Одна з нових цілей Кремля – переконати українців, що США та РФ таємно домовляться
Росія не відмовилася від початкового плану встановити у Києві проросійський уряд. У досягненні цієї мети мішенню операції психологічної війни є не тільки український народ, але й особи, які приймають рішення у Вашингтоні та європейських столицях, куди проникають російські агенти впливу. Зараз пріоритетом для Кремля є переконати українців у тому, що підтримка Заходом України є хиткою, та знеохотити українців боротися до перемоги.
Москві не потрібний корейський сценарій
Коли наші очі прикуті до поля битви в Україні, ми схильні забувати, що Росія продовжує вести паралельну війну проти Заходу. Війну майже невидиму, так само як у 1941-1945 роках Сталін воював не лише з Вермахтом. Із 1942 року він готував свій великий напад на післявоєнну Європу, проникаючи в адміністрацію Рузвельта та відкриваючи школи на радянській території для підготовки комуністів у Європі, які мали би стати ядром майбутніх «дружніх» урядів, які Сталін збирався встановити у «звільнених» країнах.
Щоби оцінити інтенсивність цієї прихованої війни, яку веде армія московських кротів, необхідно чітко розуміти російський план. Це дозволить нам оцінити ефективність дій Кремля.
Не варто гадати, що Москва задовольниться сценарієм у корейському стилі, як її агенти впливу пропонують Заходу. Росія хоче залучити Захід, щоби змусити Київ прийняти так званий обмін «миру на території» та змусити українців змиритися з анексією частини своєї країни. Реальний сценарій у думках лідерів Росії – не корейський. Для них неприйнятна інтеграція частини України до Заходу. Справжній сценарій, який їх надихає – грузинський, 2008-2009 років, який полягав у розпалюванні гіркоти, що її відчувають грузини після «зради» Заходу. В обертанні ножа у рані, аби деморалізувати їх, змусити занепасти духом, змусити їх знову поринути у корупцію та цинізм, характерні для «русского мира» і нарешті змиритися з обранням нового уряду, який, як ми тепер знаємо, був урядом колабораціонізму. Без створення цього відчуття зради Заходу Москві не вдасться посадити сатрапа у Києві
Через Гопкінса, який передавав американській адміністрації кремлівську пропаганду, Рузвельт залишив Сталіну половину Європи
Тільки уявіть, яку гіркоту накопичили українці за останні кілька місяців, змушені сповільнювати контрнаступ через брак авіації та ракет великої дальності. Тільки уявіть, наскільки деморалізованими можуть бути ці люди, якщо до того ж Захід заборонить їм виграти війну і все це заради порятунку російського самодержавства. Ми не можемо це переоцінити: дозволити Росії анексувати частину України – це все одно, що створити у Києві умови для проросійського путчу.
Отже, план зрозумілий. Тепер розгляньмо засоби, які для нього використовуються. Тут є показові історичні прецеденти, особливо вищезгадана «Антигітлерівська коаліція» 1941-1945 років. Як і у той період, зусилля Росії зосереджені на США. Першим кроком було створення «потаємного каналу» з американською адміністрацією. Під час Другої світової війни цей потаємний канал забезпечував відданий «совєтофіл» Гаррі Гопкінс – права рука президента Рузвельта. Перевага потаємного каналу у тому, що він дозволяє Москві впливати на тих, хто приймає рішення, безпосередньо, за лаштунками, за спинами союзників, приховано від ЗМІ. Це дозволяє підштовхувати західних співрозмовників до рішень, що суперечать інтересам Заходу, і що було би очевидним під час публічних дебатів. Це дозволяє подавати однобоку дезінформацію, яка веде до цих рішень, без її вчасної нейтралізації контраргументами. Через Гопкінса, який передавав американській адміністрації кремлівську пропаганду, Рузвельт залишив Сталіну половину Європи.
