Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Супертяж Влад Сіренко: За великі гроші на бій з Усиком погоджуся. Проте в ідеалі проти своїх битися не хочу

    • Іван Вербицький
    • Розсилка
    11 з 12-ти своїх боїв Владислав Сіренко виграв нокаутом - Супертяж Влад Сіренко: За великі гроші на бій з Усиком погоджуся. Проте в ідеалі проти своїх битися не хочу
    11 з 12-ти своїх боїв Владислав Сіренко виграв нокаутом
    Фото із соцмереж

    Розгорнене інтерв’ю одного з найталановитіших супертяжів світу «Главкому»

    Він представляє свіжу хвилю українського професійного боксу. Ту, яка знаходиться у затінку Усика, Ломаченка і Гвоздика, але ось-ось повинна про себе заявити. 24-річний киянин Владислав Сіренко має за спиною уже 12 переможних боїв, 11 перемог нокаутом і не зазнав при цьому жодної поразки. Попри юний як для бійця-профі вік, він має про що розповісти. Достатньо згадати, що майже весь дебютний відрізок кар’єри Сіренка минув у Південній Африці. Він знає, що таке білий расизм і жорстокий африканський бандитизм. Гість «Главкома» розповів, як перетворився з футболіста на боксера і зміг поєднати, на перший погляд, непоєднуване – виходи в ринг під «Ліру» від «Кому вниз» і співпрацю з «Русскім витязем» Повєткіним.

    Проте почалася наша розмова з теми найактуальнішої.



    11 жовтня в німецькому Карлсруе битимуся з чемпіоном Італії Айвеном Ді Берардіно, - каже Владислав, зручно всівшись за столиком в одному з ресторанів на Подолі. – Наразі поступово вивчаю опонента. З 11-ти поєдинків на професійному рингу він дев’ять виграв, один пограв і один завершив унічию. Хоча, звісно, статистика уявлення про те, наскільки боєць хороший, не дає. Проте дев’ять виграних поєдинків – то непогано. Я зі своїми 12-ма перемогами – майже на одному рівні з Айвеном. Але то якщо говорити суто про бокс професійний. Серед аматорів Ді Берардіно не зустрічав ніколи. Це теж важливо і такі деталі я виясню. Адже на своєму прикладі знаю, наскільки важливою є любительська кар’єра під час виступів серед профі. Мені здається, бій буде цікавим.

    Також встиг переглянути кілька боїв Ді Берардіно. Як на мене, йому бракує боксерських вмінь та знань. Але їх він компенсує витривалістю і фізичною міццю. Та й взагалі Айвен виглядає грізно, весь у татуюваннях.

    «Брати Клички протоптали стежину»

    Наразі ви ще не боксували в Німеччині. Виходить новий досвід…

    То все завдяки промоутерській компанії, яка квартирується саме в Карлсруе. Думаю, проведу в цьому місті цей бій і наступний, уже в 2020 році. То як мінімум. Взагалі ж, працюю з цією компанією вже майже рік. За цей час уже провів три бої. Жодних нарікань наразі немає.

    Виглядає, що в кожному наступному українському бійці німці бачать братів Кличків.

    Мені цього точно ніхто не згадував ніхто. Просто брати Клички протоптали стежину, якою нам після переїзду в Німеччину йти значно легше. Там уже затямили, наскільки сильними можуть бути українські боксери, наскільки добре вони можуть виступати. Власне, в Німеччині українців підтримують теж дуже добре.


    sirenko5
    Владислав Сіренко серед аматорів

    Вам зараз тільки 24 роки. Це небагато, але якось ви сказали, що залишили аматорський бокс, бо не бачили у ньому перспектив і пішли туди, де серед іншого, можна заробити.

    В житті кожного спортсмена настає переломний момент, коли він не знає, що робити далі – щось не виходить, починаєш програвати, покидають сили, зникає бажання, а з ним і мрії. Але бокс дає нагоду перезавантажитися – з аматорів перейти у професіонали. Це дає змогу змінити оточення, атмосферу, життя загалом. Аматорський бокс мене справді втомив. Захотілося чогось іншого. Та й, чесно кажучи, саме про професійний, а не аматорський бокс я з перших днів занять у рингу і мріяв. Може, комусь маряться олімпійські медалі, але в мене завжди було бажання заволодіти якимось поясом. Тому коли не зміг пробитися на Олімпіаду-2016, вирішив, що з мене досить. Звісно, вік боротися за потрапляння на наступну Олімпіаду ще дозволяв. Але не було певності навіть не в тому, чи потраплю, а чи мені це взагалі потрібно. Тому вирішив піти туди, де мені подобалося більше.

