рус

    Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Капітан Фелікс. Інтерв’ю з 20-річним українським хокеїстом, на якого полюють в Америці

    інтерв'ю
    • Іван Вербицький
    •  glavcom.ua
    • Розсилка
    <img src="/img/forall/users/49/4935/0_193.jpg" alt="Фелікс Морозов" width="" height="" itemprop="image" /> - Капітан Фелікс. Інтерв’ю з 20-річним українським хокеїстом, на якого полюють в Америці
    Фелікс Морозов

    Капітан «Сокола» Фелікс Морозов у 2018-му став чемпіоном світу серед юніорів

    У пандемії при бажанні можна знайти позитив. Зокрема, він точно є в українському хокеї. Завдяки тому, що сезон у північно-американських молодіжних лігах не відновлюється, найталановитіші українські хокеїсти, на яких є попит за океаном, наразі грають вдома. І грають ці хлопці дуже непогано. Зокрема – 20-річний  вихованець харківської школи «Дружба-78» Фелікс Морозов, який у 2018-му став чемпіоном світу серед юніорів у дивізіоні 1В, а зараз є капітаном відродженого київського «Сокола». За умови, що в команді є й досвідченіші виконавці, довіру тренера Олега Шафаренка Фелікс виправдовує. Наразі з 20 очками (8 шайб + 102передач) у 19 матчах він є одним із найрезультативніших гравців команди.

    Про свої враження від виступів «Сокола», український хокей загалом, а також гру в північно-американських юнацьких лігах і життя в США і Канаді хокеїст розповів «Главкому».

    Більше у нашому спорті Феліксів не пригадати. Запитували батьків, чому вони вас так назвали?

    Тато каже, що в дитинстві у нього був улюблений мультик про кота, якого звали Фелікс. Не знаю, жартує чи ні. Мама каже, що погодилася на таке ім’я, бо в перекладі воно означає «щастя».

    Братів чи сестер теж називали по-особливому?

    Ні. Маю брата і його звуть Микита. Теж трохи пограв у хокей, але потім облишив це захоплення. Якийсь час працював оператором на «1+1», а зараз працює за кордоном.



    Фелікс Морозов уже закинув за «Сокіл» вісім шайб

    Фелікс Морозов уже закинув за «Сокіл» вісім шайб

    «Розраховую потрапити в найсильнішу університетську лігу в Канаді»

    Ми говорили з вами на початку сезону. Тоді ви сказали, що сподіваєтеся ближче до Нового року повернутися в Канаду. 2021-й уже на носі.

    Наразі в планах залишитися до завершення поточного чемпіонату України тут. У Канаді ігри відновлюються лише з лютого. Мають відновитися, але невідомо, чи відновляться. Та й врахуйте, що за нашими мірками лютий – то вже завершення сезону. Мотатися заради двох-трьох місяців так далеко, мабуть, немає сенсу. Тим паче, що рівень нашого чемпіонату цьогоріч доволі високий, є багато матчів, що створює підґрунтя для професійного зросту. 

    7 березня наступного року вам виповниться 21 рік. Відповідно в Канаду поїдете вже не в молодіжну лігу.

    Розраховую потрапити в лігу U Sports, найсильнішу університетську в Канаді. Ця ліга розвивається, у ній багато дорослих гравців, які пограли на хорошому рівні.

    Згідно з офіційними даними, першою вашою командою за океаном була Archbishop Wood High. Як ви там опинилися?

    То я вже був 13-річним. А вперше у США ми побували взагалі восьмирічними і знаходилися в Америці місяця півтора чи два. Іван Правілов, світла йому пам’ять, який керував харківською школою «Дружба-78», завжди практикував вивозити команди різних вікових груп на такі збори за океан. Ми прикріплялися до табору, тренувалися, грали контрольні матчі та турніри з місцевими командами.

    При цьому розселяли нас по сім’ях. Я жив в одній американській сім’ї кілька років поспіль, встиг з ними добре роззнайомитися. Під час одного з турнірів у 2011-му чи 2012 році моя гра дуже сподобалася місцевому тренерові. Виявилося, що він друг сім’ї. Після їх спілкування тренер підшукав для мене команду, в якій через рік запропонували виступати. Мушу сказати, що коли зі США зателефонували батькові, він дуже за мене зрадів і відразу погодився. Так, він волів би мене не відпускати, але хотів, щоб я став хокеїстом. А залишитися у США – прекрасний досвід. Не лише хокейний – пожити в хорошій країні, вивчити мову. Хоча найперше в Америці я набрався багатьох цікавих хокейних компонентів, починаючи від підходу до справи і завершуючи технічними аспектами.