Перш ніж перейти до нинішніх справ, наведемо ще один приклад ретельно відточеної методи Кремля. Йдеться про потаємний канал, налагоджений між Західною Німеччиною та Кремлем з кінця 1969 року. З радянського боку «журналіст» В'ячеслав Кеворков виступав посередником в Андропова. З німецької сторони його контактом був Егон Бар, близький соратник канцлера Віллі Брандта. Цей потаємний канал існував і за Гельмута Шмідта. Через «Східну політику», архітектором якої був Егон Бар, СРСР зміг налагодити паразитичне співіснування із Заходом, яке тривало роками, дав ковток свіжого повітря присмертній радянській економіці та дозволив Москві здійснити гігантську програму озброєння, яка приносить плоди й сьогодні, оскільки армія Путіна використовує арсенали того періоду.
Чому Путін обрав термін «спеціальна воєнна операція»
Другою складовою цієї політики є створення партії умиротворення у цільовій країні, яка працює на громадську думку та здійснює вплив, паралельний впливу потаємного каналу. Партія умиротворення, розгорнута паралельно з потаємним каналом у Західній Німеччині, дозволила Путіну здійснювати свою «комбінацію» протягом тривалого часу, не ставлячи під загрозу його прибутковий бізнес з Німеччиною.
У США партія умиротворення має давнє коріння. Вона переважала в адміністрації Обами настільки, що, нагадаємо, Вашингтон проголосив «перезавантаження» одразу після того, як Росія у серпні 2008 року, за результатами російсько-грузинської війни, анексувала дві провінції Грузії. У наступні роки США продемонстрували свою слабкість і повне нерозуміння цілей і способів дії Росії. Анексія Криму не стала уроком, як і агресія Росії проти України 24 лютого. Стаття у Newsweek показує, до якої міри у частини вашингтонського істеблішменту зберігаються ілюзії. Свою роль у російсько-українській війні ЦРУ бачить: «як роль головного шпигуна, учасника переговорів, постачальника розвідданих, логіста, куратора мережі чутливих відносин НАТО і, мабуть, найголовніше, агенції, яка намагається запобігти виходу війни з-під контролю».
У статті цитується представник ЦРУ: «Не варто недооцінювати пріоритет адміністрації Байдена – уберегти американців від небезпеки та запевнити Росію, що їй не потрібно йти на ескалацію. Чи працює ЦРУ в Україні? Так».
Ці слова показують, наскільки кремлівська пропаганда була засвоєна Вашингтоном. Рузвельт теж вважав за потрібне «заспокоїти» Сталіна. Це Росія вдирається в Україну, і саме Росію потрібно заспокоїти! Це в Росії жижки трусяться перед лицем рішучості Заходу! Далі у статті Newsweek йдеться про те, що після певних українських ініціатив, таких як диверсія на газопроводі «Північний потік» (Україна заперечує будь-яку причетність до цієї дії) або атака безпілотників на Кремль, ЦРУ відчула серйозне занепокоєння щодо «головних обов'язків розвідки – знати достатньо про те, що планують українці, щоби як впливати на них, так і дотримуватися потаємної угоди [ЦРУ] з Москвою».
Процитуємо ще Newsweek: «ЦРУ спостерігало за розвитком Росії і у листопаді 2021 року, за три місяці до вторгнення, Байден відправив Бернса (Вільям Бернс, керівник ЦРУ, посол у Москві з 2005 по 2008 рік) до Москви, щоби попередити Кремль про наслідки будь-якої атаки. Хоча російський президент зневажливо поставився до посланника Байдена, залишившись у своїй резиденції у Сочі на березі Чорного моря, за 800 миль звідти, він погодився поговорити з Бернсом через кремлівський захищений спецзв’язок. «Однак, за певною іронією долі, зустріч була дуже успішною», – каже інший високопоставлений співробітник розвідки. Попри те, що Росія таки вдерлася, РФ і США змогли прийняти перевірені та надійні правила дорожнього руху. Адміністрація Байдена пообіцяла, що Сполучені Штати не воюватимуть напряму та не домагатимуться зміни режиму [у Росії]. А Росія обмежить свій напад на Україну та діятиме відповідно до негласних, але добре зрозумілих інструкцій щодо таємних операцій. «Є потаємні правила дорожнього руху, – каже високопоставлений чиновник оборонної розвідки. – Навіть якщо вони не записані на папері, особливо коли не ведеш війну на знищення». Ці правила охоплюють перебування у рамках повсякденних кордонів шпигунства, не перетин певних меж і ненапад на керівництво або дипломатів одне одного. «Загалом росіяни поважали ці глобальні червоні лінії, навіть якщо ці лінії невидимі», – каже чиновник.
