Игорь Давыдов: На тренировках стал легче относиться к болевому порогу

З моменту прем’єри наймасштабнішого реаліті-квесту «Великі перегони» на телеканалі «1+1» наші легкоатлети – Ігор Давидов та Василь Ніщик - стали досить впізнаваними. Ігор протягом багатьох років залишається одним з лідерів збірної команди України з бігу на 800 метрів. Про підготовку до літнього сезону, заплановані старти та участь у Римському марафоні ми якраз і поговорили. Та більшу частину інтерв’ю все ж присвятили «Великим перегонам».

У напарника Давидова, Василя Ніщика, за плечима теж спортивне майбутнє. Свого часу він спеціалізувався з потрійного стрибка. Саме у спорті хлопці і познайомилися. «Ми добре товаришуємо з Василем», - каже Ігор. «Я знав, що він може поїхати з міста на час зйомок і разом ми можемо виграти це шоу. А от перемогли ми чи ні, побачите вже самі», - тримає інтригу атлет.

Про кастинг для участі у «Великих перегонах» Давидову розповіла його знайома. «Ти справжній відірвиголова. Думаю, у тебе непогані шанси, щоб пройти кастинг», - сказала вона і була права. Ігор завжди веселий і товариський. Здається, що відчуття гумору та оптимізм його майже ніколи не полишають. У такому ж настрої вони з Василем заповнювали анкету учасників.

- Я знав, що на нас може чекати квест навколо світу, - каже Ігор. - Шоу The Amazing Race мені було знайоме і раніше. Кілька разів дивився його по американському каналу. Воно одне з найпопулярніших у світі. А Україна стала першою з країн Східної Європи, хто його зняв.

Ми подали заявку на кастинг у липні. Чекати реакції від організаторів довелося недовго. Вже через два дні нас запросили на кастинг. Він проходив так само весело, як і заповнення анкети. Кожну пару запрошували на інтерв’ю. Крім того потрібно було подивитися, чи любить нас камера. Зібралися найкращі режисери та продюсери України, представники Walt Disney. У той день все так вдало складалося, настрій був хороший і я пожартував над головним режисером. Більшість присутніх насторожилися, але він це оцінив. Ми піймали кураж.

З 10 000 пар бажаючих відібрали 24 пари з усієї України. Нам потрібно було взяти участь у квесті в Києві, і ми його виграли. Однак це не головне. Дивилися не тільки на те, хто прийде першим. Швидше – як команди взаємодіють, як поводяться в екстремальних ситуаціях. Через кілька днів після квесту нам вже повідомили, що ми потрапили до числа учасників.

То все ж що зіграло головну роль: ваша спортивна підготовка чи чари і почуття гумору?

Певно, почуття гумору і те, який вигляд ми мали на камері. Ми були такими, якими є насправді. Можливо, організаторів якраз і підкупила наша відкритість і дружелюбність. А спортивні якості у цій програми не грають жодної ролі. Тут головне кмітливість, комунікабельність і удача.

І вам таланило протягом зйомок?

Так, але при цьому ми завжди старалися. До кожного завдання намагалися підходити без паніки, уважно його читати і виконувати.

На кожний етап вам видавали певну суму грошей, чи не так?

Так, це була сума грошей достатня для того, щоб пройти етап. І крім цієї невеличкої суми грошей у нас нічого не було. Навіть мобільних телефонів, без яких складно уявити сьогодення. А ви ж розумієте, що таке інша країна. Наприклад, можуть запросити за проїзд сто доларів, коли насправді це коштуватиме десять. Доводилося торгуватися та спілкуватися з людьми так, щоб викликати в них довіру.

За час шоу жодного разу не пошкодували, що вашим партнером став саме Василь?

Жодного! Інколи нервували, не досипали добу... Та у спортсменів, мабуть, усе ж була одна невеличка перевага – ми звикли до фізичних і психологічних навантажень, тому до таких умов були більш стійкі.

***

Спортсмени часто кажуть, що на чемпіонатах світу та Європи, Олімпійських іграх вони виступають, у першу чергу, заради перемог і медалей, а от про гроші думають на комерційних стартах. Про що думали ви, коли брали участь у проекті, адже грошовий приз був солідний?