    Фелікс - форвард канадського «Вікторіявіль Тайґерс»

    Фелікс - форвард канадського «Вікторіявіль Тайґерс»

    «У Канаді всім єством відчуваєш, що знаходишся в хокейному середовищі»

    Дмитро Даниленко, з яким ви грали разом за молодіжні збірні і в «Білому Барсі», теж у США жив у схожих з вами умовах: у сім’ї. Він казав «Главкому», що не міг звикнути до їжі, яку споживала та родина і навіть готував собі страви власноруч.

    Дмитро поїхав в Америку значно пізніше – у 17 чи 18 років. Я виїхав зовсім дитиною, тому й пристосувався швидше. До всього – їжі, менталітету, поведінки, жартів. Дійшло до того, що після того, як довго знаходився в США, повертаючись в Україну через пів року, говорив з акцентом. Крім того, почала дивувати поведінка наших людей. Не така, як в американців. Хоча, звісно, за батьками скучав довго. При кожній нагоді намагався виходити на Skype-зв’язок. Тато з мамою до мене не приїжджали. То я раз на кілька місяців додому повертався. Був, правда, один період, коли не приїжджав майже рік.

    Добре, що в усіх тих командах, де виступав, завжди було кілька російськомовних хлопців. Так, англійську знав, але далеко від дому важливо розуміти, що поряд є люди, які виросли приблизно в тих краях, що й ти. З росіянами Єґором Сердюком і Міхаїлом Абрамовим, які грали у сезоні-2018/2019 за «Вікторіявілль», ми взагалі були хорошими друзями. Хоча в Канаді в принципі команда була дружньою. Ми теж жили по сім’ях, ходили одне до одного в гості, грали разом на приставці, ходили гуляти.

    Та я й зараз контактую з тими, з ким грав за океаном. Скажімо, спілкуюся з хлопцями зі своєї останньої канадської команди Baie-Comeau Drakkar - латвійцем Райвісом Енсонсом, який наразі перебуває карантин, виступаючи за латвійський «Земґале», білорусом Валентином Демченком, який зараз представляє мінську «Юність». Трохи менше зв’язуюся з хлопцями з Канади. Але ми одначе постійно списуємося. Вони розповідають, що в них з коронавірусом ситуація дуже складна. Щойно спробують зіграти в хокей, як захворіє група гравців чи навіть ціла команда. Цей дивізіон QMJHL єдиний почав грати, але великої кількості позитивних тестів всіх теж відправили на карантин. Як і в НХЛ, щоб уникнути великої кількості переїздів, команди з’їжджаються в одне місто по шість і грають у цьому «пузирі» між собою, кожен з кожним впродовж двох тижнів.  



    Морозов уже пограв за збірні України усіх вікових категорій

    Морозов уже пограв за збірні України усіх вікових категорій

    А ви на іграх Національної хокейної ліги встигли побувати?

    Кілька разів їздив на матчі «Монреаль Канадієнс». Вразила найперше атмосфера, велика кількість людей на трибунах. Люди там живуть хокеєм. Усім єством відчуваєш, що знаходишся в хокейному середовищі. Уявляю, як там грати.

    Вашими улюбленими хокеїстами в дитинстві теж були канадці?

    Малим найбільше захоплювався грою росіянина Алєксандра Овечкіна. Почалося захоплення його грою з того, що знайшов збірник з найяскравішими його моментами. Переглянув цей ролик чимало разів. А зараз дуже подобається гра центрфорварда Джона Тавареса з «Торонто Мейпл Ліфс», Брейден Пойнт із «Тампи-Бей Лайтнінґ», Натан Маккінон з «Колорадо Евеланш», Конор Макдевід з «Едмонтон Ойлерз». За цими хокеїстами слідкую персонально.

    Технічні моменти  від них переймаєте?

    Повторюватися складно. Щоб щось повторити, треба багато разів спробувати на тренуваннях. У грі в сформованому віці, як у мене, техніка вже сформована. Внести в неї щось суттєво нове складно. На тренуваннях вдосконалюєш найперше свої, уже сформовані фінти й сильні риси. Це навик, який на льоду виконується на автоматі.

    «З Міхновим інакше. Він не намагається «строїти»

    Український хокей у дитинстві дивилися?

