Згадуємо, що принесли синьо-жовтим три натуралізовані з-за океану гравці
Генеральний секретар Федерації баскетболу України (ФБУ) Володимир Драбіковський минулого тижня порушив доволі неочікувану тему. Виявилося, що ФБУ підтримує контакт з американським баскетболістом, який вже до липня цього року може отримати український паспорт.
«Зараз, поки він у США, ми розглядаємо варіант, щоб він звернувся до нашого посольства. США – його країна, він може звернутися до консульства і подати документи. Не хочу розголошувати всі подробиці. Потрібна довідка з ФБР про відсутність судимостей, і вона дійсна лише три місяці. Зараз він отримує нову… Це жах…», – розказав Драбіковський.
Ця новина спонукала «Главком» згадати історію вітчизняного баскетболу та оцінити внесок кожного натуралізованого американця у гру нашої національної команди. Водночас ми спробували спрогнозувати, ким може бути цей гравець-«інкогніто», для натуралізації якого необхідно отримати довідку від ФБР та пройти декілька кіл бюрократичного «пекла».
Стівен Бертт
Досвід виступів за збірну України: Євробаскет-2011, відбір на Євробаскет-2013
Першим американським баскетболістом, який почав грати за збірну України, став Стівен Бертт. Доля могла повести Україну і Бертта різними шляхами. Уродженець Нью-Йорка є сином колишнього гравця головної баскетбольної ліги світу НБА Стіва Бертта-старшого. Стівен неодноразово намагався пробитися до рівня зірок баскетболу, але врешті до НБА так і не потрапив.
Це спонукало Бертта-молодшого змінити курс із «американської мрії» на європейську, і йому це вдалося, хоч і з перемінним успіхом. Прорив стався в Ізраїлі: за «Елізур Ашкелон» він яскраво завершив сезон 2007/2008, а наступний розпочав із 39 очок проти «Хапоеля» Єрусалим. Із середніми показниками за гру 18,9 очка та понад 30% влучань трьохочкових кидків він зацікавив іспанську «Менорку», у складі якої, зокрема, набрав 28 очок у матчі проти «Барселони». Попри це, його контракт у Іспанії не продовжили, після чого він грав на Кіпрі, а згодом опинився в Україні.
Переїзд в Україну у 2010 році склався для гравця вдало. Спершу він разом із запорізьким «Ферро-ЗНТУ» завоював бронзу чемпіонату України та став володарем Кубка Суперліги. На цьому тлі ним зацікавилися в збірній України та запустили процес натуралізації гравця, завдяки чому він отримав можливість зіграти на Євробаскеті-2011.
Втім, суттєво проявити себе там йому не вдалося. Хоч він набирав у середньому понад шість очок у кожному зі своїх матчів, але чогось справді вражаючого в бомбардирському плані показати не зміг.
Хіба що можна відзначити, що він був у п’яти поспіль іграх континентальної першості лідером у складі збірної за кількістю результативних передач.
Після цього кандидатура Бертта в збірній опинилася під питанням. Він провів ще вісім ігор у відборі на наступний Чемпіонат Європи, але основним розігрувальником так і не став. Не надто й сам Бертт був налаштований залишатися в українському баскетболі: після кількох сезонів за «Дніпро» він перебрався до Туреччини, звідки його швидко відрахували. Далі була гра в прибутковому російському чемпіонаті, після чого його кар’єра стрімко пішла на спад.
Після майже десяти років паузи американець міг повернутися до лав нашої національної збірної. Його ім’я з’явилося в ростері збірної України на відбір до Євробаскету-2022, який відбувався в умовах пандемії коронавірусу. Айнарс Багатскіс вирішив ризикнути, заявивши і Бертта, і ще одного натуралізованого американця Рендла, про якого мова йтиме далі. Однак, така ідея не сподобалася гравцям національної команди. Ветерани збірної України поставили ультиматум: або за Україну грають вони, або Бертт. Така принципова позиція була пов’язана з тим, що за першим американським легіонером тягнулася «дурна» слава: він був досить токсичним гравцем, неодноразово втрапляв у бійки та порушував дисципліну. У підсумку було ухвалено рішення забути про його кандидатуру та зосередитися на залученні до збірної Джерома Рендлі.
Попри статус однієї з яскравих зірок української Суперліги, перенести свій досвід у матчі за національну збірну Бертту так і не вдалося.