Тепер ми розуміємо, чому Путін обрав термін «спеціальна воєнна операція» для позначення війни на знищення українського народу. Ідея була у тому, щоби обдурити не тільки росіян, а й американців. Зрозуміло також, чому після цієї зустрічі у Путіна буквально виросли крила, аж до сумнозвісного ультиматуму НАТО. Бернс практично дав йому карт-бланш напасти на Україну, якщо він не буде нападати на країни НАТО. Цей ганебний епізод не завадив американцям відновити «західну дипломатію»: міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров у квітні у Нью-Йорку кілька годин зустрічався з Річардом Хаасом, колишнім дипломатом і колишнім президентом Ради з міжнародних відносин, європейським експертом Чарльзом Купчаном і російським експертом Томасом Гремом, це колишні чиновники Білого дому, Державного департаменту і члени Ради з міжнародних відносин. На порядку денному була доля окупованих територій «які Україна, можливо, ніколи не зможе визволити», і «пошук невловимого дипломатичного шляху, який міг би бути прийнятним для обох сторін». «З’являється все більше ознак того, що США та їхні союзники прагнуть, щоби Москва та Київ перейшли до мирних переговорів восени, після завершення нинішнього контрнаступу України».
Очевидно, що нерозуміння Росії у Сполучених Штатах не змінилося (у Європі інша історія, Франція та Німеччина нарешті зрозуміли, що країни Балтії та Польща мали рацію, застерігаючи щодо Росії). Видання The Moscow Times розкрило 27 липня, що між колишніми високопоставленими чиновниками національної безпеки США та високопоставленими членами Кремля ведуться потаємні дипломатичні переговори. Цю інформацію підтвердив колишній чиновник США, який брав безпосередню участь у перемовинах.
Повідомляється, що зустрічі між представниками США та Кремля відбуваються щонайменше двічі на місяць, часто онлайн. Один з американських учасників цього потаємного каналу склав із цих розмов таке враження, «що росіяни не змогли сформулювати, чого саме вони хочуть і потребують».
«Вони не знають, як визначити перемогу чи поразку. Насправді деякі еліти, з якими ми спілкувалися, ніколи не хотіли війни і навіть кажуть, що це була груба помилка. […] Але зараз вони воюють і зазнати принизливої поразки – не варіант для цих хлопців».
Знову ми стикаємося з незнанням Америки російських дипломатичних метод, хоча вони добре проаналізовані у мемуарах дипломатів епохи Рузвельта, таких як Чарльз Болен, який розбирався у такій партитурі. У цьому різновиді конфіденційних перемовин росіяни ніколи не розкривають своїх карт, дозволяючи противнику висловитися, щоби усвідомити можливі поступки, які будуть зроблені на початковому етапі просто для початкового заохочення. Звісно, лунає знайомий рефрен: не принижуйте Росію. Чи можете ви уявити, щоби у квітні 1945 року головною турботою союзників було «дозволити Гітлеру зберегти обличчя» і «не принизити Німеччину»? Це просте запитання свідчить про силу партії умиротворення на Заході.
Але є ще дещо. Продовжимо визнання високопоставленого співрозмовника: «Ми чітко дали зрозуміти, що США готові конструктивно працювати з проблемами російської національної безпеки. Спроба ізолювати та покалічити Росію до приниження чи краху зробила би переговори майже неможливими. Насправді ми підкреслювали, що США потрібна досить сильна Росія, щоб забезпечити стабільність на своїй периферії. Ми у США повинні визнати, що повна перемога у Європі може завдати шкоди нашим інтересам в інших регіонах світу. Російська влада – це не обов’язково погано».
Підсумуємо переваги «потаємного каналу» і «дипломатії за лаштунками» для Москви. Обраний західний співрозмовник обов’язково або відданий російській справі, або «корисний ідіот», інакше Москва відмовиться від контакту – сама зустріч розглядається як послуга Кремля! Навпроти цієї надутої почуттям власної значущості фігури сидять професіонали КДБ, які майстерно володіють техніками впливу. Переговори стають самоціллю і Москва з самого початку висуває щодо них свої умови: недвозначну капітуляцію з боку американського «партнера», зобов’язаного визнати сферу впливу Росії на колишньому радянському просторі та підвести своїх українських союзників. Але, перш за все, цей тип контакту є для Кремля переднім засобом перевірити дієвість певних тез дезінформації перед тим, як впорскувати її Заходу у величезних дозах.
Не пустити Росію в обійми Китаю
Якщо є якийсь урок, який лідери Кремля винесли з того, що сталося після 24 лютого 2022 року, то це те, що без Заходу та без України Росія стає нікчемною. Бо санкції працюють і це стає очевидним лише зараз. Зокрема, ми спостерігаємо зубожіння транспортної системи Росії у цілому – повітряної, залізничної, автомобільної, муніципальної. Обвал рубля матиме ефект снігової кулі, оскільки росіянам доведеться розщедритися на іноземну валюту, щоби забезпечити «паралельний імпорт» електроніки та мікропроцесорів, необхідних для ракет та іншого озброєння.
Отже, двома головними цілями російської дезінформації є: якнайшвидше схилити на свій бік Захід, щоби західні країни знову почали робити внесок у нарощування російської могутності. І з тієї самої причини відновити імперський контроль над Україною, щоби залучити українців до збереження та розширення імперії. Здійснивши неймовірну дурість та спрямувавши Росію на проєкт автаркії, Путін поставив країну перед дзеркалом із самою собою, змусивши її визнати, що, залишена напризволяще, вона стає нікчемною до такої міри, що навіть не здатна як слід завдавати шкоди.
Ідея російських дезінформаторів полягає у тому, щоби викликати у США ностальгію за римейком радянсько-американського гуртожитку
Зараз пріоритетом російського керівництва є схилити Сполучені Штати на бік Москви. Європа піде за Штатами, вважають кремлівські лідери, оскільки вони не врахували глибинних змін, які війна проти України спричинила у Європі. На їхній погляд, помилка Путіна полягає у тому, що він намагався нав’язати себе як Сполученим Штатам, так і Європі. Проте приклад 1943–1945 років показує, що Москва може розширити своє панування у Європі лише тоді, коли на її боці буде Вашингтон. Сталін зрозумів це ще до того, як «запаморочення від успіхів» затьмарило його судження. Тому ідея російських дезінформаторів полягає у тому, щоби викликати ностальгію Сполучених Штатів за римейком радянсько-американського гуртожитку. Висувається кілька аргументів, які спонукають Вашингтон скасувати санкції і взятися за відновлення російської влади. Перший добре відомий і про нього роками сурмлять російські агенти впливу та їхні простаки по обидва боки Атлантики. Росія не повинна бути кинута в обійми Китаю. Ця тема повторюється у розмовах на потаємному каналі, тому що росіяни знають, наскільки чутливі до цього американці: «Якщо говорити про поглиблення відносин Росії з Китаєм, то повністю розірвати відносини між Москвою та Пекіном буде нереально. Проте слід докласти зусиль, щоби обмежити ступінь цього зв’язку», – зізнається американський співрозмовник, цитований The Moscow Times.
Як Росія століттями залякує Захід хаосом
Але тепер цей аргумент затьмарюється іншим: якщо Росія не переможе в Україні, режим Путіна впаде і настане хаос, який ми вже відчули після походу Пригожина на Москву. А у разі розпаду РФ, що буде з великою кількістю ядерної зброї, яка зберігається на території Росії? Ця тема вже чудово спрацювала у 1991 році, коли Захід, злякавшись хаосу, зробив усе, що було у його силах, щоби утримати Горбачова на плаву і відмовити народи СРСР від проголошення незалежності. Але тут знову історія сягає набагато далі. У своєму першому спілкуванні з французьким послом Жозефом Нулансом 18 грудня 1917 року Троцький мав потужний аргумент, щоби зацікавити Францію у виживанні більшовицького режиму: «У будь-якому випадку, якщо ми піддамося, Росія приречена на десять років анархії, а німці стануть її господарями». Водночас більшовики переконували німців, що у їхніх інтересах підтримувати режим Леніна, інакше країни Антанти скористалися би російським хаосом, щоби поставити при владі білого генерала, який був би вигідний їм.
Сьогодні, як ми бачили, росіяни розмахують загрозою китайсько-російського альянсу. З перших днів більшовицького режиму лідери Кремля майстерно використовували російський хаос для маніпулювання Заходом. У березні 1953 року, замість того, щоби радіти смерті Сталіна, західні дипломати запанікували. Французький посол Луї Жокс писав у доповіді від 4 березня 1953 року: «Оскільки тільки диктатор був здатен нав’язати поміркованість і навіть прийняти певні невдачі, та оскільки невелика група людей, які збираються взяти владу, потребуватиме самоствердження, можна визнати, що ситуація, створена смертю Сталіна, віщує важкі часи». Глава МЗС Ентоні Іден був не менш стурбований, вважаючи, як і багато інших, що Сталін мав врівноважувальний вплив, якого не вистачить його наступникам. Президент США Ейзенхауер сказав, що на особистому досвіді переконався, що якби Сталін після війни мав розв’язані руки, Росія прагнула би більш мирних і нормальних відносин зі світом. На думку ЦРУ було би небезпечним вважати само собою зрозумілим, що наступники Сталіна матимуть його розважливість, його повагу до могутнього потенціалу Сполучених Штатів або його контроль над усіма агентами СРСР.
Рецепт для Росії. Ізоляція хворих і припис їм дієти часто є найкращою терапією
Останнім часом тема апокаліптичного краху Росії у разі військової поразки стала обов’язковим лейтмотивом майже для всіх експертів: росіян з істеблішменту, теоретично антипутінських росіян із діаспори та західних оглядачів, схильних піддаватися російському аналізу, навіть коли ці оглядачі критично ставляться до політики Путіна. Особливо залучена до цього російська діаспора. Тетяна Станова, експертка Фонду Карнегі, пише у виданні Foreign Affairs: «Заколот Пригожина довів ситуацію до крайності та може прокласти шлях до появи більш радикалізованої, войовничої та безжальної держави. … Порядок, який збудував Путін, стане ще бруднішим, і світові доведеться мати справу з іще більш небезпечною та непередбачуваною Росією». Впливовий оглядач Девід Ігнатіус повторює її думку: «У своїй дезорієнтації росіяни шукають порядку та перемоги. Згідно з конфіденційними опитуваннями, на які посилається Станова, росіяни підтримують Путіна сильніше, аніж до війни, вони зліші на Захід і висловлюють сильну підтримку своїм військам. Внутрішній безлад у Росії створює серйозну дилему для Путіна, але це також дуже небезпечно для Заходу». Тож Росія загрожує нам і автократією, і хаосом, і єдиний спосіб уникнути цих апокаліптичних сценаріїв – це здати Україну. Зверніть увагу на використання у Росії так званих опитувань, які, конфіденційні чи ні, є лише показниками волі Кремля. Кремль є майстром маніпулювання соціологією як інструментом впливу на Захід.
Чому розпад РФ малоймовірний
Перш ніж перейти до другої частини психологічної війни Кремля, віддаймо належне ірраціональній фобії Заходу щодо російського хаосу. Розпад Росії, про який ми так багато чуємо, малоймовірний (єдиний регіон, який може бути дестабілізований, це Північний Кавказ). Російське населення досягло такого ступеня інертності та фаталізму, що важко уявити, щоби воно втягнулося у громадянську війну. Варто тільки подивитися, як мобілізовані слухняно дозволяють вести себе на бійню в абсурдній війні. У разі падіння Путіна нас чекає бандитська боротьба, «великий злочинний переділ власності», як висловився економіст Ігор Ліпсиц. Можна очікувати краху правопорядку, з усіма злочинцями, звільненими Пригожиним, і різкого зменшення кількості міліції. Але похід Пригожина на Москву треба трактувати правильно. Він свідчить про те, що, всупереч усьому окозамилюванню і фальшивим опитуванням, війна не спонукала росіян об’єднатися навколо Путіна. У разі кризи верхівки влади Путіна покинули б усі, включно з силовиками, як і Миколу II у березні 1917 року. Перш за все, цей похід свідчить про те, що росіяни, розчаровані Путіним, уже шукають нового диктатора, і багато хто з них був готовий піти за Пригожиним як у чудовій байці Лафонтена «Жаби, які просять царя»: «Той, кого вони вважали новим велетнем. / Насправді був колодою […] Дайте нам, сказали ці люди, царя, який ворушиться». Такий стан думок робить громадянську війну малоймовірною. Як тільки еліти домовляться про нового лідера, росіяни, зломлені до рабського стану 70 роками совєтів та 23 роками путінізму, струнко встануть перед ним.
Шантажуючи хаосом, Кремль хоче, щоби Захід заборонив українцям перемагати Росію
Але немає причин, чому Захід повинен заохочувати це відродження російської автократії під приводом «стабільності». Досвід путінізму мав би навчити нас, що немає нічого небезпечнішого за неконтрольованого автократа з ядерною зброєю. З 1917 по 1919 роки у Росії панував хаос. Країна була надто зайнята встановленням диктатури на власній території, щоби завдати серйозної шкоди Заходу. Але щойно навесні 1920 року більшовики перемогли і встановили свою тиранію у країні, ми побачили, що Червона армія стоїть біля воріт Варшави, а Ленін зайнятий дестабілізацією Центральної Європи та Німеччини. У разі хаосу у Росії найкраща політика – політика «санітарного кордону», яку відстоював Клемансо 11 грудня 1919 р., коли провал білих армій був очевидним: «оточити Росію колючим дротом», щоб запобігти завданню шкоди зовнішньому світу, «і чекати». У січні 1918 року французький дипломат Луї де Роб'єн припускав, що у Росії буде відновлено порядок «іноземцями, оскільки доведено, що росіяни вміють тільки руйнувати». У наступні місяці західники переконалися, що краще не втручатися у російські справи, оскільки вони не можуть знайти надійних і дієздатних партнерів. Цей урок актуальний і сьогодні. Найкращий спосіб виправити «антизахідну параною, яка вже давно була спокусливою для російських лідерів» (цитуючи колишнього президента Франції Ніколя Саркозі) – твердо стояти на своєму та відмовлятися поступатися Кремлю в усьому, всупереч тому, що мав на увазі Саркозі у своєму недавньому інтерв'ю Le Figaro, антології тез російської дезінформації. Нехай Росія вариться у власному соку, аби Кремль не шкодив за її межами. Ізоляція хворих і припис їм дієти часто є найкращою терапією. Скористаймося тим, що Путін зробив за нас цю роботу. Замість того, щоби дозволяти Кремлю поширювати острах за кордоном, розмахуючи ядерною булавою, покращмо нашу протиракетну оборону. І якщо у Росії справді запанує хаос, аж до такої міри, коли ризик неконтрольованого розповсюдження ядерної зброї стане реальним, раціональніше думати про способи, військові чи інші, убезпечити ядерні об’єкти, ніж намагатися відтворити сильну владу у Москві, яка знову використає ядерну зброю як інструмент залякування.
Режисуючи шантаж хаосом, Кремль хоче забезпечити, щоби Захід заборонив українцям перемагати Росію. Теза хаосу підсилюється тезою нібито небезпечної націоналістичної реакції у Росії, якщо російські війська будуть змушені залишити окуповані українські території. Тут знову історичні прецеденти розповідають іншу історію. Виведення військ з Афганістану у 1989 році було сприйнято у Росії з полегшенням, як і компромісний мир із Чечнею у 1996 році. Те саме станеться, якщо Росія вийде з окупованих регіонів України.
Деморалізація України
Сьогодні у Кремлі все ще плекають надію, що зможуть досягти своїх початкових цілей в Україні. Війна на виснаження під проводом Москви – це сповільнена Катинь, яка переслідує ту саму мету, що й розстріл польських офіцерів навесні 1940 року: знищити кадри незалежної Польщі (а нині – України). Російські лідери вважають, що їм вдалося переконати Захід не допустити перемоги України. Божественним сюрпризом для них стало те, що Захід утримався від постачання Києву достатньої кількості зброї для забезпечення перемоги української армії у літньому контрнаступі. Російські керманичі відчувають, що прийшов час використати зрозумілу гіркоту українців, які змушені боротися зі зв’язаними ногами, проти супротивника, якому Захід надав монополію на ескалацію, і перейти до другої фази психологічної війни, роздмухуючи в Україні полум’я почуття зради західними «партнерами», щоби прокласти шлях до політичної кризи, яка приведе замаскованих прихильників Росії до влади у Києві.