    Звичайно, у мене були кумири. Серед українців – брати Клички. У ті роки вони були ідолами для країни загалом, не лише для мене. Віталій з Володимиром популярні в усьому світі. Навіть в Африці при згадці України відразу називали прізвище Кличко. Коли мова заходила про футбол, говорили про Шевченка.

    Мав також улюблених бійців серед іноземців. Мабуть, не здивую, коли назву Могаммеда Алі, Майка Тайсона. Їхні бої переглядав у запису ще до того, як пішов у бокс, а займався футболом. Пізніше, коли почав боксувати сам, захоплювався тими, хто тренувався поряд. То і Віктор Постол, і Дмитро Кучер, зараз відомі у боксі особистості. В ті часи їх ще не знали, але ми розуміли, що то великі таланти. Коли ці хлопці вигравали свої перші пояси, для мене це було великим стимулом. Розумів, що теж колись так зможу.

    «Нокаут серед любителів змусив чимало переосмислити»

    Кажете, що грали в футбол?

    З другого по восьмий клас. Займався у ДЮСШ-14, то у Дніпровському районі, на Лівому березі Києва, де я мешкаю. Не можу сказати, що ми чимось особливим з точки зору результату виділялися. Але у нас була дуже згуртована команда. Ми були кулаком, підтримували одне одного. Не дай Боже, когось із наших вдарити по нозі! Відразу заводилося і футбол перетворювався у щось інше.

    То ви там себе боксером відчули?

    Ніколи в житті не був аж надто агресивним. Але в грі я завжди азартний, заряджений на боротьбу. Насправді до бійок у ті часи доходило рідко. Так, штовханина. Та ще й дитяча. Нефутболістом відчув себе, коли почав помітно виділятися поміж решти хлопців зростом, антропометричними даними. Мене, здорового, виводило з себе, коли набагато менші, але в’юнкіші хлопці тікали від мене з м’ячем і я нічого не міг із цим вдіяти. Весь час, що займався футболом, грав на місці останнього оборонця, ліберо. То вже пізніше, коли бігав у футбол у своє задоволення, ставав у нападі. Кричав, щоб давали передачі на мене і намагався проходити суперників з допомогою фізичної міці. Завдяки габаритам можу прикривати м’яч корпусом, когось відштовхнути і пробити.


    sirenko0
    При нагоді Владислав приходить на «Олімпійський», щоб підтримати рідне «Динамо»

    У «Вікіпедії» написано, що боксом ви почали займатися в десять років.

    Трохи неправда. Коли пішов у секцію, мені було років 13-14. Точніше, почав я навіть не з боксу, а з кікбоксингу. Провів там приблизно рік і після того мене забрали у чистий бокс.

    Олександр Усик взагалі почав боксувати з 15-ти.

    То не пізно, бо хлопці, які представляють важкі вагові категорії, міцніють саме у зрілому віці. Тому для нас краще розпочинати заняття пізніше. В такому разі підходиш до серйозних випробовувань свіжішим. Приклад Усика в нашому виді спорту далеко не поодинокий. Значно важче назвати тих тяжів, які реалізували себе, почавши заняття у зовсім юному віці. Розквіт тяжів настає в районі 30-ти років. У якому стані буде людина, яка на той момент займається вже понад 20 років? Звісно, винятки є, але витримати такий графік здатні далеко не всі. Важливо зберегти мотивацію і бажання.

    Кажуть, що для боксера своєрідним Рубіконом є потрапляння в нокаут. У вас таке трапилося ще серед любителів…

    Я б не назвав це нокаутом. Побував у нокдауні, відразу піднявся. Для мене це були абсолютно нові, досі непізнані відчуття. Раніше не знав, що таке нокдаун чи нокаут взагалі. Пізніше аналізував і дійшов до висновку, що підійшов до того поєдинку неготовим. Провів важкий тренувальний збір, виступаючи в команді «Баку Фаєрс» спаринг-партнером. Прожив тоді в Азербайджані три місяці. Весь цей час, щотижня мав роботу в спарингах по три рази. Я був жахливо втомлений, мені нічого не хотілося. Але так вийшло, що ми вирішили ризикнути і виступити. Мій суперник був першим номером Світової серії. Мабуть, не треба було з ним битися в такому стані. Досі не розумію, чому погодився. Але треба шукати позитив.

