним», – пише Геращенко, пояснюючи необхідність поквапитися з ухваленням закону в цілому.

Микола Княжицький також наполягає: в Україні тепер побутує міф, що нібито ухвалювати закон не слід, бо проти цього будуть політики-республіканці у США. Але лише маленька частина республіканців, – каже український депутат, – використовує релігійне питання проти України. «Томос для ПЦУ ми отримали за часів президентства Дональда Трампа. Він це тоді підтримував, підтримуватиме й надалі. Тому відбувається спекуляція, аби прикрити небажання за це голосувати», – вважає Княжицький.

Депутат Дунда говорить про інший схожий міф. Нібито хтось погрожує народним депутатам України санкціями за просування релігійного закону, бо Лейбористська партія у Великобританії, яка має великі шанси прийти до влади після позачергових виборів, стоїть на засадах захисту релігії і вона може вдатися до такого покарання. «У нас дійсно депутати цього бояться. Тому я перепитав у лордів з Лейбористської партії, чи це так? Вони заперечили. «Де ми, а де Російська церква в Україні», кажуть», – розповів Дунда.

Михайло Глуховський, «Главком»