Юджин «Пух» Джетер
Досвід виступів за збірну України: Євробаскет-2013, Чемпіонат світу 2014, відбір до Чемпіонату світу 2019
Найбільш «українським» із трьох американців у складі збірної України став Юджин Джетер, якого більшість уболівальників знає під нікнеймом Пух Джетер. Його шлях у професійний баскетбол багато в чому нагадував історію Стівена Бертта: він також виступав у літніх лігах НБА, однак тоді так і не зіграв за жодну з команд асоціації. Варто зазначити, що сестра Пуха, Кармеліта Джетер, є олімпійською чемпіонкою з легкої атлетики у складі естафетної команди США 4×100 метрів.
Втім, кар’єра Джетера все ж склалася успішно. У сезоні 2007/2008 він підписав контракт із «Києвом», де провів непоганий, хоч і нестабільний рік, після чого перейшов до іспанського клубу «Менорка». Там він демонстрував стабільну результативну гру, що привернуло увагу ще однієї іспанської «Унікахи», але згодом вигіднішу пропозицію зробив ізраїльський «Хапоель».
У складі ізраїльського клубу Джетер дійшов до чвертьфіналу Єврокубка, що відкрило йому шлях до НБА: він підписав контракт із «Сакраменто Кінгз» і провів сезон 2010/2011 (зіграв 62 матчі, набираючи у середньому 4 очки). Після цього повернувся до Європи, а згодом продовжив кар’єру в Китаї.
Після не надто вдалого досвіду зі Стівеном Берттом головний тренер збірної України Майк Фрателло шукав гравця, здатного не лише набирати очки, а й організовувати гру команди. Вибір зупинили на Джетері, якого добре пам’ятали за виступами в українській Суперлізі та відзначали його суттєвий прогрес. У 2013 році він отримав українське громадянство й одразу долучився до збірної на Євробаскеті. Той турнір став історичним для України: команда посіла шосте місце – найкращий результат в історії – та здобула путівку на Чемпіонат світу.
Одним із ключових чинників цього успіху на континентальній першості став саме Джетер. Його 20 очок допомогли Україні обіграти одного з фаворитів, збірну Сербії, завдавши їй єдиної поразки на другому етапі турніру. Не менш важливим став і матч проти Італії: перемога відкривала Україні шлях на перший в історії Чемпіонат світу, тоді як поразка змушувала знову грати із сербами. У підсумку українці здобули перемогу 66:58 і вперше вийшли на мундіаль, який відбувався в Іспанії.
На Чемпіонаті світу 2014 Джетер не зміг повністю виправдати очікування. Хоча його середня результативність становила 15 очок за гру, він провів невдало ключовий відрізок у вирішальному матчі проти Нової Зеландії. Саме ця поразка стала фатальною для України й позбавила її шансів на вихід до наступного етапу.
Після цього Пух Джетер на певний час зник зі збірної, пропустивши відбори на Євробаскет-2015 і 2017, але повернувся у кваліфікації до Чемпіонату світу 2019, бажаючи знову зіграти з партнерами зі збірної 2013-2014 років, яких називав сім’єю. У команді його тепло прийняли, адже він завжди вирізнявся не лише грою, а й лідерством поза майданчиком. Повернувшись, Джетер знову став важливою фігурою: допоміг обіграти Латвію та долучився до пам’ятної перемоги над Іспанією в Києві. Однак у вирішальних матчах відбору не розкрився повністю, а поразки від Чорногорії залишили Україну поза Чемпіонатом світу.
Після завершення того відбору Джетер більше не викликався до національної збірної, навіть попри підписання контракту з «Дніпром» у 2021 році. У 2023-му він оголосив про завершення професійної кар’єри та розпочав тренерську діяльність у команді Ліги розвитку «Портленді».
Загалом Джетер залишив помітний слід в історії українського баскетболу – як на майданчику, так і поза ним, ставши прикладом того, яким має бути натуралізований гравець для національної збірної.
Джером Рендл
Досвід виступів за збірну України: Євробаскет-2015, відбір на Євробаскет-2022 та Чемпіонат світу 2023
Джером Рендл став натуралізованим американцем, чий український період був непоганим, але не вражаючим. Він розпочинав у Каліфорнійському університеті в Берклі, однак на драфті НБА обраний не був і будував кар’єру в Європі. Перші роки провів у постійних переїздах, граючи в Туреччині, Ізраїлі та інших країнах і здобуваючи репутацію швидкого результативного розігруючого. У 2012 році він опинився в Україні, завершуючи сезон у складі «Азовмаша», де адаптувався до місцевих умов і познайомився з майбутніми партнерами по збірній.
Після цього Рендл ще кілька років грав у різних лігах, а справжній прорив здійснив в Австралії з «Аделаїдою». Перед цим у 2015 році Рендл отримав український паспорт і одразу ж став частиною збірної на Євробаскеті. На турнірі був одним із найкорисніших гравців задньої лінії (набираючи в середньому 13,2 очка та віддаючи 4,4 передачі), але не зміг суттєво вплинути на результат – Україна посіла лише 22 місце, що стало найгіршим результатом в історії.