    Стосовно того, чи це Рубікон? Так. Ця невдача змінила моє ставлення до справи, трохи мене збадьорила, змусила переосмислити підходи.

    Суперника звати Фрезер Кларк, він із Великобританії…

    Так. Наразі він залишається серед аматорів. Мушу сказати, що було б цікаво по боксувати з ним серед професіоналів. Тут інший рівень, інша специфіка. Тому я очікую на Фрезера серед професіоналів.

    «Приходив на зважування і бачив, як переді мною ставлять на ваги якогось чорненького дядька»

    Як вийшло, що свою професійну кар’єру ви розпочали в Африці?

    Почалося все з того, що поїхав у США і познайомився там з тренером Джеймсом Алі Баширом, з яким, власне, співпрацюю й досі. На той час Джеймс готував чемпіона Південної Африки Руана Віссера. Батько цього бійця – дуже небідна людина. В ПАР у них був свій зал, усі умови для тренувань, гарне житло. Не дивно, що Віссери вирішили запросити Башира працювати у себе. Звісно, Джеймс найперше мав готувати Руана, але взяв за компанію й мене. «Ви обоє тяжі, вам буде корисно працювати поряд», - казав тоді тренер.

    Особливого вибору в мене не було, тому поїхав. А вже там Руанів батько, який одночасно був менеджером сина, запропонував організацію боїв і для мене. Йому подобалося, як я ставився до роботи і допомагав його синові. То була дійсно допомога, адже в Південній Африці фактично відсутня школа аматорського боксу, їхнім бійцям бракує тієї бази, яку маємо ми. Я для них був мов знахідка, від мене Віссери дізнавалися чимало корисної саме боксерської інформації.


    sirenko2
    Сіренко - жорсткий нокаутер

    Тож в одну мить Віссер-старший каже: «Хочеш, я тобі організую в нас профі-дебют?» «Хочу, але хто буде суперником?» - перепитав. «Хтось буде». Така відповідь мене хоч і не зовсім влаштовувала, але тоді ставився до схожих дрібниць із легкістю. Тому й погодився. Врешті, провів у такому режимі навіть не один, а цілих п’ять боїв. Приходив на зважування і бачив, як переді мною ставлять на ваги якогось чорненького дядька. «То з ним?» - запитую. «Так, так» - «Ну, то окей».

    Коли їхали у США, ви вже володіли англійською?

    Так, розмовляв, дуже ретельно її вивчав. Велике дякую моєму репетиторові. До того ж, мав певну практику з тих часів, коли приїздив у США в попередні роки. Втім, то були ситуативні балачки. Важче довелося, коли переїхав у Африку. Важко було порозумітися і мені, і моїм співрозмовникам. Там специфічні діалекти й акценти. Але найголовніше – в ПАР 11 офіційних мов. Як наслідок, важко порозумітися навіть з тими, хто начебто балакає англійською. Кожна людина має свій стиль розмовляти, пов’язаний вочевидь із середовищем спілкування. В одних основною є мова «афріканс», схожа на суміш німецької з голландською та англійською. Вони прагнуть говорити англійською, але вставляють у мову специфічні слова, через які іноді неможливо второпати, що саме мається на увазі.

    Перших кілька днів ділив кімнату з місцевим хлопцем. Його мені приставили для допомоги в побуті. Ми розмовляли одне з одним, але не певен, що розуміли.

    Якщо у мене правильні дані, то ви жили в місті Мейєртон.

    Так. Це невелике місто, з населенням близько 200 тисяч осіб знаходиться в кілометрах 50-60-ти від столиці ПАР Йоганнесбурґа. Мейєртон – спокійний, нічим непримітний. Від тренувань у ньому не відволікало взагалі нічого. Звісно, пригоди на свою голову при бажанні можна знайти будь де. Але я їх не шукав, тому ексцесів під час перебування в Африці уникнув.

    Під час перших трьох поїздок мешкав на фермі сімейства Віссерів. Там облаштований боксерський зал, достатньо житла, є штучне озеро. Звісно, були й корови. Тобто, усе, що потрібне для підготовки, починаючи від умов для тренувань, закінчуючи харчуванням і відпочинком знаходилося поряд. Постійний спокій, нікуди не треба поспішати, лише робота і відпочинок – ідеальні умови!  

    «Партійний лідер у прямому ефірі говорив, що дуже любить білих людей, але коли ці люди мертві»

    Кажуть, що в ПАР процвітає білий расизм. Відчули його на собі?

    Там є расизм і білий, і чорний (усміхається). Однак, за моїми особистими відчуттями, більше ненависті походить від чорношкірого населення. Мабуть, цих людей теж можна зрозуміти, бо вони озлоблені на білих за колишнє ставлення. Ті, кому бракує інтелекту, іноді вдаються до незбагненних для наших днів вчинків. Вони не хочуть бачити, що ставлення білих людей до чорних у наш час змінилося кардинально. За весь час перебування у Південній Африці не зустрічав жодної білої людини, яка бажала би зла чорношкірим.

    А ось зворотні приклади, на жаль, траплялися. Причому в публічному просторі – на телебаченні, в новинах. Не згадаю назви партії, але її лідер у прямому ефірі говорив, що дуже любить білих людей, але коли ці люди мертві. Ці слова друкують у газетах. Для цивілізованого світу це дикість. То ж мова війни. І найцікавіше, що якщо б щось схоже сказав білий політик, це загрожувало б не просто ув’язненням для оратора, а справжнім бунтом у країні загалом. На схожі висловлювання чорношкірих у ПАР звикли закривати вуха.


    dsc_0001_01
    Владислав пізнав Африку з середини

    Через лічені дні, 23 вересня будуть сьомі роковини з дня смерті видатного південноафриканського бійця Коррі Сандерса, котрий загинув у Преторії фактично після побутової сутички.

    Можу сказати, що для ПАР такі інциденти – буденне явище. Коррі не пощастило, що він опинився в ту мить і в тому місці. Схожі пограбування, побутовий кримінал там трапляється на кожному кроці, щоденно і в кожному місці. В когось можуть відібрати машину. Не просто викрадають і тікають, а витягують людину з машини і їдуть. На жаль, у ПАР занадто багато лінивих людей, які вважають, що кримінал – найпростіший спосіб збагачення. 

    Ви теж мали якісь неприємності?

    Ні. Мені щастило. Може, через те, що я надто кремезний і полізти до мене наважиться не кожен. Крім того, не виключаю, що ці люди ставляться до іноземців обережніше. Щоб уникнути зайвих скандалів. Добре, що так, бо насправді за телефон люди там здатні на будь-які безумства.

    Ось нещодавно була історія, коли в Кейптауні вбили українського туриста. Навіть не знаючи деталей, можу з великою долею вірогідності припустити, що в цього чоловіка під час прогулянки була з собою сумка чи портфель. Грабіжники не хотіли вбивати українця, а збиралися відібрати його речі. А чоловік не скорився, вирішив за себе постояти. Хоч я й володію боксерськими навиками, але можу сказати, що цього робити не варто. Бідолашному просто встромили в груди ножа. Якими б сміливими ми не були, але в Південній Африці простіше віддати щось цінне і про нього забути, ніж намагатися сперечатися. Життя дорожче. Треба враховувати правила гри. Коли їх знаєш, можеш себе вберегти.

    «Ця подорож змінила мій світогляд. Ми живемо, а ці люди виживають»

    Наскільки розумію, ви для себе відкрили Південну Африку з усіх боків…

    Побував у різних містах і місцях. Особливі враження залишилися від останніх відвідин. Я тоді не боксував. У ринг виходив наш Ігор Шевадзуцький, а я його підтримував. Турнір відбувався на день Нельсона Мандели, великої для історії ПАР людини. Причому шоу проводилося в Тауншипі, місті, розташованому кілометрах у 200-х від Блюфонтейна, де мешкають дуже бідні чорношкірі люди. Замість будинків там халупки чи щось на кшталт цього. Єдине – місцева влада чи якісь меценати побудували серед цієї руїни сучасну школу. Діти мають де здобувати освіту, приходять чистими, в новенькій формі. Але оточують нову будівлю страшні краєвиди.

    Коли туди заїхали, ще перепитав: «Ми дійсно приїхали, куди треба?» В одну мить стало моторошно. У місті виключно чорні, а білих, включаючи нас з Ігорем, було не більше десятка. Втім, з часом, адаптувавшись там, заспокоївся. Зрозумів, що цим людям ніхто не промивав мізків і не розповідав про «поганих білих», які колись і щось погане робили. До нас ставилися, як до рівних собі. Дорослі, але оскільки шоу проводилося найперше для дітей, спілкувалися ми в основному зі школярами. Ці малята – чисті, вони взагалі не відають, що таке расизм і що можна когось ненавидіти через колір шкіри. Для мене було зворушливо, як діти поводилися, спілкувалися, захоплювалися. Отримав чимало позитивних емоцій. А ще на тлі цієї бідності почав більше цінувати те, що маю я. Ми ж постійно вважаємо, що нам чогось бракує, що мало заробляємо. Але то тому, що справжньої біди ми фактично й не бачили. Ця подорож змінила мій світогляд. Ми живемо, а ці люди виживають.


    sirenko1
    Попри труднощі, Владиславу дуже подобається в ПАР

    У боксерському контексті тривале перебування в ПАР якусь користь дало?

    Звичайно. Бодай із суто організаційної точки зору. Отримав розуміння, як треба готуватися до бою, створювати тренувальний табір. Крім того, збагнув специфіку тренувань, моделювання навантажень. На словах, поки не відчуєш цих тонкощів на собі, усього не збагнеш. Тим паче, що поки тренувався на фермі, не відволікався більше ні на що – лише тренувався, відпочивав і читав книги. Розвивався найперше інтелектуально, мав час аналізувати.

    Також кожен наступний поєдинок – це стрес для нервової системи, який треба відчути і в собі побороти. Звісно, у мене є досвід аматорського боксу, але професійний ринг має свою специфіку. Я отримав неоціненний досвід. Певен, що після африканської школи в боях із серйознішими суперниками мені буде набагато легше. Я вже знаю, чого очікувати від себе і суперників.

    Так, хотілося вищого рівня опозиції. Але люди, які розбираються в професійному боксі, розуміють, що таких суперників отримував не тому, що не хотів битися з кимось сильнішим. Усе банальніше: опонентам теж за вихід на ринг треба платити. На моїх суперників великих грошей виділяти не було кому. Тому виводили найдешевших. Я умови гри приймав, бо набирався досвіду і покращував «рекорд». На той момент мені саме це було й потрібно. Зараз цей період вже позаду і маю нагоду підбирати сильніших суперників, з гучнішими іменами. Але ці опоненти наразі теж небюджетні.

    «Спорт – то й є політика»

    На один із боїв у ПАР ви виходили під композицію популярного в націоналістичних колах гурту «Кому вниз» «Ліра».

    Цю пісню мені рекомендував тато. Зізнаюся, до того не чув того гурту взагалі. Коли батько скинув мені посилання, послухав й інші композиції «Кому вниз». У них є чимало класних пісень. Але «Ліра» - особлива, вона мені здається особливо патріотичною. Може, перебуваючи в Києві, цього і не відчув би. Але далеко від дому прокидаються особливі почуття до Батьківщини. Мене зрозуміють найперше люди, які їдуть надовго і дуже далеко. Коли бракує рідного середовища, починаєш ставитися до всього, що тебе з ним поєднує, з особливим трепетом.

    «Ліру» тато порекомендував дуже своєчасно. Вона мене зачепила. Послухав її кілька разів. Ця музика має дуже багато сили, емоцій. Вона заводить.

    А  до того виходив під AC/DC. На шоу слабкого рівня вибору не дають взагалі . Виходиш під те, що ввімкнуть організатори. У мене так було мінімум у половині боїв.

    Із лідером «Кому вниз» Андрієм Середою не знайомі?

    Ні, але був би не проти. Було б цікаво поспілкуватися. У них правильна українська творчість. Можливо, якщо б у них було бажання, вони могли зробити мені мелодію, під яку виходив би у ринг постійно. Для мене то була б честь.

    Для вас спорт поза політикою?

    Хотілося би, щоб так було. Але це нереально, бо спорт – то й є політика. В ідеалі ці речі не мають пов’язуватися. Втім, це мрії, які ніколи не збудуться.

    Ваше ставлення до Росії?

    Росія – це Росія. Всюди є люди хороші й погані. В кожній країні і кожній релігії. Тому я не буду казати, що вся Росія погана. Ті люди, які приходять на нашу землю і воюють проти нас, звичайно, лихі. Проте не всі там розділяють таку точку зору.

    Коли ви були в тренувальному таборі Алєксандра Повєткіна, зачіпали питання відносин між країнами?

    А як без цього? Можу сказати, що ті відповіді, які отримував від людей, з якими спілкувався, українцям би сподобалися. Люди все добре розуміють. Інша річ, що не всі нормальні. На щастя, з такими мені спілкуватися не доводилося. Розумію, що таку мою думку сприйме не кожен. Хтось після цих слів розповідатиме, який я поганий. Але то моя точка зору.


    sirenko-povetkin0
    Сіренко і Повєткін

    Вас Повєткін запрошував особисто?

    У боксі боксер боксера рідко запрошує персонально. Як правило, усі контакти здійснюються через менеджерів та агентів. Власне, в табір Алєксандра я через агентів і потрапив. Зізнаюся, перед тим, як прийняти пропозицію, довго думав. Розумів, що ризикую репутацією, що мене можуть не так сприйняти. Та й просто з боксерської точки зору певності не було. Не знав, куди їду, що мене там очікує. Але наважився і не вважаю, що зробив помилку. Отриманий там спортивний і життєвий досвід стане в нагоді у майбутньому. Власне, тому після другого запрошення вже не вагався і прийняв одразу. Бо вважаю, що у команді Повєткіна працюють правильні в усіх розуміннях люди.

    «Мені хочеться попрацювати з Джошуа»

    Особисто з Алєксандром спілкуєтеся?

    Коли побував удруге, вже контактували тісніше. Сашко – гарний дядько, завжди турбується, чи все у мене гаразд, запитує, як справи, як почуваюся і чи є якісь труднощі. На початку вересня вітав Повєткіна з Днем народження, потім – з перемогою над Г’юї Ф’юрі.

    У своїх прогнозах ви цей успіх передбачали.

    Я хотів, щоб Алєксандр виграв. Із суто боксерської точки зору. Мені дуже не подобається манера ведення бою Г’юї Ф’юрі. Він не те що ганьбить бокс… Іноді те, що вони роблять, навіть важко назвати боксом.   

    «Вони» - це Г’юї з братом, екс-чемпіоном світу Тайсоном Ф’юрі?

    Ні. Брат – трохи інше. Мені не подобається саме бокс у виконанні Г’юї. Я не знаю його як людину, тому в цьому аспекті від будь-яких висловлювань утримаюся.



    У той час, коли ви співпрацювали з Повєткіним, були чутки, що ви можете опинитися в підготовчому таборі його суперника, британця Ентоні Джошуа…

    Так, такий варіант існував і я не виключаю, що в майбутньому ще попрацюю з Ентоні. Але то не від мене залежить. Якби залежало від мене, я, можливо, приймав би інші рішення. Однак на ділі доводиться обходити різні підводні камені. Можу сказати, що мені хочеться попрацювати з Джошуа.

    Яка від цього користь особисто вам?

    Зрозуміло, що спаринг-партнерів підшукують для того бійця, який готується до бою. Підшукують хлопців, схожих на майбутнього опонента за антропометричними даними, стійкою, манерою ведення бою. 

    Справедливо називати спаринг-партнерів «живими грушами»?

    Ні. З одного боку, бійцеві, який тренується на тобі, не вигідно жорстко отримувати у відповідь. З іншого – отримуючи максимально якісну роботу зі сторони спаринг-партнера, людина отримує гарну практику. Тому й кличуть у табір не «мішків», а якісних боксерів. Якщо вже отримувати, то ліпше під час тренувань. Ось Ентоні Джошуа був нокаутований мексиканцем Енді Руїсом, хоча цього не очікував взагалі ніхто. Проте для нас, боксерів, нічого надзвичайного не сталося.

    Володимир Кличко прощався з окремими спаринг-партнерами за те, що вони давали надто жорсткий опір…

    Мабуть, все ж не стільки жорсткий, скільки брудний. Кому сподобається, коли його б’ють нижче пояса чи по потилиці? Варіанти у такому випадку два: або дати зайвий раз по голові, або попрощатися. Крім того, не можна виключати емоційного фактора. В різні дні на одну й ту ж ситуацію можна відреагувати по-різному.

    А історії про табір Кличка-молодшого мені відомі майже з перших вуст, від Джеймса Алі Башира, який колись трудився у команді Володимира. Якщо хтось із боксерів порушував встановлені правила – спізнювався, не так працював чи ще щось – Володя витягував його в ринг першим спаринг-партнером і молотив від душі, давав такого прочухана, щоб запам’яталося надовго.

    «Поспішати в моїй ситуації було б нерозумно»

    Наразі виходить, що з Алі Баширом ви працюєте впродовж усієї професійної кар’єри. Вас цей тренер повністю влаштовує?

    Так. Але бувають різні ситуації. Скажімо, до найближчого бою Башир готує мене лише на відстані. Річ у тім, що він зараз перебуває в Колумбії, готує там місцеву боксерку до чемпіонського поєдинку за кілька поясів. Б’ємося ми майже в один час: дівчина – 4 жовтня, я – 11-го. Джеймс мусив визначатися, з ким йому залишатися. Я пішов на поступки. По-перше, то дівчина (усміхається). По друге, її бій важливіший. Думаю, я й сам впораюся. У мене вже було кілька таборів, які проводив з іншими тренерами. Та й сам уже накопичив трохи досвіду. Але 11 жовтня Джеймс у моєму кутку буде. З 12-ти поєдинків його не було поряд тільки у двох чи трьох.


    sirenko-bashir0
    Владислав Сіренко і Джеймс Алі Башир

    Башир – немов боксерська енциклопедія. Він володіє величезними знаннями, бачив, як тренуються зірки першої величини різних часів. Мені дуже цікаво слухати Джеймса. Він пояснює «Old School», стару школу боксу. Сучасний бокс мені більш-менш зрозумілий, адже я сам перебуваю в цьому часі. А ось знання з минулого, як на мене, безцінні. Та й загалом Башир дуже хороша, позитивна, добра людина. Звичайно, зараз його мінусом є вік. Він немолодий і йому буває важко працювати на лапах. Проте я це розумію і тому в моїй команді завжди є для нього помічник. Джеймс у нас як бос. Мушу сказати, що тренер не почувається на той вік, до якого він дожив. Він – сучасна, дуже енергійна людина.

    Промоутери вже дали вам зрозуміти, коли можна очікувати тих боїв, заради яких амбіційні боксери ідуть у професійний бокс?

    Я розумію, що всьому свій час. Для професіонала-супертяжа я доволі молодий, мені лише 24. Поспішати в моїй ситуації було б нерозумно. Ліпше набратися досвіду, зміцніти, а потім думати про іменитих суперників і титульні бої. Я й так поступово ускладнюю собі життя. Наступний суперник буде найскладнішим у кар’єрі. Назбираю в скарбничку достатню кількість раундів і поступово дійду до того, чого мені хочеться.

    «Якщо Вайлдер справді хоче когось вбити в рингу, то в нього не все гаразд із головою»

    Кого вважаєте найсильнішим супертяжем сучасності?

    Дуже хотів би, щоб повернувся в ринг Володимир Кличко. Найсильнішим вважаю саме його.

    43 роки…

    Так… Без Володимира для мене №1 – Ентоні Джошуа. Але бачите, що може статися, коли ти десь не впевнений у собі чи маєш якісь внутрішні проблеми.

    Існує думка, що Ентоні банально недооцінив Руїса.

    Відразу говорив, що для Джошуа цей бій не буде простим. Ще тоді, коли всі говорили про товстого, незрозумілого мексиканця. Енді хоч справді товстий, але хороший боксер, з дуже швидкими руками. Хлопці важать за сто кілограмів, там кожен удар чутливий.

    Руїс здатен здивувати повторно, в бої-реванші?

    Не знаю. Мені хочеться, щоб переміг Джошуа. І він повинен перемагати. Якщо не переможе, то може погано позначитися на його подальшій кар’єрі. Проте мені здається, Ентоні переможе. А потім, не виключено, бійці проведуть ще й третій поєдинок.

    Діонтей Вайлдер, на вашу думку, слабший за Джошуа?

    Не факт. Але мені не подобається, як він поводиться в житті. Не дуже люблю людей, які багато балакають. Звісно, Діонтей говорить і робить, але треба бути трохи скромнішим. Я сам людина скромна і не можу сприймати такої поведінки.

    Найбільше говорить Тайсон Ф’юрі.

    Наскільки мені відомо, поведінка Тайсона – то більше сценічний образ. Насправді він так не думає. Насправді то гарна людина. Про Вайлдера не знаю, але вважаю, що вдягати на себе корону не дуже правильно.

    Бій Тайсона з Діонтеєм не визначив сильнішого…

    Той поєдинок справді був неоднозначним. Вайлдер красень, що зміг відправити Ф’юрі у два нокдауни. Але Тайсон виграв за очками. З боксерської точки зору він виглядав цікавіше. Ф’юрі ліпше рухається, мислить у рингу. Діонтей – дикий, він іноді вистрибує в ринг і виробляє небоксерські речі, б’є суперників з найнесподіваніших ракурсів, з-за голови і як завгодно.

    Гадаєте, бажання вбити суперника, про яке Вайлдер повторює на кожному кроці – то бравада?