    Тих часів. Коли наша збірна грала у вищому дивізіоні світового хокею, не захопив – надто малим ще тоді був. А ось пізніше матчі усіх збірних – від дорослої до юнацької – дивився постійно. А клубний український хокей особливо подобався в 2011-2012-му, коли чемпіонат був дуже сильний. У київських «Соколі», «Беркуті» і «Компаньйоні», донецькому «Донбасі» тоді грали серйозні хокеїсти. Ми приходили у Палац спорту як вихованці дитячого клубу «Беркут» і були в захваті від того, як грає доросла команда нашої системи, що на неї ходить стільки людей. За «Беркут» тоді виступали такі серйозні легіонери як Недорост і Капуш, у «Соколі» виступав росіянин Ніколішин.

    А ще тоді в «Беркуті» виступав Андрій Міхнов. Я теж думав, що виросту і гратиму за цю команду. Але доля склалася так, що нині ми з Міхновим граємо разом за «Сокіл». Мушу сказати, що попри 17-річну різницю у віці, Андрій простий, позитивний, з ним легко знайти спільну мову. Дивуюся, бо зазвичай старші хлопці у командах на своїй хвилі, намагаються «строїти» молодь. З Міхновим все інакше. Тим паче, в таких людей є чому повчитися й на льоду.

    Але капітан у команді не Андрій, а ви.

    Так тренерський штаб вирішив. Для мене це додатковий стимул грати і приносити команді користь, робити все, щоб вона розвивалася. Звичайно, я і два асистенти капітана більше контактуємо з тренерами. Я озвучую загальну думку хлопців. Для мене така роль не нова, бо був капітаном у юнацькій команді в США, два роки як асистент грав за збірну. Такий статус підштовхує до того, щоб бути лідером.   



    Фелікс - капітан і один з лідерів «Сокола»

    Фелікс - капітан і один з лідерів «Сокола»

    Феліксе, у «Дружбі-78» ви встигли потренуватися з відомим дуже суворим норовом Правіловим?

    Ні. Він тоді вже виконував функції президента, спілкувався з нами не дуже часто, а сварив ще рідше. Тренером у нас був Олег Ігнатьєв. Його теж не назвеш м’яким. Своєрідна людина, він прищепив нам любов до хокею і серйозний підхід до справи. З Олегом Васильовичем я тренувався дуже довго: з семи до 13 років у перший період, потім майже два роки, повернувшись зі США в Україну у київський «Беркут». Ще чотири роки ми постійно працювали разом у юнацьких, юніорських і молодіжних збірних. Десять років загалом назбирається. Я дуже вдячний Ігнатьєву за цей час.

    Американські тренери на тлі Олега Васильовича інші?

    Порівнював би навіть не з Ігнатьєвим чи Правіловим, а загалом представників нашого хокею з заокеанським. Там тренери ставляться до справи не так емоційно, з позитивом. Приходиш на тренування, а тренер з тобою жартує. Немов друзі. В нас таке нереально. Звісно, при потребі теж сварять, підвищують голос. Але для них це не норма. Все залежить від ситуації.

    Вас як людину, яка звикла працювати з-під палиці, це не розслабляло?

    Навпаки почувався розкутіше. Мені комфортніше, якщо з тренером можна спокійно поговорити. Коли ж тренер кричить, сам постійно напружений, теж закриваєшся в собі і це іноді впливає на дії на майданчику. 

    Чимало нинішніх українських тренерів встигло в різний час пограти в Америці. За вашим спостереженням, на них це вплинуло?

    Не думаю. Вони повертаються сюди і потрапляють у те середовище, в якому тренувалися з дитинства. Й відповідно продовжують працювати в звичному стилі. Такі у нас реалії. В Америці найчастіше головний тренер жорсткіший, а асистент ставиться до гравців завжди доброзичливо. У нас такий був у Канаді. В клубі «Вікторіявіль Тайґерс». Чоловік був у колективі настільки своїм, що сприймався ледь не як гравець. А у нас суворі всі. Може, комусь це потрібно, а мені зайвий раз говорити не потрібно. І сам розумію, що треба багато працювати, що і для чого робити. Я ж для себе тренуюся, а не для тренера. Розумію, що якщо буду погано працювати, перестану потрапляти в склад. Хоча всі люди різні. Когось треба підганяти.

    Взагалі, у перших два роки и в США в мене практично не було вільного часу – з семи ранку вчився в школі, о третій повертався додому, годинку перепочив, а в п’ятій на ковзанці проводилося тренування. Повертався о восьмій.        

    «Коли закінчу грати, повернуся до Харкова. Чи переїду в Одесу»

    Загалом з-за океану в Україну ви поверталися уже тричі. Для себе ви такі повернення не сприймаєте як крок назад?