Приз був і справді солідний. Не приховуватиму, заради грошей теж. Але мені було цікаво побачити світ. Знаєте, у деяких країнах я бачив більше, ніж їхні мешканці, і переживав такі відчуття, про які вони навряд чи здогадуються. Завдання були так заплановані, що ми могли побачити ледь не все у країні, в якій були. Познайомитися з визначними пам’ятками, скуштувати різні делікатеси, на які, приїхавши туристом, ти можеш і не наважитися. Можеш спробувати пройти по гарячому вугіллю, як ви це бачили в промо-ролику.

Здалось, йти по вугіллю вам було нелегко, проте дістатися фінішу ви не сильно поспішали?

Я тоді сильно помилився. Якось дивився передачу «Руйнівники легенд», і там сказали, що йти потрібно повільно. Якщо біжиш, то потрапляє повітря і загорається нога. Я вирішив прислухатися до їхньої поради… Але вони сказали неправду. Місцеві на мене дивилися, як на божевільного. А мені не вдалося уникнути опіків.

А страховий поліс був передбачений, адже деякі з конкурсів були не зовсім безпечними?

Так, все було. Але це була моя вина. Лікар мені надав допомогу і через якийсь час мої ноги загоїлися.

У тому ж ролику ви їли дивний делікатес, схожий на курча чи каченя, яке повинне ось-ось вилупитися з яйця. Те завдання було ще більш екстремальним, ніж з вугіллям?

Мабуть, це було найгидкіше з усього. Поки що не можу сказати, що саме. Адже цим делікатесом славиться країна, в якій відбувався той етап перегонів. А розголошувати країни, в яких ми побували, ми не можемо.

Комусь би порадили спробувати цю страву, наприклад, ворогу?

Нікому не раджу. Хоча потім було цікаво. Місцева жителька вже після того, як цей жах скінчився, намагалася мене переконати, що це надзвичайно смачно. В її країні в цьому впевнені. І запитала, який у нас національний делікатес. Я розповів їм про сало: що це таке, описав його, пояснив, як його їсти. І тоді вже вона не могла зрозуміти, як це можна їсти, але натомість зрозуміла моє ставлення до їхніх «делікатесів». Але у кожної країни свої таргани в голові.

Насправді, все, що вигадане людиною, реальне. Настільки ж реально, як і проходження кастингу, виконання завдань. Всі наші проблеми – в нашій голові. Ми їх самі вигадуємо. Щоправда, при бажанні самі можемо їх і вирішити.

***

Вам вдалося подивитися хоча б один випуск «Великих перегонів» до того, як він з’явився на екранах?

Для нас це теж була прем’єра. Все тримали в таємниці, ми не знали, що покажуть, як усе змонтують.

Участь у передачі взяли десять пар – різних за віком і інтересами. Які між вами склалися стосунки?

Всі учасники виявилися дуже приємними людьми. Але спортивний принцип зберігся: ви можете бути найкращими друзями, але під час змагань ви думаєте лише про них. Проте не варто забувати про порядність.

Як довго тривали зйомки?

Місяць.

Тренер вам легко дозволив на цей час залишити тренування?

Перед тим, як їхати, я порадився з ним. Він мене підтримав. Сказав, що я і психологічно відпочину, і фізично. Це був кінець року, якраз період міжсезоння. Я встиг узяти участь у шоу підготуватися до зимового сезону. Взагалі-то планував поїхати і на чемпіонат Європи у приміщенні, але в останній момент все склалося не так, як гадалося. На чемпіонаті України я показав найкращий час у забігу, а у фіналі на фінішних клітках мене обігнав Тарас Бибик. Я програв йому лише частину тулуба. Була надія на те, що нас обох візьмуть у Ґетеборг. Там була реальна нагода поборотися за медалі, навіть з тим результатом, який я показав у Сумах. Але таке буває. Нехай це для мене стане уроком. Тепер намагатимуся тренуватися ще інтенсивніше і підійду до досягнення мети ще серйозніше.

Власне, судячи з реклами проекту, тренування ви не полишали і під час зйомок. Піднятися пішки на 70-й поверх… Чи не це вас підштовхнуло взяти участь у одному з найпрестижніших марафонів світу у Римі, нехай і в якості пейсмейкера?