Після цього його роль у збірній зменшилася, і наступний турнір він пропустив. Повернутися йому до складу збірної України вдалося у відборі на Євробаскет-2020: головний тренер нашої команди Айнарс Багатскіс вирішив залучити Рендла. Це спрацювало непогано: найбільш вдалим поєдинком для нього стала перемога над Словенією, завдяки якій Україна виграла групу. Пізніше він також доєднався до збірної у відборі на світову першість 2023 року, але там його висока результативність не допомогла врятуватися від поразки проти Грузії і Іспанії.
Після цього його кар’єра поступово рухалася до завершення. Він ще встиг пограти у Франції та Тунісі, а 2023 року оголосив про завершення професійних виступів. У підсумку Рендл став найменш помітним з трьох легіонерів як особистість, але на майданчику міг давати важливі очки у нападі.
Попередні ймовірні кандидати на натуралізацію
У різні роки навколо збірної України регулярно виникали розмови про можливу натуралізацію нових американських гравців. Частина з них так і залишилася на рівні ідей або попередніх перемовин, але федерація шукала підсилення на проблемній позиції, якою на той період був перший номер або розігрувальник.
Одним із найамбітніших варіантів останніх років був Майк Кеффі. Американець добре зарекомендував себе в Україні, виступаючи за «Київ-Баскет», де його особисто знав головний тренер нашої збірної Айнарс Багатскіс. Саме цей фактор робив кандидатуру Кеффі особливо привабливою: він уже мав розуміння системи гри Багатскіса і українського баскетболу загалом. Перемовини з ним справді перебували на серйозному рівні, однак початок повномасштабного вторгнення змусив відкласти це питання. У підсумку процес натуралізації так і не був завершений, а сторони припинили контакти.
Паралельно в інформаційному просторі з’являлося й ім’я Ді Джея Гаррісона – одного з лідерів тодішнього флагмана українського баскетболу «Прометея», який на той момент був найяскравішим нашим клубом на європейській арені. Його результативні ігри в Єврокубку та амбіції вийти на рівень Євроліги робили його привабливим варіантом для збірної. Втім, як і у випадку з Кеффі, далі розмов справа не просунулася.
Ще раніше серед потенційних кандидатів фігурував Кейсі Шеперд. Він теж був гравцем «Київ-Баскета» та виглядав логічним варіантом для підсилення задньої лінії. З ним велися перемовини, однак до отримання українського паспорта справа так і не дійшла. Ймовірно, не останню роль у цьому зіграли фінансові фактори: після початку повномасштабної війни Шеперд без особливих вагань продовжив кар’єру в російському чемпіонаті, де традиційно пропонують вигідні умови для американських легіонерів.
Ким може бути новий легіонер?
Наразі конкретики щодо можливого підсилення збірної України небагато. Відомо лише, що велися перемовини з гравцем із чемпіонату Ізраїлю, який зараз перебуває у США. Ймовірно, йдеться про баскетболіста, який міг розірвати контракт із клубом на тлі політичної нестабільності в регіоні. Водночас є підстави вважати, що цього разу мова не про розігрувальника – потенційний американець може стати першим натуралізованим гравцем передньої лінії в історії збірної України.
Якщо оцінювати потреби команди, то найбільш логічним виглядає варіант із гравцем, здатним стабільно загрожувати кільцю суперників з дистанції. На цій позиції українці часто стикаються з нестабільністю: і Олександр Липовий, і Іван Ткаченко проводять сильні відрізки під час матчів збірної, але не завжди тримають високий рівень гри.
Одним із прикладів кандидатів у цьому контексті є Джамія Ніл – колишній гравець «Іроні Кірьят-Ата», який нині виступає в заокеанській G-лізі.
Про його відхід з ізраїльського клубу стало відомо 9 березня 2026 року, що збігається з інформацією, яку раніше озвучував Володимир Драбіковський. Зараз Ніл перебуває у США, де отримує обмежений ігровий час, тож варіант із поверненням до Європи виглядає цілком реалістичним.
Чи є саме він тим гравцем, якого бачить у складі Айнарс Багатскіс, наразі сказати складно. Втім, якщо відштовхуватися від відкритої інформації, його ігрові навички є саме тим, що потенційно шукає ФБУ.
Поки що невідомо, чим завершаться ці перемовини і чи дадуть вони результат. Водночас сам факт повернення до ідеї натуралізації, яка ще рік тому не була актуальною, свідчить про прагнення збірної України вирішити кадрові проблеми за рахунок гравців із-за океану.
Ілля Мандебура, «Главком»
Читайте також:
Коментарі — 0