Вже згадувалися публікації, які висвітлюють так звані потаємні переговори між американськими та російськими емісарами. Збіг між цими «витоками» та безліччю статей, що з’являються в американській пресі, де знову і знову повторюється, що українці не зможуть відвоювати окуповані території, попри всю військову допомогу Заходу, створює враження спільного підприємства, організованого партією умиротворення та кремлефільськими мережами, залученими на Заході. У цій схемі своє місце посідає професор Валерій Соловей, відео якого на YouTube дуже популярні в Україні. Протягом багатьох років Соловей міг безкарно вдаватися до критики Путіна у сто разів нищівнішої, ніж Навальний. Тому він виконує важливу функцію у російському істеблішменті. Принаймні з 2019 року він поширює теорію про те, що Путін однією ногою у могилі, і що йому на зміну прийде команда чудових людей, чекістів і технократів, у тому числі він сам. Висновок такий, що зроблені Москві поступки не матимуть жодного значення, оскільки ми йдемо до неминучої депутінізації. Останнім часом його туманна роль стає більш очевидною: підтвердити в Україні тезу про те, що американці збираються покинути українців на користь старих комфортних російсько-американських відносин, які існували під час холодної війни. Соловей наполягає, що контакти між росіянами та американцями наростають, а серед російських співрозмовників – Патрушев (секретар Радбезу РФ), Чемезов (гендиректор корпорації «Ростех») і Абрамович (російський олігарх, який брав участь у російсько-українському переговірному процесі). На його думку, Захід не волів би нічого кращого, ніж домовитися з коаліцією силовиків і технократів, якщо у її складі не буде фігурантів російсько-української війни. Росія поставить скасування санкцій умовою виплати Україні репарацій. «Якщо завищені надії, покладені на український контрнаступ, виправдаються, Захід натисне на Київ з метою мирних переговорів». На підтримку своєї тези Соловей стверджує, що американці, які у вересні 2022 року були налаштовані завдати гучної військової поразки Росії, змінили свою політику ще у листопаді, що стало зрозуміло, коли на територію Польщі впала ракета.
«Якби американці негайно скликали зустріч НАТО для обговорення імплементації статті 5, я можу вас запевнити, що [російські] військові операції припинилися б негайно, а президента Путіна було би усунено з посади. Все, що було потрібно, це щоби Альянс продемонстрував намір серйозно поставитися до цього інциденту. […] Таким чином американці вперше чітко продемонстрували, що відмовилися від завдання стратегічної поразки Росії. Те, що сталося опісля, лише підтвердило російським лідерам, що американці вагалися набагато більше, ніж вони думали у вересні». Стало зрозуміло, продовжив Соловей, що американці перейшли до «політики стримування Росії, і що вони хочуть миру, який би зберіг Кремль». У результаті, вони здають стару зброю українцям, а дієві системи, такі як «Хаймарс», постачаються лише частково. «Якби ці високотехнологічні системи були надані у більшій кількості, український літній наступ був би набагато дієвішим навіть без переваги у повітрі». Американці боялися російського хаосу. Вони боялися «кинути Росію в обійми Пекіна», тоді як Росія, зазначає Соловей, «може стати стратегічним партнером, якщо не союзником Сполучених Штатів, раніше, ніж ми вважаємо». Ба більше, продовжує Соловей, націджуючи свою отруту крапля за краплею, американці, попри свою проукраїнську риторику, не можуть відрізнити росіян від українців: росіяни та українці у їхніх очах – варвари, які роздирають одне одного на розвагу цивілізованому світу. Що стосується європейських країн, «деякі з них не хочуть перемоги України ні за яких обставин». Це країни «старої Європи», які не бажають бачити, як Україна посилює вагу «нової Європи». Українці помилялися, вірячи у масштабну військову допомогу Заходу. Їм не вдасться вирвати перемогу. «Україна буде демографічно виснажуватися швидше, ніж Росія». Соловей продовжує: «На Заході не вірять в успіх українського контрнаступу». Ба більше, «Захід не має наміру демонтувати режим Путіна […] для нього найголовніше, щоби у Росії не було хаосу, а ядерна зброя була під контролем центральної влади […] Захід зацікавлений лише у стабільності, і матиме справу лише з тими, хто здається здатним запобігти хаосу». Мета Вашингтону – послабити російський режим, утримавши його на плаву. Саме українцями американці цинічно жертвують заради досягнення першої мети.