Я й досі аналізую свій підйом на 70-й поверх… Розумієте, це проблема багатьох спортсменів: коли ти біжиш на змаганнях, багато думаєш, аналізуєш, постійно тримаєш у голові час. А тут я не думав ні про що. Часто ми не бачили наших суперників, не знали, як вони долають етапи, попереду вони чи позаду нас. А коли ти їх не бачиш, то всі внутрішні сили піднімаються. Можливо, якби біг на змаганнях на час, то це б мені вдалося гірше.

А щодо Римського марафону, то його організатор – мій друг. Він запропонував мені вести біг. Спочатку говорив про 6 кілометрів. А для людини, яка бігає 800 метрів, витримати таку високу швидкість протягом цієї дистанції, ще й по бруківці складно. Не знаю, чи впорався б з цим завданням. Тому вирішили зійтися на «п’ятірці». Все вдалося! Навіть сам себе здивував, пробіг швидше, ніж планував.

А якщо тепер вам запропонують у якості пейсмейкера виступити, припустімо, на етапі «Діамантової ліги» і вести потрібно буде ваші рідні 800 метрів, погодитесь?

Краще я побіжу в особистому виді. Пейсмейкером не хочу бути ні в кого.

Марафон у Римі, нехай і в скороченому варіанті, був першим у вашій кар’єрі?

Так. Коли за спиною біжить більше тисячі учасників, нехай і основна частина з них це любителі, а не професійні спортсмени, та серед них є мінімум 20 марафонців світового рівня… Це неймовірні відчуття. Мабуть цікаво було спостерігати за цією картиною: я більший за марафонців, мої м’язи помітніші, хоча я й не настільки накачаний, як спринтери. Крім того більшість топових атлетів темношкірі, і тут я біжу попереду. Глядачі починають мене підтримувати, а я ж розумію, що через 5 кілометрів ця дистанція для мене закінчиться. І як подумаю, що їм бігти 42 кілометри з такою швидкістю… Марафон – це дуже складний вид спорту і це щось зовсім інше.

Те, що цей вид легкої атлетики не схожий на інші, відзначають багато людей. І самі марафонці після фінішу часто по-особливому привітні й усміхнені…

Той, хто виграв марафон у Римі, був милим, добрим і посміхався. А були і такі, які після фінішу почувалися не так чудово, деяких навіть на ношах забирали. Але те, що це інше, правда. Мені здається, що складно саме з психологічної точки зору переступити цей бар’єр. Там немає такого закислення, як на 400 метрівці, приміром. Але там своя специфіка. При цьому марафонці вважають, що у нас непроста дистанція, а я вважаю, що те, що роблять вони, це надзвичайно складно.

Якщо порівняти марафон з «Великими перегонами», було щось таке під час зйомок, що теж доводилося виконувати буквально на межі людських можливостей?

Думаю, так… Припустімо, ходити по вугіллю. Коли я їхав, припускав, що може бути таке завдання. Але для себе сказав, що не піду по ньому. Коли вийшло так, що саме мені довелося виконувати це завдання, а не Василеві, довелося це робити. Іншого вибору не було. Коли йшов, не розумів, як же інші пройдуть, якщо мені так боляче. Не дуже приємний, але водночас хороший спогад. І зараз на тренуваннях я ставлюсь легше до больового порогу, розумію, що немає межі людських можливостей.

Позаду зйомки «Великих перегонів» і зимовий сезон. Попереду – літній і, наскільки розумію, ви сповнені бажання потрапити на командний чемпіонат Європи і чемпіонат світу?

Звичайно, цього року буде ще й Універсіада. Якщо все складеться добре, хотів би поїхати і на командний чемпіонат Європи, і на чемпіонат світу і поборотися там за медалі.

А як і де проходить ваша підготовка? Учбово-тренувальний збір запланований?

Ми хотіли поїхати на збір у Киргизію. Ця місцевість мені ідеально підходить для підготовки. Там гори, 1620 метрів висота, там відчувається легкість, чого у мене, приміром, немає в Кисловодську, хоча та база багатьом подобається. Але фінансова ситуація цього року складніша, закордонні збори не роблять. Ми відмовилися від усіх зборів в Україні, але, на жаль, з Киргизією все одно не склалося. Тепер готуємося в Києві і сподіваємось, що за будь-яких умов досягнемо мети.