Відомий телеведучий розповів про трьох жінок Кузьми Скрябіна

Телеведучий Олексій Суханов зняв для свого ютуб-каналу «Говорить Суханов» інтерв’ю з мамою, дружиною та дочкою Кузьми Скрябіна. Як відомо, рідні загиблого музиканта дуже рідко спікуються з пресою.

Дружина згадала першу квартиру, яку знімали в Києві: кімната цієї квартирки, яка дісталася їм на три місяці від знайомої бабусі, що тимчасово виїхала в Ізраїль, була не більше 10 метрів. Світлана каже, що були такі часи, коли Андрій сідав у машину і займався таксуванням, бо вдома не було грошей. І такі роки, за її словами, тривали досить довго: «Андрію слава не приходила легко. Ніби його знали, але в тей же час… Моя перша машина – старенька, куплена на тисячу доларів. Він навіть їздив на ній на інтерв’ю, казав: я там за рогом її лишив, коли йшов в редакцію. Він був більш знаменитий, ніж багатий. Ми вісім квартир змінили до першої своєї хати. Але, якщо комусь здавалося, що він такий собі свій хлопака, то це було не так. До якоїсь межі. Якщо вона переходилася в його розумінні, то він міг дуже грубо дати відсіч. Він був людиною, яка, якщо щось не хоче, робити не буде, але якщо хоче – нереально зупинити».  

Про свій будинок на столичних Вітряних горах розповідає так: «Я побачила оголошення в газеті. Він був на концерті в Донецьку. Ми після поїхали, коли вийшли звідти, каже: «Все, ми купляємо». Він завжди дуже швидко приймав рішення. Це коштувало 35 тисяч доларів, за ці кошти можна було купити квартиру на Артема або Великій Житомирській. Ми живемо там досі».

Мама показуючи портрети сина, якими завішений її будинок, розповідає: «Він казав, що треба жити сьогодні, бо ти не знаєш, яка твоя фотографія остання». Ольга Михайлівна згадує: «Малим був, такий прив’язаний до мене, ми скрізь були разом. Тато йому казав: «Ти підеш з мамою в армію»... Ви знаєте, як він написав пісню «Мам»? Приїхав до мене, каже: «Іди в машину, я пісню написав тобі. Сідаю, слухаю, а він на мене збоку поглядає. А я кажу: «Раз такі слова, значить, я все правильно в житті зробила». Де би він не їхав, якщо шлях дозволяв завернути додому, обов’язково робив гачок. Могло бути таке, що він телефонував мені по п’ять разів на день. Одне-два речення – і ми розуміли, що кожен з нас думає».

Дочка Барбара жалкує до цього часу, що проводила з татом в дитинстві не стільки часу, скільки  хотілося: «Коли ми виїжджали в магазин чи по Києву, всі з ним фотографувалися. Неможливо було просто так пройти по вулиці. Він ніколи нікому не відмовляв. Якщо в магазин треба було забігти на 10 хвилин, то це була година, тому що з кожним тато розмовляв. Я відчувала завжди, що мені мало часу, проведеного разом. Мене дуже зігрівають наші подорожі – я маленькою з батьками об’їздила майже весь світ. І я розуміла, що в цій подорожі час буде зі мною, тому дуже чекала – неважливо, куди їхати, аби з татом і мамою. Він балував мене, але в міру. Міг купити все підряд, але мені не хотілося. Батьки виховали мене скромною».