На російському телебаченні ми чуємо нові ноти, які роблять участь Солов’я у пропагандистській машині Кремля ще більш очевидною, і Соловей грає більш підступну партію. Тоді як на ефірах Соловйова та Скабєєвої зазвичай волали, що Захід Україні ні в чому не відмовляє, полковник Ходарьонок (російський пропагандист і завсідник телешоу) нещодавно зазначив в ефірі, що з 500 «Хаймарсів», вироблених США, близько двадцяти (насправді лише 34) були поставлені в Україну. З 700 реактивних систем залпового вогню М-270, які є у розпорядженні країн НАТО, 15 поставлено в Україну. Американці мають 500 танків «Абрамс» і жодного не поставили в Україну. Вони оголосили про намір восени поставити сім [насправді 31], і при тому застарілих, зі смаком констатує Ходарьонок, вдаючи співчуття українцям. «Українці повністю залежать від цих постачань із західних країн. Якщо ці постачання припиняться, війна закінчиться», – зауважує він.
Як ми бачили, одна з цілей систематичних витоків інформації щодо потаємних каналів – переконати українців, що американці домовляться з росіянами за їхніми спинами, як це зробили Сталін і Рузвельт з поляками. Голова Служби зовнішньої розвідки РФ Сергій Наришкін щойно підтвердив, що тривають «нечасті, але регулярні» консультації між СВР і ЦРУ. Керівники цих спецслужб «обговорювали, що робити з Україною». Наришкін також натякає, що «як тільки Росія досягне цілей спеціальної воєнної операції» в Україні, американці повернуться до звичайного порядку денного. Так само Соловей любить повторювати, що європейці битимуться, щоби повернутися на російський ринок як тільки буде розв'язане українське питання.
Мета РФ – переконати українців, що американці домовляться з росіянами за їхніми спинами, як це зробили Сталін і Рузвельт з поляками
Друга частина плану – продемонструвати силу проросійського лобі та мобілізованої для цього Кремлем на Заході партії західних умиротворювачів. Звідси шквал публікацій та інтерв'ю у західних ЗМІ. Анонімні джерела повідомляють про розбіжності між військовими США та українським командуванням. Нам кажуть, що представники спецслужб США вже не вірять у перемогу українського контрнаступу. Керівник апарату генерального секретаря НАТО Стіан Єнссен припускає, що Україна може приєднатися до Альянсу, якщо віддасть частину території Росії. Саркозі пропонує провести у Криму новий референдум, «який не можна буде заперечити, тобто організований під суворим контролем міжнародної спільноти», підтримуючи ініціативу, сформульовану 11 червня Маргаритою Симоньян, рупором Кремля: референдум, який буде таким же надійним, як вибори, організовані Сталіним у 1946 році у майбутніх державах народної демократії, з результатами, яких бажає влада, отриманими тими ж методами, тобто систематичними репресіями проти опонентів, режимом терору, депортаціями, пропагандистським примусом, корупцією тощо. У цьому напрямі Папа Франциск не вигадав нічого кращого, аніж хвалити російський імперіалізм перед молодими вірянами Санкт-Петербурга: «Ви – спадкоємці великої Росії, ніколи не забувайте цю спадщину».
У Росії розгорнута настільки гігантська психологічна машина війни, що Захід та українці мають усвідомлювати це. Після того, як цілі Кремля та його спосіб дії будуть зрозумілі, гру можна виграти. І на полі бою теж.
Джерело: en.desk-russie.eu
Переклад: Дмитро Івахнюк, для «Главкома»
Коментарі — 0