    Ні. Розумію, що так складаються обставини. Торік виникли проблеми з трансфером, цьогоріч до останнього очікував, що послабляться карантинні обмеження у зв’язку з пандемією. Я ставлюся до таких труднощів з розумінням і сприймаю їх як тимчасові. Головне, що тут є нагода бути в тонусі, грати на доброму рівні. Бо ж у багатьох країнах чемпіонатів взагалі не відновили. Люди в цей час без хокею. Не приховую, що розуміння, що цей рік можна було б провести по-іншому, трохи тисне. Бо НХЛ – мрія кожного хокеїста і поки ти молодий, треба бути на виду. Поряд із тим я в майбутньому не проти закріпитися в якісь серйозній європейській лізі.

    Питання, можливо, банальне, але відповідь на нього з уст людини, яка грала там і там, має бути цікавою. Де грати складніше – в молодіжній лізі Канади чи дорослій УХЛ?

    Віддам перевагу молодіжній канадській лізі QMJHL. Для цієї вікової групи це найсильніша ліга світу. В ній грають всі майбутні зірки НХЛ, намагаються приїздити найперспективніші легіонери. Там легше себе зарекомендувати і бути задрафтованим. У QMJHL всі гравці на рівні. Атмосфера навколо хокейних матчів узагалі неповторна. На наші матчі щоразу збиралося не менше тисячі людей. Це на молодь. Як правило, молодіжні команди квартируються в невеликих містах, де немає багато розваг. Тому люди користаються нагодами побачити хокей вживу.

    Хоча, в нас у Києві зараз теж люди залюбки приходили б на «Сокіл». Бачу до нашої команди увагу навіть за умови, що матчі ми змушені проводити при порожніх трибунах. Фанатів у «Сокола» є багато і дуже шкода, що вони не можуть дивитися на нас вживу. То би й нам було цікавіше. Зовсім інше сприйняття, емоції гри, коли тебе підтримують і ти граєш для когось. Це додає сил. Сподіваюся, ці часи невдовзі минуть і «Сокіл» гратиме з заповненими трибунами. За таких умов, не виключаю, команда повернеться в Палац спорту. А це зовсім інший рівень.


    Із призом найкращого бомбардира юніорського чемпіонату світу-2018 у дивізіоні 1В
    Із призом найкращого бомбардира юніорського чемпіонату світу-2018 у дивізіоні 1В

    Ви знаєте, про що говорите, бо два роки тому вигравали в заповненому київському Палаці спорту чемпіонат світу в дивізіоні 1В. Дехто з ваших партнерів за тією командою говорив, що спершу з незвички виступати перед повними трибунами трохи знітився.  

    Мені було приємно і така кількість глядачів стала додатковим стимулом. На той момент я вже встиг пограти при великій кількості людей у США і Канаді, на попередніх юніорських чемпіонатах світу.

    Від «Сокола», який відродився лише влітку, ніхто не очікував, що після практично третини регулярного сезону команда посідатиме друге місце.

    Для мене це не стало сюрпризом. У нас була дуже гарна передсезонна підготовка. Окрім того, в «Соколі» зібрано дуже багато сильних молодих хокеїстів. Загалом цьогоріч наш чемпіонат став помітно сильнішим. По-перше, до восьми збільшилася кількість команд. При цьому всі вони вкомплектовані сильними хокеїстами як з України, так й іноземцями, які пограли в КХЛ чи інших міцних європейських лігах. Нині кожна команда може перемогти кого завгодно. А в попередньому чемпіонаті було шість команд за умови, що харківське «Динамо» і «Крижані Вовки» були відвертими аутсайдерами.

    Наразі графік матчів в УХЛ фактично не залишає гравцям часу на особисте життя.

    Десь так і є. Якщо не тренуємося, то намагаюся відпочити удома. В місто виходжу не надто часто. Люблю посидіти в квартирі, пограти на приставці, подивитися фільм. До того ж живу ближче до нашої ковзанки АТЕК, яка знаходиться на Святошині. Це далеко від центру. Та й Київ ще не став рідним містом.

    Рідним залишається Харків?

    Звичайно. Думаю, коли закінчу грати, теж туди повернуся. Туди, або переїду в Одесу. Хоча друзі в Києві є, вони не лише пов’язані з хокеєм. Іноді люблю вибратися в центр, погуляти там. Хоча центр за київськими мірками – поняття умовне. Надто він великий. І красивих місць надто багато.

    Якби хтось з легіонерів попрохав провести екскурсію центром, впоралися б?

    Так. Зводив би їх на Майдан, набережну біля Річкового вокзалу, «скляний міст», Андріївський спуск.

    Іван Вербицький, «Главком»

      Читайте також: 


    Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

    Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies