рус

    Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Прощання з дитинством. Чи є майбутнє у золотого покоління українського хокею?

    • Іван Вербицький
    • Розсилка
    Молодіжна збірна України стала третьою на домашньому чемпіонаті світу - Прощання з дитинством. Чи є майбутнє у золотого покоління українського хокею?
    Молодіжна збірна України стала третьою на домашньому чемпіонаті світу
    Іван Вербицький

    Роздуми про український хокей у контексті молодіжного чемпіонату світу, який завершився у Києві

    У середу, 18 грудня, в Києві відгомоніли пристрасті молодіжного чемпіонату світу в дивізіоні 1В. Збірна України виграла три поєдинки з п’яти і поміж шести збірних стала третьою. В третьому за силою ешелоні світового хокею. Чи відповідає цей результат реальному рівневі можливостей команди, основу якої склали хлопці, котрі півтора року тому теж у Києві виграли дивізіон 1В серед гравців, не старших 18-ти років? Відповідь на це питання спробуємо знайти в цьому матеріалі. Зокрема з допомогою наставника нашої команди Олега Ігнатьєва і двох провідних гравців – нападників Фелікса Морозова і Гліба Кривошапкіна.

    Системна криза

    Проте перед тим, як поговорити про власне українську збірну в контексті домашнього світового чемпіонату, перенесемося в Мінськ, де паралельно вели суперечку за вихід в еліту представники дивізіону 1А. Чемпіонами там стали представники австрійської збірної, складеної в основному з хлопців, яких наша команда півтора роки тому обігрувала в Києві на світовій першості U18 в дивізіоні 1В. І ця деталь виглядає доволі показовою. Бо в ту мить, як талановиті українці, котрі подають надії і досягають певних результатів серед дітей і юнаків (не в останню чергу – завдяки фізичній міці), їхні однолітки з розвиненіших у хокейному аспекті країн продовжують міцніти і з наближенням дорослого віку розкривають потенціал сповна.


    dsc_0103
    Найкращим гравцем турніру в складі збірної України визнали 16-річного оборонця  Артура Чолача

    Причетні до українського хокею люди, які вміють співставляти і аналізувати, а не закупорюватися у власній шкаралупі, стверджують, що потрібні системні зміни всього хокейного господарства. Починаючи з дитячого віку і завершуючи професіоналами, назріли і шляхи виходу з кризи на поверхні. Достатньо приглянутися до тих же білорусів. Ні, навіть не у контексті будівництва льодових арен, чим славиться Бацька Лукашенко. Віднедавна білоруси нарешті вирішили відмовитися від совєцьких підходів розвитку дитячого хокею і до 12-річного віку взагалі не звертати уваги на результат. За приклад наші сусіди взяли систему, яка практикується в Швеції чи Фінляндії. На результат діти там грають лише заради спортивного азарту в окремо взятих матчах, а брати участь у чемпіонатах починають лише з 13-річного віку.

    Логіка проста: за стратегічними планами перемоги на приземленому рівні будь-якою ціною губиться суть. А вона в дитячому спорті проста: підготувати сильних спортсменів-професіоналів. Проте в гонитві за поточними перемогами тренери дитячих команд зазвичай ставлять найперше тих, хто ліпше розвиненіший фізично. Так, у 10-12 років цей фактор відіграє помітну роль, але зовсім не означає, що діти, які міцніші, обдарованіші з точки зору хокейної майстерності. Ті ж, хто сильніший технічно, часто отримує замало ігрового часу і врешті або губить свій потенціал, або втрачає інтерес до занять і перестає їх відвідувати.

    Ментальні зміни

    Хоча, звісно, у випадку з кістяком команди, яка посіла третє місце на чемпіонаті світу в Києві, ситуація трохи інша. Тренер Олег Ігнатьєв починав готувати більшість своїх теперішніх підопічних із найменшого віку, в статусі дитячого наставника харківської «Дружби-78». З-під його крила вийшли найобдарованіші молоді хокеїсти країни – Олександр Пересунько, Артем Матейченко, Гліб Кривошапкін, Фелікс Морозов, Артур Оґанджанян.


    dsc_0359
    Харківська п'ятірка - Гліб Кривошапкін, Артем Матейченко, Фелікс Морозов, Артур Оґанджанян і Олександр Пересунько

    Зусиллями віце-президента Федерації хокею України Георгія Зубка цих хлопців свого часу об’єднали з найобдарованішими ровесниками з інших регіонів України під знаменами київського «Беркута». Ця команда набиралася досвіду, виступаючи в юнацькому чемпіонаті Білорусі. Власне, успіхи команд Ігнатьєва на юнацького рівні є наслідком системної роботи. Вінцем того процесу стала згадувана перемога в дивізіоні 1В чемпіонату світу-2018 серед 18-річних. Показово також і те, що відразу 11 гравців нинішньої збірної грають у юнацьких північно-американських лігах.

    Проте цей позитив став палицею в двох кінцях. «Нам було би простіше, якби ми мали змогу награвати команду в якомусь чемпіонаті впродовж усього сезону. Результат вочевидь був би набагато вищим», - констатує Олег Ігнатьєв у коментарі «Главкому».

    Згоден з тренером і нападник Фелікс Морозов: «Те, що ми граємо в різних командах, вплинуло. Ми знаходимося в різному ігровому тонусі. Хтось грає більше, хтось менше. Когось випускають на більшість, а когось ні. Кожен із нас приїхав у збірну в різній формі. Часу на те, щоб зігратися і стати єдиним цілим, замало».

    Показовим у цьому контексті є приклад збірної Угорщини, яка виграла київський чемпіонат світу, здобувши перемоги в усіх п’яти матчах. За невеликими винятками, основна частина складу мадярів виступає вдома, у складах двох команд – MAC і «Фегерварі Тітанок».  

    «В угорців – хороший, збалансований склад, тренери мали змогу протягом року моделювати гру, виробляти концепцію, - каже Олег Ігнатьєв. – Угорщина у порівнянні з нами була набагато збалансованішою, організованішою. Було видно, що хлопці знають своє місце і працюють за шаблоном. Окрім того, в угорців багато високорослих, міцних фізично хлопців. Нам проти них було дуже важко».

    При цьому український тренер і хокеїсти не мають сумнівів, що виступ у Північній Америці позначився на гравцях позитивно.

    «Різниця між нашим і канадським хокеєм відчутна, - каже Фелікс Морозов, який уже другий рік виступає в команді юніорської ліги Квебеку «Baie-Comeau Drakkar». – Там хокей набагато швидший, хлопці майстерніші, чимало гравців, які вже задрафтовані в НХЛ. Юнацька ліга Квебеку вважається однією з найсильніших молодіжних ліг у світі. Там непросто, але й прогрес у грі відчувається».

    «Після переїзду в Америку відчув багато нових емоцій, чимало фішок від тренерів і хлопців, з якими граю в команді, - говорить Гліб Кривошапкін, який виступає за клуб «Ogden Mustangs» у WSHL, хокейній лізі західних штатів. – Немов відчув себе старшим, ліпшим у хокейному розумінні. Це найперше ментальні зміни. Решта прийде з досвідом. Я став розкутішим».

    «Звісно, хлопці, які виїхали в Америку, в окремих ігрових компонентах додали, - стримано оцінює підопічних Ігнатьєв. – То невід’ємна частина їх роботи. Надалі все залежатиме від них, наскільки вони будуть професійними і захочуть прогресувати. Дитинство титульного віку поєдинком проти естонців для більшості з цих хлопців закінчилося. Вони стали чоловіками і починають самостійну професійну кар’єру. В управлінні командою після того, як гравці перестали працювати під моїм керівництвом постійно, не змінилося нічого. Хлопці абсолютно адекватні. У нас була єдина мета. Але ми повинні розуміти, що кожен із нас різний, з різним складом мислення. У цьому контексті, звісно, було трохи важко змоделювати і збалансувати той хокей, який могли показати».

    Програли, але зберегли гідність

    Як і півтора роки тому, виступ на домашньому чемпіонаті світу українці розпочали з поразки. Тоді було 0:1 від японців, зараз – 1:5 від угорців. При цьому обидва цих матчі поєднує помітна скутість у діях наших хокеїстів, що позначилося на реалізації моментів і великій кількості помилок в обороні.

    «Перед стартом турніру розраховували на перемогу, - каже Фелікс Морозов. – Звісно, перша поразка розчарувала. Хоча ми розуміли, що це ще не кінець і продовжували боротися. Проблема в тому, що в деяких іграх, де вимагалося просто реалізовувати свої моменти, ми цього не робили. Також допускали забагато помилок у своїй зоні і пропускали в наслідок цього необов’язкові шайби. На багатьох хлопцях, які грали при такій публіці вперше, свій відбиток перед стартовим матчем наклало хвилювання. Коли граєш при такій кількості людей, це приємно, але одночасно відчуваєш мандраж. Я це пережив півтора роки тому, під час чемпіонату світу U18. Тепер цей досвід став у нагоді. Почувався впевненіше. Окремі ж хлопці надмірно хвилювалися. Ні, вони не боялися грати, але їхній психічний стан призводив до прийняття неправильних рішень».


    dsc_0101
    Як не старалися Фелікс Морозов із партнерами, але переграти угорського воротаря в першому матчі змогли лише раз

    Окрім того, треба враховувати, що фактор власного майданчика був нівельований тим, що до першого матчу українська збірна не провела у київському Палаці спорту жодного тренування. Відповідно, жодної фори у вигляді ліпшого відчуття відскоків чи якості льоду не мала.  «Нова ковзанка, відчувалося, що тут трохи душно, - констатує Морозов. – Доводилося звикати, адаптовуватися, щоб не задихатися, хоча всі збори провели в хорошому ритмі».

    «Скутість у першому поєдинку відчувалася, невпевненість, недоліки в організації гри, недостатня внутрішня мобілізація, - підсумовує Олег Ігнатьєв. – Ми не показали тієї гри, яку могли би показати».

    Відмінність між теперішнім чемпіонатом і першістю півторарічної давнини полягала в тому, що угорці, на відміну від японців, виграли й чотири наступних поєдинки і відповідно шансів виправити помилку українцям вже не залишили. Та й наша команда після ефектної перемоги 3:0 над поляками в третьому турі зазнала другої поразки – 1:3 від французів. Долю цієї зустрічі вирішив дубль П’єрріка Дюбе, котрого перед стартом називали найталановитішим гравцем цього чемпіонату. Поряд ставили хіба українця Пересунька, але Олександр після феєричної гри проти поляків видати чогось схожого через добу з французами не зумів.


    dsc_0293
    Олександрові Пересуньку і французу П'єррікові Дюбе  пророкують велике майбутнє на дорослому рівні

    «З французами мали кілька моментів, але не змогли їх реалізувати – згадує Фелікс Морозов. - Скажімо, я забрав шайбу в оборонця, вилазив з кута, хотів просунути воротареві між ніг, але шайба застрягла під щитком. Були виходи два в один, коли кидали в один дотик. Тоді шайба просто не зайшла. Буває… А суперникам навпаки трохи пощастило. Перша шайба незрозуміло як зайшла через підставку. Другий гол отримали після помилки нашого гравця в своїй зоні».  

    До честі наших хокеїстів, втративши шанси на перше місце, два заключних матчі вони все ж виграли. Італійців обіграли натужно, лише в серії буллітів, а з Естонією розправилися 7:3. Фелікс Морозов зробив у тій зустрічі покер.

    «Ми не мали права в останніх двох матчах перед своїми глядачами виходити на лід, недооцінюючи суперників. Зробили максимум з того, що могли», - каже Ігнатьєв.

    Не кажучи «прощай»

    «Мусимо визнати, що нинішній результат відображає реальний стан справ в українському хокеї, - підсумовує Ігнатьєв. - З точки зору спортивного результату хотілося, було бажання і робили все для того, щоб боротися за перше місце. Але якщо оцінювати виступ за тим результатом, якого досягли, то з огляду на стан дитячого хокею в Україні підсумок достойний. У порівнянні з попереднім чемпіонатом світу ми підняли свій рейтинг на два рядки угору, з 20-го місця на 18-те. Тому сказав би, що ми невдоволені, але втішний бонус отримали».

    У коментарі «Главкому» тренер підтвердив, що на цьому співпрацю з молодіжною збірною закінчує: «Наш цикл підійшов до кінця. Мій контракт теж завершується. Для мене було великою честю захищати національні інтереси на міжнародному рівні».

    Та й загалом для Ігнатьєва і багатьох його вихованців з харківської «Дружби-78»  - то завершення великого життєвого відрізку.


    dsc_0229
    Олег Ігнатьєв завершив свою каденцію у збірній

    «Так, це віха, - каже тренер. – Ми разом пройшли дуже довгий шлях і зараз його закрили. Загалом, вважаю, цей відрізок із точки зору результатів вийшов вельми результативним. Життя на тому не закінчується. У нас є мрія і будемо йти до неї знову. Буду надалі розвивати і популяризувати дитячий хокей в Україні. Я – дитячий тренер, живу цим, мені це подобається, в мене це непогано виходить. Сподіваюся, вибудуємо новий цикл, який буде продуктивнішим і якіснішим».

    А хокеїсти поступово повертаються до справ клубних. І мріють повернутися в Україну, отримавши запрошення вже до лав національної команда, де з представників нинішньої команди на торішньому чемпіонаті світу виступали визнаний найкращим воротарем цієї світової першості Артур Оґанджанян і нападник Олександр Пересунько.

    «Звичайно, було би приємно отримати запрошення з національної збірної, - каже Фелікс Морозов. – Але зараз мої думки пов’язані з другою половиною сезону. Треба повернутися добре відновленому після чемпіонату світу і показувати там сильнішу, ніж було до того, гру. На свята мене вдома, в Україні не буде. 28, 29 і 31 грудня моя команда грає, тому 25-го вже вилітаю в Канаду».

    Іван Вербицький, «Главком»


    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