    Якщо це правда, то в людини не все в порядку з головою. Розумна людина такими словами не розкидатиметься. Бокс і без того став набагато небезпечнішим. Подивіться, скільки за останній час у рингу померло людей. І на цьому тлі розповідати про бажання когось вбити… То, м’яко кажучи, негуманно. Зрозуміло, це бізнес, треба привертати до себе увагу, але ж усі ми люди, їмо один хліб. Можна привертати до себе увагу іншим способом. Діонтей договорився до того, що сказав, що в рингу можна вбити і за це ще й заплатять гроші. Воно так. Але як після цього з цим жити? Треба розуміти, що бокс – найперше спорт.


    sirenko-usyk
    Сіренко і Усик

    Вірите у перспективи Олександра Усика серед супертяжів?

    Вірю. Сашко – абсолютний чемпіон у крузервейті. То недалеко від гевівейту. Хоча, звісно, усе не так просто, як здається. Для Усика з переходом у надважкий дивізіон відкриється чимало нового. Нового і цікавішого. В гевівейті дуже багато дуже великих, могутніх хлопців, які небезпечні навіть своїми габаритами. Зрозуміло, таких швидких як Олександр серед супертяжів немає, але сила і габарити іноді стають вирішальними.

    Якби вам зараз запропонували зустрітися з Усиком, ризикнули б?

    (Після паузи). У таких випадках треба розуміти – навіщо. Можливо, якби мені запропонували хороші гроші, погодився б. Але битися за пересічні гонорари проти земляків не варто. У світі понад тисяча супертяжів. З них українців, якщо вірити Boxrec – 12 чи 15. Просто іноді виникають ситуації, що доводиться виходити в ринг проти того, кому протистояти не хочеш. В ідеалі я б не хотів битися зі жодним українським суперником. На щастя, у професійному боксі найчастіше є право вибору.

    «Київ розвивається, але надто повільно»

    Ваша резиденція зараз тут, у Києві?

    Наразі так, але взимку повернуся в Південну Африку, буду готуватися там. Не на фермі. Її уже продали. Але теж у комфортному місці. То далеко від дому, але мені там подобається. Особливо – коли тут холодно, а там тепло. То ще й так виходить, що коли у нас зима – там літо. І навпаки. Правда, у них зими десь такі, як у нас тепла осінь.

    Зрештою, життя – то не лише бокс. Чим займаєтеся у вільний від тренувань час?

    Я жива людина, маю певні захоплення й цілі. Приміром, хочеться створити сім’ю. Звичайно, маю стосунки, але про особисте життя у пресі волію не говорити. Крім того, в перспективі хотів би мати свій бізнес. Проте наразі то тільки задуми, конкретних планів чи напрямів немає.

    Жити хочете в Києві?

    І тут, і, мабуть, у Кейптауні. Люди, які там були, мене зрозуміють. Там дуже гарне місто. Особливо комфортно там тим, хто любить природу. Розумію, що то дуже далеко, поєднувати Україну і Південну Африку складно. Але мені б хотілося. Зараз я повноцінний киянин, народився тут і майже все життя прожив. Хотілося б тільки, щоб наше місто стрімкіше розвивалося, ставало європейськішим, сучаснішим. Але як уже є.


    sirenko
    Владислав розривається між Києвом і Кейптауном

    Вважаєте, що зараз не розвивається?

    Я маю з чим порівнювати. Київ розвивається, але надто повільно. Хотілося б динамічнішого розвитку. В нас прекрасне місто – з Дніпром, дніпровськими схилами, старими історичними будівлями, тисячолітньою історією врешті-решт. Це дуже круто. Коли розповідаю людям про історію Києва, показую відео, вони щиро захоплюються. У них цього всього немає. Натомість у нас до історичної спадщини ставляться легковажно. Дарма, бо як на мене, навпаки треба вкладати гроші у відновлення пам’яток старовини. Та й не лише у них. Бо, зізнаюся, соромно запрошувати людей, скажімо, з ПАР, де ідеальні дороги і возити їх по наших ямах. Це неприємно.

    Ви знайомі з мером Києва Віталієм Кличком?

    Ні. Проводжу в Києві не так багато часу, навіть моє боксерське коло спілкування здебільшого іноземне. Через те не можу сказати, наскільки сильно Віталій змінив Київ. Так, щось він побудував. Скажімо, пішохідний міст зі скла. Але читав також, що це будівництво було надто вартісним.

    Іван Вербицький, Главком»


    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